Іванків (Бориспільський район)
| село Іванків | |||
|---|---|---|---|
| |||
.jpg) | |||
| Країна |  Україна
| ||
| Область | Київська область | ||
| Район | Бориспільський район | ||
| Громада | Бориспільська міська громада | ||
| Код КАТОТТГ | UA32040010090021451 | ||
| Основні дані | |||
| Засноване | 1508 (516 років) | ||
| Населення | 3427 | ||
| Площа | 7,919 км² | ||
| Густота населення | 432,76 осіб/км² | ||
| Поштовий індекс | 08335 | ||
| Телефонний код | +380 4595 | ||
| Географічні дані | |||
| Географічні координати | 50°19′00″ пн. ш. 31°03′47″ сх. д. / 50.31667° пн. ш. 31.06306° сх. д.Координати: 50°19′00″ пн. ш. 31°03′47″ сх. д. / 50.31667° пн. ш. 31.06306° сх. д. | ||
| Середня висота над рівнем моря |
108 м | ||
| Найближча залізнична станція | Бориспіль | ||
| Відстань до залізничної станції |
10 км | ||
| Місцева влада | |||
| Адреса ради | 08300, Київська обл., Бориспільський р-н, м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72 | ||
| Карта | |||
  Іванків | |||
 Іванків | |||
| Мапа | |||
| |||
Іва́нків — село в Україні, у Бориспільській міській громаді Бориспільського району Київської області.
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване вздовж автошляху М03 Київ — Харків за 8 км від Борисполя та за 10 км від залізничної станції Бориспіль. На західній околиці села починається об'їзний автошлях навколо міста Борисполя.
Історія[ред. | ред. код]
Назва Іванків, за переказами, походить від імені першого поселенця Івана Ламаша. На території села проводилися археологічні дослідження. Найдавніші знахідки, виявлені тут, належать до доби міді — бронзи: в основному це кераміка. Між Іванковом та Борисполем досліджено п'ять скіфських курганів. Поблизу колишньої затоки річки Альти — Любки, на північ від Кучаківського шляху виявлено давньоруське городище XII—XIII століть, а неподалік давньоруське селище.
В історичних джерелах перша згадка про Іванків сягає 1508 року. Село згадується в «Актах, относящихся к истории Южной и Западной России». У цих актах наводиться "Купчая запись на Полукнязевскую землю, проданную Киевскому Пустинному Николаевскому монастырю королевским толмачом Солтаном Албеевичем 1508 года августа 13 дня: «… а тая земля есть од Киева за Днепром, а прислухала к Халепью, на имя Полукнязевская, й за речку пошла за Черницу, и с Савою с Русановичами судерев, и Иванковцы судерев».
У 1552 році Іванків належав до Київського замку. 1590 року польський сейм ухвалив рішення про передачу не зайнятих земель в Україні «панам молодцям запорозьким». За цим рішенням селище Іванків отримав у посесію у 1590 року козацький старшина Войтих Чановицький. Згодом, за участь у повстанні проти польської шляхти, Войтих Чановицький був позбавлений цієї власності. Натомість село як винагороду за придушення цього повстання (під проводом Наливайка) отримав у 1596 році польський коронний гетьман Станіслав Жолкевський. Наступною власницею Іванкова стала донька Жолкевського Софія Данилович.
Багатими землями на Лівобережжі прагнули володіти також київські монастирі. Між ними та коронними ставлениками точилася боротьба. 1629 року монахи Київського Пустинно-Микільського монастиря скаржилися на Софію Данилович королю польському, що вона володіла монастирськими землями незаконно. Але ця скарга залишилася без відповіді. 1630 року під час повстання Тараса Федоровича (Трясила) Іванків і навколишні села були спалені повстанцями. 1687 року гетьман Іван Мазепа віддав село у володіння Печерському дівочому монастирю. Зрештою воно стало власністю казни.
За часів Гетьманщини Іванків адміністративно належав до складу Бориспільської сотні Переяславського полку, а з 1752 року — Київського полку. Пізніше село перебувало в складі Остерського повіту спочатку Київського намісництва, а з 1802 року — того ж повіту Чернігівської губернії.
За описом Київського намісництва 1781 року в Іванкові налічувалось 238 подвір'їв. За описом 1787 року в селі проживало 1003 душі. Було у володінні різного звання «казених людей», козаків і власника — полкового хорунжого Максима Афендика.[1]
Село позначено на мапі 1800 року[2].
У другій половині XIX століття населення Іванкова становили казенні селяни і козаки. Село підпорядковувалося Бориспільському волосному правлінню. У селі було дві церкви: Преображенська та Онуфрієвська[3]. 1861 року на громадському сході селян було ухвалено відкрити церковноприходську школу, яку вони зобов'язувалися утримувати своїм коштом щорічно з кожного господаря 20 копійок сріблом і для опалення по 10 кулів або по одному возу тертої соломи.
За даними 1859 року в селі Іванкові налічувалось 288 подвір'їв, проживало 1720 осіб, діяло дві церкви.
В енциклопедичному словнику видання 1913 року даються такі відомості про село Іванків: жителів 3457 осіб, дві церкви, школа, промислові і торговельні підприємства. На той час у селі було дві олійниці, вовнодерка, круподерка, парова молотарка, п'ять кузень, 38 млинів-вітряків. Наприкінці XIX — на початку XX століття Іванків був центром волості, до якої належали сусідні села: Кучаків, Лебедин і Сеньківка. Населення волості складало 7296 осіб.
За переписом 1926 року, Іванків — село Бориспільського району, адміністративний центр сільської ради, до якої входили хутори Лебединщина та Підгайне. Населення разом з хуторами становило 4029 чоловік. 1928 року в селі створено перше колективне господарство «Комунар», у 1929—1930 роках — три колгоспи: «ім. Будьонного», «ім. Шевченка», «9 Січня». Під час голодомору 1932—1933 років в селі померло від голоду 273 чоловік.[4].
У вересні 1941 року, під час німецько-радянської війни, 0розгорнулися жорстокі бої в районі Іванкова, коли тут проходив шлях відступу радянських військ з Києва. Безпосередню участь у них брали моряки Дніпровського загону Пінської флотилії. Тисячі бійців загинуло, пробиваючи собі шлях на схід, намагаючись вирватися з оточення. Під окупацією село перебувало два роки — з вересня 1941 по вересень 1943 року. За два роки відправлено до Німеччини 83 мешканців села, закатовано 24 особи.
Після війни село поступово розбудовувалося. 1950 року три колгоспи були об'єднані в колгосп «Правда». На його базі 1961 року створено птахофабрику. 1974 року відбувся розподіл на два господарства — птахофабрику і радгосп «Побєда». 1989 року ці два господарства об'єдналися в птахорадгосп «Іванівський».
Наприкінці XX століття в селі налічувалося 1313 домогосподарств та понад 3 тисячі жителів.
Населення[ред. | ред. код]
Мова[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:
| Мова | Відсоток |
|---|---|
| українська | 97,02 % |
| російська | 2,6 % |
Об'єкти соціальної інфраструктури[ред. | ред. код]
- Загальна середньоосвітня школа.
- Будинок культури.
- Бібліотека.
- Музей історії села
- Лікарня.
- Декілька крамниць.
Особисиості[ред. | ред. код]
Уродженці села:
- Швець Василь Степанович (1918—1993) — український поет
- Симоненко Іван Олександрович (нар. 1943) — радянський і український актор та кінорежисер
- Татаренко Володимир Борисович (нар. 1956) — державний службовець, музейник. Заслужений журналіст України.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Описи Київського намісництва 1770—1780 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989. — 392 с. — ISBN 5-12-000656-6. — С. 99, 253
- ↑ Карта Малороссийской губернии из атласа Вильбрехта. www.etomesto.ru. Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ Центральний державний історичний архів України, м. Київ (ЦДІАК України). Зведений каталог метричних книг, клірових відомостей та сповідних розписів (Украинский) . Архів оригіналу за 29 вересня 2021. Процитовано 29 вересня 2021.
- ↑ Національна книга жертв голодомору 1932—1933 років в Україні. Київська область. Український інститут національної пам'яті, Київська обласна державна адміністрація. — К.: «Буква», 2008. — 1374 с. — ISBN 978-966-7195-95-3. — С.191-192 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2021. Процитовано 3 вересня 2017.
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
