Альберт Ейнштейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Ейнштейн» перенаправляє сюди; див. також Ейнштейн (значення).
Альберт Ейнштейн
нім. Albert Einstein
Einstein1921 by F Schmutzer 2.jpg
Народився 14 березня 1879(1879-03-14)
Німецька імперія Ульм, Вюртемберг, Німецька імперія
Помер 18 квітня 1955(1955-04-18) (76 років)
США Прінстон, Нью-Джерсі
Місце проживання Німеччина, Італія, Швейцарія, США
Громадянство Німеччина (1879–1896, 1914–1933)
апатрид (1896–1901)
Швейцарія (1901–1914)
США (1933–1955)
Галузь наукових інтересів Фізика
Заклад Швейцарське патентне бюро у Берні
Університет Цюріха
Празький університет
Інститут Кайзера Вільгельма
Лейденський університет
Науково-дослідний інститут
Alma mater Швейцарська вища технічна школа Цюріха
Відомий завдяки: Загальна теорія відносності, Спеціальна теорія відносності
Броунівський рух, Фотоелектричний ефект
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з фізики (1921)
Медаль Коплі (1925)

Альбе́рт Ейнште́йн або Айнштайн[1] (Albert Einstein) — (* 1879, Ульм, Німеччина — 1955, Прінстон, США) — один з найвизначніших фізиків XX століття. Лауреат Нобелівської премії 1921 року.

Альберт Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульм в єврейській родині. Мешкав у Швейцарії1893), Німеччині1914) і США1933). Створив спеціальну (1905) і загальну (19071916) теорії відносності; відкрив закон взаємозв'язку маси і енергії (див. E=mc²). Автор основоположних праць з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання. Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 року р. працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.

У 30-і роки емігрував з Німеччини в США і пізніше на знак протесту проти націонал-соціалізму відмовився від німецького громадянства і вийшов із складу Пруської і Баварської Академій наук. Також виступав проти війни, в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 р. підписав лист президентові США про небезпеку створення ядерної зброї в Німеччині. Гаряче підтримував ідею створення єврейської держави.

Приватний архів Альберта Ейнштейна зберігається в Національній бібліотеці Ізраїлю в місті Єрусалим.

Біографія[ред.ред. код]

Ранні роки[ред.ред. код]

Альберт Ейнштейн у віці 4-х років

Альберт Ейнштейн народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульмі в незаможній єврейській сім'ї Германа і Пауліни Ейнштейн. Герман Ейнштейн (1847–1902), маючи непересічні математичні здібності, володів невеликим підприємством, але постійно стояв на межі банкрутства. Мати, Пауліна (уродж. Кох, 1858–1920) походила з сім'ї забезпеченого торговця кукурудзою Юліуса Дерцбахера (у 1842 році змінив прізвище на Кох) і Йетти Бернгаймер[2]. У Ейнштейна була молодша сестра Марія (Майя, 1881–1951). Будинок, в якому народився вчений, був зруйнований під час бомбардувань 1944 року і не був відновлений. Збереглася міська реєстраційна книга, в якій записано: «До чиновника міського реєстраційного бюро, що підписався нижче, сьогодні з'явився знайомий йому в обличчя комерсант Герман Ейнштейн, іудейського віросповідання, що проживає в Ульмі на Бронгофштрассе, 135.»

Альберт Ейнштейн у віці 14-ти років

Будучи дитям нерелігійних батьків, Альберт Ейнштейн відвідував католицьку початкову школу в Мюнхені і до 12-ти років був досить глибоко віруючим підлітком, хоча і не розмежовував християнське й іудейське віровчення[3]. Однак, читання науково-популярних книг незабаром зробило його вільнодумцем і назавжди породило в ньому недовіру до авторитетів[4].

Хлопчик зростав замкнутим і нетовариським і не демонстрував яких-небудь значних успіхів в школі. Поширеною є думка, що в дитинстві Альберт Ейнштейн був не здібний до навчання. Як докази наводяться низькі показники, які він демонстрував у школі, а також той факт, що майбутній геній вельми пізно почав ходити і говорити. Проте така точка зору заперечується багатьма дослідниками біографії Альберта Ейнштейна. Дійсно, вчителі критикували Ейнштейна за повільність і погану успішність, проте пояснення низької успішності і труднощам в навчанні Ейнштейна слід шукати не в лінощі або поганих здібностях учня, а в елементарній скромності, несприйнятті застарілих педагогічних методів, що застосовувалися в німецьких школах кінця XIX-початку XX століть, можливій дислексії або специфічній структурі мозку Ейнштейна.

Коли Альберту було п'ять років, його батько вперше показав йому компас. Це перше враження від знайомства з технікою у Ейнштейна збереглося на все життя і, як він сам визнавав, визначило його захоплення всілякими механізмами і наукою. У 1889 р. знайомий студент-медик познайомив Ейнштейна з класичною філософією, зокрема, з «Критикою чистого розуму» Іммануїла Канта. Твори Канта також у значній мірі спонукали майбутнього вченого до вивчення математики, фізики і філософії. Крім того, в дитинстві під тиском матері він з шести років почав займатися грою на скрипці. Захоплення музикою також зберігалося у Ейнштейна впродовж усього життя, і у 1908 він навіть виступав у квінтеті музикантів-аматорів (спільно з математиком, поліцейським, юристом і палітурником). Вже перебуваючи в США у Прінстоні, у 1934 Альберт Ейшнтейн дав доброчинний концерт Моцарта для скрипки на користь учених і діячів культури, що емігрували з нацистської Німеччини.

Навчаючись в Луїтпольській гімназії, Альберт Ейнштейн вперше звернувся до самоосвіти: у віці 12 років в 1891 р. він почав самостійно вивчати математику за допомогою шкільного підручника з геометрії. Хоча часто стверджується, ніби Ейнштейн був некомпетентним в математиці, але це також не відповідає дійсності. У гімназії він вже був у числі перших учнів з вивчення точних наук, проте укорінена система механічного заучування матеріалу що вивчається, яка, як він сам вважав, завдає шкоди самому духу навчання і творчому мисленню, як і відносно тиранічне ставлення вчителів до учнів викликало у Альберта Ейнштейна неприйняття, тому він часто сперечався зі своїми викладачами, що продовжували вважати його безперспективним учнем.

Після остаточного розорення батька сімейства в 1894 року Ейнштейни переїхали з Мюнхена до Італії в Павію поблизу Мілана. Сам Альберт залишався в Мюнхені ще деякий час, щоб закінчити всі шість класів гімназії. Не отримавши атестата зрілості, в 1895 р. він приєднався до своєї сім'ї в Мілані. Восени 1895 року Альберт Ейнштейн прибув до Швейцарії, щоб скласти вступні іспити у Вище технічне училище (eidgenössische Technische Hochschule) в Цюріху і стати викладачем фізики. Блискуче проявивши себе на екзамені з математики, він в той же час провалив іспити з ботаніки і французької мови, що не дозволило йому вступити до Цюріхського Політехнікуму. Проте директор училища порадив молодій людині поступити у випускний клас школи в Аарау (Швейцарія), щоб отримати атестат і повторити вступ.

Атестат Альберта Ейнштейна в Аарау (оцінки за шестибальною шкалою)

У Аарау Альберт Ейнштейн присвячував свій вільний час вивченню електромагнітної теорії Максвелла. У вересні 1896 р. він вельми успішно здав все, за винятком екзамену з французької мови, випускні іспити в кантональній школі Аарау і отримав атестат, а в жовтні 1896 року був прийнятий у Вище технічне училище (так званий Політехнікум; нім. eidgenössische Technische Hochschule) в Цюріху на педагогічний факультет. Тут він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, сербською студенткою факультету медицини Мільовою Маріч. У цьому ж році Ейнштейн відмовився від свого громадянства і став апатридом. Щоб отримати швейцарське громадянство, йому потрібно було сплатити 1000 швейцарських франків, проте тяжке матеріальне положення його сім'ї не дозволило йому зробити це під час навчання.

Стиль і методика викладання в Політехнікумі виявляли істотні відмінності із закостенілою і авторитарною прусською школою, тому подальше вчення давалося Альберту куди простіше. Проте певні труднощі все ж виникали. Зокрема, за роки навчання в Цюріху у Ейнштейна гранично ускладнилися стосунки з завідувачем кафедри фізики професором В. Г. Вебером (тезкою знаменитого фізика Вільгельма Едуарда Вебера). Вебер, цікавий лектор і обдарований експериментатор, залишався занадто консервативним в своєму неприйнятті нових теорій в електротехніці. Зокрема, Вебер негативно відносився до теорії поля Максвелла, будучи прибічником концепції дальнодії, і в цьому плані у нього виникали розбіжності з молодим учнем, який цікавився працями Майкельсона і незалежно, не знаючи про досліди Майкельсона, запропонував власну інтерференційну методику, але через незгоду викладача так і не зміг провести задумані ним досліди.

Початок наукової діяльності[ред.ред. код]

У 1900 Ейнштейн закінчив Політехнікум, отримавши диплом викладача математики і фізики. Хоча його успішність не була зразковою, проте він серйозно зацікавився цілим рядом наук, у тому числі геологією, біологією, історією культури, літературознавством, політичною економією. Хоча в наступному, 1901 року Ейнштейн отримав і громадянство Швейцарії, але аж до весни 1902 не міг знайти постійне місце роботи, лише підробляв, замінюючи вчителя у Вінтерурі. У армію він покликаний не був через плоскостопість і розширення вен. Унаслідок відсутності заробітку Альберт Ейнштейн буквально голодував, не приймаючи їжу по декілька днів поспіль. Згодом це стало причиною хвороби печінки, що нагадувала про себе до кінця життя.

Не зважаючи на проблеми, що переслідували його в 1900–1902 рр., Ейнштейн знаходив час для подальшого вивчення фізики. У 1901 р. берлінські «Аннали фізики» опублікували його першу статтю «Наслідки з явища капілярності» (Folgerungen aus den Capillaritatserscheinungen), присвячену аналізу сил притягання між атомами рідин, проведеному на основі вивчення капілярного ефекту.

На деякий час Ейнштейнові удалось влаштуватися вчителем математики і фізики в Шафхаузені, в пансіонаті для іноземців, що поступали у вищі навчальні заклади Швейцарії. Один з друзів Ейнштейна, математик Марсель Гроссман, що був одночасно і батьком одного з його учнів, рекомендував Ейнштейна на посаду експерта третього класу у федеральне Бюро патентування винаходів з окладом 3500 франків в рік. Великий фізик працював в Бюро патентів Швейцарії з липня 1902 по жовтень 1909, займаючись переважно патентуванням винаходів, пов'язаних з електромагнетизмом. З 1903 він був постійним працівником Бюро. Характер роботи дозволяв Ейнштейнові присвячувати вільний час дослідженням в області теоретичної фізики.

6 січня 1903 Ейнштейн одружився на двадцятисемирічній Мільові Маріч. Вплив Мільови Маріч, дипломованого математика, на праці її чоловіка до нашого часу залишається нерозв'язаним питанням. Проте, їх шлюб був швидше інтелектуальним союзом, і сам Альберт Ейнштейн називав свою дружину «творінням, рівним мені, настільки сильним і незалежним, як і я». Між Ейнштейном і Маріч завжди існувала певна відстань, оскільки великий учений часто мав потребу проводити час наодинці для здійснення своїх досліджень. Цікаво, що радянський фізик Абрам Федорович Йоффе, особисто знайомий з Ейштейном, назвав останнього в некролозі Ейнштейном-Марічем, і цей факт часто наводиться як доказ спільності наукової діяльності видатного фізика і його дружини. Проте, висловлюються припущення, що Йоффе додав до прізвища Ейнштейна прізвище його дружини лише тому, що вважав це традицією, прийнятою в Швейцарії.

«Рік чудес». Спеціальна теорія відносності[ред.ред. код]

1904 року «Аннали фізики» отримали від Альберта Ейнштейна низку статей, присвячених вивченню питань статистичної механіки й молекулярної фізики. Вони були опубліковані 1905 року, відкривши так званий «Рік чудес» (лат. annus Mirabilis), коли чотири статті Ейнштейна зробили революцію в теоретичній фізиці, поклавши початок теорії відносності, у якій Ейнштейн замінив розгляд частинок розглядом подій і перевернув уявлення про фотоефект і броунівський рух. Фізичне співтовариство в цілому погоджується з тим, що три з цих робіт заслуговували на Нобелівську премію, яка врешті-решт дісталася Ейнштейнові лише за роботу з фотоефекту — досить дивний факт, коли врахувати, що вчений відомий саме завдяки теорії відносності. Це можна пояснити відсутністю наочного експериментального підтвердження спеціальної теорії відносності, через що тогочасне наукове товариство її сприймало неоднозначно. Наприклад такі вчені як Дж. Томпсон та Г. Лоренц ще довго виступали з критикою СТВ. Тому для консенсусу було визнано доцільним нагородити Ейнштейна премією за пояснення явища фотоефекту, наукова цінність якого була беззаперечною вже тоді. На той час Ейнштейну не вдалося узгодити положення СТВ з квантовою механікою.

Загальна теорія відносності[ред.ред. код]

Опублікована в 1915 році загальна теорія відносності розширила область застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія відносності ґрунтується на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі. Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.

Статистика Бозе-Ейнштейна[ред.ред. код]

У 1924 молодий індійський фізик Шатьєндранат Бозе в короткому листі звернувся до Ейнштейна з проханням допомогти в публікації статті, в якій висував припущення про те, що кванти світла суттєво нерозрізнимі, а, отже, підкоряються іншій статистиці, ніж класичні частинки. Ейнштейн прийшов до висновку, що цю ж статистику можна використовувати також щодо атомів і молекул. У 1925 Ейнштейн опублікував статтю німецькою, в якій викладав модель Бозе, застосовну до систем тотожних часток з цілим спіном, званих бозонами. На підставі даної квантової статистики, відомої нині як статистика Бозе-Ейнштейна, двоє фізиків ще в середині 20-их років теоретично обґрунтували існування принципово нового агрегатного стану речовини — конденсату Бозе-Ейнштейна.

Суть «конденсату» Бозе—Ейнштейна полягає в переході великого числа часток ідеального бозе-газу в стан з нульовим імпульсом при температурах, що наближаються до абсолютного нуля, коли довжина хвилі де Бройля теплового руху часток і середня відстань між цими частками зводяться до одного порядку. Починаючи з 1995, коли перший подібний конденсат був отриманий в університеті Колорадо, учені експериментально підтвердили можливість існування конденсатів Бозе—Ейнштейна для систем із водню, літію, натрію, рубідію і гелію. Автентичні начерки даної теорії, виконані Ейнштейном, були виявлені в бібліотеці Лейденського університету в серпні 2005.

Займаючись розробкою статистики Бозе-Ейнштейна, Альберт Ейнштейн одночасно сприяв Ервіну Шредінгеру в розробці теорії, яка пояснювала властивості хвиль де Бройля з позицій класичної механіки, що відповідало статистиці Больцмана. В той же час, Ейнштейн вважав, що дослідження в даному напрямі поєднання класичної і квантової моделей ідеального газу менш перспективні, ніж подальший розвиток статистики Бозе—Ейнштейна, тому відмовився від співавторства.

Еміграція[ред.ред. код]

У міру наростання економічної кризи у Веймарській Німеччині посилювалася політична нестабільність, що сприяла посиленню антисемітських і націоналістичних настроїв. В результаті, посилилося і цькування одного з найбільших учених сучасності з боку антисемітських і консервативних кругів, званих самим Ейнштейном «Компанією теорії антивідносності ltd». Після приходу до влади нацистів у 1933 фізик покинув Німеччину назавжди, виїхавши в Сполучені Штати Америки. Незабаром на знак протесту проти злочинів фашизму він відмовився від німецького громадянства і членства в Прусській і Баварській Академіях наук.

Після переїзду в США Альберт Ейнштейн отримав посаду професора фізики у недавно створеному інституті фундаментальних досліджень в Прінстоні, штат Нью-Джерсі. У Прінстоні він продовжував роботу над дослідженням проблем космології і створенням єдиної теорії поля, покликаною об'єднати теорію гравітації та електромагнетизм. У США Ейнштейн миттєво перетворився на одну з найвідоміших і шанованих людей країни, отримавши репутацію геніального ученого в історії, а також уособлення образу «розсіяного професора» і інтелектуальних можливостей людини взагалі. Щодня він отримував безліч листів всілякого вмісту. Будучи дослідником природи зі світовим ім'ям, він залишався доступним, скромним, невимогливим і привітною людиною.

Фізик, що перевернув уявлення людства про Всесвіт, Альберт Ейнштейн помер 18 квітня 1955 о 1 годині 25 хв. в Прінстоні від аневризми аорти. Не сприймаючи жодних форм культу особи, він заборонив пишне поховання з гучними церемоніями, для чого побажав, щоб місце і час поховання не розголошувалися. 19 квітня 1955 без широкого розголосу відбулися похорони великого ученого, на яких були присутніми всього 12 найближчих друзів. Його прах був спалений в крематорії Юїнг-Симтері, а попіл розвіяний за вітром.

Політичні переконання[ред.ред. код]

Альберт Ейнштейн був переконаним демократичним соціалістом, гуманістом, пацифістом і антифашистом. Авторитет Ейнштейна, досягнутий завдяки його революційним відкриттям у фізиці, дозволяв ученому активно впливати на суспільно-політичні перетворення в світі.

У есе під назвою «Чому соціалізм («Навіщо потрібний соціалізм?», «why Socialism?»), виданому як стаття в найбільшому марксистському журналі США «Щомісячний огляд»[5] (monthly Review) в травні 1949, Альберт Ейнштейн виклав своє бачення соціалістичних перетворень. Зокрема, фізик обґрунтовував нежиттєздатність економічної анархії капіталістичних відносин, що є причиною соціальної несправедливості, а головним пороком капіталізму називав «зневагу людської особи». Засуджуючи відчуження людини при капіталізмі, прагнення до наживи і користолюбства, Ейнштейн відзначав, що демократичне суспільство само по собі не може обмежити свавілля капіталістичної олігархії, і забезпечення прав людини стає можливим лише в умовах планової економіки. Слід зазначити, що стаття була написана в розпал маккартистського «полювання на відьом» на прохання марксистського економіста Пола Суїзі.

Альберт Ейнштейн виступав за побудову демократичного соціалізму, який з'єднав би соціальний захист населення і планування економіки з демократичним режимом і правами людини. Він не схвалював тоталітарні методи побудови соціалістичного суспільства, що спостерігалися в сталінському СРСР, проте завжди залишався другом Радянського Союзу і противником конфронтації західних демократій і соціалістичного табору. Одночасно він відкидав націоналізм в будь-яких його проявах і називав його «кором людства»

Ейнштейн не підтримував насильницькі засоби боротьби за права народних мас, особливо відзначаючи заслуги Махатми Ганді: «я вважаю переконання Ганді найвидатнішими зі всіх політиків-наших сучасників. Ми повинні прагнути здійснювати вчинки в цьому дусі: не використовувати насильство для боротьби за наші права». Він був одним із співзасновників ліволіберальної Німецької демократичної партії і членом пов'язаною з Американською федерацією праці Американської федерації вчителів. Також він активно сприяв боротьбі темношкірого населення США за громадянські права, будучи впродовж двох десятиліть близьким другом темношкірого співця і актора Поля Робсона. Так, Альберт Ейнштейн і Поль Робсон були співголовами «Хрестового походу за відміну лінчування» (American Crusade to End Lynching).

Через свої політичні переконання і національне походження Ейнштейн брав активну участь в боротьбі з фашизмом і нацизмом, а його племінник Карл Ейнштейн, що був анархо-синдикалістом, воював на стороні республіканців на фронтах Громадянської війни в Іспанії. У відповідь на антифашистську діяльність Ейнштейна, що емігрував в 1933 році, в гітлерівській Німеччині теорія відносності офіційно вважалася частиною вигаданої «єврейської змови у фізиці».

З причини своєї «лівизни» найбільший учений часто піддавався нападкам з боку правоконсервативних кругів в США. Під час розгулу маккартизму ФБР мало в своєму розпорядженні особисту справу «неблагонадійного» Ейнштейна, що складалася з 1427 сторінок. Зокрема, він звинувачувався в тому, що «проповідує доктрину, направлену на встановлення анархії». Архіви ФБР також свідчать про те, що фізик був об'єктом пильної уваги з боку спецслужб, оскільки впродовж 1937–1954 років Ейнштейн «полягав або був спонсором і почесним членом в 34 комуністичних фронтах», а також був почесним головою трьох подібних організацій.

Альберт Ейнштейн також відомий як прибічник створення єврейської держави. Будучи прибічником лівого сіонізму, він сприяв організації Єврейського університету в Єрусалимі у 1925 і держави Ізраїль в 1947. У 1952 до нього навіть поступила пропозиція стати президентом Ізраїлю, від якої учений відмовився.

Боротьба за мир[ред.ред. код]

Значним є і вклад Альберта Ейнштейна в боротьбу за мир. Використовуючи свою популярність у всіх країнах світу, фізик закликав народи світу до опору агресивним устремлінням нацистської Німеччини і її союзників у Другій світовій війні. Боячись можливості створення ядерної зброї в Німеччині, Альберт Ейнштейн був в числі вчених і суспільних діячів, що підписалися під написаним фізиком-емігрантом з Угорщини Лео Силардом зверненням до президента США Франкліна Делано Рузвельту. Звернення волало про необхідність запобігти розробці атомної зброї гітлерівською Німеччиною шляхом прискорення ядерної програми самих США, відзначаючи, що руйнівний потенціал урану і похідних радіоактивних елементів може привести до створення зброї небаченої досі руйнівної сили.

Пізніше Альберт Ейнштейн жалкував про підписаний ним лист, розуміючи, що для нового керівника США Гарі Трумена ядерна енергія служить інструментом залякування і шантажу інших держав. Надалі він критикував всі розробки ядерної зброї, особливо, випробування його на атолі Бікіні, а свою причетність до прискорення робіт над американською ядерною програмою вважав найбільшою трагедією свого життя. Широку популярність здобуло звернення ученого до президента США Гаррі Трумена з приводу загрози ядерної війни: «Я не знаю, якою зброєю вестиметься третя світова війна, але четверта — палицями і камінням» (інколи наводиться такий варіант: «Я не знаю, чи буде третя світова війна, але четвертої — не буде»).

Ейнштейн був одним із засновників Пагуошського руху учених за мир. Хоча його перша конференція проводилася вже після смерті Ейнштейна, в 1957, але ініціатива скликання такого руху була викладена в тому, що здобув широку популярність Маніфест Рассела — Ейнштейна (написаному спільно з Бертраном Расселом), який попереджував також про небезпеку створення і використання водневої бомби. В рамках цього руху Ейнштейн, що був його головою, спільно з Альбертом Швейцером, Бертраном Расселом, Фредеріком Жоліо-Кюрі і іншими всесвітньо відомими діячами науки, вів боротьбу проти гонки озброєнь, створення ядерної і термоядерної зброї. Після смерті Ейнштейна керівництво рухом узяв на себе Рассел.

Релігійні погляди[ред.ред. код]

Відношення Ейнштейна до віри і релігії змінювалося протягом його життя.

У 1921 році Ейнштейн отримав телеграму від нью-йоркського рабина Герберта Гольдштейна: «Чи вірите ви в Бога крпк оплачена відповідь 50 слів». Ейнштейн уклався в 24 слова: «Я вірю в Бога Спінози, який проявляє себе в закономірній гармонії буття, але зовсім не в Бога, який клопоче про долі і справи людей».[6]

У 1934 році Ейнштейн стає почесним членом Асоціації преси раціоналіста, також він працював в комісії експертів Першого гуманістичного товариства Нью-Йорка.

У 1940 році він описав свої погляди в журналі «Nature» у статті під назвою «Наука і релігія».[7] Там він пише: «На мою думку, релігійно освічена людина — це той, хто максимально можливою для нього мірою звільнив себе від пут егоїстичних бажань і поглинений думками, відчуттями і прагненнями, яких він дотримується зважаючи на їхній надособистісний характер безвідносно до того, чи робиться спроба пов'язати це з божественною істотою, бо інакше не можна було б вважати Будду або Спінозу релігійними особами. Релігійність такої людини полягає в тому, що у неї немає сумнівів у значущості і величі цих надособистісних цілей, які не можуть бути раціонально обґрунтовані, але в цьому і не мають потреби. У цьому сенсі релігія — давнє прагнення людства ясно і повністю усвідомити ці цінності й цілі і підсилювати і розширювати їхній вплив». Він стверджує, що всі конфлікти між наукою і релігією «відбувалися в результаті фатальних помилок», у результаті нерозуміння того, що «сфери релігії і науки самі по собі ясно розмежовані». В той же час «між ними існує сильний взаємозв'язок і взаємозалежність». «Наука без релігії кульгава, релігія без науки сліпа. Справжнього конфлікту між релігією і наукою не може бути».

У той же час, він стверджує, що «не існує ні панування людини, ні панування божества як незалежних причин явищ природи. Звичайно, доктрина Бога як особи, що втручається в природні явища, ніколи не може бути в буквальному розумінні спростована наукою, бо ця доктрина може завжди знайти притулок в тих областях, куди наукове знання ще не здатне проникнути. Але я переконаний, що така поведінка частини представників релігії не лише негідна, але і фатальна».

Ейнштейн схвалював роботу психолога Пола Діля[8], що пропонував біологічні і фізіологічні основи для моральності замість теологічних або соціологічних.[9]

У 1950 році, в листі М. Берковітцу Ейнштейн писав: «Щодо Бога я агностик. Я переконаний, що для виразного розуміння першорядної ваги етичних принципів у справі поліпшення і облагороджування життя не потрібне поняття законодавця, особливо — законодавця, що працює за принципом винагороди і покарання».[10]

Ейнштейн описав свої релігійні погляди, відповідаючи тим, хто приписував йому віру в юдео-християнського Бога:«Те, що ви читали про мої релігійні переконання — зрозуміло, брехня, яка систематично повторюється. Я не вірю в персоніфікованого бога, і я ніколи не заперечував цього, але виразив це чітко. Якщо в мені є щось, що можна назвати релігійним, то це лише безмежне захоплення влаштуванням світу, наскільки наша наука здатна його осягнути».[11] [12]

У 1954 році, за півтора роки до своєї смерті, Ейнштейн так охарактеризував своє відношення до релігії: «Слово " Бог " для мене всього лише прояв і продукт людських слабкостей, а Біблія — зведення поважних, але все таки примітивних легенд, які, проте, є досить наївними. Жодна навіть найвитонченіша інтерпретація не зможе це (для мене) змінити»[13].

Найповніший огляд релігійних поглядів Ейнштейна опублікував його друг, Макс Джеммер, у книзі 1999 року «Ейнштейн і релігія».[14]

Культурний вплив[ред.ред. код]

Культове фото фізика

Особа Альберта Ейнштейна зробила відчутний вплив на популярну культуру, зробивши його ім'я синонімом геніальності. Альберт Ейнштейн перетворився на героя ряду художніх романів, фільмів і театральних постановок. Зокрема, він виступає як дійова особа у фільмі Ніколаса Роги «Insignificance», комедії Фреда Шепізі «I.Q.» (у якій його грає Волтер Меттау), комічній п'єсі Стіва Мартіна, романах Жана-Клода Кар'є «Будь ласка, мосьє Ейнштейн» (Einstein S'il Vous Plait) і Алана Лайтмена «Мрії Ейнштейна» (Einstein's Dreams). Гумористична складова особи великого фізика фігурує в постановці Еда Метцгера «Альберт Ейнштейн: Практична Богемія». «Професор Ейнштейн», що створює хроносферу і запобігає приходові до влади Гітлера, є одним з ключових персонажів створеного ним альтернативного Всесвіту в серії комп'ютерних стратегій реального часу Command & Conquer.

Зовнішнього вигляду Альберта Ейнштейна, в зрілому віці що зазвичай з'являвся в простому светрі з розпатланим волоссям, набраний за основу в зображенні «безумних учених» і «забудькуватих професорів» в популярній культурі. Крім того, в ній активно експлуатується і мотив забудькуватості і непрактичності великого фізика, переносимий на збірний образ його колег. «Тайм» навіть назвав Ейнштейна мрією мультиплікатора, що «збулася».

Широку популярність придбали фотографії Альберта Ейнштейна. Одна з найзнаменитіших була зроблена 11 лютого 1949 канадським фотографом вірменського походження Юсуфом Каршем. Проте її популярність була перевершена фотографією з 72-ого дня народження фізика в 1952. Фотограф Артур Сасс попросив Ейнштейна посміхнутися для камери, на що той показав язик. Це зображення стало іконою сучасної популярної культури, представляючи портрет одночасно і генія, і життєрадісної живої людини.

Популярність Ейнштейна в сучасному світі настільки велика, що виникають спірні моменти в широкому використанні імені і зовнішності ученого в рекламі і торгівельних марках. Оскільки Ейнштейн заповідав своє майно (у тому числі використання його зображень) Єврейському університету в Єрусалимі, бренд «Альберт Ейнштейн» був зареєстрований як торгова марка. Відповідно, при використанні імені Ейнштейна з комерційною метою слід додавати до нього символ ™.

Відзнаки і вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Нобелівська премія

У архівах Нобелівського комітету збереглося близько 60 номінацій Ейнштейна у зв'язку з формулюванням теорії відносності, проте премія була присуджена лише в результаті номінації шведського фізика Карла Вільгельма Озеєна, у зв'язку з поясненням фотоелектричного ефекту. Озеєн особливо підкреслював, що цього разу він номінує Ейнштейна не у зв'язку з теорією, яка представлялася спірною членам Нобелівського комітету, а у зв'язку з поясненням природного явища, поза сумнівом спостережуваного в експерименті. В результаті цієї номінації Ейнштейн отримав премію за 1921 р. заднім числом одночасно з Нільсом Бором восени 1922 р.

Інші відзнаки

Ейнштейн був також закордонним членом Наукового товариства імені Шевченка,[15] документи про його обрання підписав Кирило Студинський.[16]

Посмертно Альберт Ейнштейн був нагороджений цілим рядом відзнак:

  • У 1992 він був названий № 10 в підготовленому Майклом Хартом списку найвпливовіших осіб в історії.
  • У 1999 журнал «Тайм» назвав Ейнштейна «Особистістю століття».
  • У 1999 Gallup Poll навів Ейнштейна під № 4 в списку найшанованіших у XX столітті людей.
  • 2005 рік був оголошений ЮНЕСКО роком фізики з нагоди століття «року чудес», що увінчався відкриттям спеціальної теорії відносності Ейнштейном.

На честь Ейнштейна названі:

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Эйнштейн А. Принстонские лекции. — Ижевск: ИКИ, 2002. — 220 с.
  • Эйнштейн А. Принцип относительности. О специальной и общей теории относительности. Общедоступное изложение. — М.: Госиздат, 1922. — 128 с.
  • Эйнштейн А. Собрание научных трудов. — М.: Наука, 1965-1967. — 700+878+632+600 с.
  • Эйнштейн А. Сущность теории относительности. — М.: ИЛ, 1955. — 160 с.
  • Эйнштейн А. Физика и реальность. — М.: Наука, 1965. — 360 с.
  • Эйнштейн А., Инфельд Л. Эволюция физики. Развитие идей от первоначальных понятий до теории относительности и квантов. — М.: Наука, 1965. — 328 с.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. В європейській науковій літературі переважають сучасна нім. вимова Альберт Айнштайн МФА: [ˈalbɐt ˈaɪ̯nʃtaɪ̯n] і англ. вимова: Ельберт Айнстайн МФА: [ˈælbɝt ˈaɪnstaɪn].
  2. Einstein: Science and Religion. Short life history: Pauline Einstein(англ.)
  3. Einstein: Science and Religion. Jesus(англ.)
  4. Einstein: Science and Religion. Becoming а Freethinker and а Scientist(англ.)
  5. Ейнштейн А. «Чому соціалізм?»
  6. denis Brian Einstein: A Life. — New York: John Wiley & Sons, 1996. ISBN 0-471-11459-6
  7. Альберт Ейнштейн Наука і релігія 146 Nature (1940) С. 605–607.
  8. Hervé Toulhoat Paul Diel, pionnier de la psychologie des profondeurs et Albert Einstein (2006) С. 12–15. «… kann Ihnen aber zu meiner grossen Freude sagen, dass ich die grosse Energie und Konsequenz Ihres Denkens aufrichtig bewundere. Es ist der erste mir zu Gesicht gekommene Versuch, die gesamte menschliche Geistesleben auf biologische Elementar-Phänomene Zurückzuführen inclusive der pathologischen Phänomene».
  9. Paul Diel The God-symbol: Its History and its Significance. — San Francisco: Harper & Row, 1986. ISBN 0-06-254805-0
  10. Альберт Ейнштейн в листі М. Берковітцу, 25 жовтня 1950; Einstein Archive 59-215; from Alice Calaprice, ed., The Expanded Quotable Einstein, Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 2000, р. 216.
  11. «albert Einstein (1879-1955)». Архів оригіналу за 2011-08-11. Процитовано 2007-05-21. 
  12. Helen Dukas and Banesh Hoffman (eds) Albert Einstein, The Human Side. — Princeton University Press, 1981. — С. 43.
  13. http://www.religare.ru/article54059.htm
  14. max Jammer Einstein and Religion. — Princeton University Press, 1999. ISBN 0-691-00699-7
  15. Українська Діаспора В Об'єктиві Сучасності — Національно-Політичний Та Духовно-Культурний Феномен
  16. Кирило Студинський
  17. Золота Медаль ЮНЕСКО імені Альберта Ейнштейна була створена в 1979 році на честь століття з дня народження А. Ейнштейна
  18. Список лауреатов на сайте Общества Альберта Эйнштейна.
  19. «Albert Einstein World Award of Science». World Cultural Council. Архів оригіналу за 2013-06-23. 

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]