Енді Воргол

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Енді Воргол
англ. Andy Warhol
Andy Warhol by Jack Mitchell.jpg
Енді Воргол зі своїм песиком Арчі
Фото Джека Мітчелла, 1973
Ім'я при народженні Андрій Варгола
Дата народження 6 серпня 1928(1928-08-06)
Місце народження Піттсбург, штат Пенсильванія, США
Дата смерті 22 лютого 1987(1987-02-22) (58 років)
Місце смерті Нью-Йорк, США
Громадянство США США
Жанр Естамп, живопис, кінематограф, фотографія
Навчання Технологічний інститут Карнеґі (Університет Карнеґі Мелон)
Напрямок Поп-арт
Роки творчості 1949 — 1987
Твори Вісім Елвісів (1963), Бірюзова Мерилін (1964)
Підпис

Andy Warhol Autograph.svg

Сайт www.warhol.org

Е́нді Во́ргол (англ. Andy Warhol, ім'я при народженні: Андрій Варгола, русин. Андрій Варгола, словац. Andrew Warhola, англ. Andrew Warhola[1]; * 6 серпня 1928, Піттсбург, штат Пенсильванія, США — 22 лютого 1987, Нью-Йорк, США) — всесвітньо відомий американський митець карпато-русинського походження,[1] один із засновників поп-арту[2] та культова постать в історії сучасного мистецтва в цілому. Художник, ілюстратор, дизайнер, скульптор, письменник, продюсер, кінорежисер, видавець, колекціонер — він залишив по собі величезний творчий спадок і ще за життя став легендою.

Життя та творчість[ред.ред. код]

Табличка на в'їзді в село:
Вас вітає Микова — батьківщина родини Енді Воргола

Ранні роки (1928–1949)[ред.ред. код]

Ім'я Енді Воргола від народження — Андрій Варгола. Він народився 6 серпня 1928 року в місті Піттсбург (штат Пенсильванія, США), в сім'ї карпатських русинів, емігрантів першого покоління, Ондрея та Юлії Варголів.[1][3] В США з русинського села Микова (Miková), яке на той час було в складі Австро-Угорщини[3] (нині територія Словаччини), у пошуках роботи спочатку переїхав батько. Пізніше, у 1921 році, до нього приєдналася й дружина.[4] Окрім Енді, який був наймолодшим у сім'ї, вони мали ще двох синів — Пола (1922 р.н.) та Джона (1925 р.н.).[3] Первісток Варголів, донечка Юстина, померла немовлям у 1913 році, відразу після від'їзду батька до США.[4]

Батько Енді був сильним, кремезним чоловіком, мав сталу, добре оплачувану роботу у будівельній компанії. Він важко працював і заощаджував,[3] і це дало змогу у 1934 році придбати будинок та переїхати з нетрів у більш комфортабельний та безпечний район Піттсбурга. Сам будинок Ондрей Варгола обрав так, щоб поряд були хороші школи та церква їх віросповідання — Русинська візантійська католицька церква святого Іоана Золотоуста.[5][6] Взагалі, сім'я Варголів була надзвичайно релігіозною[3], а сам Енді, до останніх днів свого життя, декілька разів на тиждень відвідував церкву.[7] Будинок на Доусон-стріт, який мав певне значення у формуванні особистості майбутнього художника, у 1960 році було продано. У власність сім'ї Варголів він повернувся лише 2005-го: його придбали родичі старшого брата Енді, Пола.[6]

Будинок, в якому пройшло дитинство Енді Воргола. 3252 Доусон-стріт, Оукленд, Піттсбург
(жив тут з 1934 по 1949 рік)

Коли народився Енді, його матері, Юлії Варголі, виповнилося 36 років. Вона не могла й слова сказати англійською, на ній завжди було довге селянське плаття, фартух і хустка, окуляри в дротяній оправі.[3] Коли сім'я переїхала на Доусон-стріт, Юлія Варгола найнялася на неповний робочий день виконувати легку хатню роботу та мити вікна. А ще вона продавала квіти, які майструвала з консервних бляшанок[8] та гофрованого паперу, вишивала картини, до Великодня розписувала писанки.[9] Мати обожнювала свого наймолодшого сина і піклувалася про нього все своє життя.[10] Вважається, що саме вона була найвпливовішою людиною у житті Енді Воргола і, що саме вона дала поштовх розвитку його талантів.[9]

У 6 років Енді розпочав навчання у початковій школі Холмс (Holmes Elementary School), яка знаходилася неподалік від дому.[11] Він любив школу і гарно вчився.[12] З раннього віку хлопчик був дуже хворобливим: у два роки, через набряки, йому кожного дня промивали очі борною кислотою, в чотири — він зламав праву руку, в шість — захворів на скарлатину, а в сім — йому видалили мигдалики. Зрештою у восьмирічному віці Енді вразила ревматична лихоманка і він пережив перший напад важкої недуги — танець святого Віта.[12] Аналогічні напади повторювалися ще два роки поспіль — коли йому виповнилося дев'ять і десять. За спогадами самого Воргола, ці напади завжди вражали його у перший день літніх канікул, то ж все літо він був змушений проводити у ліжку, граючись з вирізаними з паперу ляльками і слухаючи радіо. Батька завжди не було вдома, і весь свій час Енді проводив наодинці або з матір'ю.[13] Маючи художній хист, вона розважала сина, малюючи йому котиків та інших звірят.[10] Інколи вони малювали разом: знову ж таки котів, або портрети одне одного.[14] У цих малюнках виявилися художні здібності Енді, а коти згодом знайшли відображення в його творчості: книжках і числених картинах. Поміж інших його книг є дві у співавторстві з матір'ю, і вони, звісно, присвячені котам: «25 Cats Name Sam and One Blue Pussy» (1954)[15] та «Holy Cats» (1957).[16][17]

Церква святого Іоана Золотоуста в Піттсбурзі, яку відвідувала сім'я Енді Воргола

Коли Енді було вісім років, мати, заощадивши кошти з власного заробітку, придбала для нього дитячий кінопроектор.[10] На екран коштів не вистачило, тож хлопчик проекціонував чорно-білі зображення дитячих історій-коміксів просто на стіну.[11] Він любив читати журнали про кіно[18], а в дванадцять почав колекціонувати фотографії кінозірок.[10] Майбутню схильність Енді Воргола в творчості до поп-арту, а також використання ним у роботах зображень зі старих мультфільмів та кіно, пов'язують саме з цими дитячими захопленнями.[10][18] Взагалі вважається, що той період життя Енді Воргола, коли він був прикутий до ліжка, жив у своєму уявному світі знаменитостей і зірок, сфокусованому у двох центрах поп-культури США, Голлівуді та Нью-Йорку, зіграв дуже важливу роль в становленні особистості та розвитку творчих здібностей Воргола.[12]

Одним із проявів танцю святого Віта було те, що часом, в школі у Енді руки тремтіли так, що йому важко було написати своє ім'я або ж зав'язати шнурки на черевиках. Він був хирлявим і видавався дещо ексцентричним, діти почали знущатися та глузувати з нього. Зрештою, школа для хлопчика стала жахливим місцем.[12] На додаток, можливо, як ускладнення ревматичної лихоманки, виникли проблеми зі шкірою: вона стала дуже блідою, нерівною, вкритою червонувато-коричневими плямами. Ця проблема зі шкірою залишилася у Енді до кінця його життя.[18][12]

Маючи каліграфічний почерк, Юлія Варгола часто робила декоративні підписи до робіт сина, які згодом стали невід'ємною частиною його художнього стилю. Граматичні помилки матері Енді навмисно не виправляв.[19] Деякі з цих підписів було відзначено окремими нагородами.[9] Зокрема, у 1959 році Юлія Варгола отримала відзнаки від Американського інституту графічних мистецтв (American Institute of Graphic Arts) і Клубу арт-директорів (Art Directors Club)[20], щоправда не на власне ім'я, а як «мати Енді Воргола».[19]

Вища школа Шенлі, в якій вчився Енді Воргол Університет Карнеґі Мелон
Альма-матер Енді Воргола: Вища школа Шенлі та Технологічний інститут Карнеґі

Закінчивши початкову школу, у вересні 1941 року Енді розпочав навчання у Вищій школі Шенлі (Schenley High School)[21], також в Оукленді. За словами самого Воргола, все що він пам'ятав про ті роки, це довга дорога до школи з друзями, які особливо близькими для нього не були.[13] Разом з тим, саме в цей період його життя відбулася важлива подія, яка, на думку дослідників творчості художника, мала на нього значний вплив: з 1939 року тяжко хворів батько, в нього був туберкульоз,[10] і у травні 1942 року Ондрій Варгола помер.[21] За спогадами Пола, старшого брата Енді Воргола, ця смерть справила гнітюче враження на хлопця: коли тіло батька привезли зі шпиталю, він дуже злякався, заховався під своє ліжко і відмовився навіть глянути на покійника, який, за традицією русинської візантійської церкви, ще протягом трьох днів залишався у будинку. Дослідники вважають, що ця подія ще більше зблизила Енді Воргола з матір'ю та пояснює його часте звернення до теми смерті у своїх картинах.[10]

З дев'яти років Енді Воргол почав відвідувати безкоштовні суботні курси художньої майстерності Інституту Карнеґі[21] (нині Художній музей Карнеґі)[22] і після закінчення школи, в 1945 році, вступив до Технологічного інституту Карнеґі (нині Університет Карнеґі Мелон) на відділення Малювання та дизайну.[10] З тих заощаджень, що в них були, Варголи мали можливість дати вищу освіту лише одному з трьох своїх синів і, помираючи, батько вирішив, що це має бути Енді.[1] Через мовний бар'єр, зумовлений сильним акцентом хлопця, його вразливість та нестандартність рішень у роботах, перший рік навчання видався для майбутнього засновника поп-арту надзвичайно важким і його мало не відрахували. Така неприваблива перспектива спонукала Енді до дій і всі літні канікули, допомагаючи братові Полу розвантажувати овочі та фрукти, він багато і сумлінно малював на тему буденного життя Піттсбурга. Восени винагородами за старанність стали відновлення втраченої репутації на курсі та 50 доларів спеціальної премії за Найкращу роботу, виконану студентом під час літніх канікул.[23][1] Це були перші гроші, зароблені Енді Ворголом своєю творчістю. Перемога підвищила самооцінку молодого художника і привернула увагу до його особи інших студентів. Він став членом студентського кіноклубу і редактором інститутського літературного журналу «The Cano», почав відвідувати симфонічні концерти, ходити на вечірки, зацікавився балетом і, навіть, брав уроки сучасного танцю. Влітку 1947 року Енді та ще п'ятеро студентів орендували колишню каретну у старовинному маєтку і облаштували в ній творчу майстерню.[24]

Навесні 1948 року, наприкінці третього курсу, Воргол влаштувався на неповний робочий день до художнього відділу найбільшого в Піттсбурзі універмагу, виконувати оформлення вітрин.[25] Зі спогадів самого Енді, його начальник, Ларрі Воллмер, який раніше працював у Нью-Йорку, справив тоді на нього неабияке враження.[13] Дослідники ж додають: Воллмер був так само у захваті від свого підлеглого, а ще навчив його швидко й інтенсивно працювати[25] та, певним чином, спрямував подальший розвиток молодого художника, на прикладі Сальвадора Далі переконавши, що і всесвітньо відомий митець може вдало поєднувати творчість та комерційні проекти.[23][25] Згодом, з властивою йому вдаваною недбалістю, Воргол так охарактеризував той свій досвід роботи:[13]

«

«Одного літа я працював в універмазі, проглядаючи «Vogue», «Harper's Bazaar» та європейські журнали мод для одного чудового чоловіка на ймення містер Воллмер. Я отримував десь біля 50 центів на годину і моя робота полягала в пошуку «ідей». Я не пам'ятаю, щоб знайшов хоча б одну ідею, або, щоб бодай одна прийшла мені в голову. Містер Воллмер був для мене ідолом, бо він приїхав з Нью-Йорку, а це видавалося таким особливим. Втім, я навіть і не думав, що коли-небудь потраплю туди сам.»

Оригінальний текст (англ.)

I had a job one summer in a department store looking through Vogues and Harper's Bazaars and European fashion magazines for a wonderful man named Mr. Vollmer. I got something like fifty cents an hour and my job was to look for "ideas". I don't remember ever finding one or getting one. Mr. Vollmer was an idol to me because he came from New York and that seemed so exciting. I wasn't really thinking about ever going there myself, though.

 »

Вже під час навчання в інституті Карнеґі Енді Воргол почав оточувати себе міфами, навмисне драматизуючи та спотворюючи факти своєї біографії, і в майбутньому це призвело до появи низки різноманітних версій про його походження та дитинство. Воргол фантазував щодо місця і року свого народження, розказував, що його сім'я жила надзвичайно бідно, батько був шахтарем, а мати завжди хворіла, що брати знущалися над ним, і, взагалі, що ніхто його не любив і ніколи він не мав ані розваг, ані друзів.[3][26]

Тоді ж Воргол змінив і своє ім'я. Близькі та друзі завжди називали його Енді, студентом інколи він підписував листівки як André.[24] Щодо причин зміни прізвища (Warhol замість Warhola) існує декілька різних версій, зокрема й що таким чином Воргол хотів приховати своє етнічне коріння[27][28] або, що не хотів сплачувати завеликий телефонний рахунок,[29] але родина художника зазначає, що то все спекуляції, і що ніяких особливих мотивів таке рішення не мало: Енді Воргол (Andy Warhol) лише було простіше до вимови та написання.[1] Вважається, що Воргол надав своєму імені більш офіційного статусу тоді, коли у 1949 році саме ним підписав перше власне портфоліо[1], а остаточно він затвердив його лише у 1965 році, коли оформлював паспорт.[30] Сам Воргол у деяких своїх інтерв'ю зазначав, що це сталося саме по собі, у портфоліо, коли він, після закінчення навчання, ходив співбесідами у пошуках роботи.[28][31]

1950-ті[ред.ред. код]

Закінчивши навчання в університеті Карнегі-Мелона в 1949 році, Енді Воргол переїхав до Нью-Йорка, де успішно працював ілюстратором у журналі.

1960-ті[ред.ред. код]

Суп Campbell's. Одна з найвідоміших робіт Енді Воргола

В 1960-х роках темою картин Воргола стали американські продукти, наприклад консерви фірми Кембелз і пляшки з-під Кока-Коли. У 1963 році Воргол придбав будівлю в Манхеттені, дав їй назву «Фабрика» і тут поставив на потік створення творів сучасного мистецтва. У цей період художник також створює низку портретів відомих діячів американської масової культури, співпрацює з зірками кіно: Мерилін Монро, Елізабет Тейлор, Джимом Моррісоном та Елвісом Преслі. Починає знімати кінофільми, однак як режисер успіху досягає лише у вузьких колах. У його творчій майстерні (Фабриці) часто збиралися різні Нью-Йоркські знаменитості. Воргол шокував публіку заявою про бажання перетворитися на машину. Поступово його творчість здобула славу контраверсійної й стала популярною. Твори Воргола в цей час ототожнювалися з американським поп-артом. Серед його картин — зображення грошових купюр, відомих діячів, продуктів та газет, що були іконами своєї доби.

В цей час він також зазнає жорстокої критики в консервативних колах американського істеблішменту. З часом стало зрозуміло, що в мистецькому житті відбуваються великі зміни, і що Воргол став віссю цих змін в Нью-Йорку.

Замах[ред.ред. код]

3 червня 1968 року до майстерні Воргола під'їхала радикальна феміністка Валері Соланас і обстріляла його та художника Маріо Амая. Воргол був тяжко поранений і ледь вижив. Наслідки замаху впливали на нього все життя.

1970-ті[ред.ред. код]

Енді Воргол у 1977 році

В порівнянні з 60-ими 70-ті були набагато спокійнішими. Картини Воргола замовляли відомі особистості — Мік Джаґґер, Лайза Мінеллі, Джон Леннон, Даяна Росс, Бріжіт Бардо, Майкл Джексон тощо.

В 1972 р. Воргол намалював контраверсійний портрет китайського комуністичного диктатора Мао Цзедуна. Ця робота мала цікаву історію. Після того, як Енді закінчив малювати портрет, він виготовив 250 копій. Одну із робіт, під номером 144, придбав у свою колекцію голлівудський актор Деніс Хопер. Той, через деякий час після придбання картини, двічі вистрелив у портрет, залишивши у полотні два отвори: один в області ока, інший — на фоні. Ворхол, замість того, щоб визнати роботу змарнованою, визнав, що таким був задум автора і оголосив Хопера співавтором. 16 січня 2011 року ця картина була продана на аукціоні Крістіз за 302,5 тис.доларів.[32]

1980-ті[ред.ред. код]

В 1980-ті роки до Воргола прийшов великий комерційний успіх. Його картину було вибрано фірмою Absolut Vodka в своїх рекламах і це принесло йому ще більше слави. Останньою серією робіт, створеною Ворголом до його смерті, була серія портретів британської королеви Єлизавети ІІ.[33]

Сексуальність[ред.ред. код]

Воргол був першим американським художником, що відкрито заявляв про свій гомосексуалізм. У своїй творчості художник неодноразово звертався до теми гомосексуалізму. Вплив сексуальної орієнтації митця на його творчість і по сьогодні дискутується серед науковців, які досліджують його життя.

Релігійні переконання[ред.ред. код]

Воргол належав до парафії Української Греко-католицької церкви Св. Івана в Нью-Йорку. Він вважав себе релігійною особою. Воргол майже щоденно відвідував літургії, і священик при церкві говорив, що він бував у церкві ледь не щоденно. В його мистецтві відчувається вплив іконографії.

За свідченнями брата Воргола Енді був дуже релігійною людиною, але не хотів, щоб люди це бачили, бо вважав свої релігійні переконання особистою справою. Художник оплатив навчання племінника, допомігши йому стати священиком.[34]

Могила Енді Воргола

Смерть[ред.ред. код]

Воргол помер у Нью-Йорку о 6:32 ранку 22 лютого 1987 від інфаркту. Брати перевезли тіло художника в Пітсбург для поховання, яке відбулося в Українській Греко-католицькій церкві ім. Св. Духа. На похороні була присутня Йоко Оно.

Після літургії тіло було поховане на українському греко-католицькому кладовищі ім. Св. Івана Хрестителя в Пітсбурзі. Воргола поховали поряд із матір'ю та батьком.

Творча спадщина Воргола була настільки великою, що розпродаж його майна по аукціоні «Сотбі» в Нью-Йорку затягнувся на 9 днів. Загальна вартість проданого майна склала 20 мільйонів доларів.

Творчий доробок[ред.ред. код]

Портрет Мерилін Монро в стилі Енді Воргола

Творчість Енді Воргола надзвичайно плідна та різноманітна. Він створив близько 10 тисяч робіт: фотографії, картини, ілюстрації, скульптури, інсталяції, кінофільми, книги. Найдорожчою роботою Воргола стала картина «Вісім Елвісів», яку восени 2008 року було продано більш як за 100 мільйонів доларів.[35]

Більша частина творчої спадщини Енді Воргола, понад 8 тис. об'єктів, зберігається в його музеї у Піттсбурзі.[36]

Картини[ред.ред. код]

Енді Воргол був дуже успішним комерційним ілюстратором, а також створив велику кількість художніх робіт.

Фільмографія[ред.ред. код]

Енді Воргол (справа) та Уллі Ломмель на зйомках фільму «Cocaine Cowboys»

У доробку кінорежисера та продюсера Енді Воргола більше сотні фільмів.[37]

  • Blow Job (1963)
  • Eat (1963)
  • Haircut (1963)
  • Kiss (1963)
  • Naomi's Birthday Party (1963)
  • Sleep (1963)
  • 13 Most Beautiful Women (1964)
  • Batman Dracula (1964)
  • Clockwork (1964)
  • Couch (1964)
  • Drunk (1964)
  • Емпайр (1964)
  • The End of Dawn (1964)
  • Lips (1964)
  • Mario Banana I (1964)
  • Mario Banana II (1964)
  • Messy Lives (1964)
  • Naomi and Rufus Kiss (1964)
  • Tarzan and Jane Regained… Sort of (1964)
  • The Thirteen Most Beautiful Boys (1964)
  • Beauty #2 (1965)
  • Bitch (1965)
  • Camp (1965)
  • Harlot (1965)
  • Horse (1965)
  • Kitchen (1965)
  • The Life of Juanita Castro (1965)
  • My Hustler (1965)
  • Poor Little Rich Girl (1965)
  • Restaurant (1965)
  • Space (1965)
  • Taylor Mead's Ass (1965)
  • Vinyl (1965)
  • Screen Test (1965)
  • Screen Test #2 (1965)
  • Ari and Mario (1966)
  • Hedy (1966)
  • Kiss the Boot (1966)
  • Milk (1966)
  • Salvador Dalí (1966)
  • Shower (1966)
  • Sunset (1966)
  • Superboy (1966)
  • The Closet (1966)
  • Chelsea Girls (1966)
  • The Beard (1966)
  • More Milk, Yvette (1966)
  • Outer and Inner Space (1966)
  • The Velvet Underground and Nico (1966)
  • The Andy Warhol Story (1967)
  • Tiger Morse (1967)
  • Four Stars aka **** (1967)
  • The Imitation of Christ (1967)
  • The Nude Restaurant (1967)
  • Bike Boy (1967)
  • I, a Man (1967)
  • San Diego Surf (1968)
  • The Loves of Ondine (1968)
  • Flesh (1968)
  • Lonesome Cowboys (1968)
  • Blue Movie (1969)
  • Trash (1970)
  • L'Amour (1972)
  • Heat (1972)
  • Flesh for Frankenstein (1973)[38]
  • Кров для Дракули (1974)[39]

Вшанування і вплив[ред.ред. код]

Творчість Енді Воргола здійснила домінуючий вплив на багатьох митців сучасності, зокрема Джеффа Кунса, Демієна Герста, Такаші Муракамі, Річарда Прінса.[35]

Музеї[ред.ред. код]

Музей Енді Воргола у Пітсбурзі, США Музей Енді Воргола у Меджилабірці, Словаччина
Музеї Енді Воргола у Піттсбурзі та Меджилабірцях

Існують два музеї, де зберігаються твори Воргола:

  1. Музей Карнеґі в Пітсбурзі, штат Пенсильванія, де знаходяться 12 тисяч праць художника.
  2. Музей у Меджилабірцях, в Словаччині, 15 кілометрів від села Микова, де народилися батьки Воргола. Тут зберігаються декілька оригіналів, подарованих Фундацією Воргола й родичами митця. Зокрема — дитяча вишиванка, у якій хрестили Енді та поштові конверти, підписані художником, у яких він надсилав листи своїм рідним.

Кіно[ред.ред. код]

У фільмі «The Doors» (1991) Енді Воргола зіграв Кріспін Гловер.

Музика[ред.ред. код]

Плач Єремії — «Сервус, пане Воргол»

Виноски[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж «Biography». warhola.com (англ.). Процитовано 2013-04-23. (англ.)
  2. Научно-исследовательский институт теории и истории изобразительных искусств (Академия художеств СССР). В.В. Ванслов, М.Н. Соколов Модернизм: анализ и критика основных направлений. — Москва: Искусство, 1987. — С. 238-244.(рос.)
  3. а б в г д е ж Victor Bockris, 2003, с. 15-16
  4. а б Wayne Koestenbaum, 2001, с. 19-20
  5. Victor Bockris, 2003, с. 31
  6. а б «The Warhola House». warhola.com (англ.). Процитовано 2013-04-26. (англ.)
  7. Jane Dillenberger, 1998, с. 15
  8. Victor Bockris, 2003, с. 22
  9. а б в «Mrs. Julia Warhola». warhola.com (англ.). Процитовано 2013-04-26. (англ.)
  10. а б в г д е ж и Jane Dillenberger, 1998, с. 19-20
  11. а б Victor Bockris, 2003, с. 35-36
  12. а б в г д Edward Willett, 2010, с. 19-21
  13. а б в г Andy Warhol, 1977, с. 21-22
  14. Victor Bockris, 2003, с. 30
  15. У перекладі — «25 котів на ймення Сем та одна блакитна кішечка». Маленька книжечка без тексту вміщувала лише 17 каліграфічно підписаних зображень котів. Ці коти жили у Ворголів і всіх, за виключенням кішки Гестер, звали Сем.
  16. У перекладі — «Святі коти». В цій книжці зображалося, як Гестер та інші коти нявчать на небесах.
  17. Kristen Hampshire, Iris Bass, Lori Paximadis Cat Lover's Daily Companion: 365 Days of Insight and Guidance for Living a Joyful Life with Your Cat. — Quarry Books, 2009. — С. 177. — ISBN 1-59253-591-7(англ.)
  18. а б в Joanne Mattern, 2005, с. 10
  19. а б Joann R. Prosyniuk, Lawrence J. Trudeau Modern Arts Criticism: A Biographical and Critical Guide to Painters, Sculptors, Photographers, and Architects from the Beginning of the Modern Era. — Gale Research, 1994. — Т. 4. — С. 352. — ISBN 0-81038-311-X(англ.)
  20. Steve Rowland The Andy Warhol Museum: The Inaugural Publication. — Carnegie Museum of Art, 1994. — С. 173. — ISBN 0-88039-026-3(англ.)
  21. а б в Eric Shanes, 2012, с. 10-12
  22. «andy warhol biography» (англ.). The Andy Warhol Museum. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2013-05-22. (англ.)
  23. а б Eric Shanes, 2012, с. 14-17
  24. а б Edward Willett, 2010, с. 28-32
  25. а б в Victor Bockris, 2003, с. 71-72
  26. Edward Willett, 2010, с. 11
  27. John Yau My Heart Is That Eternal Rose Tattoo. — David R. Godine Publisher, 2001. — С. 153. — ISBN 1-57423-168-5(англ.)
  28. а б Jane Dillenberger, 1998, с. 21-22
  29. Patrick S. Smith Andy Warhol's Art and Film. — Umi Research Press, 1986. — С. 534. — ISBN 0-83571-733-X(англ.)
  30. Andy Warhol, Moderna museet (Stockholm, Sweden) Andy Warhol: a guide to 706 items in 2 hours 56 minutes / Eva Meyer-Hermann. — Rotterdam: Nai Publishers, 2007. — 256 с. — ISBN 9171007865(англ.)
  31. Gary Comenas. «Andy Warhol Pre-Pop». warholstars.org (англ.). Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2013-06-11. (англ.)
  32. http://auctionlot.info/ru/view_18_news.html?PHPSESSID=kttnj67cvsvme5i9mubs2v8l64
  33. http://life.pravda.com.ua/person/2012/09/25/112664/
  34. Romaine, James Transubstantiating The Culture: Andy Warhol's Secret Godspy, Nov. 12, 2003 (Accessed April 27, 2007)
  35. а б «The Pop master's highs and lows». Special report:The art market (англ.). The Economist. 2009-11-26. Процитовано 2013-04-29. (англ.)
  36. «art collection» (англ.). The Andy Warhol Museum. Процитовано 2013-04-29. (англ.)
  37. «Andy Warhol» (англ.). Internet Movie Database. Процитовано 2013-04-29. (англ.)
  38. Відомий, як „Франкенштейн Енді Воргола“
  39. Відомий, як „Дракула Енді Воргола“

Література[ред.ред. код]

Записи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]