Лоренцо Берніні

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лоренцо Берніні
італ. Lorenzo Bernini
Gian Lorenzo Bernini, self-portrait, circa1625.jpg
Автопортрет Берніні, 1625, Оксфорд
Ім'я при народженні Джованні Лоренцо Берніні
італ. Giovanni Lorenzo Bernini
Дата народження 7 грудня 1598(1598-12-07)
Місце народження Неаполь
Дата смерті 12 листопада 1680(1680-11-12) (81 рік)
Місце смерті Рим
Національність італієць
Жанр скульптор, архітектор, живописець
Напрямок бароко
Покровитель Кардинал Шипіоне Боргезе
Вплив скульптура доби еллінізму
Вплив на скульпторів Риму, Флоренції, Фландрії

Джова́нні Лоре́нцо Берні́ні (Джйан Лоренцо Берніні; італ. Giovanni Lorenzo Bernini; *7 грудня 1598, Неаполь — †12 листопада 1680, Рим) — італійський архітектор і скульптор.У архітектурі і скульптурі Берніні, найбільшого майстра римського і всього італійського бароко, яскраво утілилися головні принципи цього стилю: підвищена емоційність, театральність, активна протидія простору і маси, поєднання релігійної афектації з підкресленою чуттєвістю.

Біографія[ред.ред. код]

Родина Берніні походить з Тоскани. Але батька запросили на роботи в Неаполь. І майбутній уславлений скульптор народився в Неаполі. Навчався у батька — скульптора П'єтро Берніні (1562–1629), представника стилю маньєризм. Батько з сином перебралися в Рим, де починали як майстри по створенню регулярних садів. Декілька обставин досить вигідно склалися на користь Лоренцо та його батька, і вони вдало ними скористалися.

Саме батько і син Берніні працювали по створенню саду вілли Боргезе у Фраскатті, якою володів Шипіоне Боргезе, племінник папи римського і найвпливовіший з меценатів тогочасного Риму. Помітивши яскраві здібності у Лоренцо, хвацький кардинал стає його меценатом і патроном. Патронаж кардинала був офіційним прикриттям для меценатства і самого папи римського.

Перші скульптурні твори Лоренцо вказують на вивчення ним скульптур доби еллінізму з незначними впливами маньєризму. Окрім тематичних статуй, Лоренцо робив і портрети — погруддя. У віці 22 роки він створив погруддя папи римського Павла V, що було надзвичайно відповідальним завданням. Погруддя сподобалось. І кар'єра Лоренцо швидко пішла вгору.

Вимоги могутніх меценатів[ред.ред. код]

Автопортрет, Галерея Воргезе.

Слава попередніх пап-меценатів була добре відома в Римі. Могутні меценатські традиції були могутньо ж підтримані і родинами Боргезе, і Альдобрандіні, і Барберіні в 17 столітті. Папи вимагали, аби Лоренцо робив не тільки скульптури, а й малював картини і займався архітектурою, як колись Мікеланджело. Бажання папи було законом — і примушений Лоренцо брався за живопис, до якого не дуже лежала його душа, і за архітектуру, де він так і залишився віртуозним дилетантом, аматором, на відміну від багато обдарованого і могутнього фахівця архітектора Франческо Борроміні (1599–1667).

Берніні і Борроміні-різні генії[ред.ред. код]

Престижне місце папського архітектора і скульптора цілком влаштовувало Берніні. Але він як ніхто відчував значущість і віртуозу майстерність Франческо Борроміні. Це особливо виявилось при проектуванні палацу Барберіні, принципіально нового для Риму за функціями і плануванням. Тоді Берніні узяв на себе роль керівника проекта, що задав напрям, програму побудови і тихо віддав усі розрахунки і складне практичне виконання віртуозу Борроміні. Архітектор Карло Мадерно, художник П'єтро да Кортона доробляли проект за вказівками ділетанта Берніні. Слава тоді дісталась Лоренцо Берніні. Але історики вивели з мряки геніального архітектора Борроміні, якому при житті вдалося побудувати дуже мало через перешкоди, заздрість і бажання знищити талановитого конкурента. Берніні і Борроміні — різні генії.

Новий папа Урбан VIII[ред.ред. код]

Місце головного папського майстра Лоренцо Берніні утримав і при новому папі, яким став Урбан VIII. Довгий потифікат папи — 1623–1644 — дав змогу надзвичайно повно розкрити здібності талановитого Берніні як в скульптурі, так і в архітектурі. Про це добре відомо з джерел. Живопис через надзвичайну завантаженість Берніні облишив.

Провал в кар'єрі Берніні[ред.ред. код]

«Екстаз святої Терези» у Санта Марія делла Вітторіа


Провал в кар'єрі Берніні припав на роки понтифікату папи римського Іннокентія Х (1644–1655). Папа не бажав бути меценатом і патроном Берніні. Той перестав бути папським обранцем, покинув папський палац, але не перестав бути геніальним скульптором. Саме в ці роки від доробив надгробок померлого папи Урбана VIII, а за замовою венеціанського кардинала Федеріко Корнаро — створив «Екстаз святої Терези» [1].

Втрати і злети, злети і ..[ред.ред. код]

Надгробок Берніні у Базиліці Санта Марія Маджоре.

Він втрачав молодість, стрункість і чорне волосся. Сивий Берніні повернув собі місце мистецького диктатора при папі римському Олександрі VII, що мало нагадував і Урбана, і Іннокентія.

Попереду віртуозні, але холодно парадні погруддя короля Франції, герцога д'Есте, нездійснена добудова до палацу Лувр і смерть в Римі. Його могила в римській церкві Санта Марія Маджоре.

Задуми Берніні в теракоті[ред.ред. код]

Скульптор[ред.ред. код]

В широких масштабах і з високою майстерністю Берніні вирішував проблему синтезу пластичних мистецтв. Створюючи інтер'єри, пишно прикрашені скульптурою (інтер'єри собору святого Петра з кафедрою святого Петра, 16571666, і інших церков), а також самостійні скульптурні твори, Берніні живописно поєднує різні матеріали (білий і кольоровий мармур, бронзу стукко), використовує розфарбовування, позолоту, світлові ефекти. Ковзання відблисків, контрастна гра світла і тіні створюють відчуття нервового піднесення. Під впливом простору скульптурні форми знаходять живописну текучість, а в інших випадках вони володіють власною утрируваною динамікою, неспокійно вириваючись в простір. Віртуозно обробляючи і поліруючи мармур, Берніні добивався майже натуралістичних ефектів — імітації блиску і м'якості шкіри, фактури тканини. Чуттєвість і натхненність в творах Берніні нерідко зливаються, переходячи в містичну екзальтацію («Екстаз святої Терези», мармур, 1644–1652, капела Корнаро церкви Санта Марія делла Вітторіа Рим).

Почавши свою скульптурну творчість із статуй і двохфігурних композицій («Давид», мармур, 1623, «Аполлон і Дафна», мармур, 1622–1625, — в Музеї і галереї Боргезе Рим), Берніні виступає надалі і як майстер скульптурного портрета, що гостро виявляє індивідуальність моделі, складний образ, що створює психологічно, в його мінливості і становленні (бюст Шипіоне Боргезе, мармур, 1632, Музей і галерея Боргезе; бюст Констанци Буонареллі, мармур, близько 1635, Національний музей, флоренція). Поступово в портретах Берніні посилюються зовнішня патетика, імпозантність, що приводить до формування закінченого типу парадного портрета, бароко з його бравурністю і пишнотою (виконаний Берніні в 1665 під час поїздки до Франції портрет Людовика XIV, мармур, Національний музей Версаля). Берніні створив також тип барочної гробниці з великою кількістю алегоричних фігур (надгробок папи римського Урбана VIII в соборі святого Петра в Римі, бронза і кольоровий мармур, 1639–1646).

Архітектор[ред.ред. код]

Площа Святого Петра, планування якої під керівництвом Папи Олександра VII, здійснив Берніні у період 16561667 рр.

Свою архітектурну діяльність (будував тільки в Римі) Берніні почав із створення балдахіна з витими колонами в соборі святого Петра (бронза, 16241633); повністю особливості його манери виявилися в 1650-60-х рр. Пластичність і динамізм, своєрідний ілюзіонізм додають архітектурі Берніні урочистість і величність. Головне творіння Берніні — грандіозний ансамбль площі святого Петра (1657–1663). Овальна площа з двома фонтанами і обеліском охоплена могутніми 4-рядними колонадами, владно організуючими простір, і перетворена на величезний атрій перед собором, до якого веде урочистий багатоступінчатий підйом. Прямолінійні ділянки колонад, що примикають до собору під гострим кутом, створюють ефект зорового збільшення висоти фасаду при погляді на собор здалека. Динамічна форма овалу, безперервна мінливість кривизни є головним мотивом і в композиції церкви Сант Андреа аль Квірінале (1653–1658), де фасад і інтер'єр будуються на контрастах опуклих і ввігнутих форм; їх протистоянням досягається загальне враження напруженої рівноваги всіх частин будівлі, цілісності архітектурного образу.

Берніні часто вдається до прийомів штучної перспективи (наприклад, поступово зменшує колони парадних сходів Скала Реджа у Ватикані, 1663-66, щоб візуально возвеличити фігуру папи в момент його появи на верхньому майданчику). Берніні зіграв важливу роль у формуванні архітектурної зовнішності Риму (декоративно-ефектні фонтани — Тритона на Пьяцца Барберіні, 1637, Чотирьох рік на П'яцца Навона, 1648-51, і ін.).

Творчість Берніні, що вражала його сучасників грандіозністю задумів і сміливістю їх здійснення, зробила великий вплив на все європейське мистецтво XVII–XVIII ст.

На честь Берніні названий кратер на Меркурії.

Родина Лоренцо Берніні[ред.ред. код]

1639 року Лоренцо Берніні пошлюбився з Катериною Тецио, донькою римського нотаріуса [2]. Катерина Терцио не мала значного посагу, але була зовнішньо приваблива. Вона померла на сімь років раніше за чоловіка. Вони прожили разом тридцать три (33) року. Дружина народила йому (11) одинадцать дітей. Діти Лоренцо Берніні не успадкували здібностей батька. Другорядним скульптором став лише Паоло Валентино, що працював помічником в майстерні батька[3].

Числені архітектри і скульптори-помічники Берніні[ред.ред. код]

За часів понтифіката папи римського Урбана VІІІ Лоренцо Берніні отримав посаду керівника великої художньо-будівельної майстерні, де працювала армія архітекторів, скульпторів, ливарників з бронзи, скульпторів-декораторів, інженерів фонтанної справи, різьбярів з дерева, майстрів визолочення, бригади простих будівельників і вантажників[4]. Берніні часто обмежувався ідеєю, розробкою малюнка майбутнього твору, фактично дизайнерським рішенням. Якщо починав працювати над черговою скульптурою, то доопрацювання робили числені скульптори-помічники майстерні. Серед них —

Портрети-погруддя роботи Берніні і його майстерні[ред.ред. код]

Твори Берніні в музеях світу[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007
  2. Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007
  3. Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007
  4. Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • журнал «Искусство», 1955, № 6 (Аркин Д.Е., статья «Лоренцо Бернини»).
  • Лившиц Н. А. «Бернини», М., «Искусство», 1957
  • «Лоренцо Бернини. Воспоминания современников», М., 1965
  • Мусский Сергей «100 великих скульпторов», М., 2007

Див. також[ред.ред. код]