Книга мертвих

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Книга мертвих»
ієрогліфами
D21
Z1
Z3 W24
Z1
O1
D21
X1
D54
G17 O4
D21
G43 N5
Z1
Фрагмент папірусу писаря Ані: розділ «Суд Осіріса»

«Кни́га ме́ртвих» (єг. Ер ну перет ем херу) — збірник єгипетських гімнів і релігійних текстів, який вміщували до гробниці з метою допомогти померлому здолати всі небезпеки потойбічного світу й отримати умиротворення і благополуччя вічного життя. Цей релігійно-містичний твір складається зі 160–190 (в різних варіаціях) не пов'язаних між собою розділів різного обсягу, від довгих поетичних гімнів до коротеньких магічних формул. Книга мертвих є твором, який вважали давнім ще за часів[Джерело?] правління Сеті I, фараона XXIX династії. Вже тоді вона була такою великою, що потребувала скорочення й неодноразово переписувалась протягом майже 5000 років. Будь-який благочестивий єгиптянин, чи то фараон, чи бідний селянин; жрець, чи слуга другорядного начальника — жили, постійно звертаючись до вчення Книги мертвих. Єгиптян ховали згідно з вказівками цих священних текстів, їхня надія на вічне життя після смерті ґрунтувалась на дієвості її гімнів, молитов і заклинань.

Назва[ред.ред. код]

Назва «книга мертвих» не є оригінальною давньоєгипетською назвою цього видатного релігійно-містичного твору античності. Вона була вперше опублікована відомим німецьким єгиптологом Карлом Ріхардом Лепсіусом 1842 року й швидко стала популярною. Дослівний переклад оригінальної єгипетської назви — «вислови для виходу до світла», чи «розділи про сходження до світла». Іноді вживаються поетично-художні переклади — «дороговказ до раю».

Слід особливо наголосити, що Книга мертвих жодним чином не пов'язана з Некрономіконом аль-Хазреда. Вона призначена насамперед для того, аби допомогти мертвим у загробному житті, а не для того, щоб викликати душі мертвих для своїх потреб.

Історія дослідження[ред.ред. код]

Коли тексти Книги мертвих були вперше виявлені на стінах поховальних камер пірамід Саккари і на саркофагах, серед археологів поширеною була думка про те, що ці тексти є Біблією давніх єгиптян. Але на відміну від єврейської Біблії, у Книзі Мертвих відсутні будь-які релігійні догмати. Крім того, самі єгиптяни не вважали її тексти результатом божественного одкровення.

Перші рукописи було опубліковано після єгипетської експедиції Наполеона Бонапарта в колективній праці «Опис Єгипту» 1821 року. Жан-Франсуа Шампольйон був одним з перших перекладачів Книги мертвих. 1842 року Карл Ріхард Лепсіус опублікував так звану «Саїтську» версію епохи Птолемеїв і дав їй назву «Книга мертвих», а також запровадив систему нумерації розділів, яка застосовується й досі. Перший переклад ієрогліфічного тексту англійською мовою опублікував 1867 року Семуель Берч. Едуард Невіл 1886 року опублікував перше повне видання у трьох томах. 1890 року Уолліс Бадж, опублікував найповніше видання книги мертвих, яка містила відомий папірус Ані (що не ввійшов до видання Е.Невіла 1886 року).

Серед багатьох дослідників побутує думка[Джерело?], що саме з «Книги мертвих» брав сюжети та ідеї пророк Моїсей під час написання свого П'ятикнижжя.

Версії[ред.ред. код]

  • Геліопольська — 5-6 династія
  • Фіванська
  • Саїтська

Суд Осіріса[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]