Бойки
|
Бо́йки, самоназва: верховинці, горальці, підгіряни (пол. Bojkowie, словац. Bojkovia, чеськ. Bojkové, нім. Bojken, рос. Бойки) — етнографічна група українців, що живуть на північних і південних схилах Карпат («Бойківщина») від річок Лімниця й Тересва на сході до річок Уж і Сян на заході. В Україні розселені в гірських р-нах Українських Карпат і Прикарпатті (Болехівський, Долинський район та частина Рожнятівського р-ну Івано-Франківської обл.; Сколівський, Турківський, частини Стрийського, Дрогобицького, Самбірського та Старосамбірського р-нів Львівської обл.; Міжгірського та частини Воловецького районів Закарпатської області [1].
Центром Бойківщини вважається карпатське містечко Турка.
Зміст |
Назва [ред.]
Вперше назву «бойки» ужив священик Йосип Левицький у передмові до «Граматики» (1831) від вживання в їхній мові частинки «бо є» («тільки»), на відміну від лемків, що казали «лем», і «лишаків», що казали «лише», «лишень». Надалі цю назву розповсюдили О.Торонський, В.Хіляк та інші. У Словаччині бойків називають «пуйдякамі» (словац. Pujďák), оскільки вони говорять «пуйдемо» на відміну від лемківського «пійдемо».
Історія [ред.]
На думку багатьох вчених, перша писемна згадка про бойків трапляється у компілятивному творі візантійського імператора Костянтина VII Багрянородного «De Administrando Imperio» (Про управління імперією; розділ ХХХІІ):
-
Серби [ці] походять від неохрещених сербів, які також називаються "білими" і живуть по ту сторону країни тюрків, в місцевості, що зветься ними Бойки. З ними межує країна франків, а також Велика Хорватія, неохрещена, яку теж називають "Білою". Ось там і живуть спрадавна ці серби [2]
В цьому контексті «Бойки» — це топонім, причому не автентичний.
Культура [ред.]
Бойки зберегли багато старовинних звичаїв і обрядів. Основні галузі традиційного господарства бойків — гірське скотарство та землеробство, лісові промисли та солеваріння, ремесла та художні промисли. В сучасних умовах бойки займаються переважно землеробством і тваринництвом, працюють на лісо- і нафторозробках, розвинені художні промисли, існує курортна галузь.
Чоловічий стрій [ред.]
Чоловіки носили штани синього коліру заправлені в чоботи. Влітку носили широкі полотняні, а взимку — вовняні голошні (штани). Сорочки носили вишиті білі, поверх штанів з шкіряним широким поясом. На голові носили чорні баранячі шапки, завужені до верху. Взимку носили довгі до коліна бурки чорного коліру, які носили на плечах не одягаючи. Бурки були обшиті червоно-чорними крученими шнурами. Шапки були пошиті без сукна. Кожухи носили білого коліру, а сермяги кавового. Влітку на голові носили так звані «венгерські капелюхи». Сорочки бойків були оздоблені мережкою. На голові носили також «кучми» (баранячі кудлаті шапки). Влітку чорний низький з широкими крисами капелюх.[Джерело?]
Жіночий стрій [ред.]
Жінки бойків носили на голові сивого коліру баранячі шапки з зеленим або червоним верхом; спідниці в квіти, поверху спідниці — пстру (вовняну запаску); сорочку з відокремленим станком, зібраним подолом та розрізом на спині. Сорочки вишивали на грудях у вигляді півкола. Спідниці були з білого полотна або вибійки (мережки). На свята волосся носили розпущеним. Носили також білі полотняні свитки, дівчата заплітали волосся в одну косу, яку прикрашали квітами і стрічками; жінки заміжні носили на голові завійку, яка часом цілком закривала голову. Взимку поверх звичайного одягу носили небесного коліру бекешу, розшиту червоними шнурами та чоботи. На шиї жінки бойків носили багато скляних пацьорків. До церкви ходили тільки в чоботах, обов'язково чорних (за описом Оскара Кольберґа) [3].
Відомі особистості Бойківщини [ред.]
- Юрій Дрогобич — філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини;
- Петро Конашевич Сагайдачний — гетьман Війська Запорозького;
- Юрій-Франц Кульчицький — купець, солдат, товмач, засновник першої в Європі мережі кав’ярень;
- Іван Креховецький — генеральний суддя часів Хмельниччини;
- Миколай Зиблікевич — президент Кракова, голова Галицького сейму;
- Іван Вагилевич — священик УГКЦ, український поет, філолог, фольклорист, етнограф, громадський діяч;
- Іван Франко — письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч;
- Михайло Вербицький — композитор, хоровий диригент, священик, громадський діяч, автор гімну України «Ще не вмерла Україна»
- Лесь Курбас — режисер, актор, теоретик театру, драматург, публіцист, перекладач, Народний артист Республіки (1925);
- Кузан Мар'ян — французький композитор і диригент українського походження;
- Степан Бандера — політичний діяч, голова Проводу ОУН-Б;
- Рабій-Карпінська Софія — мовознавець-діалектолог;
- Володимир Глухий — актор, заслужений артист України;
- Наталка Карпа — співачка, заслужена артистка України;
- Пагутяк Галина Василівна — українська письменниця, лауреат Шевченківської премії.
- Хай Михайло — вчений-фольклорист, збирач і виконавець народної інструментальної музики, обрядових пісень та епічних дум, доктор мистецтвознавства;
- Ігор Пукшин — відомий юрист, колишній заступник Глави Секретаріату Президента України Віктора Ющенка.
Галерея [ред.]
-
Бойки, Калуський повіт, 1910 р.
-
Фото поч. XX ст
-
Верхнє Гусине, Турківський район
-
Бойківська церква (Музей народної архітектури і побуту «Шевченківський гай», м. Львів)
-
Комарники, Турківський район. Дзвінниця
Див. також [ред.]
- Бойківщина
- Всесвітні бойківські фестини
- Етнографічні групи українців
- Гуцули
- Лемки
- Дністров'яни
- Верховина
- Бойка
Примітки [ред.]
- ↑ Бойки // Ін-т історії України НАНУ
- ↑ Constantine Porphirogenetus. De administrando imperio. - Dumbarton Oaks, 1966.
- ↑ Oskar Kolberg. Rus Czerwona, czesc 1, Warszawa, 1976, s. 29-60
Посилання [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Category:Boykos |
- Сайт "Бойкосвіт"
- Бойки на сайті "Життя Українських Карпат"
- Домів. Портал насильно переселених мешканців Бескидів
- Матеріали про бойків і Бойківщину
- Інформаційний портал "Турка - перлина Карпат"
- Про бойків на сайті Музею народної архітектури у Сяноці
- Бойківська хата
- Софія Рабій-Карпинська. Бойківські говірки: Збірник статей. — Перемишль, 2011.
- Л.І.Гасиджак. Бойки в етнокультурному просторі Донеччини // Роль етнічних спільнот Донеччини в розбудові української державності: Матеріали І регіональної конференції, Донецьк, 15-16 грудня 2006 р.
Література [ред.]
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
 |
Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
