Водяний млин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Водяний млин Англії початку XX століття.
Водяний млин. Бельгія.
Система приводів водяного млина
Kohila vesiveski2.jpg

Водяни́й млин — млин, що використовує енергію води.

З історії водяного млина[ред.ред. код]

Батьківщиною водяного млина вважається стародавній Рим. Принцип роботи цього механізму дуже простий. З одного кінця довгої осі закріплювався камінь, з другого — припасовувалися сторчові лопаті. Коли таке колесо встромляли у річку, воно починало обертатись, повертаючи водночас і камінь. Під нього знизу клали другий камінь, що залишався нерухомим. Між них сипали зерно, яке і розтиралося на борошно.

Згодом цей вид млина, дещо удосконалений, був занесений в Європу, а потім і в Україну. Відомий тут він уже з XI ст., а найбільшого поширення набув в Україні, зокрема в Карпатах, у XVIII ст.

Будова і приміщення млина[ред.ред. код]

Типові сільські млини, зазвичай, були дерев'яні. На Бойківщині зводили двозрубні споруди, криті соломою або ґонтою, на Гуцульщині — ґонтою або драницею. В одному приміщенні (зрубі), як правило, був розташований механізм, а в другому — піч, лави. Тут відпочивали мірошник і приїжджі. У Карпатських селах млини часто містилися під одним дахом з житлом. Ще й тепер на заході Бойківщини і Гуцульщини можна побачити будівлі з планом: хата—сіни—млин. Хоча всі ці господарсько-технічні споруди виникали на різних етапах економічного розвитку, їхня архітектура майже не мінялася.

У великих селах, містечках і містах зводили муровані млини, нерідко на 2, 3 або 4 поверхи. Такі багатоповерхові млини існували, наприклад, у селищі Нижанковичі (частково зберігся) і селі Нове Місто (не зберігся), що у Старосамбірському районі Львівської області. У цих млинах працювали доволі складні механізми, за якими наглядали спеціально навчені робітники.

У гірських і підгірських районах млини рідко зводили біля самих річок, адже повені могли знищити споруду. Тому млини будували на деякій віддалі від русла річки, а до водяного колеса, яке приводило в рух млинові механізми, воду з річки підводили спеціальним каналом — млинівкою.

Водяні млини за нашого часу[ред.ред. код]

У вік електрифікації відпала потреба використовувати такі малопродуктивні механізми, як водяні млини. Особливо прискорився занепад водяних млинів з приходом радянської влади та організацією колгоспів. Мірошників змушували покидати свою справу, у багатьох селах споруди млинів руйнували, спалювали. Покинуті млини часто нищились від паводків, адже ніхто вже не дбав про врегулювання млинівок.

Нині вцілілі млини зберігають як пам'ятки історії розвитку техніки. Деякі з них стали експонатами музеїв просто неба — скансенів, як в Україні, так і за кордоном. Усі ці пам'ятки віхи технічного прогресу мають велику наукову та мистецьку цінність.

Застосування[ред.ред. код]

Дивись також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]