Гвоздика (пряність)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гвоздика
Syzygium aromaticum - Köhler–s Medizinal-Pflanzen-030.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Миртоцвіті (Myrtales)
Родина: Миртові (Myrtaceae)
Підродина: Миртові (Myrtaceae)
Триба: Гвоздика (Syzygium)
Рід: Гвоздика
Біноміальна назва
Syzygium aromaticum
(L.) Merrill & Perry syn. (Eugenia caryophyllata)
Species
Близько 1100
Синоніми
* Eugenia subg. Syzygium (Gaertn.) Wight
  • Jambosa sect. Eusyzygium Miq.
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Caryophyllus aromaticus L.
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Caryophyllus aromaticus L.
Бруньки гвоздики

Гвоздика — (Caryophyllus aromaticus L.), бруньки вічнозеленого дерева з родини Миртових.

Природна будова[ред.ред. код]

Крона велика, пірамідальна, заввишки 12 м. Листки широколанцетні, м'ясисті, темно-зеленого кольору. Листкорозміщення супротивне. Квітки маленькі, з пурпурною чашечкою, білі чи рожеві, зібрані на кінцівках гілок у складну напівпарасольку. Плоди — ягоди, які містять одну чи дві насінини. Цвіте двічі на рік.

Поширення[ред.ред. код]

Батьківщина гвоздичного дерева — Молуккські острови. Гвоздику почали використовувати ще у Стародавній Індії та Китаї з IV ст. до н. е. Як пряність та медичний засіб (проти зубного болю та для поліпшення дихання) гвоздика була відома з давніх часів та мала велику популярність в Індії, на Близькому Сході, у Китаї.

У Стародавній Греції та Стародавньому Римі про гвоздику не знали. До Європи вона потрапила через Цейлон. Тільки у V ст. її почали завозити арабські купці до Олександрії — великого торгівельного центру, зокрема й прянощами, який на той час належав Візантії. Але вже з IX ст гвоздика стає модною пряністю у заможних родинах середньовічної Європи.

Першим європейцем, хто побачив, як росте гвоздичне дерево, був венеціанській купець й мандрівник Марко Поло. З початку Великих географічних відкриттів батьківщиною гвоздики (Молуккськими островами) володіли почергове португальці, іспанці, голландці. До кінця XVIII ст. голландські купці були монополістами із торгівлі гвоздикою, так як ця рослина тоді ніде не вирощувалася. Лише, коли у 1770 році французи таємно взяли насіння гвоздики й перевезли його на острова Реюньон та Маврикій, де заклали гвоздичні плантації, ця монополія була порушена.

Сьогодні найбільшими виробниками гвоздики є острови Занзибар та Пемба, де вона вирощується з початку XIX ст.

Збирання[ред.ред. код]

Сировину отримують із дерев, які сягають шести—дванядцятирічного віку. Коли квіткові бруньки, які ще не розпустилися, починають червоніти, їх збирають та сушать на сонці чи в сушарках, доки вони не набудуть коричневого кольору. Форма бруньки нагадує цвях, звідкіля і отримала свою назву. Висушені бруньки мають сильний запах та пекучий, пряний смак.

Хімічні властивості[ред.ред. код]

Бруньки гвоздики містять велику кількість ефірної олії, до складу якої входить євгенол, ацетилєвгенол, а також дубильні речовини, органічні кислоти (олеанолова кислота), слиз, жири.

Застосування[ред.ред. код]

Завдяки тому, що гвоздика має сильний аромат та гострий смак, її використовують як пряність. Гвоздику додають у лікери, гарячі напої, фруктові соки та компоти. Страви з червонокачанної капусти, м'яса, дичини, маринованих грибів, оселедця, ароматизованих гвоздикою, набувають особливого смаку. Використовують гвоздику при виготовленні туалетного мила, парфумів.

Перевірка якості[ред.ред. код]

Потрібно декілька бутонів гвоздики покласти у воду: якщо вони потонуть або будуть плавати у вертикальному положенні — це значить, що гвоздика має гарну якість, якщо ж бутони будут плавати у горизонтальному положенні, то це означає, що гвоздика втратила свій аромат.

Література[ред.ред. код]

  • Л. Г. Крецу, Л. Г. Домашенко, М. Д. Соколов — Мир пищевых растений — Кишинев — «Тимпул» — 1989 — с. 220.