Краса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Краса — домінантна тема в західному мистецтві, що цілком підтверджується картиною «Німфа з ранковими квітами берізки» Жюля Жозефа Лефевра

Краса́ — в загальному випадку є характеристика персони, місця, об'єкта чи ідеї, що приносить відчуття приємності, яка відповідає задоволенню. Краса є невід'ємною складовою сприйняття світу людиною. Краса вивчається як категорія естетики, соціології, соціальної психології та культури. Створення красивих речей є однією з цілей, які ставить перед собою мистецтво.

Як продукт сучасної культури, краса останнім часом в значній мірі є комерціоналізованою (особливо внаслідок поголовної гламуризації культури).

Ідеал краси — це взірець, яким захоплюються (чи обожнюють) в залежності від особливостей сприймання краси в конкретній культурі:

  • властивість, якість гарного, прекрасного.
  • оздоба, прикраса кого/чого-небудь; слава.
  • гарна, приваблива зовнішність; врода.
  • «красуня» заст.

Етимологія та походження терміну[ред.ред. код]

В «Етимологічному словнику української мови» Інституту мовознавства імені О. О. Потебні зазначено, що етимологія слова «краса» не визначена, хоча існує певна спорідненість зі словом «кресати», яке в древньослов'янському вжитку мало значення «творити».

Краса як естетична категорія[ред.ред. код]

У своєму першому значенні, краса є філософською, естетичною категорією.

Краса — це характеристика об'єкта, суб'єкта чи ідеї, яка в процесі її споглядання приносить людині задоволення, насолоду. Краса вивчається як категорія естетики, соціології, соціальної психології, культури. Поняття краса близьке поняттю прекрасне[1], яке є найвищим (абсолютним) степенем краси. Протилежністю краси є потворне.

Наведене означення близьке до означення Фоми Аквінського, який вважав, що краса — це те, що задовольняє людину в процесі чуттєвого споглядання навколишнього світу[2].

Еталони моди, фізичної краси змінююються, але як казав Діонісій Ареопагіт: «У розмаїтті змін краса залишається вічною».

Античність[ред.ред. код]

З часів античності поняття краси є одним з найважливіших у філософії сприйняття буття. Старогрецькими філософами краса сприймалася як явище об'єктивне і онтологічне за своєю суттю, пов'язане з досконалістю Універсуму, з розумінням космосу як світового порядку, доцільності, прикраси.

З часів Сократа краса починає розглядатися не тільки в онтологічному сенсі, а й як категорія розуму, свідомості. Для самого Сократа краса була однією з найважливіших категорій світобудови. Аристотелем поняття краси як уособлення блага, досконалості відносилося до суто моральної, нерозсудкової категорії.

За Платоном людина до народження перебуває у сфері краси і чистої думки. Сприйняття краси і блага (добра) як вищої ідеї є основним мотивом його філософської творчості.

Сприйняття краси античними філософами було узагальнено в роботах Плотіна, де, зокрема, краса отримувала функцію зведення до божественного і прекрасного.

Іммануїл Кант[ред.ред. код]

Іммануїл Кант розглянув те, яким чином складається судження людини про красу в «Критиці здатності судження»[3]. Він відзначає, що судження про красу ґрунтується на відчутті задоволення, однак це відчуття має особливіть — воно не зацікавлене, не пов'язане з тим має чи ні суб'єкт бажання володіти певним предметом, який він оцінює як красивий. Водночас судження про красу претендує на «універсальність», тобто на те, що будь-яка інша людина, апріорі, теж сприйматиме об'єкт як красивий. Втім така універсальність не може бути доведена. На відміну від судження про добро судження про красу за Кантом не ґрунтується на жодній меті (нім. Zweck). Таким чином, за Кантом судження про красу охоплює дихотомію двох здавалося несумісних рис: його підґрунтям є суб'єктивне відчуття, що не може бути доведеним, водночас, воно претендує на згоду будь-якого іншого суб'єкта, тобто на певну об'єктивність. У цьому відношенні Кант заперечує як проти емпіричного, так і проти раціоналістичного підходу до естетики. Можливіть примирити на перший погляд несумісне Кант бачить у вільній грі уяви та розуміння.

Сприйняття краси в мистецтві[ред.ред. код]

У даний час існує припущення, що наше сприйняття краси — інстинктивне, що воно закріпилася в пам'яті людини завдяки безлічі попередніх поколінь живих істот з їхнім несвідомим досвідом, а також тисячам поколінь людей з досвідом усвідомленим.

Ерос і краса фізична[ред.ред. код]

Чоловіки і жінки гарні, коли вони подобаються протилежній статі. Сприймаючи жінку або чоловіка як свого можливого партнера, ми ніколи не помиляємося в статі. Тут діє «досвід попередніх поколінь».

Різнобічний розвиток людського тіла досягається великим трудом — так само, як і всі інші досягнення.

Духовна краса[ред.ред. код]

Крім фізичної краси в людській культурі сформувалося уявлення про моральну, духовну красу. Ця категорія застосовна до людей незалежно від їхнього віку і статі і визначає ставлення до мудрості, чесності, врівноваженості, порядності людини. Для дітей, підлітків і молодих людей в це поняття також включаються такі характеристики, як «невинність», «незіпсованого» та інші.

Історія показує, що зразки, «стандарти» краси дуже сильно змінюються в різних країнах і культурах. Крім очевидного переваги людей без вираженої фізичної асиметрії тіла, а також «середніх» за зовнішнім виглядом (у кожній расі — свої еталони), існують інші, мінливі культурні уподобання.

У стародавній Греції і Римі еталони чоловічої та жіночої краси практично не відрізняються від еталонів початку XX століття, століття розвитку олімпійського руху. У період Середньовіччя можна відзначити моду на блідість і худобу, але в епоху бароко, навпаки, з'являється мода на огрядність (наприклад, на картинах Рубенса), і на потенційну плідність (картини голландських майстрів — наприклад, пані Терборха).

До середини XX століття еталоном краси було досить міцне, масивне тіло селянської, загартованої у важкій праці, дівчини.

Еталони жіночої краси[ред.ред. код]

В даний час «висока мода» продовжує рекламувати стандарт жіночої краси як надзвичайно худу, дуже високу постать з дуже вузькими стегнами і довгими ногами. Водночас красивою вважають не надто велику жінку. Жінка повинна мати граціозну фігуру, бути фотогінічною і мати знамениті параметри 90 — 60 — 90.

Еталони чоловічої краси[ред.ред. код]

XXI століття Італійці визнані найкрасивішими чоловіками у світі, при цьому рідкіша з роками шевелюра і зморшки, що з часом з'являються, далеко не завжди тягнуть за собою втрату привабливості. Такі результати опитування, проведеного міжнародною маркетинговою компанією Synovate.

Використання терміну в топоніміці[ред.ред. код]

В Київській області є ріка Красна. Ця маленька річечка (сьогодні її ширина не перевершує 5-10 м) прорила велику звивисту ущелину з перепадом висот близько 100 м, яка нагадує Гранд Каньон — щоправда не з каменю, а з глини, вкритої чорноземом і піском та зарослої мішаним лісом.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.