Битва на річці Шайо
| Монгольські походи | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Західний похід монголів | |||||||
 Битва на річці Шайо. Мініатюра XIII століття |
|||||||
|
|||||||
| Сторони | |||||||
| Монгольська імперія |  Угорщина,Хорватія |
||||||
| Командувачі | |||||||
| Бату Субедей Шибан |
король Угорщини Бела IV Коломан, герцог хорватський |
||||||
| Військові сили | |||||||
| близько 70 тисяч | до 30 тис. вояків | ||||||
| Втрати | |||||||
| близько 1 000[1] | близько 40 000[2] |
||||||
Битва на річці Шайо (на річці Сайо, Соленій; в долині Мохі) — відбулась 11 квітня 1241 року між військами угорського короля Бели IV і його брата, хорватського герцога Коломана, з одного боку, і монгольськими військами на чолі з Бату, Шибаном, Каданом і Субедеєм, з іншого. Битва була однією з останніх в рамках Західного походу монголів 1236—1242 років, зокрема, походу на Русь і в Центральну Європу 1240—1242 років. Угорсько-хорватська армія зазнала нищівної поразки.
Зміст |
Передумови [ред.]
У 1240 році, під час монгольського походу на Русь, угорський король Бела IV відмовив сватам сина Михайла Всеволодовича Чернігівського Ростислава до своєї доньки Анни, а потім і Данилу Романовичу Галицькому, який особисто прибув до угорського двору для заручин свого сина Льва до угорської принцеси Констанції. Кожний з цих візитів був хронологічно пов'язаний з монгольською загрозою Києву.[3] Угорському королю не потрібна була війна з монголами, а видати своїх доньок заміж за руських князів означало стати їх союзниками у війні проти монголів. Бела IV вирішив перечекати, доки монголи зруйнують Русь і Галицько-Волинське князівство, вичерпають наступальний темп і повернуть додому. Тоді можна було б без особливих витрат захопити спустошений Галич і решту Галичини.
У 1241 році монголи, попередньо захопивши Київ, Володимир-Волинський і Галич, основними силами вторгнулися в Польщу. Решта монгольського війська пробилась через верецький перевал на територію, підконтрольну угорській короні, і 12 березня 1241 року монголи здобули Мункач та Унгвар. 16 березня передовий загін монголів на чолі з Шибаном (близько 10 000 вершників) з'явився під Пештом. Корпус Кадана пройшов південним маршрутом, через Молдавію і Трансильванію, зруйнувавши дорогою міста Варадин, Арад, Перг, Егрес, Темешвар.
Співвідношення сил [ред.]
Монгольське військо, налічувало близько 70 тисяч вершників. Чисельність угорсько-хорватського війська історик Храпачевський оцінив від 30 до 60 тисяч вояків.[4] Однак сучасник подій Вільгельм де Рубрук вважав, що війско короля Угорщини не перевищувала 30 тисяч вояків. Джувейні, оцінює сили угорців [5] у 450 тисяч вояків, і згадує повідомлення Шибана про те, що «їх удвічі більше за монгольське військо». Рашид-Ад-Дін в аналогічному описі[6] пише про 400 тисяч воїнів, однак, відносить це до подій у Волзькій Булгарії у 1236 році.
Хід битви [ред.]
Угорсько-хорватське військо 6 днів переслідувало монгольський передовий загін Шибана, на сьомий день ввечері зупинилося в долині Мохі, перед річкою Шайо.
Вночі основні сили монгольського війська на чолі з Субедеєм переправились через річку на лівому фланзі і обійшли угорський укріплений табір з півдня. Інша частина монгольської армії під проводом Бату і Шибана захопила міст через річку і розгромила угорський сторожовий загін. Зранку, 11 квітня монголи розпочали обстріл розташованого в долині угорського табору з оточуючих пагорбів з луків і каменеметальних машин, потім після нетривалого штурму увірвались до табору. Проте, монголи не замкнули кільце оточення і угорському війську вдалося відійти на захід, однак закріпитися угорці не змогли і розпочали безладний відступ. Монголи поступово знищували по частинах деморалізоване і погано кероване угорсько-хорватське військо в ході переслідування протягом 6 днів і «на плечах відступаючих» увірвались до Пешту.
Наслідки [ред.]
Загибель війська спричинила ситуацію, коли угорські землі опинились абсолютно беззахисними перед завойовниками. Корпус Кадана від Пешту пройшов до Адріатичного моря, розоривши на шляху міста Хорватії і Далмації.
Угорський король Бела IV утік під захист австрійського герцога Фрідриха II, віддав йому за допомогу проти монголів казну і три угорських комітати. Корпус Бату, з'єднався з прибулим з Польщі після перемоги під Легніцею корпусом Байдара, не ризикнув вступити в бій з об'єднаними силами Чехії, Австрії і Каринтії. За іншою версією, причиною повороту монголів на схід стало отримане повідомлення про смерть великого хана Угедея в грудні 1241 року. На зворотному шляху частина монгольського війська зазнала поразки від військ болгарского царя Івана Асеня II.
Див. також [ред.]
Посилання [ред.]
- ↑ Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
- ↑ Морган, Дэвид (1990) Монголы. Oxford: Blackwell. ISBN 0-631-17563-6.
- ↑ Цікаво, що Данило вертався з Угорщини на Русь вже під час монгольської навали, проте, не зміг повернутись в Галич, оскільки «мало з ним було дружини» і повернувся в Угорщину. Брат Данила — Василько Волинський утік в Польщу до Конрада Мазовецького.
- ↑ Р. П. Храпачевский. Военная держава Чингихана — М: ООО «Издательство ACT», 2004[1]
- ↑ Джувейни. История завоевателя мира[2]
- ↑ Рашид-Ад-Дин. Сборник летописей[3]
