Бенін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Республіка Бенін
République du Bénin

Прапор Беніну Герб Беніну
Прапор Герб
Девіз: Fraternité, Justice, Travail
(Французька) "Братство, правосуддя, праця"
Гімн: фр. L'Aube Nouvelle
(Французька) «Світанок нового дня»
Розташування Беніну
Столиця Порто-Ново
6°28′ пн. ш. 2°36′ сх. д. / 6.467° пн. ш. 2.600° сх. д. / 6.467; 2.600
Найбільше місто Котону
Офіційні мови Французька
Державний устрій Багатопартійна демократія
 - Президент Яї Боні
Незалежність від Франції 
 - Дата 1 серпня 1960 
Площа
 - Загалом 112 622 км² (101)
 - Води (%) 1,8
Населення
 - оцінка 2005 р. 8 439 000 (89)
 - перепис 2002 р. 6 769 914
 - Густота 75/км² (118)
ВВП (ПКС) 2005 р., оцінка
 - Повний $8,75 млрд. (140)
 - На душу населення 1,176 (166)
ІРЛП  (2004) 0,428 (низька) (163)
Валюта Франк КФА (XOF)
Часовий пояс WAT (UTC+1)
 - Літній час не вводиться (UTC+1)
Домен інтернету .bj
Телефонний код +229
Карта Беніну

Респу́бліка Бені́н — держава на заході Африки, що межує на сході з Нігерією, півночі з Нігером і Буркіна-Фасо, на заході з Того, південь країни омивається Гвінейською затокою. Площа країни становить 112,6 тис. км². Населення сягає оціночно 8,4 млн осіб. Столиця — Порто-Ново.

Назва[ред.ред. код]

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Беніну

Середньовіччя[ред.ред. код]

Карта узбережжя Бенінської затоки, XVII століття

Колишня назва країни Дагомея була запозичена від назви могутньої держави народу фон в XVII столітті зі столицею в Абомеї за 80 км від узбережжя. За переказами, в XII-XIII столітті частина народу аджа перемістилася сюди із західного берега річки Моно і заснувала село Аллада приблизно за 32 км від узбережжя затоки Бенін. Це поселення згодом стало столицею значної держави Велика Ардра, розквіт якого припав на XVI-XVII століття. До того часу інші групи аджа створили на узбережжі ще дві невеличких держави: на захід — Віда, а на схід — Аджаче. В основі розквіту цих держав була торгівля «живим товаром» з європейськими работорговцями. На початку XVII століття у Великій Ардрі почалися чвари стосовно питання наслідування престолу, і синам правителя Кокпона довелося покинути столицю Алладу. Натомість вони створили власні держави. Одна з них, Мала Ардра, розкинулась на узбережжі далі на південний схід від Великої. Згодом вона стала відома як Порто-Ново, за назвою португальської торгової факторії. Інша держава була заснована в зоні саван, на північ від тропічних лісів, і отримала назву Дагомея. Тут в результаті асиміляції прибульців аджа і місцевих йоруба (або наго) сформувався народ фон. Аж до кінця XVII століття збройні загони фон здійснювали набіги на невеликі племена, що мешкали на північ від Дагомеї з метою захоплення невільників і продажу їх європейським работоргівцям через посередників у Великій Ардрі і Віді. Дагомея отримала репутацію найбільшого невільничого ринку в Західній Африці. Звідси до 20 тис. рабів щорічно відправлялися через морські порти на плантації Нового Світу. У 1720-ті роки правитель Агаджі спробував встановити прямий зв'язок з європейськими работорговцями, але наштовхнувся на опір посередників. Тоді він захопив чотири південних держави. Йому не вдалося підкорити тільки Порто-Ново, де за умови виплати данини збереглася колишня влада.

Успішні завоювання Агаджі мали й негативні наслідки, оскільки виник конфлікт з розташованою на півдні державою народу йоруба Ойо, до якої скинуті правителі звернулися за допомогою. Після захоплення Абомея армією йоруба в 1738 році Дагомея зберегла незалежність на умові виплати переможцям щорічної данини (вона надходила регулярно аж до падіння в 1820 роуі правлячої династії Ойо). Європейські торговці чинили опір спробам правителів Дагомеї нажитися на упорядкуванні работоргівлі, але врешті решт вони повернулись у свої торгові факторії в Віді і погодилися на встановлення суворого контролю над торговими операціями з боку влади країни.

Після відновлення експансії у північному напрямку приблизно в 1750 році Дагомея зіткнулася з сильною державою Ашанті і погодилася обмежити свій вплив районом Атакпаме (на території сучасного Того).

Французька колонізація[ред.ред. код]

Територія Французької Дагомеї, 1892 рік
Станція в Котону, 1930 рік

На початку XIX століття вивіз рабів з Дагомеї скоротився до 10-12 тис. щорічно. Заборона работоргівлі в 1830-х роках довгий час ігнорувалося, аж до 1885 року. Правитель Дагомеї Гуезо знайшов нове джерело збагачення — пальмову олію. Вже на середину XX століття загальна площа насаджень сягнула понад 400 тис. га. Французька компанія «Віктор Режі і Сіпріен Фабр» допомогла налагодити виробництво. Гуезо, побоюючись англійської інтервенції, при посередництві представника цієї компанії в 1851 році уклав договір про союз із Францією.

Франко-англійське суперництво в районі Невільничого берега помітно загострилося після захоплення англійцями острова Лагос в 1861 році. Ще в 1857 році Франція створила форт в Гран-Попо, розташованому на захід від Віди. Спроби французів остаточно закріпитися в порту Котону зустріли протидію з боку наступників Гуезо. У той же час правителі Порто-Ново, що визнали французький протекторат в 1863 році, не змогли усунути свою залежність від правителів держави народу фон в Абомеї. За кілька десятиліть, особливо наприкінці 1880-х років, французам вдалося створити свою зону впливу в смузі між Того і Нігерією, що належали відповідно Німеччині і Великобританії. У відповідь впливовий правитель Дагомеї Беханзіна в 18891890 роках здійснив напад на Котону, Гран-Попо і Порто-Ново. У 18921893 роках французькі війська захопили Дагомею. Держава Беханзіна була підкорена, а сам він вигнаний у 1894 році. Вся територія Дагомеї перейшла під протекторат Франції, а з 1900 року стала колонією.

Колоніальний режим розповсюдився на держави Порто-Ново у 1909 році і на короткочасно відновлену Велику Ардру в 1913 році. У внутрішніх частинах регіону Франція закріпилася в 1892–1900 роках, уклавши договори з вождями місцевих племен. Найвпливовішим з правителів північних земель, що підкорилися французам, був володар народу бариба, резиденція якого була розташована в Ніккі, на сході Дагомеї.

Колонія Дагомея була включена до складу Французької Західної Африки. Порто-Ново став новим адміністративним центром колонії, був побудований порт в Котону, який перетворився в торговий центр. Була збудована залізниця вздовж узбережжя і від неї — лінія протяжністю 438 км в глиб материка до Параку. Франція надавала підтримку католицьким місіям, які з XVII століття діяли у прибережних районах. Завдяки цьому вдалося створити широку мережу початкових шкіл. Протягом кількох десятиліть Дагомея постачала помічників місіонерів в інші колонії Французької Західної Африки.

Незалежність[ред.ред. код]

Після закінчення Другої світової війни Дагомеї було надано право на представництво у французькому парламенті. Дагомея у 1958 році отримала право на місцеве самоврядування як Республіка Дагомея в рамках Французької співдружності і право на створення власної Національної асамблеї. 1 серпня 1960 року була проголошена незалежна Республіка Дагомея (в 19751990 — Народна Республіка Бенін).

З місцевих політиків того часу найвідоміші Суран Міньян Апіті з Порто-Ново і Юбер Мага з Параку. З часу проголошення незалежності країни до них додався Жустен Ахомадегбе, який представляв інтереси жителів регіонів Абомей і Котону. Жоден з цих політичних діячів не зміг поступитися своїми амбіціями, що загострювало політичну нестабільність в країні і полегшило захоплення влади полковником Крістофом Согло в жовтні 1963 і листопаді 1965 року, коли він поклав на себе президентські повноваження, але не зміг вирішити складні економічні проблеми країни і забезпечити її політичну стабільність. У грудні 1967 року його змістила група молодих офіцерів. У травні 1968 року провалилися призначені вибори президента країни, бо 74% виборців відмовилися підтримати кандидатів військової хунти. Тоді офіцери призначили президентом країни колишнього міністра закордонних справ Еміля Зінсу, доручивши йому сформувати цивільний уряд. У 1969 році в Дагомеї стався черговий військовий переворот, в результаті якого Е. Зінсу був зміщений зі свого поста. Після того як навесні наступного року знову були провалені президентські вибори, на батьківщину повернулися Мага, Апіті і Ахомадегбе. Вони швидко домовилися сформувати уряд національної єдності — Президентську раду, в якому кожен з них, починаючи з Маги, мав виконувати функції глави держави і уряду по черзі протягом двох років.

Період політичної нестабільності закінчився військовим режимом у 1973 році. Через кілька місяців після того, як настала черга Ахомадегбе очолити країну, владу в країні захопила військова хунта. Військовий переворот був організований майором Матьє Кереку. Кереку став президентом і очолив уряд, що складався лише з військових. Через 2 роки військовий режим сформував Партію народної революції Беніну (ПНРБ). З 1975 по 1989 роки (коли розчарований марксистською ідеологією уряд почав демократизацію бенінського суспільства) ця єдина в країні партія домінувала у політичному житті та управлінні державою. Кереку заявив про прихильність ідеям соціалізму і про намір створити «марксистсько-ленінську державу». Незабаром були націоналізовані більшість банків і промислових підприємств. Значно зміцнилися зв'язки Дагомеї з соціалістичними країнами, насамперед з Китаєм. У 1975 було прийнято рішення про зміну колишньої назви країни і перейменуванні її в Народну Республіку Бенін. Військовий режим був замінений цивільним правлінням в 1977 році.

Схвалена виборцями в 1990 році нова конституція затвердила назву країни Республіка Бенін, легалізувала діяльність політичних партій і проклала шлях до багатопартійних виборів, перші з яких відбулися в 1991 році. Конституція передбачала прямі вибори президента на п'ятирічний термін і призначення прем'єр-міністра главою держави. На виборах, в яких взяли участь кандидати від 24 політичних партій та угруповань, перемогу здобув Кереку. На виборах 1996 року він був переобраний на другий п'ятирічний термін, отримавши 52,5% голосів виборців у другому турі проти 47,5% за Согло.

Політичний устрій[ред.ред. код]

У 19771989 роках функції центральної структури управління державою виконували Національні революційні збори — однопалатний законодавчий орган Беніну. Революційні збори мали повноваження обирати президента країни, який очолював Національну виконавчу раду. У 1990 році, 2 грудня населення підтримало нову конституцію на референдумі, що передбачала створення Національних зборів в складі 83 депутатів — законодавчого органу, що обирається прямим голосуванням на 4 роки. Президенти з цього часу теж повинні були обиратися загальним прямим голосуванням на 5 років. У 1991 році були проведені перші демократичні вибори президента. Виконавчу владу здійснює уряд на чолі з президентом і прем'єр-міністром. Діє Конституційний суд. Великий вплив на національну правову систему мало континентальне право.

Зовнішні відносини[ред.ред. код]

Бенін — член Загальної афро-маврикійської організації (ОКАМА), Ради згоди, Економічного співтовариства держав Західної Африки (ЕКОВАС), Організації Африканської Єдності (ОАЄ), ООН, асоційований член ЄС.

Дипломатичні відносини з Україною встановлено 10 квітня 1992 року.

Збройні сили[ред.ред. код]

Військовий загін Бенінської армії на відпочінку

Адміністративний поділ[ред.ред. код]

Департаменти Беніну

Адміністративно-теріторіальний поділ: 12 департаментів, 77 комун. В 1999 році, під час адміністративної реформи, колишні 6 департаментів були розділені навпіл, так утворились сучасні 12.

Департаменти Беніну: Аліборі (з адміністративним центром у Канді), Атакора (Натітінгу), Атлантичний (Віда), Боргу (Параку), Веме (Порто-Ново), Донга (Джугу), Зу (Абомей), Коллін (Савалу), Куффо (Аплахуе), Літораль або Береговий (Котону), Моно (Локосо), Плато (Сакете).

Географія[ред.ред. код]

Супутниковий знімок території Беніну
Гори Атакора в Північному Беніні, останці денудації
Докладніше: Географія Беніну

Географічне положення[ред.ред. код]

Держава розташована в Західній Африці на теренах Західного Судану та частини Гвінейського узбережжя. Територія країни витягнута в меридіональному напрямку від узбережжя Гвінейської затоки в глиб материка на 670 км. Площа країни — 112,6 тис. км². Берегова лінія розчленована слабо, довжиною 125 км. Країна розташована на плоскій і горбистій території, на північному-сході протікає ріка Нігер.

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Беніну

Рельєф[ред.ред. код]

Територія Беніну ділиться на 4 субширотних фізико-географічних пояси. Уздовж берега тягнеться плоска піщана низовина шириною від 1,5 до 5 км. За нею слідує система лагун і солоних боліт, які поступово заносяться мулом і піском. Дві лагуни — Нокуе і Ахемена — мають вихід до моря. Далі на північ лежить плато з середніми висотами 200–400 м, де переважають рідколісся та савани. Місцями зустрічаються низькі гори — останці денудації, а також субширотні зниження, зайняті болотами. Всі ці пояси в сукупності складають Нижній Бенін. Північну частину країни — Верхній Бенін — займає плато, висотою понад 500 м, складене гранітами і гнейсами. У його північно-західній частині виділяються низькі лісисті гори Атакора, витягнуті з південного заходу на північний схід. У цих горах є найвища точка країни — 681 м над рівнем моря.

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Беніну

Клімат південних прибережних районів екваторіальний, жаркий і вологий, з середньорічною температурою 27 °C. Виділяються два сезони дощів — вологіший, з середини березня до середини липня, і менш вологий, з середини вересня до кінця листопада. Пом'якшуючий вплив на клімат роблять морські бризи.

У північних районах Беніну клімат субекваторіальний. Середні місячні температури 24-30 °C. Сезон дощів триває з квітня по жовтень. Середня річна кількість опадів коливається від 800 до 1500 мм.

Гідрологія[ред.ред. код]

Нижній Бенін дренується річками Моно і Веме (в нижній течії судноплавна), що течуть з півночі на південь і впадають до Гвінейської затоки. Північну частину плато Верхнього Беніну дренують річки Аліборі, Мекре, Сота та інші притоки річки Нігер, що являє собою державний кордон на північному сході країни.

Ґрунти і рослинність[ред.ред. код]

Переважають червоні латеритні ґрунти. Більша частина Верхнього Беніну вкрита саванами. На узбережжі поширені вологі тропічні ліси, що ще донедавна вкривали близько 20% території Беніну.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Докладніше: Фауна Беніну

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Беніну

Економіка країни нерозвинена. Згідно з переписом 1992 року в країні налічувалося близько 900 тис. найманих робітників. Всюди, особливо в прибережних містах, велика частка безробітних і частково зайнятих. Влада Беніну планує залучати іноземні інвестиції, в першу чергу для розвитку туристичного бізнесу.

У 1996 році ВВП країни склав близько 8,5 млрд. доларів США або 1,44 тис. американських доларів в перерахунку на душу населення. У 1993 році частка сільського господарства, скотарства і рибальства склала 33% ВНП, а промисловості і будівництва — трохи більше 12%. Приблизно 10% ВНП експортується. Після тривалого застою в 1996 році почався підйом економіки, темпи її зростання оцінюються в 5,5% на рік.

Валюта[ред.ред. код]

Докладніше: франк КФА

Бенін входить в зону французького франка і використовує франк КФА. Постійний дефіцит бюджету компенсується за рахунок субсидій Франції та країн Ради згоди, куди, крім Беніну, входять Кот-д'Івуар, Буркіна-Фасо, Нігер і Того. Майже всі інвестиції в державний сектор надходять із Франції та інших країн ЄС.

Гірнича промисловість[ред.ред. код]

На шельфі знайдена нафта і природний газ, але вони не розробляються. В країні є запаси таких корисних копалин, як залізна руда, золото, фосфорити, мармур, що практично не експлуатуються.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Плантації бавовнику в північному Беніні

Бенін — аграрна країна, його економіка основана на натуральному сільському господарстві (кукурудза, тапіока, ямс, а на півночі — просо і сорго) і на вирощуванні бавовнику. Найважливішою товарною культурою є олійна пальма, яка з 1970-х років вирощується на великих плантаціях. У багатьох північних районах широко культивується бавовник, тоді як на півдні він має локальне поширення. У ряді районів Беніну, особливо на півночі, розводять овець і кіз (2—2,25 млн голів), велику рогату худобу (1 млн голівв) і домашню птицю (5,5 млн голів). У лагунах на півдні країни розвинене рибальство.

Промисловість[ред.ред. код]

Велика частина промислових підприємств пов'язана з переробкою сільськогосподарської сировини. Основу промисловості становлять заводи з виробництва пальмової олії. У 1975 році одержували 9,2 тис. тон пальмової та 12,8 тис. тон пальмо-ядрової олії. Бавовноочисні заводи, текстильні фабрики, автоскладальні підприємства (з імпортних деталей), цементний та електроламповий заводи тощо. Промисловість будівельних матеріалів. Розвинуті кустарні промисли. Головні промислові центри — Котону, Порто-Ново, Параку

Енергетика[ред.ред. код]

Електроенергія в основному імпортується із Гани.

Транспорт[ред.ред. код]

Докладніше: Транспорт Беніну

Довжина залізничної мережі, що дісталася в спадок від колоніального періоду, становить 580 км. Протяжність інших наземних доріг сягає 9 тис. км, однак тверде покриття мають тільки 3 дороги. Одна з них прокладено вздовж морського узбережжя і забезпечує зв'язок з Того і Нігерією, інша прокладена неподалік від західного кордону з виходом до Буркіна-Фасо, а третя, на сході країни, виходить до річки Нігер і продовжується на території Республіки Нігер. Морський порт і міжнародний аеропорт побудовані в Котону.

Зовнішня торгівля[ред.ред. код]

Основні торговельні партнери Беніну — Франція, Китай, Індія, США, Лівія, Марокко, Бразилія, Португалія, Таїланд та Японія.

Експортує какао, арахіс, бавовну, пальмову олію, нафту, цемент, морепродукти, горіхи кеш'ю. У 1995 році вартість експорту склала 300 млн, а в 2008 році вже 1,1 млрд доларів. Основні покупці — Китай (15,6%), Індія (12%), Японія (8,5%).

Країна імпортує продукти, промислові товари, паливо. Головно з Китаю (35,9%), США (13,2%), Таїланду (6,5%). У 1995 році вартість імпорту склала 380 млн, а в 2008 році вже 1,8 млрд доларів.

Населення[ред.ред. код]

Вікова піраміда населення Беніну (фр.)
Докладніше: Населення Беніну

Чисельність населення — 8,8 млн (оцінка станом на липень 2009). Населення у 1998 році становило 5,881 млн чоловік, згідно з переписом 2002 — 6,769 млн. Найнаселеніші південні райони. Річний приріст населення — 3% (оцінка 2009). Середня тривалість життя — 59 років (оцінка 2009).

Етнічний склад[ред.ред. код]

Молоді дівчата з Ванрару

Бенін населяють споріднені народи з трьох груп: східні еве (або уатчі), що говорять на мові тві, йоруба (або анаген) і вольтійська група (або гур). Загальна етнічна розмаїтість становить більше 60 народів. До групи еве, частина якої живе на території Гани, належить народність фон (близько 65% населення країни) і споріднені народи аджа, аізо, педа, міну та пла. У минулому ці народи створили розвинену державність і досягли високого рівня мистецтва і ремесел. Вірування цих народів, провідну роль в яких грають другорядні божества — воду (вуду), включають як місцеві, так і завезені елементи. Деякі з них у зміненому вигляді повернулися до Африки з островів Вест-Індії, куди вони потрапили разом з невільниками-африканцями. Серед шанувальників вуду чимало католиків, в сімейних обрядах присутні ритуали, запозичені з обох релігій. Серед народів вольтійской групи центрального і північного Беніну виділяються барба (або бариба) і сомба. Їх вірування концентруються навколо бога Землі, який здійснює зв'язок народу з годувальницею-землею. Йоруба на півдні Беніну, як і йоруба південно-західній Нігерії, живуть головним чином у містах. Хоча традиційне заняття йоруба сільське господарство, в Беніні вони досягли успіху в якості торговців.

У країні в напівпустельних районах Сахелю також проживають скотарі фульбе. Частина їх розселилася в сільськогосподарських районах центрального і південного Беніну серед інших народів, а інші зберегли напівкочовий спосіб життя і займаються скотарством на півночі країни.

У містах незначна кількість європейців (переважно французів), сирійців, ліванців та інших.

Мова[ред.ред. код]

Офіційна мова — французька. Повсюдно поширені мови фон, йоруба (переважають на півдні країни) і хауса, а також різні мови племен на півночі країни.

Урабанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Беніну

Лише приблизно 42% населення Беніну проживає в містах. Більша частина міського населення живе в найбільшому промисловому і діловому центрі країни, єдиному портовому місті Котону (690,5 тис. чоловік, 536,8 тис. у 1992) і столиці Порто-Ново (223,5 тис. чоловік, 179 тис. у 1992), а також у містах Параку (економічний центр північної частини, 188,9 тис. чоловік, 103,6 тис. у 1992) і Джугу (181,9 тис. чоловік, 136,5 тис. у 1992).

Релігії[ред.ред. код]

Християни співають релігійні гімни
Докладніше: Релігії Беніну

У 1972 році було прийнято декрет про відокремлення церкви від держави та школи (більшість початкових шкіл було створено при католицьких місіях). Конфесійний склад населення: християни 42,8%, мусульмани 24,4%, водуїсти 17,3%, інші 15,5% (за переписом 2002 року).

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Беніні

1972 року в Беніні було запроваджено обов'язкову безплатну початкову освіту. Прийнято декрет про відокремлення церкви від держави та школи від церкви. Провадиться кампанія ліквідації неписьменності. Але й досі писемність населення доросліше 15 років становить 34,7%, або 48% дорослих чоловіків і 23% дорослих жінок (за переписом 2002). Неповні навчальні заклади наиваються колежі, повні — ліцеї та нормальні школ. Вищу освіту здобувають за кордоном та в університеті Котону (заснований у 1970 році). В 1975 році навчалось 1180 студентів.

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Медичне обслуговування в країні розвивається доволі повільно. Лікарів готують за кордоном. В 1971 році ліжковий фонд становив 3192 лікарняні ліжка, тобто 1,2 ліжка на 1 тис. жителів. У 1974 році медичну допомогу надавали 84 лікарі, тобто 1 лікар на 35 тис. жителів. Протягом 1980-х років менше 30% населення мали доступ до медичної допомоги. Рівень дитячої смертності у віці до 5 років в Беніні був одним із найвищих у світі. Рівень смертності немовлят становив 203 смертей на 1000 новонароджених.

Зараженість вірусом імунодефіциту (ВІЛ) — 1,2% (оцінка 2007). Основні хвороби: тропічна малярія, жовта лихоманка, шистосомози тощо.

Культура[ред.ред. код]

У країні створено декілька науково-дослідних інститутів, що займаються дослідженням та збереженням історико-кльтурної спадщини країни. У Порто-Ново — Національна бібліотека, в Котону — бібліотека університету, Музей Беніну в Котону, Історичний музей у місті Абомей.

Мистецтво[ред.ред. код]

Докладніше: Мистецтво Беніну

Здавна в Дагомеї високого розвитку набули художні ремесла: кераміка, литво, різьблення по дереву й слоновій кістці, вишивання та аплікація. За восковими моделями відливаються бронзові й срібні зображення людей і тварин, сцен полювання.

Література[ред.ред. код]

Докладніше: Література Беніну

Народності, які населяють Бенін, мають багатий і різноманітний фольклор. Більшість їхніх мов — безписемні, сучасна літератур створюється французькою мовою. Становлення її почалося в 1930-х роках. Найвідоміші твори періоду піднесення національно-визвольного руху належать А. Тевойоджру (публіцистична антиколоніальна книга «Обурена Африка» 1958 року), О. Белі-Кенуму (роман «Вічна пастка» 1960 року), П. Жоакіну (збірка «Розповідає негр», 1954 рік). Після проголошення незалежності країни розвиваються поезія (збірки П. Жоакіна, Р. Хазуме, Р. Догбе), драматургія (історична драма Ж. Плія «Кондо-Акула», 1967). Переважають патріотичні, антивоєнні теми.

Театр[ред.ред. код]

В основі театрального мистецтва Беніну — релігійні обряди й ритуали, народні побутові танці, пантоміми тощо. Вистави ставлять переважно аматорські гуртки на п'єси Ж. Плія та інших. У 1966 році ансамбль артистів Беніну виступав з гастролями в СРСР.

Музика й танці[ред.ред. код]

Докладніше: Музика Беніну

Архітектура[ред.ред. код]

Кафедральний католицький собор Богоматері Милосердя в Котону
Велика мечеть в Порто-Ново

Народні житла в Беніні глинобитні, прямокутні або круглі в плані, з солом'яною чи трав'яною покрівлею, яка значно виступає за площину стіни. Палаци й храми подібні до звичайного житла, відрізняються лише розмірами. Планування поселень та невеликих міст довільне.

ЗМІ[ред.ред. код]

Докладніше: ЗМІ Беніну

Основні періодичні видання: «Журналь офісьєль де ла Репюблік Попюлер дю Бенін» («Офіційний журнал Народної Республіки Бенін»), «Еузу» («Революція», з 1975), «Круа дю Бенін» («Бенінський хрест», з 1946). Урядове інформаційне агентство преси Беніну засноване у 1973 році; урядове Управління радіомовлення і телебачення — у 1975.

Бенінська кухня[ред.ред. код]

Докладніше: Бенінська кухня

Свята[ред.ред. код]

Національне свято — День проголошення незалежності відмічають 1 серпня. Національний день припадає на 30 листопада. У травні відмічають міжнародний день праці 1 травня та день поминок — 31 травня. 26 жовтня — День збройних сил країни.

На травень-червень припадає місцеве свято — день духів. У 1997 році Бенін також узаконив 10 січня як офіційне свято вуду.

Загально відмічаються католицькі свята: Пасха, День Успіння пресвятої Богоматері Діви Марії — 15 серпня, День усіх святих — 1 листопада, Різдво — 25 грудня. Мусульманські: Табаскі (день жертвоприношення), Ейд аль-Фітр, День народження пророка Мухамеда.

Спорт[ред.ред. код]

Докладніше: Спорт в Беніні

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  1. Бенін // Українська радянська енциклопедія. В 12-ти томах / За ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — К.: Гол. редакція УРЕ, 1974-1985.
  2. Бенін // Юридична енциклопедія: В 6 томах. / Редколелігя: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та інші. — К.: «Українська енциклопедія», 1998. ISBN 9667492001
  3. (рос.) Страны мира: Краткий политический экономический справочник. — М. : Политиздат, 1980. 497 с.
  4. (рос.) Малый атлас мира / ст. ред. Н. М. Терехов. — М. : ГУГК, 1980. 147 с.

Посилання[ред.ред. код]