Коран

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Іслам

Історія ісламу

Основи Ісламу

ЄдинобожністьСимвол віри
МолитваПіст
Благодійність
Паломництво до Мекки

Основні представники

МагометПророки ісламу
Сподвижники пророка
Халіфи
Нащадки пророка

Книги і закони

КоранСуннаХадис
МазгабШаріатІджтигад

Течії ісламу

СунізмШиїзмСуфізмВаххабізмСалафізм
ІбадизмАшаритиМатуридітиМутазиліти
ІсмаїлізмДрузиАлавіти
ІмамітиЗейдити
Хариджизм

Ісламська культура
ТеологіяДжихад

ІсламізмПанісламізмУмма
СвятаЖінка
Ісламська літератураІсламська поетикаІсламська каліграфіяІсламська наукаІсламська архітектураІсламська держава
Термінологія


Кора́н (араб. أَلْقُرآن‎ — Qur'ān — читання в голос, декламація) — головна священа книга мусульман, запис проповідей, що виголошені пророком Мухаммедом в формі пророчіх одкровень, головним чином в Мецці та Медіні між 610 і 632 рр.

Мусульмани вірять, що Коран не створений, а існує передвічно, він є словом Аллаха і містить його остаточну і повну волю, яку Аллах промовив через пророка Мухаммеда.

Коран є цінною історичною і літературною пам'яткою ранньосередньовічної епохи історії арабів.

Етимологія терміну[ред.ред. код]

Сучасний Коран з Саудівської Аравії

Існує декілька думок про походження назви. Згідно з однією думкою, вона є похідним від дієслова «кара», яке означає «читати». Згідно з іншою — воно походить від дієслова «іктарана», яке означає «зв'язуватися». За третім тлумаченням, воно походить від слова «кору», що означає «частування»[1]. Богослови вважають, що Коран отримав таку назву, оскільки є даром Божим для віруючих.

У самому Корані використані різні імена останнього одкровення, з яких найпоширенішими є:

  • Фуркан (розрізнення добра і зла, істини і брехні, дозволеного і забороненого)[2]
  • Китаб (Книга)[3]
  • Зікр (Нагадування)[4]
  • Танзіль (Послання)[5]

Словом «мусхаф» називають окремі сувої або примірники Корану.

Історія Корану[ред.ред. код]

Згідно з мусульманським віровченням, оригінал Корану зберігається на небі, звідки його було низпослано в світ від Аллаха в повному вигляді в ніч Кадр, але ангел Джабраїл передавав його Мухаммаду частинами протягом 20 років[6].

Мекканський період низпослання[ред.ред. код]

У мекканський період послання Корану іслам не був державною релігією, і в мекканских сурах більша увага приділяється доктринальним, есхатологічним, духовним, а також етичним проблемам. Найважливішим постулатом і лейтмотивом усього змісту Корану є доктрина Єдинобожжя, яка відкидає існування інших богів, крім істинного Творця всього сущого буття, і наказує обов'язковість служіння тільки Йому.

Мединський період низпослання[ред.ред. код]

В посланнях мединського періоду більше значення відводиться соціальним, економічним питанням, проблемам війни і миру, права, сімейним стосункам тощо. Коранічні вказівки з'являлися поступово, від більш легких форм до складніших, наприклад, спочатку мусульмани молилися два рази на день, а потім прийшло веління про п'ятиразову молитву. Згідно з реальними обставинами Аллах міг послати одкровення, яке носило тимчасовий характер (мансӯх̣), а потім скасувати його і замінити новим (на̄сіх), за аналогією з юриспруденцією використовується термін аброгація. Послання Корану по частинах сприяло кращому сприйняттю його народом[7], полегшувало вивчення та практичне застосування Корану в повсякденному житті.

Канонізація Корану[ред.ред. код]

За розпорядженням Мухаммеда послані йому аяти відразу ж записувалися (сам пророк був неписьменним). Для цього у нього було близько 40 секретарів. Зейд ібн Сабіт говорив, що потому як секретар записував послання, Мухаммад змушував його ще раз прочитати аяти і тільки після цього дозволяв читати їх народу. При цьому він наполягав, щоб сподвижники заучували одкровення напам'ять, бо таке знання буде винагороджено Аллахом. Таким чином, частина мусульман знали напам'ять весь Коран, решта - фрагментарно. Досі існує традиція зберігання Корану в усній формі, коли люди запам'ятовують його напам'ять цілком.

Коранічний текст записувався на фінікових листях, шматках плоского каменю, шкіри, тканини. Записи робилися поступово, але були змішаними. Тільки після послання групи аятів Мухаммад оголошував, в яку саме суру і в якому порядку вони повинні бути записані. Були й послання, які не повинні були увійти в Коран, а носили тимчасовий характер і пізніше були скасовані Аллахом.

Всі аяти Корану, але у вигляді окремих записів, були зібрані за рішенням першого праведного халіфа Абу Бакра[8][9]. Цю роботу виконав Зайд ібн Сабіт[10] і це зібрання зберігалося в одної з дружин пророка на ім'я Хафса та відоме як Коран Хавси.

Через дванадцять років після смерті Мухаммеда, при третьому правденому халіфі Османі текст Корану був оформлений як рукописна книга, яка вважається першим виданням Корану[10]. До того в ходу були різні варіанти Корану, зроблені зокрема Абдаллахом ібн Масудом і Убаййей ібн Каабом. Через сім років після того, як Осман став халіфом, він наказав зробити копії Корану і розіслати в різні мусульманські країни.

Зібрані воєдино, зведені в один список у період правління халіфа Османа (644-656 рр.), ці Одкровення склали канонічний текст Корану, який дійшов до наших днів в незмінному вигляді. Перший повний такий список датується 651-м роком.

Переклади Корану[ред.ред. код]

Коран з перським перекладом

Богослови вважають, що переклад смислів Корану повинен спиратися на достовірні хадиси Мухаммада, відповідати принципам арабської мови і загальноприйнятим положенням мусульманського шаріату. Деякі вважали, що при виданні перекладу обов'язково вказувати на те, що він є простим роз'ясненням смислів Корану. Переклад не може служити заміною Корану під час намазів [11].

Фахівці поділяють переклади Корану на дві великі групи: буквальні і смислові. У зв'язку зі складністю перекладу з арабської мови на інші (зокрема, на українську) і неоднозначністю тлумачення багатьох слів і фраз, найбажанішими вважаються саме смислові переклади. Однак потрібно розуміти, що тлумач може допускати помилки, також як і автор перекладу.

Видатні художні достоїнства Корану визнані всіма знавцями арабської словесності[12]. Однак багато з них втрачаються при буквальному перекладі. Неповторна мова, різнобічний зміст і красу [13] коранічного стилю неможливо зберегти і передати у процесі перекладу Корану іноземними мовами.

Переклади українською[ред.ред. код]
Сторінка з перекладу Абранчака-Лисинецького (1913), набрана латинським шрифтом.

Перші спроби перекладу Корану на староукраїнську (старослов'янську) мову були здійснені в XV ст. у Великому князівстві Литовському, Руському та Жемантійському. Після приєднання до ВКЛ Великим князем Вітовтом Криму в Литву переселилася значна група татар. Саме ними й були здійснені перші спроби перекладу Корану на офіційну мову ВКЛ.

Питання, пов'язані з Кораном, вивчалися в XVI-XVII ст. в Острозькій та Києво-Могилянській академіях. А Іоанікій Ґалятовський видав 1683 року в Чернігові трактат "АльКоран Мухамедів".

Першу спробу перекласти Коран сучасною українською зробив видатний український вчений-сходознавець Агатангел Кримський.

У 1913-1914 Коран переклав львівський поліглот Олександр Абранчак Лисинецький. Як показало дослідження цього тексту, праця базується на німецькому перекладі Корану М. Геннінґа (Лейпциг, 1901) [1]. На жаль, текст залишився неопублікованим.

У 2010 в Сімферополі вийшла книга під назвою "Коран. Переклад смислів українською мовою". Автор, письменник Валерій Басиров, який, за власним зізнанням, не володіє арабською, спирався виключно на російські тексти. Як наслідок, це призвело до появи значної кількості неприпустимих помилок, неточностей та відступів від мусульманського вчення, а тому книгу В. Басирова не можна ставити в один ряд із іншими перекладами Корану. У 2011 Валерій Басиров випустив ще два видання книги, у яких чимало помилок та неточностей були виправлені.

Часткові переклади Корану з мови оригіналу опублікували Ярема Полотнюк та Валерій Рибалкін.

Повний переклад Корану з арабської мови з урахуванням автохтонної екзегетики (тафсір) виконав острозький науковець Михайло Якубович. Цей текст перекладу схвалила до друку Комісія Центру імені Короля Фагда з друку Преславного Сувою, що знаходиться у Медині (Саудівська Аравія). У 2012 році україномовний Коран вийшов друком. [14]

Значення в ісламі[ред.ред. код]

IslamSymbol Green.gif Шаріат

ДЖЕРЕЛА
  • Коран
ТИП ВЧИНКІВ

В ісламі Коран розглядають як священну книгу - конституція, послана Мухаммаду Аллахом, щоб кожна людина могла налагодити взаємини з ним, з самим собою і суспільством, виконати свою життєву місію так, як цього бажає Аллах[15]. Саме факт послання Корану Мухаммаду визначає виняткове місце останнього в ісламі, де він розглядається як Пророк і Посланник.

Той, хто повірив у Коран, позбавляється від рабства перед творіннями, стає рабом Аллаха і починає нове життя, оскільки його душа ніби народжується заново для того, щоб служити Аллаху і заслужити його милість[16]. Для цього мусульмани дотримуються божественного керівництва, слідують його приписам, підкоряються його велінням, уникають його заборон і не переступають його обмежень. Дотримання коранічного шляху розглядається як запорука щастя та успіху, тоді як віддалення від нього - причина нещастя [17]. Коран виховує мусульман в дусі праведності, богобоязливості і доброзвичайності [18].

Згідно з ісламом, найкращим із людей є той, хто вивчає Коран і навчає йому інших людей[19].

Вивчення Корану[ред.ред. код]

Перша і остання глави Корану разом

Джерела оповідань Корану[ред.ред. код]

Джерелом оповідань Корану, відповідно до ісламу, є тільки Всевишній. На це вказує безліч сур священної книги: «Ми послали Коран у ніч Могутності»[20], «Якби зібралися люди і джини, щоб зробити подібне до цього Корану, вони б не створили подібного, хоча б одні з них були іншим помічниками»[21].

Мусульмани вірять, що Коран був даний Всевишнім для виправлення викривлень, які були внесені людьми в ранні божественні писання - Тору і Євангеліє. Тому послідовники ісламу вважають, що саме в Корані існує заключна версія Божественного закону [22]. Це ж констатують сходознавці: «Причину соціального неблагополуччя Мухаммад знайшов у помилковому культі, в порушенні заповіданих перше установлень, тому формулюючи нові релігійні та соціально-правові ідеї, Мухаммад бачив у них відновлені в первинному вигляді старі»[23].

Літературна структура Корану[ред.ред. код]

У теперішньому вигляді Коран має 114 сур які поділяються на аяти (вірші). Сури розташовані так: найдовші — на початку, найкоротші — в кінці. Для Корану характерна своєрідна стилістика: це проповідь, пряма мова і розповідь від третьої особи.

Існує консенсус серед арабських вчених у використанні Корану щодо стандарту, за яким оцінюється інша арабська література. Мусульмани стверджують, що Коран за змістом і стилем не має аналогів. Майкл Селлс оцінює гадану «дезорганізацію» Корану, його «розсіяний або фрагментарний режим», як літературним прийомом, здатний справляти «глибокий вплив». Таким же чином він бачить стиль «багаторазового повторення» в Корані, вбачаючи в ньому літературний прийом.

Зміст Корану[ред.ред. код]

Мусульмани вважають, що Коран був посланий не тільки арабам, але і всьому людству: «Ми направили тебе тільки як милість до мешканців всіх світів»[24].

У той же час Коран не містить у собі принципово нового, не відомого раніше. У ньому розповідається про древніх пророків (Адам, Лут, Ібрагім, Юсуф, Муса, Іса тощо) та про різні події їхнього життя. Коран розповідає й про події, які повинні відбутися в майбутньому, наприклад, пророкує реванш візантійців у війні з персами[25]. Дійсно, через кілька років, в кінці 620-х рр., Імператор Іраклій зумів завдати персам ряд поразок і повернути втрачені провінції.

У Корані розповідається також про проблеми походження і сутності буття, різних форм життя, про космологію і космогонії, містяться різні вказівки про обряди. Таким чином, в Корані містяться загальні принципи всіх аспектів індивідуального та суспільного буття.

Тлумачення Корану[ред.ред. код]

Так дослідники Корану очікують знайти в ньому завершений літературний твір з єдиною композиційною схемою, але Коран - це унікальне писання з багатоплановим змістом, в якому пасажі, веління і заборони розташовані, з людського погляду, хаотично. І його текст потрібно не просто читати, а ретельно і наполегливо досліджувати, збираючи уривки, розташовані в різних сурах, для того щоб отримати єдину картину. Звісно, що Коран став першоджерелом для дуже багатьох наук, але найважливішим завданням відносно змісту самого Корану залишається правильне розуміння змісту аятів. І для розв'язання цієї проблеми було важливо розробити вірні наукові методи та підходи.

Коранічні науки

Причини дарування аятів (асбаб ан-нузуль). Теологи-суніти стверджують, що аяти Корану можна поділити на дві великі групи:

- аяти, причини дарування яких відомі;

- аяти, причини дарування яких не вказуються.

2. Скасовані та ті, що скасовують аяти Корану (насіх ва мансух). Обидва ці терміни походять від одного арабського дієслова - "переписувати, скасовувати". Насіх означає скасування одного божого приписання й підпорядкування іншому, котре було послане після нього. Більшість мусульман визнають насх і вважають, що його види можуть бути наступними:

- аяти, в яких релігійне приписання скасоване (мансух), але їхній текст залишається в силі;

- аяти, в яких скасований текст, але релігійне приписання залишається в силі;

- аяти, в яких скасовані як релігійне приписання так і текст;

Також вчені вказують, що насх може бути й іншого роду - насх Корану Сунною, Сунни Кораном і Сунни Сунною.

3. Ясні та неясні за змістом аяти (аль-мухкам і аль-муташабіх);

Неповторність Корану (іджаз Аль-Куран);

Вживання слів Корану в прямому та переносному значенні (хакіка і маджаз);[26]

Для розуміння й інтерпретації Корану треба було створити традицію тафеіра, тобто тлумачення його тексту. Коран як джерело віровчення доповнюється іншими, не менш важливим для мусульман джерелом — суною, зафіксованою в хадисах, що є переказами про життя пророка та його сподвіжніків[10].

Бездоганність Корану[ред.ред. код]

«Ми нічого не втратили в Писанні», - сказано в Корані, і мусульмани вірять, що священний Коран - бездоганний. «Якщо б він був не від Аллаха, то вони знайшли б у ньому багато суперечностей»[27].

Мусульманські вчені вважають, що всі знайдені «помилки» Корану - це спроба судити про арабську мову в Корані без знання арабської мови. Опоненти через свою упередженість готові позбавити коранічну мову поетичної образності, художності і просто причепитися до слів[28].

Коран вміщає в собі закони, які повністю регулюють особисте і суспільне життя людей. Цей звід законів, на думку ісламських вчених, є найбільш правильним і остаточним[29].

У культурі[ред.ред. код]

Сторінка з Корану

Традиційні етичні вимоги[ред.ред. код]

Для більш як мільярда[30] мусульман Коран - священна книга, що вимагає до себе особливого ставлення. Мусульмани ставляться до Корану з благоговінням. Багато мусульман запам'ятовують принаймні частину Корану напам'ять. Як правило це вірші, потрібні для виконання молитов. Ті, хто вивчив весь Коран, носять звання Хафіза.

За шаріатом, мусульманин несе такі обов'язки перед Кораном:

  • Вірити в те, що Благородний Коран є Словом Всевишнього Аллаха, і вчитися читати його відповідно до правил вимови.
  • Брати Коран в руки лише в стані обмивання.
  • Коран треба читати в чистих місцях.
  • Тримати Коран на високих місцях. Не можна класти Коран на підлогу.
  • Суворо виконувати всі розпорядження, зазначені у Корані. Все своє життя будувати згідно з моральними принципами Священного Корану.

При читанні Писання мусульмани проявляють смиренність і покірність, розмірковуючи над його словами і замислюючись над їх змістом. У цьому полягає мета читання Корану: «Невже вони не замислюються над Кораном? Або ж на їхніх серцях замки?»[31].

Текст Корану легко доступний в інтернеті арабською мовою, а також у вигляді переказів смислів Корану на інші мови.

Коран і філософія[ред.ред. код]

Коран і наука[ред.ред. код]

Дехто стверджує, що Коран заохочує розвиток науки і наукового знання[32]. Мусульманські богослови заявляють, що Коран, безумовно, не є науковою працею, проте згадані в ньому факти, пов'язані з різними сферами знань, вказують на те, що науковий потенціал Корану багаторазово перевершував той рівень знань, який людство досягло до моменту появи Корану[33].

Цей конкордизм намагається узгодити коранічне сказання про світоутворення з даними сучасної науки. Через деякі, часто поетичні і розпливчасті вірші, прихильники цієї концепції «пророкують» тектоніку плит, швидкість світла тощо. Однак слід підкреслити, що більшість цих віршів можуть так само описати відомі вже під час створення Корану спостережувані факти або поширені теорії (наприклад, теорія Галена).

Найпопулярнішим прихильником коранічного конкордизму є турецький публіцист Аднан Октара, відоміший під псевдонімом Харун Яхья. У своїх книгах він однозначно відкидає теорію еволюції, тим самим залишаючись на позиціях креаціонізму[34].

У сучасному ісламському світі широко поширене переконання, що Коран передбачив багато наукових теорій та відкриттів[35]. Мусульманський проповідник Ідріс Галяутдін в одній зі своїх книг перерахував імена сучасних вчених, які прийняли іслам після того, як зробивши чергове відкриття, бачили, що воно було відображено в Корані 14 століть тому[36]. Одним з них був академік Моріс Бюкай (fr:Maurice Bucaille), член Французької медичної академії[37]. Однак подібні списки можна розглядати обачно: попри те, що часто зазначено, М. Бюкай, мабуть, не був членом французької Медичної Академії. Інші списки включають так само Жак-Ів Кусто, хоча спростування про його навернення було опубліковано його фондом ще у 1991.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Ельміра Кулієв, «На шляху до Корану», стор 31
  2. Коран, 25:1
  3. Коран, 18:1
  4. Коран, 15:1
  5. Коран, 26:192
  6. Коран, 17:106
  7. Коран, 25:32
  8. аль-Бухарі. Фадаілю'ль-Кур'ан. 3, 4; тафсир. Тауба. 20; Ахкам. 37
  9. ат-Тірмізі. Тафсир. Тауба. 3102
  10. а б в Релігієзнавчий словник / За ред. проф. А. Колодного і Б.Лобовика. -- К.: Четверта хвиля, 1996. -- 392 с. -- С. 168
  11. Саїд Ісмаїл Сині. Тарджумат Маан аль-Куран аль-Карим. С.9
  12. Bernard G. Weiss «The spirit of Islamic law» стор 70-72
  13. Ельмір Кулієв, «На шляху до Корану»
  14. Український переклад Корану
  15. Коран, 2:185
  16. Ас-Сааді. Тайсір аль-Карім ар-Рахман. С.708
  17. Коран, 6:155
  18. «Коран». Ісламський енциклопедичний словник.
  19. Ібн Хаджар. Фатх аль-Барі. Т.9, С.93.
  20. Коран, 97:1
  21. Коран, 17:90
  22. Коран, 2:135
  23. Іслам. Енциклопедичний словник. Москва. 1991.
  24. Коран, 21:107
  25. Коран, 30:2-5
  26. Саід Ісмагілов Священий коран та коранічні науки в ісламі // Аль-Калям / головний редактор Бородіна В.В.. — 3. — Донецьк: Донбас, 2014. — С. 12-24. — (Бібліотека ісламознавства). — 300 прим. — ISBN 978-617-638-293-5.
  27. Коран, 4:82
  28. А. В. Полосін «Іслам не такий! А який?», Стор 76
  29. Аллам Табатабаї Коран в ісламі. — ISBN 0-7103-0265-7.
  30. Islam.Encyclopedia Britannica. 2008. Encyclopedia Britannica Online.
  31. Коран, 47:24
  32. Ахмад Далляль «Коран і наука», «Енциклопедія Корану».
  33. М. Якубович «Коран і сучасна наука».
  34. Харун Яхья «Крах теорії еволюції».
  35. Ахмад Далляль «Енциклопедія Корану», «Коран і наука».
  36. Ідріс Галяутдін «Відомі люди, що прийняли Іслам». — Казань, 2006.
  37. «Люди, що прийняли Іслам»

Посилання[ред.ред. код]