Гедда Ціннер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гедда Ціннер
нім. Hedda Zinner
Гедда Ціннер. Лейпциґ, 1948.
Гедда Ціннер. Лейпциґ, 1948.
Псевдоніми, криптоніми: нім. Elisabeth Frank, Hannchen Lobesam, Hedda (Елізабет Франк, Ганнхен Лобезам, Гедда)
Дата народження: 20 травня 1905(1905-05-20)
Місце народження: Львів
Дата смерті: 4 липня 1994(1994-07-04) (89 років)
Місце смерті: Берлін. Похована на Доротеєнштадтському кладовищі (Берлін)
Національність: єврейка
Громадянство: Австро-Угорщина Австро-УгорщинаПольща Польща

Третій Рейх Третій Рейх
СРСР СРСРНДР НДР
Німеччина Німеччина

Мова творів: німецька
Рід діяльності: прозаїк, поет, драматург, есеїст, сценарист, критик і політик
Роки активності: актриса: 19231930
журналістка і письменниця 19301994
Напрямок: реалізм
Жанр: роман, оповідання, новела, п'єса
Magnum opus: «Предки і спадкоємці»
Премії:

див. у тексті статті

2 листопада 1966 року. Зліва направо: Ліллі Бехер (дружина Йоганнеса Бехера), Гедда Ціннер і Фріц Ерпенбек.

Ге́дда Ці́ннер (нім. Hedda Zinner, *20 травня 1905(19050520)[1], Львів[2][3] — †4 липня 1994[4], Берлін) — німецька письменниця, актриса, журналістка й радіоведуча.

Біографічні дані[ред.ред. код]

Гедда Ціннер народилась у єврейській сім'ї службовця Адольфа Ціннера. Закінчивши школу, з 1923 по 1925 рік навчалась у Віденській театральній академії. Дебютувала як актриса у віденському Театрі Раймунда. Мала ангажемент у Штутгарті (1923 —1924), Баден-Бадені (1924–1925), Вільгельмсгафені (1925 —1926). Виступала з трупою Rheinische Gastspielbühne / «Рейнські гастрольні підмостки» (1926 -1927), працювала на сценах Болеславця (1927-1928) та Цвікау (1928 —1929). З 1929 року жила в Берліні. Була там актрисою, писала вірші й декламувала їх на політичних мітингах. У 1929-му Ціннер вступила до Комуністичної партії Німеччини1946-го — Соціалістична єдина партія Німеччини — СЄПН).

З 1930-го Ціннер публікувала соціально-політичні та сатирико-критичні вірші в таких виданнях, як Die Rote Fahne («Червоний прапор»), Arbeiter Stimme («Робітничий голос»), Welt am Abend («Світ увечері»), Arbeiter Illustrierte Zeitung («Робітнича ілюстрована газета»), Weg der Frau («Шлях жінки») і Magazin für Alle («Журнал для всіх»). У 1930-му вона переселилася в межах міста на адресу Steinrückweg 3, Künstlerkolonie-Wilmersdorf (Штайнрюквеґ, № 3, Поселення митців — Вільмерсдорф). У той час[5] познайомилася з письменником Фріцом Ерпенбеком, за якого невдовзі вийшла заміж. Після так званої Великої Облави (Großrazzia)[6], яка сталася 15 березня 1933-го, подружжю довелося того ж таки місяця спішно виїхати до Відня. Наступного року вони перебралися до Праги, де Гедда заснувала політичне кабаре Studio 1934 «Студія-1934» й керувала ним.

У квітні 1935 року Ціннер разом із чоловіком емігрувала до Радянського Союзу. Осіла в Москві, дублювала німецькою мовою героїню кінокартини Kämpfer («Борці», 1936) — дружину диригента Клеберсбуша. З 1935 по 1941 рік вона працювала в німецькомовній редакції Московського радіо, писала для нього радіоп'єси, друкувалась у газеті Deutsche Zentralzeitung («Німецька центральна газета») й різних літературних виданнях. Кандидувала на вступ до німецького підрозділу Спілки письменників СРСР. У грудні 1936-го Ціннер стала громадянкою Радянського Союзу. 1938 року обійняла посаду заступника відділу культури «Німецької центральної газети». З вересня 1941-го Ціннер провадила передачі для жінок на Deutscher Volkssender — «Німецькій народній радіостанції». З жовтня 1941-го по 1943-й перебувала в евакуації в Уфі. Там народила сина — Джона Ерпенбека. Це відомий фізик, філософ і письменник, батько письменниці Дженні Ерпенбек.

У червні 1945-го Гедда Ціннер оселилась у східній зоні Берліна — Панкові. 1946 року стала працювати режисером у Домі радіомовлення (Haus des Rundfunks). У 1950-х — 1960-х була режисером Театру на Шиффбауердамм (Theater am Schiffbauerdamm). У 1946-му Ціннер вибрали головою Німецької жіночої ради. Письменниця належала до членів Науково-художньої ради при Міністерстві культури НДР, 1958 року була делегатом на V з'їзді СЄПН. З 1959 року вона заступник голови Товариства культурних зв'язків із зарубіжжям. У 1975-му дістала орден «За заслуги перед Вітчизною» (золотий) і стала почесним членом Спілки письменників НДР. Була членкинею Демократичної жіночої спілки (НДР) і головою Товариства німецько-радянської дружби.

Творчість[ред.ред. код]

Гедда Ціннер писала в ключі соціалістичного реалізму, й це негативно позначилося на всьому її доробку. Документальності та певній схематичності опису сприяло й те, що авторка тривалий час працювала журналісткою. Безперечним позитивом є психологічність і достовірність, попри потребу достосовуватися до вимог часу. Іноді письменниця нехтувала цю потребу. Наприклад, 1985 року в НДР заборонили телеверсію «Равенсбрюцької балади» (1961), бо не відповідала усталеним партійним канонам зображання організації «Антифашистська дія».

Ось як наприкінці травня 1975 року західнонімецька газета «Франкфуртер альґемайне цайтунґ» відгукнулася на поздоровчу статтю, надруковану в газеті «Ноєс Дойчланд» у зв'язку з 70-літтям Гедди Ціннер:

«… Як на замовлення, життєпис Гедди Ціннер править зразком соціалістичного літератора старої школи. Щойно дійшовши віку, вона — молода жінка — відкинула своє буржуазне коріння з усім до нього налиплим і заходилася писати плутані берлінські міські репортажі для „Червоного прапора“, вірші та пісні для бойового швидкого вжитку на робітничих зборах. […] З агітаторки, журналістки, артистки кабаре й співачки поступово ставала високошановна, корисна оповідачка й драматург».

Оригінальний текст (нім.)

«… Hedda Zinners Lebenslauf ist wie nach Maß gemacht für eine vorbildliche sozialistische Literatin der alten Schule. Kaum war sie mündig, hatte sie ihre bürgerliche Herkunft mit allem Drum und Dran abgestreift, schrieb als junge Frau im verworrenen Berlin Reportagen für die Rote Fahne und Gedichte und Songs zum kämpferischen Schnellverbrauch für Arbeiterversammlungen. […] Aus der Agitatorin, Journalistin, Kabarettistin und Liedersängerin wurde nach und nach eine hochgeehrte, brauchbare Erzählerin und Dramatikerin.»

Загалом про творчість Гедди Ціннер Йоганнес-Роберт Бехер сказав:

«Письменник повинен випробувати й опанувати всі можливості та засоби свого мистецтва. Десь так учинила Гедда Ціннер. І мистецтво полягає ось у чому — вона заповзятливо перебігає від галузі до галузі, пурхає з гілки на гілку, любенько залишаючись на килимі».

Оригінальний текст (нім.)

«Der Schriftsteller muß alle Möglichkeiten und Medien seiner Kunst erproben und erobern. Das etwa hat Hedda Zinner getan. Und was die Kunst dabei war: Sie ist, unternehmungslustig von Branche zu Branche, beschwingt von Ast zu Ast, immer hübsch auf dem Teppich geblieben.»

У письменниці легкий і жвавий виклад, мелодійна мова. Багато її текстів покладено на музику, як-от кантата «Вирок» (композитор Жан К. Форест, прем'єра відбулась у липні 1958-го) і опера «Плавт у жіночому монастирі» (композитор Макс Буттінґ, 1958).

У творах Гедди Ціннер багато біографічного. В романі «Тільки жінка» (1954) йдеться про суфражистку Луїзу Отто-Петерс, що порвала зі своєю буржуазною родиною. У трилогії «Предки і спадкоємці» (роман «Реґіна», 1968) одна з головних ліній — характеристика й критика життя середньої верстви в Австро-Угорщині.

Темою роману «Фіні» (1973) стали реальні події, що відбувалися на початку тридцятих років у Поселенні митців — Вільмерсдорфі: агітаційна робота комуністів, сутички комуністичних і нацистських угруповань, створення загону самооборони жителів Вільмерсдорфа. В образі Фіні впізнається сама Гедда Ціннер, а в безпартійного драматурга Ганса Калена, що під впливом головної героїні залучається до комуністичного руху, є спільне з Фріцом Ерпенбеком.

Більшість романів та оповідань екранізовано — в кінематографі й на телебаченні[7]. Твори Гедди Ціннер перекладено російською (окремі вірші, «Катя»), французькою («Диявольське коло»), угорською («Кофейня „Паєр“»), чеською («Кофейня „Паєр“», «Диявольське коло», «Катя», «Перевірка успішності», «Що було б, якби?..», «Чоловік з птахом»), словацькою («Равенсбрюцька балада», «Що було б, якби?..») болгарською («Диявольське коло»), польською («У кожному разі підозрілий»), китайською («Диявольське коло») і японською («Диявольське коло») мовами.

Гедда Ціннер перекладала з російської (Свєтлов, Маршак) та української мов. Перші її переклади творів Тараса Шевченка надруковано 1940 року. Взяла активну участь (разом з Альфредом Куреллою, Еріхом Вайнертом, Гуґо Гуппертом, Гансом Роденберґом та іншими) у виданні «Кобзаря» Шевченка у двох томах, що вийшов у Москві 1951 року німецькою мовою. Тут вміщено шістнадцять її перекладів («Іван Підкова», «Заповіт», «Ой виострю товариша», «Не так тії вороги», «І знов мені не привезла», «Породила мене мати» та інші)[8].

Гедда Ціннер провадила літературну діяльність до самої смерті.

Твори[ред.ред. код]

  • Unter Dächern — «Під дахами». Вірші, 1936
  • Das ist geschehen — «Це сталося». Вірші, 1939
  • Caféhaus Payer — «Кофейня „Паєр“». П'єса, 1945
  • Humanistisches Sonett — «Гуманістичний сонет», 1947
  • Alte Dichtung und Folklore fern und nah — «Давня поезія і фольклор здалека і зблизька». Есеї, 1947
  • Alltag eines nicht alltäglichen Landes — «Звичний день незвичної країни». Нариси й вірші, 1950
  • Spiel ins Leben — «Гра в життя». П'єса, 1951
  • Der Mann mit dem Vogel — «Чоловік з птахом». Комедія, 1952
  • Freie Völker, freie Lieder — «Вільні народи, вільні пісні». Вірші, 1952
  • Wir fahren nach Moskau — «Ми їдемо до Москви». Оповідання для дітей, 1953
  • Der Teufelskreis — «Диявольське коло». Драма, 1953
  • Nur eine Frau — «Тільки жінка». Роман, 1954
  • Lützower — «Лютцовські єгери». Спектакль, 1955
  • General Landt — «Генерал Ландт». Спектакль, 1959
  • Was wäre wenn …? — «Що було б, якби?..». Комедія, 1959
  • Leistungskontrolle — «Перевірка успішності». Молодіжний спектакль, 1960
  • Ravensbrücker Ballade — «Равенсбрюцька балада». Трагедія, 1961
  • Auf jeden Fall verdächtig — «У кожному разі підозрілий». П'єса, 1961
  • Ein Amerikaner in Berlin — «Американець у Берліні». Фарс, 1963
  • Wenn die Liebe stirbt — «Коли вмирає кохання». Оповідання, 1965
  • Elisabeth Trowe — «Елізабет Трове». Кіноновела, 1969
  • Ahnen und Erben — «Предки і спадкоємці». Трилогія
    • Regina — «Реґіна», 1968
    • Die Schwestern — «Сестри», 1970
    • Fini — «Фіні», 1973
  • Auf dem roten Teppich — «На червоному килимі». Нариси, 1978
  • Katja — «Катя». Роман, 1980
  • Die Lösung — «Рішення». Роман, 1981
  • Arrangement mit dem Tod — «Угода зі смертю». Роман, 1984
  • Glas und Spiegel — «Скло і дзеркало». Байки, пісні, вірші, 1985
  • Die große Ungeduld — «Велика нетерплячка». Оповідання, 1988
  • Selbstbefragung — «Допит себе самої». Мемуари, 1989, ISBN 3-371-00195-4
  • Ins Leben entlassen — «Відпустити в життя». Оповідання, 1990

Екранізації[ред.ред. код]

  • 1956: «Диявольське коло»
  • 1958: «Тільки жінка»
  • 1962: «Ота з класу 12b»
  • 1972: «Лютцови»
  • 1988: «Актриса»

Література[ред.ред. код]

Нагороди і відзнаки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]