Євгеній Савойський

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євгеній Савойський
Godfrey Kneller Eugen von Savoyen 1712.jpg
Народився 18 жовтня 1663(1663-10-18)
Париж
Помер 21 квітня 1736(1736-04-21) (72 роки)
Відень
Приналежність Священна Римська імперія
Звання Генералісимус
Командування Імперська армія

Євгеній Савойський (нім. Prinz Eugen von Savoyen, 18 жовтня 1663(16631018) — 21 квітня 1736) — полководець Священної Римської імперії франко-італійського походження, генералісимус.

Початок кар'єри та Велика Турецька війна[ред.ред. код]

Євгеній народився у Парижі. Він був молодшим сином графа де Суассона і його дружини Олімпії Манчіні, племінниці кардинала Мазаріні. З боку батька Євгеній належав до стародавнього роду герцогів Савойских, будучи правнуком савойського герцога Карла Еммануїла I.

Після вигнання матері з Франції у зв'язку з справою про отрути 20-річний Євгеній відправився на поля Великої Турецької війни захищати обложений турками Відень, де під його початком бився полк драгунів. Після цього Євгеній Савойський брав участь у звільненні Угорщини від турецьких військ у 1684–1688 роках.

1690 року його було призначено командувачем австрійськими військами в Італії та з'єднався з герцогом савойським Віктором-Амадеєм. Останній всупереч порадам Євгена вступив з французами у бій при Стаффарді, був розбитий, і лише хоробрість та розпорядливість Євгена врятували союзні війська від остаточної загибелі.

1691 Євгеній примусив маршала Катіна зняти облогу фортеці Коні; того ж 1691 року з авангардом армії герцога Савойського вторгнувся до Дофіне та оволодів кількома фортецями.

1697 здобув блискавичну перемогу над турками під Зентою, яка сприяла укладенню 1699 р. вигідного для Австрії Карловицького миру.

Війна за іспанську спадщину[ред.ред. код]

Під час війни за іспанську спадщину 1701 року, призначений головнокомандувачем в Італії, він здійснив важкий перехід через Тридентські Альпи та після перемог під Капрою та Кіарі зайняв Ломбардію до річки Оліо. Кампанію 1702 він почав раптовим нападом на Кремону, при чому був узятий у полон маршал Віллеруа; потім вельми майстерно оборонявся проти переважаючих сил герцога Вандома.

Призначений президентом гофкрігсрата, Євгеній прийняв ряд заходів, які врятували Австрію від найбільшої небезпеки, у яку поставило її повстання угорців та успіхи французів у Баварії.

1704 року разом з герцогом Мальборо Євгеній здобув перемогу під Гохштедтом, яка спричинила відділення Баварії від союзу з Людовіком XIV.

1705 Євгеній був посланий до Іспанії, де зупинив успіхи Вандома, а 1706 здобув перемогу під Туріном, яка змусила французів звільнити Італію.

1707 він вторгся до Провансу та взяв в облогу Тулон, але безуспішно; 1708 разом з Мальборо розбив Вандома при Ауденарді та взяв Лілль, а 1709 завдав Віллар поразка під Мальплакою.

1712 Євгеній був розбитий при Денені та 1714 року підписав Раштадтський мир.

Кампанія проти турків. Пізні роки[ред.ред. код]

1716 року він розбив турків під Петервардейна (нині — Нові-Сад) і взяв Темешвар, а наступного року здобув рішучу перемогу під Белградом. Ці перемоги завдали сильного удару могутності турків у Європі та привели до висновку Пожаревацкому світу.

До 1724 року він був штатгальтером в австрійських Нідерландах. Карл VI ставився до Євгена не з таким довірою, як Леопольд I і Йосип I; ворожа йому партія при дворі посилилася, але все ж його вплив відчувався при вирішенні всіх важливих державних питань.

В 1726, принц Євгеній, що був одним з лідерів русофільської партії при віденському дворі, уклав з Росією Віденський союзний договір[1].

У ролі головнокомандувача Євгеній з'явився ще раз в війні за польський спадок (1734-1735), але через хворобу незабаром був відкликаний.

Риси характеру[ред.ред. код]

Відмінні риси принца Євгенія як полководця — сміливість та рішучість, заснована на глибокому розумінні супротивників та цієї обстановки, невичерпність у вишукуванні коштів для здійснення намічених планів, холоднокровність в найкритичніші хвилини та вміння прив'язати до себе серця солдатів.

Пам'ять[ред.ред. код]

Пам'ятник принцу Євгенію на Площі Героїв у Відні

Принцу Євгену встановлено пам'ятник у Відні (автор — Феркон) і в Будапешті (автор — Рона).

Ім'я принца носив дредноут австрійського флоту типу «Вірібус Унітіс».

У Великої Британії часів Першої світової війни ім'ям принца Євгенія був названий монітор «Prince Eugene».

У Третьому рейху ім'ям принца Євгенія була названа 7-а добровольча гірська дивізія СС «Принц Ойген» та важкий крейсер Крігсмаріне, а також 33-й танковий полк 9-ї танкової дивізії Вермахту, чиєю емблемою було символічне зображення вершника на коні.

В Італії ім'ям Євгенія Савойського був названий один з легких крейсерів типу «Дюка д'Аоста» («Еудженіо ді Савойя») часів Другої світової війни.

Зберігся ряд палаців у стилі бароко, побудованих за замовленням Принца Євгенія. Найвідомішим з них є розташований у Відні палац Бельведер. Найбільш великим — розташований за декілько кілометрів від Братислави (але на території Австрії) літній палац Шлоссхоф.

Його ім'ям названі тропічні дерева роду Eugenia, Ефірне масло якого — джерело пахучого сполуки евгенолу.

Про хороброго принца склали пісню, відому декількома мовами, які були популярними в Австрійській імперії, у тому числі і на латині. Пісня присвячена перемозі над турками під Белградом 1717 р.[2]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в.. — М.: Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — 25-31 с.
  2. Prinz Eugen

Література[ред.ред. код]

  • Feldzüge des Prinzen Eugen von Savoyen. — Wien: Verlag des K.K. Generalstabes, 1876-1892.
  • Arneth A. R. Prinz Eugen von Savoyen. — Wien, 1864.
  • Evola J. Eugenio di Savoia (1943). (італ.)
  • Kausler F. G. F.Das Leben des Prinzen Eugen von Savoyen. — Freib., 1838-39.
  • Köster M. Russische Truppen für Prinz Eugen. — Wien: Österr.Bundesverlag, 1986.
  • Голицын Н. С. Великие полководцы истории. — СПб.: Тип. Товарищества «Общественная польза», 1875.
  • Ивонин Ю. Е. Євгеній Савойський: останні роки життя. // Вісник Удмуртського університету. 2010. Вип. 1. З. 24-32.
  • Неліповіч С. Г. Союз двуглавых орлов. Русско-австрийский военный альянс второй четверти XVIII в.. — М.: Объединенная редакция МВД России, Квадрига, 2010. — ISBN 987-5-91791-045-1.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Штатгальтер Австрійських Нідерландів
1716-1724
Наступник:

(Іспанські Нідерланди
Марія Єлизавета