Верхнє Гусне
| село Верхнє Гусне | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Львівська область | ||
| Район | Самбірський район | ||
| Громада | Боринська селищна громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA46080030090035379 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1556 | ||
| Населення | 689 | ||
| Площа | 2,1 км² | ||
| Густота населення | 328,1 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 82564 | ||
| Телефонний код | +380 3269 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 48°53′24″ пн. ш. 23°01′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 23.03000° сх. д.Координати: 48°53′24″ пн. ш. 23°01′48″ сх. д. / 48.89000° пн. ш. 23.03000° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
731 м | ||
| Водойми | р. Гуснянка | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | смт. Бориня | ||
| Карта | |||
  Верхнє Гусне | |||
 Верхнє Гусне | |||
| Мапа | |||
| |||
|
| |||
Верхнє Гусне (до 2008 року — Верхнє Гусине[1], до 1946 року — Гусне Вижне[2]) — село в Україні, у Самбірському районі Львівської області. Населення становить 689 осіб. Орган місцевого самоврядування — Боринська селищна рада.
Історія та географія[ред. | ред. код]
Село Гусне розташоване на півдні Турківщини, вперше згадується у письмових документах за 1556 рік. Через нього проходять основні туристичні шляхи на гору Пікуй (висота 1408 м) — найвищу вершину Львівської області. Звідси відкриваються неймовірної краси краєвиди Верховини, Бескидів та полонини Руни, що на Закарпатті. На вершині цієї гори побував Іван Франко.
Вершина гори з північної сторони оточена велетенським кам'яним валом, перерваним по середині, звідки бере початок потік з холодною водою. Конус гори завершує кам'яний чотиригранний стовп висотою 4 метри, котрий побудували жителі Гусного у 1935 році на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика. В той час Закарпаття знаходилось у складі Чехословаччини, а посередині гори Пікуй та по Верховинському вододільному хребту проходив державний кордон між Польщею та Чехословаччиною.
У 1935 році своє підпільне представництво у селі відкрила КПЗУ. Звідси агітаційну літературу поширювали на Закарпаття.
У межах примусової радянської колективізації 1941 року в Гусному Вижньому створено колгосп «Нове життя».
У радянсько-німецькій війні брали участь 149 селян, з них 58 селян загинули як у боях з німцями, так і під час каральних акцій проти вояків УПА. У пам'ять про загиблих 1957-го встановлено обеліск.
Згодом у селі працювала філія радгоспу «Карпати», за якою було закріплено 3730 га сільгоспугідь, зокрема 1643 га орної землі та 2699 га лісу.
Господарство[ред. | ред. код]
У радянські часи місцевий радгосп, спільний із Нижнім Гусним, спеціалізувався на вирощуванні картоплі, льону, м'ясо-молочному тваринництві. У селі було два деревообробні цехи, пилорама, швейна майстерня[3].
Соціальна сфера[ред. | ред. код]
Село має власну середню школу, народний дім на 200 місць, бібліотеку, медпункт, поштове відділення.
Біля підніжжя гори Пікуй, на місці колишньої 9-ї прикордонної застави 94-го прикордонного загону, знаходиться туристичний притулок. Завдяки зручному розташуванню, він може використовуватись як для перепочинку піших туристів, так і для тривалих таборів скаутських рухів чи природничих студентських розвідок та експедицій.
Важливою також є близькість такого відпочинку до народних традицій: для туристів було б цікаво побувати на традиційному щорічному святі села Гусне, котре проводиться щороку в другу неділю серпня.
Наявність двох інших будинків-притулків у селах Либохора та Івашківці дозволяє відновити піший туристичний маршрут Либохора — Івашківці — Гусне.
Церкви[ред. | ред. код]
У 1890 році майстер з села Погар Лука Снігур збудував у бойківському стилі церкву Собору Пресвятої Богородиці. Вона розташована на схилі гори над селом, орієнтована вівтарем на схід. У 1949-1989 роках радянська влада тримала церкву закритою. 2002 року храм ззовні ошалювали пластиковою вагонкою.
У 2000 році в центрі села, у місцині, що зветься на Загонах, постала дерев'яна церква Святих апостолів Петра і Павла. Її проектували турківські архітектори Михайло Лофій та Іван Бесєдін. Будівлю зводив місцевий майстер Йосип Ришкович. За своїм стилем церква дуже нагадує стиль архітектора Луки Снігура. Хрещата в плані зі смерекових брусів на мурованому фундаменті. Зі сходу — вівтар, з заходу – бабинець, а з півночі і півдня — вкорочені бічні рамена. Стіни ошальовані вертикально дошками і лиштвами.
Населення[ред. | ред. код]
У 1869 році у селі мешкало 735 осіб, у 1881 серед 735 мешканців налічувалось греко-католиків та 54 юдея.[4] В наступні роки динаміка була такою:
- 1921 — 1110 мешканців;
- 1970 — 1045 мешканців, дворів - 317[5];
- 1989 — 740 (355 чол., 385 жін.)[6];
- 2001 — 689 мешканців.
- 2009-1004
Відомі люди[ред. | ред. код]
Уродженці[ред. | ред. код]
- Федько Василь Іванович — український поет, письменник, прозаїк, публіцист, науковець, громадський і політичний діяч, доктор філософії, лауреат Бойківського літературно-краєзнавчого конкурсу ім. Мирона Утриска і Всеукраїнської премії ім. Ірини Вільде, член Української асоціації письменників, автор гімну Бойків.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Перейменоване рішенням[недоступне посилання з травня 2019] Львівської ОР від 3 червня 2008 року.
- ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР від 7.5.1946 «Про збереження історичних найменувань та уточнення і впорядкування існуючих назв сільських Рад і населених пунктів Дрогобицької області»
- ↑ Історія міст і сіл Української РСР. Львівська область/ — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1968. — С. 692
- ↑ Верхнє Гусне(пол.) у «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innyh krajów słowiańskich», druk «Wieku» Nowy-Świat Nr 59, Warszawa 1880
- ↑ «Історія міст і сіл УРСР. Львівська область», 1978, стор. 692
- ↑ Головне управління статистики Львівської області
Посилання[ред. | ред. код]
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
