Фалібілізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Фалібілізм (від лат. fallibilis — «зобов'язаний помилятися» або «схильний помилятися») є епістемологічне положення, відповідно до якого не може бути абсолютної впевненості і ніколи не можна виключити можливості. Стратегія обґрунтування або пояснення з кінцевою метою дати остаточне обґрунтування не може ніколи привести до успіху. Тому лишається завжди тільки перевіряти переконання, думки або гіпотези залишається завжди на помилки і за можливістю замінити на кращі (див. Фальсификаціонізм).

У античні часи відомий такі представники фалібілістичних позицій як Аркесілай і Карнеад. У сучасній філософії можна назвати Якоба Фріза (Jakob Friedrich Fries) і Чарльза Пірса. Найважливішу фалфбілістичну позиція сучасності представляє Критичний раціоналізм Карла Поппера.

Положення фалібілізму припускає існування абсолютної істини, у розумінні якої можливі помилки. Відповідно до цього фалібілісти не релятивісти, які заперечують існування абсолютної істини. Вони також не нігілісти, які думають, що людина завжди помиляється. Вони просто стверджують, що вона завжди може помилятися. Вjyи також не обов'язково мають бути скептики, які стверджують, що завжди є, в принципі, підстави сумніватися в усіх переконаннях.

Фалібілістичні положення також не стверджують, що немає ніяких обґрунтованих переконань, тобто не заперечують можливості обґрунтування. Вони говорить лише про те, що в найкращому обґрунтуванні ніколи не можyf виключати можливу помилку. Фалібілістичні позиції таким чином не стверджують також, що переконання ніколи не можуть бути знанням в класичному сенсі (обґрунтована, істинна віра), але тільки те, що ніколи не буває впевненості, чи є вони знанням. Той факт, що немає ніяких обґрунтованих переконань і разом з тим нема знання в традиційному сенсі, стверджує тільки скептицизм, який представляють окремі прибічники критичного раціоналізму (Поппер, Міллер, Бартлі), але не всі.

Віднесення Поппера до фалібілістів ґрунтується в основному на його висловлюваннях на користь емпіричної науки, оскільки він стояв в цьому контексті проти затвердження, що можна шляхом логічної індукції (тобто обґрунтування висновку відносно окремого явища на підставі загального положення) дійти до істини. Але є ще такі твердження, для яких можна ставити питання, чи можна застосовувати для них поняття фалібілізму. До них відносяться перформатіви («Хрещається раб Божий»), висловлювання щодо власного психологічного стану («Щось тепер мені боляче»), логічні формули («А не є Б») і математичні формулювання («Квадратний корінь з 2 є ірраціональним числом»), а також тавтології або аналітичні висловлювання («Фраза „сніг білий“ вірно тільки тоді, якщо сніг білий»). Багато філософів вірять, що в одному або у декількох з цих випадків можна дуже добре досягти абсолютної впевненості. Деякі з них також вважають, що деякі твердження не є ні істинними, ні хибними, і тому nen не можна говорити про помилки.

Ганс Альберт у нзваній ним Трилемі Мюнхгаузена стверджує, що фаллібілізм має універсальне застосування, незалежно від обраної форми знання, а також обраного шляху постановки його в основу. Існують також різні підходи до застосовування фалібілізму в області основних положень математики. Оскільки самі основи логіки і математики не можна піддавати сумніву, то приходимо до питання про базову логіку, тобто мінімального набору правил, які є необхідними, щоб вони взагалі не заперечували одне одне.

Ганс Альберт мав на увазі фалібілізм як метод критичного аналізу при відмові від пошуку остаточних аргументів і гонитви за точним вирахуванням всіх наслідків соціально-технічних втручань, а також у галузі раціональної практики (тобто методології, етики, політики, економіки, …) .