Снігова людина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ілюстрація снігової людини.

Снігова́ люди́на (єті, сасквоч, біґфут) — легендарна людиноподібна істота, що нібито трапляється в різних високогірних або лісових районах Землі. Її існування засвідчують чимало ентузіастів, але на сьогодні цей факт так і не підтверджено. Є думка, що це реліктовий гомінід, тобто ссавець, що належить ряду приматів і роду людей, що збереглося до наших днів з часів предків людини[Джерело?].

Опис[ред.ред. код]

Судячи з гіпотез і непідтверджених свідчень, снігові люди відрізняються від сучасної людини щільнішою статурою, загостреною формою черепа, більш довгими руками, малою довжиною шиї і масивною нижньою щелепою, відносно короткими стегнами. Мають волосяний покрив по всьому тілу — чорного, рудого або сивого кольору. Особи темного кольору. На голові волосся довше, ніж на тілі. Вуса і борода дуже рідкісні і короткі. Добре лазять по деревах. Стверджується, що гірські популяції снігових людей живуть у печерах, лісові будують гнізда на гілках дерев. Карл Лінней позначив його як Homo troglodytes (людина печерна).

Уявлення про снігову людину та її різних місцевих аналогах вельми цікаві з точки зору етнографії. Образ величезної страшної людини може відображати природжені страхи перед темрявою, невідомістю, відносини з містичними силами у різних народів. Цілком можливо, що за снігових людей приймаються люди з неприродним волосяним покровом або здичавілі люди.

Якщо реліктові гомініди існують, то вони живуть малими групами, ймовірно, сімейними парами. Пересуватися вони можуть на задніх кінцівках. Зріст повинен коливатися від 1 до 2,5 м; в більшості випадків 1,5 — 2 м; повідомлялося про зустріч з найбільш великими особинами в горах Центральної Азії (єті) і в Північній Америці (сасквоч). На Суматрі, Калімантані і в Африці в більшості випадків зріст не перевищував 1,5 м. Є припущення про те, що реліктові гомініди, яких було побачено належать до кількох різних видів, як мінімум до трьох.

Існування[ред.ред. код]

Більшість сучасних учених скептично ставляться до можливості існування снігової людини.

… про снігову людину він сказав: «Дуже хочеться вірити, але немає підстав». Слова «немає підстав» означають, що питання вивчалося, і в результаті вивчення виявилося, що немає підстав довіряти початковим тверджень. Це: і є формула наукового підходу: «хочеться вірити», але раз «немає підстав», то треба від цієї віри відмовитися.

Академік А. Б. Мігдал Від здогадки до істини..

У наш час немає жодного представника виду, що живе в неволі, жодного скелета або шкіри. Тим не менше нібито є волосся, відбитки слідів і кілька десятків фотографій, відеозаписів (поганої якості) і аудіозаписів. Достовірність цих свідчень під сумнівом. Довгий час одним з найпереконливіших доказів вважався короткий фільм, знятий Роджером Паттерсоном і Бобом Гімліном в 1967 році в Північній Каліфорнії. На плівці, як стверджувалося, відображена самка снігової людини. Однак у 2002 році, після смерті Рея Уоллеса, для якого була зроблена ця зйомка, з'явилися свідчення його родичів і знайомих, які розповіли (втім, без пред'явлення будь-яких речових доказів), що вся історія з «американським єті» була від початку і до кінця сфальсифікована; сорокасантиметрові «сліди єті» робилися штучними формами, а кінозйомка — постановочний епізод з людиною в спеціально зшитому костюмі мавпи.[1]

З іншого боку, від ентузіастів цієї теми можна чути звинувачення на адресу «офіційної науки» в тому, що її представники просто відмахуються від наявних доказів. Ось характерний текст такого роду:

Насправді ті, хто говорить «немає підстав», просто не хочуть навіть ознайомитися з тим, що «нарито» дослідниками-ентузіастами. «Тому в історії ми чуємо багато прикладів». Я наведу тільки два. Коли канадець Рене Дахінден наприкінці 1971 року привіз нам копію фільму, знятого Паттерсоном в 1967 році, я особисто підійшов одного разу до тодішнього директора Інституту антропології МДУ В. П. Якимова і запропонував показати фільм йому і співробітникам інституту, він буквально виставив вперед руки, як би відхитуючись від пропозиції сказав: «Ні! Не треба!» Але це не заважало йому заявляти, що немає підстав …

А коли на міжнародному симпозіумі, на якому він (Якимов) головував, професор Астанін вийшов на трибуну, щоб представити присутнім матеріали анатомічного дослідження кисті єті з монастиря Пангбоче (Тибет), Якимов не дав йому говорити і зігнав з трибуни в порушення демократичних традицій подібних форумів — під протестуючі вигуки учасників … У результаті деякі з них покинули засідання симпозіуму. І недавній приклад: коли я приїхав із США після п'ятитижневих там «розслідувань» подій на фермі Картерів восени 2004 р., де за словами господині мешкав клан біґфутів, і запропонував виступити і розповісти про результати у відділі антропології Інституту етнології РАН, його зав. С. Васильєв ухилився під приводом зайнятості іншими питаннями. У той же час, коли піднявся шум у пресі про існування «сніжної людини» в горах Шоріі (південь Кемеровської обл.), то той же Васильєв заявив: «Ми не маємо дані про існування людиноподібних де б то не було у світі»…

Ігор Бурцев, канд. іст. наук, Директор Міжнародного центру гомінідологіі, Москва.

Велику увагу темі снігової людини приділяв радянський вчений Б. Ф. Поршнєв.[2]

Згадки в історії та літературі[ред.ред. код]

Абстрактний малюнок снігової людини

Відомі численні зображення істот, подібних сніговій людині (на предметах мистецтва Давньої Греції, Риму, Карфагену та етрусків та середньовічної Європи) і згадки, в тому числі в Біблії, Рамаяні (ракшаси), в поемі Нізамі Гянджеві «Іскандер-наме», фольклорі різних народів (фавн, сатири силен у Стародавній Греції, єті на Тибеті і в Непалі, Гулей-лазні в Азербайджані, чучунни, чучунаа в Якутії, алмас в Монголії, ежень (野人), маожень (毛 人) і женьсюн (人 熊) в Китаї, кіїк-адам і албасти в Казахстані, дідько, шиш і шишига у росіян, див в Персії (і Давній Русі),гук,чугайстер в Україні, дів і албасти на Памірі, шурале і яримтик у казанських татар і башкирів, арсурі у чувашів, піцен у сибірських татар, абнауаю в Абхазії, сасквоч в Канаді, терик, гіркичавильін, міригди, кілтаня, аринк, арись, реккем, джулію на Чукотці, бататут, седапа і орангпендек на Суматрі і Калімантані, агогве, какундакарі і кі-ломб в Африці тощо). У фольклорі постають у вигляді сатирів, демонів, чортів, лісовиків, водяних, русалок тощо

Згідно з Плутархом, мав місце випадок піймання сатира солдатами римського полководця Сулли. Діодор Сицилійський писав, що тирану Діонісію надіслані були кілька сатирів. Документально підтверджено, що в XIX столітті в Абхазії в селі Тхіна жила у людей жінка Зана, схожа на снігову людину і мала від людей кількох дітей, які нормально інтегрувалися в людське суспільство. У 1884 році в Канаді машиністами залізниці нібито був спійманий самець сасквоча, але незабаром він утік. Російський зоолог К. А. Сатунін стверджував, що в 1899 році бачив самку бьябан-гулі в Талишських горах. У 1921 році про існування єті повідомив Говард-Бері, відомий альпініст, який очолював експедицію на Еверест. У 20-ті роки XX століття в Середній Азії нібито були спіймані кілька єті, укладені в зіндан і після безуспішних допитів і катувань розстріляні як басмачі. Підполковник медичної служби Радянської Армії B. C. Карапетян в 1941 році нібито зробив огляд живої дикої людини, спійманого в Дагестані, тварина була незабаром розстріляна та з'їдена. Свідчень цього випадку не збереглося, тому що незабаром Карапетян та його подільники були розстріляні, як албанські шпигуни. Всього в XX столітті зафіксовано кілька сот повідомлень про спостереження снігової людини. Відомо також, що в Радянському Союзі пошуком єті займалися на державному рівні[3].

Версії[ред.ред. код]

Найпопулярніші версії, за якими вона є нащадком тих чи інших гомінідів, що володіли великим зростанням або коренастою статурою. Серед кандидатів:

Супротивники версії існування снігової людини, до яких можна віднести більшість професійних біологів і антропологів, вказують на відсутність однозначних підтверджень (живих особин або їх останків, якісних фотографій і відеозаписів) і можливість довільного тлумачення наявних свідчень. Часті посилання на відомий біологічний факт: тривале існування популяції вимагає мінімальної чисельності порядку сотень особин, життєдіяльність яких, на думку критиків, просто не може бути непомітною і не залишає численних слідів. Висунуті пояснення свідоцтв в цілому зводяться до наступного набору версій:

  • Перекази (можливо, творчо доповнені оповідачами) фольклору, як народного, так і професійного («чорний альпініст», різні «печерні мешканці» у фольклорі спелеологів і так далі), прийняті за повідомлення про реальні події.
  • Помилки спостерігачів. За снігову людину в умовах поганої видимості могли прийматися реальні тварини (наприклад, ведмідь), а в деяких випадках — і неживі предмети (рух рослин під вітром, гра світла й тіней). Зважаючи на відсутність доступних істот для порівняння будь-які спроби інтерпретації незвичайних слідів залишаються спірними.
  • Деякі випадки спостереження снігової людини на високогір'ї можуть трактуватися як системні галюцинації в умовах тривалого кисневого голодування.
  • Навмисні містифікації для залучення уваги або з якою-небудь іншою метою.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]