Старобільськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Старобільськ
Starobilsk gerb.png Flag of Starobilsk.png
Герб Старобільська Прапор Старобільська
Старобільськ
Розташування міста Старобільськ
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Луганська область
Район/міськрада Старобільська міська рада
Код КОАТУУ 4425110100
Засноване 1686
Статус міста з 1 травня 1797 року
Населення 18796 (01.01.2011)[1]
Площа 13,32 км²
Густота населення 1 652 осіб/км²
Поштові індекси 92700
Телефонний код +380-6461
Координати 49°16′39″ пн. ш. 38°55′27″ сх. д. / 49.27750° пн. ш. 38.92417° сх. д. / 49.27750; 38.92417Координати: 49°16′39″ пн. ш. 38°55′27″ сх. д. / 49.27750° пн. ш. 38.92417° сх. д. / 49.27750; 38.92417
Висота над рівнем моря 63 м
Водойма Айдар
Міста-побратими Люблін
Відстань
Найближча залізнична станція Старобільськ
До обл./респ. центру
 - фізична 85 км
 - залізницею 113 км
 - автошляхами 94 км
До Києва
 - фізична 600 км
Міська влада
Адреса 92700, вул. Комунарів, 36

Старобі́льськ (до 1933 року — Старобільське[2]) — місто у Слобідській Україні, районний центр Луганської області. Розташований на півдні Середньоруської височини, на лівому березі річки Айдар.

Історія[ред.ред. код]

Карта Старобільська 1877 року .
Старобільськ в 1907 році.

Слобода Більська заснована 1686 року українськими селянами-втікачами на території Острогозького Слобідського полку. Згодом її перейменували в повітове місто Старобільске[3]. Існує версія, що Старобільське було засноване князем Більським. Із 1730-х селище називається Стара Біла. 1797 року перейменоване на Старобільське, повітовий центр Слобідсько-Української, з 1834 — Харківської губернії. Статус міста має з 1938 року.

У 1797 році слобода Стара Біла набула статусу повітового міста Старобільського Слобідсько-Української губернії, на частині якої згодом створена Харківська губернія. У 1802 році Старобільськ відійшов до Воронезької губернії, а від 1824 року знову до Харківської. Населення міста Старобільська, за даними загального перепису 1897 року становило 13 123 осіб. До Старобільська примикають слободи Піщане, Заєрчанівська (Заєрок).

У 1918 році Старобільськ став ареною боїв між військами Директорії УНР та Донських козаків атамана Краснова:

…на границе с Украиной молодые казаки, только что обученные в Персиановке, под Новочеркасском, призванные под знамена, дрались с петлюровцами. Почти половина заново сколоченного 12-го Донского казачьего полка легла под Старобельском, завоевывая области лишний кус украинской территории. (М. Шолохов, «Тихий Дон»)

Старобільськ в 1911 році.

У 19181921 і 19291930 роках Старобільськ був центром повстанського руху на півночі Луганщини.

У 19391940 роках біля міста існував табір для польських полонених, майже 4000 поляків були замордовані у квітні і травні 1940 року радянськими енкаведистами в Харкові, поховані в П'ятихатках. 48 поляків померли в таборі й були поховані на старому міському цвинтарі.

Довкола міста існують чимало легенд. Одна з них говорить, що поблизу Старобільського сховані награбовані скарби Махна, який тривалий час перебував у місті. Саме в Старобільському 2 жовтня 1920 року ним укладено воєнно-політичну угоду з командуванням Червоної Армії про спільну боротьбу проти Врангеля. Місто згадується у творі І. Ільфа і Є. Петрова «12 стільців».

Торговля Склярова у Старобільську в 1912 році.

Старобільськ був столицею Радянської України протягом декількох днів під час війни. Також це перше місто в Україні, відбите Червоною армією у країн Осі.[4]

На 1975 рік в місті мешкало 22 700 осіб.

Гідрографія[ред.ред. код]

Місто розташоване переважно на лівому березі річки Айдар у яку впадає права притока Біла. Назва річки походить від тюркського «Місячна річка», але має давніші корені у іранських мовах скіфів та сарматів, що кочували цими степами. Берегом річки проходив шлях-сакма, яким ногайці та кримські татари робили набіги на Московію у XV — XVII століттях. Згідно з місцевою легендою назву річці дала імператриця Катерина II, подорожуючи цими краями до завойованого Криму. Місцеві рибалки подарували їй величезну рибу, спійману в річці. На що імператриця сплеснула руками, вигукнувши: «Ай, дар!»

Річкові пляжі[ред.ред. код]

Місцева назва річкових пляжів — «купальні». У Старобільскому 35 пляжів (за течією):

Назва Альтернативна назва Світлина
Гусятник Дитячий
Яма
Марченко
Жабка
Бредок Городськой
Пірс Стадіон
Старий городськой
Камні
Плотина
Коряга
Підгорівський
Обрив Обрив Старобельск. Пляж. Обрыв.jpg
Лягушатник
П'ята Третья купальня.JPG
Третя
Перша
Западка
Нулівка Нулівка 100px
Саманчик
Вонючка
Верби Карчі
Піски Тупиця
Акваріум
Тарзанка
Яма
Водокачка
Скати
Циганський
Бутовський
Золотий


Гребля[ред.ред. код]

Старобільска Гребля

Гребля здана в експлуатацію в 1983 році як частина гідромеліоративних заходів в заплаві річки. Вона регулює рівень вод в річці Айдар як під час повені, так і в межінь.

Гребля перебуває на балансі Луганського обласного управління меліорації та водного господарства.

Господарство[ред.ред. код]

Заводи: ремонтно-механічний, плодоконсервний, продтоварів; меблева, швейна фабрики; хлібозавод, елеватор, молокозавод, завод залізобетонних виробів. Районне об'єднання «Сільгосптехніка».

Залізниця[ред.ред. код]

Станція Старобільськ.

Мости[ред.ред. код]

Освіта і культура[ред.ред. код]

Пам'ятник Нестору Івановичу на центральній площі Старобільська

Освітні заклади Старобільська:

  • Сільськогосподарський технікум;
  • Медучилище;
  • 2 професійно-технічних училища;
  • 5 загальноосвітніх шкіл;
  • Дві музичні школи;
  • Спортивна школа (ДЮСШ);
  • Шахово-шашковий клуб «64*100» (на третьому поверсі Будинку культури), засновано Протасовим Валентином Івановичом;

У місті є краєзнавчий музей.

Спорт[ред.ред. код]

Старобільська траса «Південна», найбезпечніша швидкісна траса України

У Старобільську регулярно відбуваються етапи чемпіонату України з автомобільного кросу на автокросовій трасі «Південна». Чемпіонами України з автомобільного кросу свого часу ставали вихованці місцевого автоклубу:

Видатні особистості[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
  2. (рос.) Ковтун В. В., Степаненко А. В.Города Украины. Справочник. — Київ, «Вища школа», 1990, — 279 с. ISBN 5-11-002087-6
  3. (рос.) Географическое описание нашего Отечества Российской империи. Малороссия. Знаменательные населенные местности под редакцией В. М. Семёнова. Том VII. Санкт Петербург. 1899.

Посилання[ред.ред. код]



Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.