Тереза з Лізьє

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тереза з Лізьє
СвТерезаЛізьє.jpg
Свята Тереза з Лізьє
Свята
Мирське ім'я Марія Франсиска Тереза Мартен
Чернече ім'я Тереза Дитяти Ісуса і Святого Лику
Народилася 2 січня 1873, Алансон, Франція
Померла 30 вересня 1897, Лізьє, Франція
День пам'яті 1 жовтня
Покровитель місіонерів, кармеліток, хворих на СНІД, хворих на туберкульоз, Франції, Кенії, Росії, Південної Африки
Атрибути хрест в оточенні троянд
Праці «Історія однієї душі»

Св. Тере́за з Лізьє (2 січня 1873 року, Алансон, Франція — 30 вересня 1897 року, Лізьє) (фр. Thérèse de Lisieux); Св. Тереза Дитяти Ісуса і Святого Лику (фр. Sainte Thérèse de l’Enfant Jésus et de la Sainte Face), Св. Тереза Мала; в миру Тереза Мартен — католицька свята, монахиня кармелітка, одна из трьох жінок, що удостоєна титулу Учитель Церкви.[1]

Книга «Історія однієї душі», що була видана через рік після смерті Терези та передавала її приховане внутрішнє життя мала надзвичайний успіх та стала всесвітньо відомою.

Ключовим в духовному досвіді Терези став так званий «Малий шлях» — досягнення святості, що не передбачає великих публічних діянь таких як мучеництво, місіонерство тощо.[2]

Іноді, коли я читаю духовні трактати, в яких досконалість пов'язана із тисячею перешкод, окутана масами ілюзій, мій бідний розум швидко втомлюється. Я закриваю повчальну книгу, яка розбиває мій розум і висушує моє серце, і беру Святе Письмо. Тоді все прояснюється для мене; одне слово відкриває для моєї душі безкінечні горизонти; досконалість здається простою; я бачу, що достатньо того щоб визнати свою нікчемність і залишити саму себе, як дитина, в обіймах Бога. Залишивши великі душі, великі уми, гарні книжки, які я не можу зрозуміти, я щаслива бути малою, тому що «тільки діти, і такі як вони, будуть допущені на небесний бенкет»

Місце поховання Святої Терези з Лізьє є другим після Лурду за щорічною кількістю відвідувачів паломницьким центром Франції.[3] Через сто років після смерті у світі нараховувалось близько 1700 церков названих на її честь.

Життя[ред.ред. код]

Алансон (1873—1877)[ред.ред. код]

Тереза Мартен у віці трьох років

Батьки Терези Луї та Марі-Зелі Мартен були глибоко віруючими людьми, що в молоді роки робили спроби вступити до монастиря. Одружившись, вони мали намір жити як брат і сестра, однак їхній духівник переконав їх народжувати дітей. У сім'ї народилось четверо хлопчиків, які в ранньому віці померли, і п'ятеро дівчаток, що всі згодом стали монахинями. Атмосфера в сім'ї Мартенів відзначалась глибокою релігійністю, чуйністю та взаємопідтримкою. Тереза народилась 2 січня 1873 року, коли її матері було 40 років. Через два місяці після народження Терезу через слабке здоров'я відправили в одне із сіл Нормандії, де за нею доглядала нянька. Через рік дівчинку привезли назад до Лізьє, де вона, як наймолодша донька, стала об'єктом загальної любові та турботи сім'ї, в середовищі якої Тереза почала переймати основи християнського світогляду. Вже в дворічному віці в неї стали з'являтись думки про монаше життя. В такій атмосфері дівчина росла до чотирьох з половиною років, коли сталась перша трагедія. У серпні 1877 року від раку грудей померла її мати. Для всієї сім'ї це стало великим ударом, який, у силу малого віку, по-своєму особливо переживала Тереза. Намагаючись справитись із втратою, вона вибрала найстаршу сестру Пауліну як другу матір [4] (потім Пауліна стане настоятелькою монастиря, в який поступить Тереза). Усі життєві переживання, пов'язані із смертю матері, майже на десятиліття залишились для неї глибокою раною. «Перша частина мого життя завершилась тоді» — згодом напише Тереза.

Лізьє (1877—1888)[ред.ред. код]

Оскільки Луї Мартен працював бухгалтером на мереживному виробництві своєї жінки, то з її смертю виникла проблема матеріального забезпечення п'яти дочок. Шукаючи кращих умов життя, Луї переселяється до Лізьє на пропозицію брата покійної дружини Ісидора, який береться йому допомагати. Продавши бізнес своєї дружини у Алансоні, Луї повністю присвячує себе дітям. Життя поступово налагоджується, проте для Терези, що тоді пішла до школи і зіткнулась із світом поза межами її сім'ї, цей час був, як вона потім висловилась «найсумнішим у житті». Дівчинка, добре підготована своїми сестрами, була набагато успішнішою в навчанні за інших, з боку яких вона відчувала заздрість і недоброзичливість.

Тереза Мартен у тринадцять років

За спогадами вчителів Тереза була тихою, слухняною, задуманою і деколи сумною ученицею. Не вміла відповідати на агресивні дії на її адресу. Єдиним полегшенням була присутність сестри Селіни, що теж ходила до тієї ж школи.

Наступним важким випробуванням став вступ Пауліни — її «другої мами» до кармелітського монастиря, яку вона тепер бачила назавжди для себе втраченою. Маючи короткий досвід спілкування із зовнішнім світом у школі, тепер сама Тереза стала сприймати монастир як «пустелю, де мене Бог теж хоче сховати». Переносячи сильні душевні страждання від втрати Пауліни, Тереза мало їсть, погано спить. Від'їзд батька і двох старших сестер до Парижу та спогади про маму викликають сильний емоційних стрес, після якого в неї з'являються симптоми хвороби, яку місцевий медик визначив як «серйозне захворювання, що не зустрічається у дітей». Кілька разів на день Тереза страждає від нервових зривів, нападів страху та галюцинацій. В день постригу Пауліни Тереза, однак, почувається добре, випромінює ентузіазм і бере разом із сім'єю участь у події. Проте наступного дня її стан настільки погіршився, що лікар та її батько почали думати про початок психічної хвороби. Всі медичні засоби виявились безсилими. Однак 13 травня 1883 року Тереза побачила, як статуя Богородиці посміхнулась до неї, і в той момент вона одужала. Наступного року ддеякі ознаки хвороби повернулись, коли «третя мама» - її сестра Марі - теж стала кармеліткою. Однак знову все минулось раптово на Різдво 1886 року. З того часу Тереза набула твердої рішучості подолати всі перешкоди і теж стати кармеліткою. Зміну характеру вона пов'язувала із початком приймання Святого Причастя, котре почало по-новому формувати її характер. Оскільки в такому ранньому віці до монастиря не приймали, Тереза скористалась поїздкою в Рим, щоб попросити для себе виняток із правил особисто у папи. Після його згоди, Тереза стала готуватись до здійснення її мрії.

Кармелітський монастир (1888—1897)[ред.ред. код]

листівка 1900 року із зображенням монастиря кармеліток у Ліз'є

9 квітня 1888 року Тереза Мартен вступила до монастиря босих кармеліток в Лізь'є, де вже перебувало 24 сестри переважно старшого віку. Вона отримує ім'я Тереза Дитяти Ісуса і Святого Лику та з ентузіазмом приймає всі умови нового життя — холод, самотність, відсторонені молитви. Її наступним серйозним випробуванням стала новина про серйозну хворобу батька, який потрапив до психіатричної лікарні та якого вона тепер вже не могла відвідувати. Тереза посилила свої духовні практики та посвячення, однак духовний клімат в монастирі, де Бог сприймався в основному як страшний відсторонений суддя, став справляти на неї пригнічуюче враження. Своє натхненя вона черпала із книги «Вогонь Любові» святого Івана від Хреста. В 1893 році її сестру Пауліну (Матінку Агнес Ісуса) обирають настоятелькою монастиря, а в 1894 році після смерті батька Луї сюди вступає і Селін.

Приблизно в цей час Тереза, після багатьох років пошуків, приходить до дитинячої духовності, котра базується на розумінні батьківства Бога, яке є милосердною любов'ю вираженою і втіленою в Ісусі Христі. Християнське життя є життям дитини Отця («сина у Сині»), що починається після таїнства хрещення і відштовхується від євангельських слів: «Якщо не станете як діти, не ввійдете в царство небесне». Її сестра Паулін — настоятелька мати Агнес доручила їй записувати спогади з дитинства і подальшого життя, котрі згодом лягли в основу книги «Історія однієї душі».

У цей час набули розголосу випадки, коли монахині «приносили себе в жертву» в певному намірі, що означало, що вони приймали на себе будь-які страждання та передчасну смерть заради певної мети, наприклад навернення грішників, прощення гріхів інших людей тощо.[5] Тереза чула про одну з таких монахинь - кармелітку Марію Ісуса, що перенесла агонію і смерть в наміренні спокутувати гріхи інших.[6] Під впливом внутрішнього поклику, в червні 1895 року, Тереза приносить в жертву і себе під час меси на свято Святої Трійці. Поступово Тереза відчуває, що покликання сестер-кармеліток «наречена і мати» є недостатнім для неї. Вона бажає бути священником, місіонером, пророком, учителем церкви, мучеником. Ці хвилювання проходять після того, як вона прочитала 13 главу 1-го послання апостола Павла до Коринтян [1], де говориться про любов як найважливішу якість, що переважає усі інші. Тепер Тереза відчуває ясність свого покликаня і вона пише: «…моє покликання, я нарешті знайшла його… моє покликання - це Любов!… Так, я знайшла своє місце в церкві й це Ти, о мій Боже, який дав мені це місце; в серці церкви, моєї Матері, я буду Любов'ю …так я буду всім … і мої мрії здійсняться!!!» [7]. Турбуючись долею грішників, які втратили віру, вона сама занурюється у «ніч віри» та внутрішню боротьбу, яка ще більше загострюється, коли в неї починає розвиватись туберкульоз, виснажуючи її фізичні сили. Вже кашляючи кров'ю та будучи серйозно хворою, Тереза зберігала спокій та посмішку, чим підтримувала співсестер-монахинь, вражених страшною хворобою такої молодої сестри. Тоді вона промовляє слова, що потім стануть знаменитими. «Після смерті я проведу Небо на землі, аж до кінця світу допомагаючи душам». Після болючої і сильної агонії 30 вересня 1897 року у 24 річному віці вона помирає.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Сайт Ватикану: John Paul II Proclamation of St. Thérèse of the Child Jesus and Holy Face as a «Doctor of the church» 19 October1997
  2. Сайт Ватикану: Homélie du saint-pere Jean-Paul II Lisieux Lundi 2 juin 1980
  3. Thérèse of Lisieux: God's gentle warrior by Thomas R. Nevin, 2006, page 26 ISBN 0-19-530721-6
  4. Thérèse de Lisieux, Œuvres complètes, Éditions du Cerf/Desclée de Brouwer, 1992, p.89 ISBN 2-204-04303-8
  5. Pierre Descouvemont et Helmuth Nils Loose, Thérèse et Lisieux, Éditions du Cerf, 1991, p.234 ISBN 2-204-04439-3
  6. Pierre Descouvemont et Helmuth Nils Loose, Thérèse et Lisieux, Éditions du Cerf, 1991, p.235 ISBN 2-204-04439-3
  7. Thérèse de Lisieux, Œuvres complètes, Éditions du Cerf/Desclée de Brouwer, 1992, Manuscript B, 3v ISBN 2-204-04303-8

Видання українською мовою[ред.ред. код]

  • Св. Тереня від Дитяти Ісус. Автобіографічні рукописи / Переклад з французької мови. — Париж: Накладом квартальника «Слідами Малої Святої», 1960. — 272 с.
  • Свята Тереза від Дитяти Ісуса і Пресвятого Обличчя. Історія однієї душі. — Кайрос, 2010. — 284 с. ISBN 978-5-89208-083-5 (читати)

Посилання[ред.ред. код]