Старобільськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Старобільськ
Starobilsk gerb.png Flag of Starobilsk.png
Герб Старобільська Прапор Старобільська
Старобільськ
Розташування міста Старобільськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Старобільська міська рада
Код КОАТУУ 4425110100
Засноване 1686
Статус міста з 1 травня 1797 року
Населення 18796 (01.01.2011)[1]
Площа 13,32 км²
Густота населення 1 652 осіб/км²
Поштові індекси 92700
Телефонний код +380-6461
Координати 49°16′39″ пн. ш. 38°55′27″ сх. д. / 49.27750° пн. ш. 38.92417° сх. д. / 49.27750; 38.92417Координати: 49°16′39″ пн. ш. 38°55′27″ сх. д. / 49.27750° пн. ш. 38.92417° сх. д. / 49.27750; 38.92417
Висота над рівнем моря 63 м
Водойма Айдар
Міста-побратими Люблін
Відстань
Найближча залізнична станція Старобільськ
До обл./респ. центру
 - фізична 85 км
 - залізницею 113 км
 - автошляхами 94 км
До Києва
 - фізична 600 км
Міська влада
Адреса 92700, вул. Комунарів, 36

Старобі́льськ (до 1933 року — Старобільське[2]) — місто у Слобідській Україні, районний центр Луганської області. Розташований на півдні Середньоруської височини, на лівому березі річки Айдар.

Засновано на території Острогозького полку Слобідської України.

Гідрографія[ред.ред. код]

Місто розташоване переважно на лівому березі річки Айдар у яку впадає права притока Біла.

Історія[ред.ред. код]

Карта Старобільська 1877 року.
Старобільськ у 1907 році.

Доба козаччини[ред.ред. код]

Слобода Більська заснована 1686 українськими козаками на території Острогозького Слобідського полку. Згодом її перейменували в повітове місто Старобільске[3]. Із 1730-х селище називається Стара Біла. 1797 перейменоване на Старобільське, повітовий центр Слобідсько-Української, з 1834 — Харківської губернії. Статус міста має з 1938 року.

1802 Старобільськ відійшов до Воронезької губернії, а від 1824 року знову до Харківської. Населення міста Старобільська, за даними загального перепису 1897 року становило 13 123 осіб. До Старобільська примикають слободи Піщане, Заєрчанівська (Заєрок).

Епоха УНР та комуністична присутність[ред.ред. код]

У 1918 році Старобільськ став ареною боїв між військами Директорії УНР та Донських козаків отамана Краснова:

…на границе с Украиной молодые казаки, только что обученные в Персиановке, под Новочеркасском, призванные под знамена, дрались с петлюровцами. Почти половина заново сколоченного 12-го Донского казачьего полка легла под Старобельском, завоевывая области лишний кус украинской территории. (М. Шолохов, «Тихий Дон»)

Старобільськ в 1911 році.

У 19181921 і 19291930 роках Старобільськ був центром повстанського руху на півночі Луганщини.

Друга світова війна[ред.ред. код]

У 19391940 роках біля міста існував табір для польських полонених, майже 4000 поляків були замордовані у квітні і травні 1940 року російськими спецслужбами в Харкові, поховані в П'ятихатках. 48 поляків померли в таборі й були поховані на старому міському цвинтарі.

Торгівля Склярова у Старобільську в 1912 році.

Старобільськ був столицею Радянської України протягом декількох днів під час війни. Також це перше місто в Україні, відбите Червоною армією у країн Осі.[4]

До звільнення України від СССР[ред.ред. код]

На 1975 рік в місті мешкало 22 700 осіб.

Російсько-українська війна 2014[ред.ред. код]

2 жовтня 2014 року у Старобільську відбулася панахида за загиблими бійцями 80-ї аеромобільної бригади. Голова Луганської ОДА Геннадій Москаль попросив на колінах у загиблих пробачення від української влади:

«Простіть нас, що з вами сьогодні нема ваших матерів, ваших батьків, ваших дітей, ваших сестер. Простіть нас за те, що державні інституції не змогли закупити реактиви, щоб зробити аналіз ДНК і встановити кожну особу. Це наша провина, і думаю, прийде час, і ті, хто припустився цієї помилки, будуть покарані, і батьки нарешті зможуть забрати своїх синів і поховати у себе на батьківщині».

Бійці 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар» 5 вересня потрапили у засідку між селищем Металіст і містом Щастя. Упізнані тіла загиблих відправили додому; 28 неідентифікованих тіл військових поховали у Старобільську[5].

У вересні 2014, на прохання академічного товариства, до Старобільська евакуювали Луганський національний університет імені Шевченка.

Усна історія[ред.ред. код]

Довкола міста існують чимало легенд. Одна з них говорить, що поблизу Старобільського сховані награбовані скарби Махна, який тривалий час перебував у місті. Саме в Старобільському 2 жовтня 1920 року ним укладено воєнно-політичну угоду з командуванням Червоної Армії про спільну боротьбу проти Врангеля. Місто згадується у творі І. Ільфа і Є. Петрова «12 стільців».

Господарство[ред.ред. код]

Заводи: ремонтно-механічний, плодоконсервний, продтоварів; меблева, швейна фабрики; хлібозавод, елеватор, молокозавод, завод залізобетонних виробів. Районне об'єднання «Сільгосптехніка».

Мости[ред.ред. код]

Освіта і культура[ред.ред. код]

Пам'ятник Нестору Івановичу на центральній площі Старобільська

Мережа бібліотек міста[ред.ред. код]

Сьогодні Старобільська РЦБС складається з 26 бібліотек (1 бібліотечний пункт), 3 міських — Центральна районна бібліотека, Районна дитяча бібліотека, Дитячо-юнацька бібліотека, 23 сільських філії.

1912 році в Старобільському окрузі працювали 3 сільськогосподарські бібліотеки.

Освітні заклади Старобільська[ред.ред. код]

  • Луганський національний університет ім. Тараса Шевченка (евакуйований до Старобільська у вересні 2014 з окупованого Луганська);
  • Сільськогосподарський технікум;
  • Медучилище;
  • 2 професійно-технічних училища;
  • 5 загальноосвітніх шкіл;
  • Дві музичні школи;
  • Спортивна школа (ДЮСШ);
  • Шахово-шашковий клуб «64*100» (на третьому поверсі Будинку культури), засновано Протасовим Валентином Івановичем.

У місті є краєзнавчий музей.

Спорт[ред.ред. код]

Старобільська траса «Південна», найбезпечніша швидкісна траса України

У Старобільську регулярно відбуваються етапи чемпіонату України з автомобільного кросу на автокросовій трасі «Південна». Чемпіонами України з автомобільного кросу свого часу ставали вихованці місцевого автоклубу:

Видатні особистості[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  2. (рос.) Ковтун В. В., Степаненко А. В.Города Украины. Справочник. — Київ, «Вища школа», 1990, — 279 с. ISBN 5-11-002087-6
  3. (рос.) Географическое описание нашего Отечества Российской империи. Малороссия. Знаменательные населенные местности под редакцией В. М. Семёнова. Том VII. Санкт Петербург. 1899.

Посилання[ред.ред. код]



Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.