Хирів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хирів
Hyrov4.png Hyrov prapor.gif
Герб Хирова Прапор Хирова
У центрі Хирова
У центрі Хирова
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Рада Хирівська міська рада
Код КОАТУУ 4625110700
Перша згадка 1374 р.
Магдебурзьке право 1528 р.
Населення 4106 (01.01.2011)[1]
Площа 3,43 км²
Поштові індекси 82060—061
Телефонний код +380-3238
Координати 49°31′51″ пн. ш. 22°51′12″ сх. д. / 49.53083° пн. ш. 22.85333° сх. д. / 49.53083; 22.85333Координати: 49°31′51″ пн. ш. 22°51′12″ сх. д. / 49.53083° пн. ш. 22.85333° сх. д. / 49.53083; 22.85333
Висота над рівнем моря 338 м
Водойма р. Стривігор
Відстань
Найближча залізнична станція Хирів
До обл./респ. центру
 - автошляхами 103 км
До Києва
 - автошляхами 644 км
Міська влада
Адреса 82060, Львівська обл., Старосамбірський р-н, м. Хирів. Тел: 24-102
Міський голова Голубець Іван Ярославович

Хи́рів (пол. Chyrów) — місто на Передкарпатті над річкою Стривігор, Старосамбірського району Львівської області. Залізничний вузол. Розташований за 16 км від райцентру. У місті діє пункт контролю на кордоні з Польщею ХирівКросьценко.

Про назву міста[ред.ред. код]

Ще в часи Київської Русі, коли тутешні землі входили до Перемиського князівства, назва міста звучала як Хорив.

За однією з легенд, назва міста походить від київського князя Хорива. Як відомо місто Київ заснували троє братів Кий, Щек, Хорив та сестра Либідь. Після заснування Києва старший брат із сестрою залишилися в ньому господарювати, а Щек та Хорив пішли в Карпати шукати щастя-долі.
Насправді назва міста має більш прозаїчне, але одночасно і переконливіше пояснення. Місто розташоване в місцевості, багатій на соснові ліси, тому в основі його назви лежить слово хыр «сосна», присутнє в чуваській мові. Тепер чуваші заселяють місця, далекі від Хирова, але їхні предки колись проживали в Західній Україні і залишили після себе назви багатьох населених пунктів, таких, як, наприклад, Верин, Гавареччина, Жукотин, Кимир, Кукезів, Куткир, Якторів та багато інших.[Джерело?]

Історія[ред.ред. код]

Територія Хирова була заселена від прадавніх часів. Про це свідчить знахідка 1871 р. римських монет IV ст. н. е. біля залізничної станції.

У часи литовсько-польської держави[ред.ред. код]

В історичних джерелах Хирів згадується з 1374 р. Саме в цьому році князь Владислав Опольський видав привілей братам Гербуртам — Герберту і Фредерику (лицарям з Моравії) на вічне володіння десятьма селами в Перемишльському повіті. Серед цих сіл назване і село Хирів. 1502–1505 рр. Хирів спустошують татари. У 1528 р. польський король Сигізмунд І видав Анджею Тарлу привілей, яким дозволив осадити на території існуючого села містечко Хирів. Хирів отримав герб Тарлів — сокиру. Для швидшого заселення і забудови жителі були звільненні від податків на 14 років. Привілей надавав містечку право проводити щороку по 2 ярмарки і щопонеділка торги. В цьому ж 1528 р. містечку надано магдебурзьке право. Через три роки (1531) у місті завдяки старанням його власника Анджея Тарла виникає римо-католицька парафія та будується перший, ще дерев'яний, костел. Можна визначити приблизну кількість населення у Хирові 1589 р. на підставі сплати ним податку. Польський історик Яблонський вважає, що в містечку було 84 будинки, в яких проживало 420 чоловік. Як і кожне місто, з самого початку існування Хирів мав своє передмістя. Воно носило назву Хирівська Посада. Потім власниками містечка були Мнішеки, зокрема, сяноцький староста Францішек Бернард Мнішех (cин львівського старости Єжи), його син — майбутній волинський воєвода Єжи Ян Вандалін, який мав намір отримати право складування вин у місті в 1664 р.[2].

У часи Габсбургів[ред.ред. код]

Вокзал Дністрянської залізниці
Хирів на карті 1897 залізниць Галичини

З 1772 р. Хирів під пануванням Австрії. 1785 р. в місті налічувалося 134 будинки, проживало 1055 осіб. У 1849 р. через Хирів проходили російські війська, направлені на придушення революції в Угорщині.

У 1872 р. через місто було прокладено залізничну колію: 8 травня було відкрито рух до Перемишля, 1 липня — до Кросьценька[3] (див. також Перша угорсько-галицька залізниця, а також Дністрянська залізниця). Ділянка колії Хирів — Самбір - Стрий стала першою державною колією в Австро-Угорщині.[4] Хирів став важливою вузловою станцією з двома залізничними вокзалами, що значно пожвавило розвиток торгівлі та ремесел. 1900 р. в місті проживало 3658 осіб, з яких 1292 були українцями. Через Дністровську залізницю (будова 1876/83) з Хирова можна було добратись до Стрия і далі по Залізниці Ерцгерцога Альбрехта до Львова і Станіславова - Чернівців, а з Самбора, Стрия до Мукачева. По Першій Угорсько-галицькій залізниці (з 1872) дорога вела до Перемишля - Кракова і до Будапешту через Лупківський перевал (з 1896 двоколійна залізниця), розміщений на тодішньому кордоні коронного краю Галичини і словацьких земель Транслейтанії.

1914 — 1918 роки[ред.ред. код]

1 серпня 1914 р. розпочалась І Світова війна. Хирів як вузлова станція мав винятково важливе стратегічне значення. Через місто щодня проходило до 40—50 поїздів. Про важливість Хирова як опорного пункту свідчить той факт, що 28 листопада 1914 р. в ньому побував намісник австро-угорського престолу Кароль-Францішек Йозеф, а в квітні 1915 р. російський цар Ніколай (Микола) ІІ.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду Української Народної Республіки, на якому були присутні близько 15 000 осіб.[5]

В часи ЗУНР[ред.ред. код]

За часу існування ЗУНР Хирів став ареною боїв між українськими і польськими (окупаційними) військами. Одна з груп Галицької армії під час проведення Вовчухівської операції УГА мала назву «Хирів». 4 грудня 1918 р. 4 курені групи військ УГА «Хирів» під командуванням генерала Антона Кравса перейшли у наступ, 5 грудня місто було звільнене від польських окупантів. 18—19 грудня в напрямку Хирів — Самбір наступали поляки, які були зупинені наступом УГА на Городок. 20 грудня Хирів знову був окупований польськими шовіністами.[6]

27 березня 1919 року в окупованому польськими шовіністами Хирові відбулись перемовини між делегаціями ЗУНР (склад: М.Лозинський, генерал В.Генбачев (командир ІІІ-го корпусу), підполковник Фідлєр, майор Долєжаль) та Польщі (склад: граф А.Скарбек, полковник М.Куліньскі, капітан Я.Розвадовскі та інші) за участи посла з Парижу генерала Ф.Кернана. Галичани запропонували припинити вогонь, мирні переговори провести у Парижі під опікою Верховної Ради.[7]

У складі польської держави[ред.ред. код]

1924 р. було розпочато будівництво Народного дому, а 1930 р. було відкрито Народний дім у Хирівській Посаді. Промисловість у Хирові в міжвоєнний період розвивалась повільно. 1936 р. в Хирові діяли два тартаки, два млини, дві меблеві фабрики і цегельний завод.

1939–1941[ред.ред. код]

Після нападу 1 вересня 1939 року Третього Рейху на Польщу й початку Другої світової війни та вторгнення СРСР до Польщі 17 вересня 1939 року згідно з пактом Молотова—Ріббентропа лінія розподілу території між Третім Рейхом та СРСР пройшла по ріці Сян. Хирівщина відійшла до радянської зони окупації. 4 грудня 1939 року була створена Дрогобицька область (обласний центр — місто Дрогобич). А 10 січня 1940 року рішенням Політбюро ЦК КП(б)У в складі області утворено Хирівський район і Хирів став його районним центром[8].

Під німецькою окупацією[ред.ред. код]

Під час ІІ Світової війни Хирів зазнав значних руйнувань. Євреїв Хирова німці відправили в Перемишльське гетто, де згодом усіх розстріляли. Багато українців було відправлено на примусові роботи до Німеччини.

У складі УРСР[ред.ред. код]

У серпні 1944 р. в Хирів увійшли радянські війська. Для боротьби з українськими націоналістами в Хирові була створена катівня НКВС (нині там розташована початкова школа). Місто втратило своє транзитне значення, оскільки з прокладенням кордону СРСР - Польща припинився рух по залізниці до Перемишля, Словаччини. Статус прикордонної зони із забороною в'їзду до неї мешканців інших територій перетворив весь регіон на депресивну зону. Із закриттям колегіуму єзуїтів місто втратило статус науково-навчального центру.

Більшість поляків після війни було переселено до Польщі. Натомість до Хирова прибували українці з тих українських земель, які відійшли до Польщі. Після війни йшло швидке відновлення підприємств. Було створено МТС, в кінці 1970-х рр. в Хирові були відкриті цехи ВО «Полярон» — заводи «Екватор» та «Меридіан». В Хирові до 2003 р. дислокувалась велика військова частина. В кінці 1980-х р. починається українське національне пробудження, і Хирів не залишається осторонь тих процесів. 1989 р. в казармах Хирівської десантної бригади розмістились підрозділи ЗМОПу (загони міліції особливого призначення). У вільний час змопівці влаштовували у Хирові бешкети. Відповіддю людей на ці дії став масовий стихійний мітинг протесту. А 26 серпня на міському стадіоні під проводом Володимира Горбового, Мирона Коваля, Ярослава Гладкого та Андрія Лесика відбувся великий мітинг і установчі збори місцевого осередку РУХу. В серпні 1991 р. гекачепісти пробували повернути колесо історії назад. В цих подіях своя роль відводилась Хирівській десантній бригаді. Генерал Варенніков наполягав, щоб десантники зайняли всі стратегічні об'єкти Львова. Але командувач Прикарпатським військовим округом не виконав наказу Вареннікова.

В незалежній Україні[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

  • 2 574 меш. (1890)
  • 2 654 меш. (1921)
  • 3 500 меш. (1970)
  • 5 100 меш. (1998)
  • 4 595 меш. (2001)

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

Хирівський конвікт

Відомо з документів 1642 р., що первісний храм мав два вівтарі: головний та новіший бічний, з образом Богоматері, прикрашеним вотивами. У другій половині 40-х рр. того ж століття храм згорів, невдовзі на його місці звели невеличку святиню з одним вівтарем та дерев'яною дзвіницею. Пізніше місто переходить у власність Мнішеків, і 1710 р. Йосип Мнішек виділяє кошти, на які завдяки пароху Йоанну Фабіянковському зводиться мурований костел. У 17951796 рр. храм було відремонтовано та реконструйовано, а на початку XIX ст. замінено дерев'яну дзвіницю мурованою. В 1859 р. перемишльський єпископ Франциск Вежхлейський освятив костел після ґрунтовного ремонту (встановлення нового головного вівтаря, оновлення бічних вівтарів Богоматері та св. Йосипа). Та це було не останнє освячення споруди, бо у 1872 р. пожежа знову нищить дерев'яне начиння храму. Роки 18761877 — ремонт та повторне освячення костелу. Знову не останнє. Бо у 1900 р. завдяки пароху Войцеху Маху костел розширено вдвічі. Тому його знову освячують 7 червня 1903 р. А у 19101912 рр. храм знову розбудовується, збільшившись на вежу, каплицю та 4 необарокових дубових вівтарі. Роботи з нескінченного доведення храму до ідеального стану тривали і в міжвоєнний період.

Персоналії[ред.ред. код]

Гашек у Хирові[ред.ред. код]

1916 року в Хирові побував відомий письменник-сатирик Ярослав Гашек, що відображено у творі «Пригоди бравого вояка Швейка»:

« «Жандарми були мадяри і, незважаючи на Швейкові протести, відволокли його в етапне управління в Хирові, де зарахували до транспорту російських полонених, призначених працювати на ремонті залізничної колії в напрямку Перемишля…».  »

Через Хирів пролягає туристичний маршрут «Шляхами бравого вояка Швейка».

Фотографії[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. K.Matwijowski. Mniszech Jerzy Jan Wandalin h. własnego (zm. 1693) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1976.— Tom XXI/3. — Zeszyt 90. — S. 468
  3. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 с. 49—50
  4. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія… с. 50
  5. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР.- Львів: Інститут українознавства НАНУ; видавнича фірма «Олір», 1995.- 368 с., іл. ISBN 5-7707-7867-9 с. 23
  6. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 151—152
  7. М.Литвин, К.Науменко. Історія ЗУНР… с. 180—181
  8. Хроніка за 10 січня 1940 року на сайті Інститут історії України НАН України

Посилання[ред.ред. код]