Легкий метрополітен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Малогабаритне метро в Глазго з незвично вузькою рейкою (1,22 м), тунелем (діаметром 3,35 м) і рухомим складом
Надлегкий електропотяг «Турист» на станції Новоафонського міні-метро
Будівництво метрополітену в Торонто в 1950 році. Перекопані вулиці — недоліки підземного метро

Легке метро (легкий метрополітен) — різновид легкорейкового транспорту, регулярний швидкісний позвуличний переважно наземний рейковий вид міського транспорту. Може займати пограничне положення з метротрамом.

У легкого метрополітену пасажиропотік не перевищує 15-25 тис. осіб на годину, лінії, як правило, розташовуються на поверхні або на естакадах і інколи мають невеликі тунельні ділянки (наприклад, на пересадкових вузлах, в центрі міста, на транспортних розв'язках), пересувний склад має габарити і маси менше залізничних, поїзди налічують 2-4 вагони, діаметр тунелів становить 4-5 метрів, в тунелях і над землею допустимі значні нахили і малі поворотні радіуси, платформи на станціях бувають завдовжки 50-90 метрів і шириною 5-8 метрів. Лінії легкого метрополітену часто є такими, що підвозять до аеропортів або до станцій звичайного метрополітену і лише в невеликих містах складають основу міської транспортної системи. Повністю або переважно підземне легке метро може мати назву «міні-метро».

Переваги і недоліки легкого метро[ред.ред. код]

Переваги[ред.ред. код]

  • Будівництво наземних і надземних станцій і перегонів залізниць (найпростіших по конструкції) обходиться дешевше і займає менше часу в порівнянні з підземними. (За цінами 2006 року вартість 1 км підземного тунеля метро, побудованого відкритим способом, становить приблизно 50 млн доларів, а 1 км тунеля, побудованого закритим способом, близько 70-80 млн доларів. Вартість же спорудження одного кілометра легкого метрополітену зазвичай становить 15—25 млн доларів).
  • Немає велетенських неохайних котлованів-довгобудів.
  • Немає типових проблем з вентиляцією, пливунами (див. Розмив в Петербурзькому метрополітені) і дорогими і ненадійними ескалаторами.

Недоліки[ред.ред. код]

  • Перетинання з автомобільними магістралями через що необхідно будувати великої вартості мости, естакади і тунелі для автотранспорту, а також використання надземного простору, на який також могли претендувати автомагістралі, — і унаслідок цих двох причин можливе погіршення пропускної спроможності міських вулиць і виникнення більшої кількості пробок, в першу чергу в «години пік»;
  • Постійний шум;
  • Холод і обмерзання платформ станцій взимку;
  • Додаткові експлуатаційні витрати, у тому числі необхідність снігоприбирання і частого ремонту колії;
  • Зіпсований ландшафт.

Легке метро у різних країнах[ред.ред. код]

Україна[ред.ред. код]

Існують проекти легкого метро в:

Росія[ред.ред. код]

Перше (та єдине станом на 2011) легке метро в Росії було побудовано в Москві — Бутовська лінія легкого метро. Перша черга Бутовської лінії була побудована за два з половиною роки і відкрита 27 грудня 2003 року.

Планується будівництво другого в Росії легкого метро — Сочинського, а також проектуються лінії легкого метро в Краснодарі, Воронежі (див. рос. Лёгкое метро в Воронеже), Ульяновську (див. рос. Ульяновское лёгкое метро), Нижньому Новгороді, Новосибірську.

Інші країни[ред.ред. код]

Легке метро проектується Бішкеку (див. Метрополітен Бішкека), Астані (див. Астанинський швидкісний трамвай).

Дивись також[ред.ред. код]