Волзька Булгарія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Volga-Kama Bolğar
Волзька Болгарія
7-е сторіччя – 1240-і Золота Орда Flag
Розташування Волзька Болгарія
Волзька Булгарія (зелений),, у 1200
Столиця Булгар
Біляр
Мови Булгарська
Суварська, Барсильська, Білярська, Баланджарська
Релігії Тенгріанство, іслам
Форма правління Монархія
Керманич
 - Середина 7-го століття Котраг
Історичний період Середньовіччя
 - Засновано 7-е сторіччя
 - Завоювання Золотою Ордою 1240-і

Волзька Болгарія[1], Волзька Булгарія або Волзько-Камська Булгарія — держава, яка існувала у VII–XIII сторіччі навколо злиття Волги і Ками. Сьогодні, республіки Татарстан, і Чувашія, а також деякі деякі інші області Російської Федерації розташовуються на землях колишньої Волзької Булгарії.

Походження[ред.ред. код]

Оскільки булгарські письмові джерела до сьогодення не дійшли, більшість інформації йде від їх сучасників: арабських, перських, індійських, монгольських, татарських або руських джерел. Частину інформації підтверджено розкопками.

Первісно стародавнє державне утворення, відоме під назвою Булгарія (Велика Булгарія), виникло у вигляді союзу кочових племен різного походження (прототюрків, протоугро-фінів, протослов'ян). Питання про племена, які були панівними у цьому союзі, остаточно залишається невирішеним. Можливо, у різні періоди влада перебувала у представників різних племен.

Враховуючи те, що стародавня Булгарія була союзом різних племен, отримує своє пояснення той факт, що в джерелах тих часів поряд з назвою булгари вживається назва гуни, що може означати, що так звана Гунська держава і Велика Булгарія — насправді одне й те ж утворення в різні періоди свого існування.

Вважається, що землі Волзької Булгарії були спочатку заселені угро-фінськими народами. Тюркомовні[2][3] булгари перекочували з Приазов'я у 660 році від Р. Х., під головуванням Котрага, сина Кубрата. Вони досягли Ідель-Уралу у 8-му сторіччі. Наприкінці 9-го сторіччя вони об'єднали навколо себе інші племена різного походження, які жили в цій області.[4]. Пізніше єдина Булгарія розпалася на тюркську і слов'янську частини — так звані Волзьку і Дунайську Булгарію. З часом серед дунайських булгар здобуло поширення православ'я, а серед волзьких — іслам.

Більшість дослідників погоджуються, що Волзька Булгарія була частиною Хозарського каганату. Наприкінці IX-го сторіччя була заснована столиця Булгар на 160 кілометрів на південь від сучасної Казані. Більше за все дослідники мають сумніви, що держава могла мати незалежність від хозарів, поки останні не були знищені Святославом у 965.

Розквіт[ред.ред. код]

Coat of Arms of Tatarstan.svg

Історія Татарстану

Велика Булгарія
Хозарський каганат
Волзька Булгарія
Половці
Монгольське вторгнення
у Волзьку Булгарію
Золота Орда
Казанське ханство
Велике князівство Московське
Казанська губернія
Ідель-Уральська держава
Татарська АРСР
Татарстан
Маленький мінарет в Булгарі

Населення Волзької Булгарії на відміну від Дунайської було переважно тюркомовним: булгари, сувари, барсили, біляри, баланджари і частина буртасів (згідно з ібн Русте). Сучасні чуваші і казанські татари походять від волзьких булгар (з істотними домішками фіно-угрів і кипчаків). Інша частина населення була фінською і угорською (есегели і паскатири), від яких і походять бесерм'яни.

Іслам був прийнятий як державна релігія на початку десятого сторіччя, під протегуванням Алмиша під ім'ям Джафар ібн Абдаллах, про що свідчать срібні монети, вперше в Булгарії відкарбовані Алмишем. Монети випускалися в Булгарі і Суварі впродовж всього X століття, остання з них датується 387 роком за мусульманським календарем (997/998)[5]. )). Ібн Фадлан був відісланий до аббасидського халіфа Аль-Мухтадира у 922/933, щоб встановити відносини і привезти каді і викладачів шаріату до Волзької Булгарії, а також будівельників для будівництва фортеці.[6]. Проте велика частина населення не прийняла іслам, і на чолі з князем Вирагом залишилася в поганстві, що дало поштовх до утворення чуваської нації. Тенгріанство й інші релігії продовжували використовуватись.

Пануючи у середній течії Волги, Волзька Булгарія тримала в своїх руках торгівлю між Європою і Азією, до хрестових походів (коли з'явились інші торгові маршрути). Столиця, Булгар, була процвітаючим містом, конкуруючи за розміром і багатством з найбільшими центрами мусульманського світу. Торгові партнери булгар були вікінги, Б'ярмія, югра і ненеці на півночі та Багдад і Константинополь на півдні, Західна Європа, Китай. Інші головні міста: Bilär (Біляр), Сувар, Qashan(Кашан) і Cükätaw Жукотин. Сучасні міста Казань і Єлабуга були засновані як прикордонні фортеці Волзької Булгарії.

Деякі з міст Волзької Булгарії досі не знайдені, але вони згадуються в староруських джерелах. Ними є: Aşlı (Ашли), Tuxçin (Тукчин), İbrahim (Бряхімов), Тау Ілі. Деякі з них були зруйновані після і протягом монгольського вторгнення.

Руські князівства з заходу становили воєнну загрозу. В 11-му сторіччі Волзька Булгарія була спустошена декількома походами руських князів. Потім, у 12-му і 13-му сторіччях, правителі Володимира-на-Клязьмі (нині місто Владимир) Андрій Боголюбський і Всеволод Велике Гніздо, щоб захистити східну межу Ростово-Суздальського князівства, систематично робили походи на міста Волзької Булгарії. Під слов'янським натиском з заходу, булгарам довелось перемістити столицю з Булгара в Біляр (столиця до 1236).

Занепад[ред.ред. код]

Башта на «Чортовому городищі» у Єлабузі, 12-те сторіччя
Російський герб Волзької Болгарії: в зеленому полі срібний агнець, що йде з червоною хоругвою, на якій срібний хрест; ратище золоте.
Печать Болгарська. "Велика государева книга або Корінь російських государів" (1672 рік).

У вересні 1223 біля Самари головному загону Чингізової армії під головуванням Урана, сина Субедея було завдано поразку в битві при Самарській Луці. У 1236 монголи повернулись, але у них зайняло п'ять років, щоб підкорити цілу країну, яка у той час страждала від внутрішньої війни. Надалі Волзька Булгарія стала частиною улусу Джучі, або Золотої Орди. Вона мала поділ на декілька князівств; кожне з них стало васалом Золотої Орди і отримало певну автономію. У 1430-му Казанське ханство було встановлено як найголовніше з цих князівств.

У 1487 російські війська зайняли Казань, в результаті чого був встановлений російський протекторат над ханством, який тривав до 1521 року, а Великий князь московський Іван ІІІ додав до свого титулу «Великий князь Болгарський».

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]