Чемпіонат світу з футболу 1990
| Чемпіонат світу з футболу 1990 | |
|---|---|
| |
| Команд | 106 (у фінальній частині: 24) |
| Місце проведення | Італія |
| Чемпіон |  ФРН (втретє)
|
| Фіналіст |  Аргентина
|
| 3-є місце |  Італія
|
| 4-е місце |  Англія
|
| Зіграно матчів | 52 |
| Забито м’ячів | 115 (2.21 за матч) |
| Кількість глядачів | 2 517 348 (48 411 у середньому) |
| Найкращий гравець |  Сальваторе Скілаччі
|
| Найкращий бомбардир | Сальваторе Скілаччі (6 м’ячів) |
| Молодий гравець | .svg){kind=small} Роберт Просинечки
|
← 1986 1994 → | |
Чемпіонат світу з футболу 1990 року — чотирнадцятий чемпіонат світу серед чоловічих збірних команд з футболу, що проходив з 8 червня до 8 липня 1990 року в Італії, яка стала другою країною, що удруге прийняла світову футбольну першість, після Мексики, господаря попереднього мундіалю.
Переможцем турніру, утретє у своїй історії, стала збірна ФРН, яка у фінальній грі на стадіоні «Стадіо Олімпіко» в Римі мінімально, завдяки єдиному голу, забитому з пенальті наприкінці гри, здолала збірну Аргентини, взявши таким чином реванш за поразку у фіналі попередньої світової першості.
На етапі кваліфікаційного раунду боротьбу ропочинали 116 команд, відбіркові змагання стартували у квітні 1988 року. За їх результатами визначилися 22 команди, що приєдналися до господарів, збірної Італії та діючих чемпіонів збірної Аргентини у фінальній частині чемпіонату світу. Сереж цих команд було відразу три дебютанти — команди Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ, для яких це була перша світова першість.
Вважається, що турнір 1990 року був найменш видовищним за всю історію чемпіонатів світу[1][2][3][4]. Середня результативність матчів змагання склала рекордно низькі 2,2 голи за гру[5], крім того на турнірі було показано рекордні на той час 16 червоних карток, включаючи перше в історії вилучення у фіналі змагання. У багатьох іграх команди робили акцент на обороні або відверто грали на нічию, не бажаючи ризикувати і проводити масовані атаки. Аналіз цих проблем вилився у запровадження відразу двох масштабних нововведень у світовому футболі — правила трьох очок за перемогу (замість двох) у турнірах, що проходили за круговою системою, а також заборони воротареві грати руками після акцентованої передачі від партнера по команді. Ініціативи були покликані відповідно створити додатковий стимул грати на перемогу та пришвидшити розіграш м'яча у захисті, що в обох випадках пішло на користь видовищності.
Голосування за вибір країни-господарки чемпіонату світу 1990 відбулося 19 травня 1984 року у швейцарському Цюриху. Єдиним конкурентом Італії за право прийняти світову першість був Радянський Союз, який поступився, набравши 5 голосів проти 11 в італійців[6]. Таким чином Італія стала лише другою в історії чемпіонатів світу країною, що удруге приймала фінальну частину цього турніру, після Мексики, для якої другим домашнім був попередній турнір 1986 року.
Вважається, що на рішення не надавати СРСР права проводити світову футбольну першість вплинув оголошений СРСР бойкот Літніх Олімпійських ігор 1984 року[7], хоча Президент ФІФА Жуау Авеланж це спростовував[6].
На момент завершення прийняття заявок на відбірковий турнір бажання взяти участь у світовій першості задекларували представники 116 національних футбольних асоціацій, тобто на п'ять менше, ніж рекордна на той час 121 заявка на ЧС-1986.
Згодом частина команд відкликали свої заявки ще до жеребкування відбіркового турніру, згодом після жеребкування, але до початку турніру знялася або була відсторонена ще низка команд, і хоча б одну гру під час відбіркового турніру провели 103 збірні, що змагалися за 22 місця на чемпіонаті світу. Дві команди, господарі турніру збірна Італії і діючий чемпіон світу збірна Аргентини, кваліфікувалися автоматично, без участі у відбірковому раунді.
За тринадцять місць у фінальній частині чемпіонату світу змагалися кодманди з Європи (УЄФА), по два місця на турнірі розігрували між собою збірні з Південної Америки (КОНМЕБОЛ), з Африки (КАФ), Азії (АФК) та КОНКАКАФ (Північна, Центральна Америка і Кариби). Ще одне місце розігрувалося в рамках плей-оф між представниками КОНМЕБОЛ і океанського ОФК.
За результатами відбору відразу три команди уперше у своїй історії кваліфікувалися до фінальної частини світової футбольної першості — збірні Коста-Рики, Ірландії та ОАЕ.
Серед команд, яким не вдалося пробитися на чемпіонат світу 1990, були півфіналісти попереднього мундіалю — команди Франції і Польщі.
Наступні 24 команди кваліфікувалися для участі у фінальному турнірі:
|
|
|
 Країни, збірні яких кваліфікувалися на чемпіонат світу Країни, чиї збірні не кваліфікувалися Країни, чиї збірні не брали участі у відборі Країни, що не входили до ФІФА |
Матчі турніру приймали 12 стадіонів в 12 містах Італії. Лише чотири із цих стадіонів свого часу приймали матчі світової першості 1934 року. А два із цих 12 стадіонів, Сан-Нікола в Барі та туринський Делле Альпі, були новими аренами, збудованими спеціально під чемпіонат світу. Решта 10 стадіонів були суттєво модернізовані додаванням місць для глядачів, встановленням дахів, прибиранням бігових доріжок та перекладанням газонів. У більшості випадків кошториси будівельних робіт були перевищені і загальна їх вартість склала приблизно 935 мільйонів доларів.
На груповій стадії турніру здебільшого дотримувалися принципу, за яким матчі конкретної групи приймали стадіони у двох містах максимально географічно наближених одне до одного. Згодом дев'ять із дванадцяти міст-господарів також приймали ігри стадії плей-оф. Найбільшу кількість ігор турніру, по шість, прийняли міланський Сан-Сіро та столичний Олімпійський стадіон.
.jpg)
_-_panoramio_(4).jpg)
Загалом 41 футбольний суддя із 34 країн був залучений до роботи на чемпіонаті світу як головний та боковий арбітр. Курсивом у списку нижче позначені рефері, які на турнірі були лише асистентами головного арбітра.
|
|
Усі збірні скористалися правом заявити на турнір по 22 гравці, включаючи трьох воротарів. ФІФА залишило за собою право по ходу турніру дозволяти командам вносити зміни до своїх заявок у випадку травми гравця. За цією процедурою були дозаявлені два голкіпери — Анхель Коміццо (Аргентина) та Дейв Бізант (Англія), які змінили відповідно травмованих Нері Пумпідо та Девіда Сімена.
Аналогічно до попереднього чемпіонату світу участь у фінальній частині першості брали 24 команди, які на першому етапі турніру змагалися у шести групах по 4 команди у кожній. Утім далі, на відміну від формату ЧС-1982, проводився не другий груповий раунд, а відразу плей-оф за олімпійською системою. Плей-оф починався зі стадії 1/8 фіналу, відповідно його учасниками ставали не лише команди, що посіли перші і другі місця у своїх групах, але й чотири найкращі команди із шести, які завершили груповий етап на третіх місцях.
24 команди-учасниці були розподілені між чотирма кошиками для жеребкування першого групового етапу світової першості. Розподіл відбувався за умовною «силою» команд, для визначення якої використовувавалися результати команд на попередній світовій першості 1986 року, а в деяких випадках — додатково і на ЧС-1982.
| Сіяні | Кошик 1[10] | Кошик 2[10] | Кошик 3[10] |
|---|---|---|---|
|
|
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Італія (H)
|
3 | 3 | 0 | 0 | 4 | 0 | +4 | 6 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Чехословаччина
|
3 | 2 | 0 | 1 | 6 | 3 | +3 | 4 | |
| 3 |  Австрія
|
3 | 1 | 0 | 2 | 2 | 3 | −1 | 2 | |
| 4 |  США
|
3 | 0 | 0 | 3 | 2 | 8 | −6 | 0 |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 |  Камерун
|
3 | 2 | 0 | 1 | 3 | 5 | −2 | 4 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Румунія
|
3 | 1 | 1 | 1 | 4 | 3 | +1 | 3 | |
| 3 | Аргентина
|
3 | 1 | 1 | 1 | 3 | 2 | +1 | 3 | |
| 4 |  СРСР
|
3 | 1 | 0 | 2 | 4 | 4 | 0 | 2 |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 |  Бразилія
|
3 | 3 | 0 | 0 | 4 | 1 | +3 | 6 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Коста-Рика
|
3 | 2 | 0 | 1 | 3 | 2 | +1 | 4 | |
| 3 |  Шотландія
|
3 | 1 | 0 | 2 | 2 | 3 | −1 | 2 | |
| 4 |  Швеція
|
3 | 0 | 0 | 3 | 3 | 6 | −3 | 0 |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | ФРН
|
3 | 2 | 1 | 0 | 10 | 3 | +7 | 5 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Югославія
|
3 | 2 | 0 | 1 | 6 | 5 | +1 | 4 | |
| 3 |  Колумбія
|
3 | 1 | 1 | 1 | 3 | 2 | +1 | 3 | |
| 4 |  ОАЕ
|
3 | 0 | 0 | 3 | 2 | 11 | −9 | 0 |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 |  Іспанія
|
3 | 2 | 1 | 0 | 5 | 2 | +3 | 5 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Бельгія
|
3 | 2 | 0 | 1 | 6 | 3 | +3 | 4 | |
| 3 |  Уругвай
|
3 | 1 | 1 | 1 | 2 | 3 | −1 | 3 | |
| 4 |  Південна Корея
|
3 | 0 | 0 | 3 | 1 | 6 | −5 | 0 |
| Поз | Команда | І | В | Н | П | ГЗ | ГП | РГ | О | Кваліфікація |
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Англія
|
3 | 1 | 2 | 0 | 2 | 1 | +1 | 4 | Вихід до плей-оф |
| 2 |  Ірландія
|
3 | 0 | 3 | 0 | 2 | 2 | 0 | 3[a] | |
| 3 |  Нідерланди
|
3 | 0 | 3 | 0 | 2 | 2 | 0 | 3[a] | |
| 4 |  Єгипет
|
3 | 0 | 2 | 1 | 1 | 2 | −1 | 2 |
Примітки:
| 1/8 фіналу | Чвертьфінали | Півфінали | Фінал | |||||||||||
| 24 червня – Турин | ||||||||||||||
| Бразилія | 0 | |||||||||||||
| 30 червня – Флоренція | ||||||||||||||
| Аргентина | 1 | |||||||||||||
| Аргентина пп | 0 (3) | |||||||||||||
| 26 червня – Верона | ||||||||||||||
| Югославія | 0 (2) | |||||||||||||
| Іспанія | 1 | |||||||||||||
| 3 липня – Неаполь | ||||||||||||||
 Югославія дч | 2 | |||||||||||||
| Аргентина пп | 1 (4) | |||||||||||||
| 25 червня – Дженоа | ||||||||||||||
| Італія | 1 (3) | |||||||||||||
| Ірландія пп | 0 (5) | |||||||||||||
| 30 червня – Рим | ||||||||||||||
| Румунія | 0 (4) | |||||||||||||
| Ірландія | 0 | |||||||||||||
| 25 червня – Рим | ||||||||||||||
| Італія | 1 | |||||||||||||
| Італія | 2 | |||||||||||||
| 8 липня – Рим | ||||||||||||||
| Уругвай | 0 | |||||||||||||
| Аргентина | 0 | |||||||||||||
| 23 червня – Барі | ||||||||||||||
| ФРН | 1 | |||||||||||||
| Чехословаччина | 4 | |||||||||||||
| 1 липня – Мілан | ||||||||||||||
| Коста-Рика | 1 | |||||||||||||
| Чехословаччина | 0 | |||||||||||||
| 24 червня – Мілан | ||||||||||||||
| ФРН | 1 | |||||||||||||
| ФРН | 2 | |||||||||||||
| 4 липня – Турин | ||||||||||||||
| Нідерланди | 1 | |||||||||||||
| ФРН пп | 1 (4) | |||||||||||||
| 23 червня – Неаполь | ||||||||||||||
| Англія | 1 (3) | Фінал | ||||||||||||
| Камерун дч | 2 | |||||||||||||
| 1 липня – Неаполь | 7 липня – Барі | |||||||||||||
| Колумбія | 1 | |||||||||||||
| Камерун | 2 | Італія | 2 | |||||||||||
| 26 червня – Болонья | ||||||||||||||
| Англія дч | 3 | Англія | 1 | |||||||||||
| Англія дч | 1 | |||||||||||||
| Бельгія | 0 | |||||||||||||
Сальваторе Скіллачі став володарем Золотого бутса найкращому бомбардиру турніру, забивши шість голів. Загалом 75 різних гравців в іграх турніру забили 115 голів.
- 6 голів
- 5 голів
- 4 голи
- 3 голи
- 2 голи
.svg){kind=small}
- 1 гол
Андреас Огріс- Герхард Родакс
Хорхе Бурручага- Педро Монсон
- Педро Трольйо
Ян Кулеманс- Лей Клейстерс
- Мішель де Вольф
- Марк Дегріз
- Енцо Шифо
- Патрік Верворт
Ежен Екеке- Емманюель Кунде
- Франсуа Омам-Біїк
Фредді Рінкон- Карлос Вальдеррама
Хуан Каяссо- Роджер Флорес
- Рональд Гонсалес
- Ернан Медфорд
Іван Гашек- Любош Кубік
- Мілан Луговий
Магді Абдельгані
Марк Райт
Джузеппе Джанніні- Альдо Серена
Рууд Гулліт- Вім Кіфт
- Роналд Куман
Ніелл Куїнн- Кевін Шиді
Мо Джонстон- Стюарт Макколл
Хванбо Ґван
Ігор Добровольський- Олег Протасов
- Олександр Заваров
- Андрій Зигмантович
Альберто Горріс- Хуліо Салінас
Томас Бролін- Йонні Екстрем
- Гленн Стремберг
Халід Ісмаїл- Алі Тані Джумаа
Пол Каліджурі- Брюс Мюррей
Пабло Бенгоечеа- Даніель Фонсека
Уве Байн- П'єр Літтбарскі
Роберт Просинечки- Сафет Сушич
.svg){kind=small}
.svg){kind=small}
| Володар Золотого бутса | Володар Золотого м'яча | Найкращий молодий гравець | Трофей чесної гри ФІФА |
|---|---|---|---|
| Сальваторе Скіллачі
|
Сальваторе Скіллачі
|
Роберт Просинечки
|
Англія
|
| Воротар | Захисник | Півзахисник | Нападник |
|---|---|---|---|
- ↑ Italy 1990. BBC Sport. 17 квітня 2002. Архів оригіналу за 26 січня 2011. Процитовано 11 серпня 2010.(англ.)
- ↑ World Cup 1990. ESPN Soccernet. 9 листопада 2009. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 11 серпня 2010.(англ.)
- ↑ Glanville, Brian (2005). The Story of the World Cup. Faber. ISBN 0-571-22944-1.(англ.)
- ↑ Freddi, Cris (2006). Complete Book of the World Cup. HarperSport. ISBN 978-0-00-722916-1.(англ.)
- ↑ FIFA World Cup™ Record – Organisation. Архів оригіналу за 13 червня 2007. Процитовано 14 червня 2012.(англ.)
- ↑ а б Italy gain vote over Soviet rival. The Times. London. 21 травня 1984. с. 21.(англ.)
- ↑ Romania could join the boycott. The Times. London. 22 травня 1984. с. 30.(англ.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н WM 1990 Sonderheft. Kicker (нім.). May–червня 1990. с. 185.(англ.)
- ↑ а б в г д е ж и к л м н World Cup '90: The Complete Collection. Orbis.(англ.)
- ↑ а б в The Times guide to the draw for the World Cup finals. The Times. London. 9 грудня 1989. с. 51.(англ.)
- ↑ World Cup 1990 in Italy - World Cup Brazil 2014 Guide. Архів оригіналу за 12 грудня 2019. Процитовано 3 квітня 2015.(англ.)
- Історія чемпіонату світу 1990(англ.)
- 1990 FIFA World Cup Italy [Архівовано 9 березня 2022 у Wayback Machine.], FIFA.com (англ.)
- Details at RSSSF (англ.)
- Planet World Cup – Italy 1990 [Архівовано 23 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)