Битва на річці Шайо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Монгольські походи
Західний похід монголів
Battle of Mohi 1241.PNG
Битва на річці Шайо. Мініатюра XIII століття
Дата: 11 квітня 1241
Місце: річка Шайо, Угорщина
Результат: Перемога монголів
Сторони
Монгольська імперія Armoiries Hongrie ancien.svgУгорщина,
Хорватія
Командувачі
Бату
Субедей
Шибан
король Угорщини Бела IV
Коломан, герцог хорватський
Військові сили
близько 70 тисяч до 30 тис. вояків
Втрати
близько 1 000[1] близько 40 000[2]

Битва на річці Шайо (на річці Сайо, Соленій; в долині Мохі) — відбулась 11 квітня 1241 року між військами угорського короля Бели IV і його брата, хорватського герцога Коломана, з одного боку, і монгольськими військами на чолі з Бату, Шибаном, Каданом і Субедеєм, з іншого. Битва була однією з останніх в рамках Західного походу монголів 12361242 років, зокрема, походу на Русь і в Центральну Європу 12401242 років. Угорсько-хорватська армія зазнала нищівної поразки.

Передумови[ред.ред. код]

У 1240 році, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[3] Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і Галицько-Волинське князівство, вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.

У 1241 році монголи, попередньо захопивши Київ, Володимир-Волинський і Галич, основними силами вторгнулися в Польщу. Решта монгольського війська пробилась через верецький перевал на територію, підконтрольну угорській короні, і 12 березня 1241 року монголи здобули Мункач та Унгвар. 16 березня передовий загін монголів на чолі з Шибаном (близько 10 000 вершників) з'явився під Пештом. Корпус Кадана пройшов південним маршрутом, через Молдавію і Трансильванію, зруйнувавши дорогою міста Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.

Співвідношення сил[ред.ред. код]

Монгольське військо, налічувало близько 70 тисяч вершників. Чисельність угорсько-хорватського війська історик Храпачевський оцінив від 30 до 60 тисяч вояків.[4] Однак сучасник подій Вільгельм де Рубрук вважав, що війско короля Угорщини не перевищувала 30 тисяч вояків. Джувейні, оцінює сили угорців [5] у 450 тисяч вояків, і згадує повідомлення Шибана про те, що «їх удвічі більше за монгольське військо». Рашид-Ад-Дін в аналогічному описі[6] пише про 400 тисяч воїнів, однак, відносить це до подій у Волзькій Булгарії у 1236 році.

Хід битви[ред.ред. код]

План битви

Угорсько-хорватське військо 6 днів переслідувало монгольський передовий загін Шибана, на сьомий день ввечері зупинилося в долині Мохі, перед річкою Шайо.

Вночі основні сили монгольського війська на чолі з Субедеєм переправились через річку на лівому фланзі і обійшли угорський укріплений табір з півдня. Інша частина монгольської армії під проводом Бату і Шибана захопила міст через річку і розгромила угорський сторожовий загін. Зранку, 11 квітня монголи розпочали обстріл розташованого в долині угорського табору з оточуючих пагорбів з луків і каменеметальних машин, потім після нетривалого штурму увірвались до табору. Проте, монголи не замкнули кільце оточення і угорському війську вдалося відійти на захід, однак закріпитися угорці не змогли і розпочали безладний відступ. Монголи поступово знищували по частинах деморалізоване і погано кероване угорсько-хорватське військо в ході переслідування протягом 6 днів і «на плечах відступаючих» увірвались до Пешту.

Наслідки[ред.ред. код]

Загибель війська спричинила ситуацію, коли угорські землі опинились абсолютно беззахисними перед завойовниками. Корпус Кадана від Пешту пройшов до Адріатичного моря, розоривши на шляху міста Хорватії і Далмації.

Угорський король Бела IV утік під захист австрійського герцога Фрідриха II, віддав йому за допомогу проти монголів казну і три угорських комітати. Корпус Бату, з'єднався з прибулим з Польщі після перемоги під Легніцею корпусом Байдара, не ризикнув вступити в бій з об'єднаними силами Чехії, Австрії і Каринтії. За іншою версією, причиною повороту монголів на схід стало отримане повідомлення про смерть великого хана Угедея в грудні 1241 року. На зворотному шляху частина монгольського війська зазнала поразки від військ болгарского царя Івана Асеня II.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
  2. Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
  3. Цікаво, що Данило вертався з Угорщини на Русь вже під час монгольської навали, проте, не зміг повернутись в Галич, оскільки «мало з ним було дружини» і повернувся в Угорщину. Брат Данила — Василько Волинський утік в Польщу до Конрада Мазовецького.
  4. Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингихана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[1]
  5. Джувейни. История завоевателя мира[2]
  6. Рашид-Ад-Дин. Сборник летописей[3]

Література[ред.ред. код]

  • Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингисхана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[4]
  • «История военного искусства VI—XVI вв.», Разин Е. А. «Омега-Полигон», С.-Пб., 1999[5]