Кравченко Юрій Федорович

Юрій Кравченко
3-й Міністр внутрішніх справ України
Час на посаді:
3 липня 1995 — 26 березня 2001
Президент	Леонід Кучма
Попередник	Володимир Радченко
Наступник	Юрій Смирнов
Народився	5 березня 1951 Олександрія, УРСР
Помер	4 березня 2005 Конча-Заспа, Україна
Нагороди

Ю́рій Фе́дорович Кра́вченко (*5 березня 1951 — †4 березня 2005 рр.) — колишній міністр внутрішніх справ України (1995 — 2001), генерал внутрішньої служби України.

Протягом років був найближчим соратником президента Кучми і вважався одним із ймовірних його наступників. Під керівництвом генерала було розгромлено свавілля організованих кримінальних угрупувань, особливо в Криму.

Під час касетного скандалу був звинувачений у зникненні опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе і, відтак, усунутий з першого ешелону української політики. 4 березня 2005 помер внаслідок двох пострілів в голову. Офіційне слідство зробило висновок, що це було самогубство.

Біографія

Народився 5 березня 1951 у місті Олександрія Кіровоградської області у робітничій сім'ї.

Освіта вища, у 1978 р. закінчив Горьківську вищу школу МВС СРСР, правознавець.

Вересень 1966 р. — серпень 1970 р. — учень, Олександрійського індустріального технікуму.
Жовтень 1970 р. — листопад 1970 р. — електрослюсар Олександрійської шахти 3-біс Кіровоградської області
Листопад 1970 р. — листопад 1972 р. — служба в армії.
Листопад 1972 р. — серпень 1974 р. — електрик Кіровоградського заводу друкарських машин.
Вересень 1974 р. — серпень 1978 р. — слухач Горьківської вищої школи МВС СРСР.
Серпень 1978 р. — липень 1980 р. — інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Липень 1980 р. — вересень 1981 р. — старший інспектор БРСВ відділу внутрішніх справ Світловодського міськрайвиконкому Кіровоградської області
Вересень 1981 р. — жовтень 1982 р. — начальник відділення карного розшуку Олександрійського міського відділу внутрішніх справ Кіровоградської області
Жовтень 1982 р. — липень 1984 р. — заступник начальника Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Липень 1984 р. — квітень 1986 р. — начальник Олександрійського міського відділу внутрішніх справ.
Квітень 1986 р. — квітень 1988 р. — начальник відділу боротьби з наркоманією Управління карного розшуку МВС УРСР.
Квітень 1988 р. — серпень 1989 р. — заступник начальника 7-го Управління МВС УРСР.
Вересень 1989 р. — грудень 1992 р. — начальник УВС Кіровоградської області
Грудень 1992 р. — до грудень 1994 р. — заступник міністра — начальник кримінальної міліції МВС України.
Грудень 1994 р. — липень 1995 р. — голова Державного митного комітету України.
3 липня 1995 р. — 26 березня 2001 р. — міністр внутрішніх справ України.
1997 — конфлікт з Михайлом Бродським (на той час потужним бізнесменом і власником газети «Киевские ведомости»).

Газета опублікувала матеріал про незаконне набуття міністром автомобілю «Мерседес» S 600L. Кравченко звернувся до суду з позовом до видання на 9 млн грн, внаслідок чого «Киевские ведомости» змінили власників. Сам Михайло Бродський невдовзі потрапив за ґрати, й лише перемога на парламентських виборах 1998 року врятувала його від ув'язнення.

Серпень 2000 р. — Кравченко передав через прем'єр-міністра В. Ющенка до Верховної Ради свої пропозиції до Закону «Про міліцію», якими, зокрема, передбачалося перейменування міліції на поліцію. У цей же час почався перехід міліції на нову, відмінну від радянської, форму одягу.

Липень-жовтень 2000 р. — в українському політикумі та пресі наполегливо поширювалися чутки про Кравченка як наступного прем'єр-міністра.

Посади

Був членом:

• Ради національної безпеки і оборони України (30 серпня 1996 р — 2001 р.)
• Ради з питань збереження національної культурної спадщини (червень 1997 р. — січень 1998 р.)
• Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України (жовтень 1997 р. — липень 2000 р.)
• Комісії з доопрацювання та узгодження проектів Кримінального, Кримінально-процесуального та Кримінально-виконавчого кодексів України (липень 1998 р. — листопад 2001 р.)
• Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю
• Комісії з опрацювання питань щодо скасування смертної кари в Україні
• Координаційної ради з питань внутрішньої політики
• президії Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Касетний скандал

28 листопада 2000 р. — О. Мороз оприлюднив аудіокасети з записами розмов у кабінеті Л. Кучми, згідно з якими, Ю. Кравченко мав бути причетний до викрадення Георгія Ґонґадзе. У зв'язку з цим 14 грудня міністр виступив на спеціальному засіданні Верховної Ради і категорично заперечував свою причетність. Але парламент прийняв постанову, якою рекомендував президенту звільнити Ю. Кравченка з посади міністра. У відповідь Л. Кучма заявив, що чекає подання прем'єра про звільнення Ю. Кравченка, але цього не було зроблено.

26 березня 2001 р. — Президент України своїм указом звільнив Ю. Кравченка з посади міністра внутрішніх справ «у зв'язку з переходом на іншу роботу».

Серпень 2001 р. — грудень 2001 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
Грудень 2001 р. — травень 2002 р. — голова Херсонської ОДА .
Травень 2002 р. — грудень 2002 р. — директор Інституту права ім. Князя Володимира Великого при Міжрегіональній академії управління персоналом.
6 грудня 2002 — червень 2004 р. — голова Державної податкової адміністрації України.

7 вересня 2010 року офіційне слідство у справі вбиства Георгія Гонгадзе визнало винним Кравченка у замовлені вбиства.

Смерть

Надгробок Юрія Кравченко на Байковому кладовищі в Києві.

Помер 4 березня 2005 року від вогнепального поранення.

Того дня о 10 годині ранку Юрій Кравченко повинен був з'явитися до Генеральної прокуратури на допит у «справі Ґонґадзе». Незадовго до призначеного часу ЗМІ поширили інформацію про смерть головного свідка.

Як стало відомо згодом, смерть Кравченка настала між 7-ю та 8-ю годинами ранку 4 березня. Його дружина повідомила, що близько 7-ї її чоловік пішов до технічного приміщення (гаражу) свого котеджу. Через декілька хвилин вона почула два постріли поспіль.

Якщо дотримуватись версії про самогубство, то Кравченко двічі стріляв собі в голову. Перший постріл був в підборіддя, але куля пройшла навиліт через рот. Другий (смертельний) постріл був у праву скроню.

Слідчі знайшли передсмертну записку, зміст якої повідомив міністр внутрішніх справ Юрій Луценко: «Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення. Іду від вас з чистою совістю, прощавайте».

Більшість українських політиків схильні вважати, що смерть Кравченка найбільш вигідна генеральному прокурору Святославу Піскуну. Кравченко був чи не єдиним, хто мав змогу свідчити проти Леоніда Кучми. Після його смерті Кучма став практично недосяжним для правосуддя. Багато спостерігачів уважають, що такий перебіг подій був заздалегідь домовлений між Ющенко та Кучмою.

Смерть Кравченка викликає багато питань, головне з них таке: чому СБУ не змогла захистити головного свідка? Адже ще з 13 грудня 2004 року вона вела законне стеження за Юрієм Кравченком.

Друге питання: навіщо генеральний прокурор С. Піскун за кілька днів до планованого допиту Кравченка привселюдно повідомив про це, назвавши навіть дату і годину допиту?

Наукове звання

Кандидат юридичних наук (кандидатська дисертація «Актуальні проблеми реформування органів внутрішніх справ України (організаційно-правові питання)», Університет внутрішніх справ, 1998 р.)

Творчий доробок, спортивні досягнення

• Автор книги «Міліція України»
• Майстер спорту з плавання

Нагороди та почесні звання

• Орден Богдана Хмельницького III ст. (21 серпня 1999) — за самовіддану працю, визначні особисті заслуги в державному будівництві, соціально-економічному, науково-технічному і культурному розвитку України та з нагоди 8-ї річниці незалежності України
• Заслужений юрист України (6 березня 1998) — за вагомі особисті заслуги у зміцненні законності і правопорядку, високий професіоналізм
• Орден Святого Дмитрія Солунського III ступеню (церковний)
• Орден Святого князя Володимира Великого I ступеню (церковний)
• Почесний громадянин міста Олександрії
• Почесний Президент Асоціації професійних видів єдиноборств

Ресурси інтернету

• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К.І.С»

Дивись також

Попередник:	Голови Державного митного комітету України грудень 1994 р. — липень 1995	Наступник:
		'