Релятивізм
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Релятивізм (від лат. relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.
Суть даного філософського напрямку: Всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.
Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання тяглості у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму.
Релятивізм в часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна розглядати Протагора.
Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму.
Аргументи релятивізму філософи XVI—XVIII ст. (Еразм Роттердамський, М. Монтень, П. Бейль) використовували для критики догматів релігії і основ метафізики. Іншу роль релятивізм відіграє у ідеалістичному емпіризмі (Дж. Берклі, Д. Юм; махізм, прагматизм, неопозитивізм). Абсолютизація відносності пізнання служить тут обґрунтуванням суб'єктивізму.
