Іллінецький кратер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іллінецький кратер
Українська марка 1998 року, присвячена Іллінецькій астроблемі
Українська марка 1998 року, присвячена Іллінецькій астроблемі
49°07′ пн. ш. 29°06′ сх. д. / 49.117° пн. ш. 29.100° сх. д. / 49.117; 29.100Координати: 49°07′ пн. ш. 29°06′ сх. д. / 49.117° пн. ш. 29.100° сх. д. / 49.117; 29.100
КраїнаУкраїна Україна
РегіонВінницька область
Типастроблема
У базах даних
Іллінецький кратер (Україна)
Іллінецький кратер
Іллінецький кратер
Іллінецький кратер (Вінницька область)
Іллінецький кратер
Іллінецький кратер
Іллінецький кратер у Вікісховищі?

Ілліне́цький кра́тер — астроблема у Вінницькій області віком близько 400 млн років. Єдина з астроблем України, що частково виходить на поверхню Землі. Частину території астроблеми оголошено пам'яткою природи місцевого значення.

Кратер лежить на 8 км на захід від міста Іллінці (40 км на південний схід від м. Вінниці) на межі Липовецького та Іллінецького районів між селами Лугова, Слобідка, Іваньки та Жорнище.

Історія досліджень[ред. | ред. код]

У тектонічному відношенні територія належить до Українського кристалічного щита, в орографічному — лежить на межі Подільської та Придніпровської височин (висоти 255—257 м н. р. м.) на вододілі річок Соб та Собок (басейн Південного Бугу)[1].

Перші геологічні дослідження в долині річки Собик провів 1851 року професор К. Феофілактов, який відзначив існування там незвичної гірської породи, за зовнішнім виглядом відмінної від навколишніх гранітів[2].

1898 року результати перших петрографічних досліджень порід описав В. Ю. Тарасенко[3]. Відповідні породи було визначено як ортофіри та вулканічні туфи[4], хоча існування вулкана (хай і давно згаслого) у зоні суцільного кристалічного щита було, щонайменше, дивним[5].

На межі 1960-70-х років під час археологічних досліджень поблизу сел Жорнище й Лугова було виявлено давній кар'єр з видобутку, як тоді вважалося, вулканічного туфу, для виготовлення жорен. Було виявлено заготовки жорен, непридатні жорна та шестиметровий шар відходів їх виробництва. Розробку почали племена черняхівської культури і вона тривала (імовірно, з перервами) до монгольської навали[6][7]. За сучасною термінологією, породу, яка має зовнішню подібність до вулканічного туфу, класифікують як зювіт[en] (брекчія, що складається зі скла та уламків інших порід і мінералів). Кілька жорен, знайдених на розкопках у Києві та датованих 1240 роком, було ідентифіковано як виготовлені з іллінецького кар'єру[4].

1973 року А. А. Вальтер та В. А. Рябенко за ознаками ударного метаморфізму мінералiв визначили метеоритне походження кратера[8][2]. До також висновку незалежно дійшов В. Л. Масайтіс[9][10]. Проте метеоритне походження кратера тривалий час залишалося дискусійним[11][12][13].

1975 року було відкрито так звані імпактні алмази, що утворилися з графіту порід мішені (алмаз-лонсдейлітові параморфози графіту) — друге у світі (після Попігайського кратера) відкриття алмазів у корінних породах[2]. На місці кратера зафіксовано магнітну аномалію розміром 8×9 км (із центром поблизу с. Іваньки) та негативну гравітаційну аномалію діаметром близько 4 км[12][14].

В імпактитах Іллінецького кратера виявлено підвищений, порівняно із земним, вміст нікелю та кобальту у співвідношеннях, характерних для порід, забруднених метеоритною речовиною. Це дало підстави остаточно ідентифікувати цю геологічну структуру як метеоритний кратер. Пізніше було виявлено незначне забруднення розплавів іридієм[15][2].

Особливості кратера[ред. | ред. код]

Кратер утворився внаслідок зіткнення космічного тіла масою близько 40 млн тонн і діаметром 230—300 м із твердими породами українського кристалічного щита. Метеорит, який від тертя об атмосферу розігрівся до температури плавлення, внаслідок удару вибухнув. Вивільнену при цьому енергію можна порівняти з вибухом 120-мегатонної бомби[16].
Первісний діаметр кратера — близько 7 км, а глибина — до 600—800 м. Вік усього комплексу, визначений калій-аргоновим методом, становить 420 млн років[17]. Середній діаметр плаща зювітів становив 4,8 км, діаметр зовнішнього кола аутигенних брекчій ~ 6,1 км[18].

У складі порід кристалічного фундаменту, на якому утворився кратер, переважають граніти та гранодіорити подольського комплексу (собіти)[19][12]. У донній та бокових частинах залягають аутигенні брекчії, що являють собою роздроблені, але не перемішані породи фундаменту, з ознаками ударного метаморфізму. Із заглибленням вони поступово переходять спочатку в катакластичні, а потім — у непорушені породи. На аутигенній брекчії (здебільшого — з поступовим переходом) лежить алогенна. Вона складаються переважно з уламків граніту й утворює лінзу діаметром близько 4 км навколо центрального підняття, яке має діаметр близько 600—700 м. Потужність цього шару сягає 200 м. Зверху трапляються зювіти[en] (уламки фундаментних порід, зцементовані склом) і тагаміти. Уламки в зювітах мають ознаки ударного метаморфізму та плавлення[20].

У західній частині алогенні брекчії перекрито товщею пісчано-глинистих відкладів верхнього силуру-нижнього девону (бл. 400 млн років), які частково порушені[21]. Наявність уламків і глиб осадових порід є доказом того, що до моменту зіткнення на поверхні кристалічного фундаменту вже існували відклади платформового чохла невеликої потужності. Ці породи в регіоні не збереглися та їх вік невідомий, разом із тим їх вивчення становить інтерес не лише для імпактної структури, але й для палеогеографічних досліджень узагалі[1]. На решті кратера брекчію перекрито відкладами палеогенового, неогенового та четвертинного періодів невеликої товщини[21]. Утім, залягання порід детально не вивчено, оскільки пробурені свердловини не пройшли всієї товщі структури[17].

Сучасна поверхня рельєфу лежить на 400 м нижче рівня земної поверхні на час зіткнення з космічним тілом. Зовнішній діаметр області поширення імпактитів і алогенних брекчій (на сучасному рівні ерозійного зрізу) становить 3,2 км, а діаметр брекчійованих гранітоїдів центральної гірки — близько 650 м[17].

На захід від кратера на відстані до 30 км трапляються окремі ділянки брекчії потужністю до 10-22 м, аналогічної за складом до алогенної кратерної брекчії. Їх вважають закратерними викидами[22].

У культурі[ред. | ред. код]

На відміну від інших подібних структур в Україні, які повністю сховані під товщею осадових порід, Іллінецький кратер частково доступний на поверхні[1]. Жителі навколишніх сіл використовували каміння для фундаментування та спорудження будинків, робили з нього жорна, туристи брали камінь як сувенір. Знайдений у районі астроблеми ріг північного оленя свідчить про наявність поселень в цих місцях, які були важливими торговими пунктами[18].

Поблизу Лугової знайдено найбільший у світі агат розмірами — 14,5×25×32 сантиметри, зріз якого перебуває в Музеї природознавства Берліна[Прим. 1]. Мисливці за здобиччю мали надію видобути з кратера виявлені там алмази, але їх кількість дуже мала для видобутку[16].

1984 року кратер був об'єктом екскурсій 27-ї сесії Міжнародного геологічного конгресу[4][1].

У Вінниці регулярно відбуваються міжнародні конференції «КАММАК — Комети, астероїди, метеори, метеорити, астроблеми, кратери», присвячені проблемам взаємодії малих тіл Сонячної системи з планетами й утворенню ударно-вибухових геоструктур (1999, 2002, 2005[23], 2008[24], 2011[18], 2017 рр.[25]). Вінницю обрано місцем для конференцій зокрема тому, що поблизу розташована найдавніша в Україні астроблема[26].

Хоча територія є унікальною для України, однак вона не має суттєвого туристичного або рекреаційного навантаження. Ділянки приватизовано, відбувається інтенсивна господарська руйнація ландшафтів[27]. 2017 року частину території кратера площею 17,2 га оголошено геологічною памяткою природи[28].

Ключовим об'єктом пам'ятки природи є території виходу на поверхню брекчійованих порід, які якнайкраще реконструюють історію утворення та подальших змін вибухових кратерів[17].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. До 2009 року музей природознавства Берліна був частиною Гумбольдтського університету.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г Совгіра С. В., Гончаренко Г. Є. Проектування нових заповідних територій // VI-ий Всеукраїнський з'їзд екологів з міжнародною участю (Екологія/Ecology-2017), м. Вінниця, 20-22 вересня, 2017 : збірник наукових праць. — Вінниця : ВНТУ, 2017. — УДК 502.172(1-751.3)(477).
  2. а б в г В.Н. Криводубський, В.І. Солоненко, К.І. Чурюмов. Іллінецька астроблема — найдавніша на Українському кристалічному щитi // Вісник Астрономічної школи. — 2004. — Т. 5, вип. 1–2. — С. 23–29. — УДК 551.311.5. — ISSN 1607–2855.
  3. Тарасенко В.Е. Об эффузивной горной породе из Липовецкого уезда Киевской губернии. — К., 1898. — 13 с.
  4. а б в С.И. Климовский, Е.П. Гуров (сентябрь-октябрь 2001). О сырье и масштабах производства древнерусских жерновов с Ильнецкого месторождения. Восточноевропейский археологический журнал (Лаборатория аналитических исследований НИИПОИ МКИ Украины) (5(12)). Процитовано 2018-11-13. 
  5. Віктор Мельник. Останній прихисток космічного блукальця. Україна Молода. Архів оригіналу за 2013-07-06. Процитовано 2013-01-11. 
  6. Хавлюк П. І. Деякі матеріали до характеристики ремесла уличів : Тези пленарних і секційних доповідей (результати польових археологічних досліджень 1970-1971 р. на території України // XV наукова конференція ІA АН УРСР, присвячена 50-річчю утворення СРСР. — Одеса, 1972. — С. 343—346.
  7. Хавлюк П. І. До питания про виготовлення жорен у давній Русі // Археологія. — 1973. — Вип. 9. — С. 34-40.
  8. Вальтер А. А., Рябенко В. А. (1973). Петрографические признаки ударно-метеоритного происхождения Ильинецкой структуры (Винницкая область). Геологический журнал 6: 142—146. (рос.)
  9. Масайтис В.Л. Геологические последствия падений кратерообразующих метеоритов. — Недра. — Ленинград, 1973. — С. 18.(рос.)
  10. В. Г. Кручиненко (2002). Астроблеми. Астрономічний календар. с. 207—210. Процитовано 2018-11-13. 
  11. С. С. Быстревская, Т. А., Земков, Т. Т Виноградов. Новые данные о строении Ильинецкого палеовулкана на УЩ // Геологический журнал. — 1974. — Т. 34, вип. 3. — С. 74—80.
  12. а б в Гинтов О. Б., Шевченко Т. П., Голуб В. М. Об эндогенной природе Ильинской структуры // Геологический журнал. — 1975. — Т. 35, вип. 1. — С. 54—62.
  13. Ваганов, 1985, с. 78—79
  14. Ваганов, 1985, с. 81—82
  15. Eugene P. GUROV, Christian KOEBERL, Wolf Uwe REIMOLD (November 1998). Petrography and geochemistry of target rocks and impactites from the Ilyinets Crater, Ukraine. Meteoritics & Planetary Sciences 33 (6): 1317–1333. doi:10.1111/j.1945-5100.1998.tb01316.x.  (англ.)
  16. а б Олег ЧЕБАН (26 сiчня 2011). Алмази від... космічного прибульця. www.ukurier.gov.ua. Процитовано 2018-07-26. 
  17. а б в г Анастасія Сплодитель. Наукове обґрунтування необхідності створення геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Липовецько-Іллінецька астроблема» // Вісник Львівського університету. — 2014. — Вип. 48. — С. 298–305. — (серія географічна). — ISSN 2078-6441.
  18. а б в Вальтер А. А., Писанский А. И. Ильинецкая астроблема — важный геологический и археологический памятник Украины // 3 Comets Asteroiids Meteors Meteoriites Astrobllemes Craters. Memorial international conference CAMMAC 2011. Book of selected papers AND abstracts. — Vinnytsia, 2011. с. 26. (рос.)
  19. Ваганов, 1985, с. 82
  20. Ваганов, 1985, с. 83—84
  21. а б Ваганов, 1985, с. 84
  22. Ваганов, 1985, с. 85
  23. Лапін Олександр (09.03.2008). Іллінецька астроблема — найдавніша на Українському кристалічному щиті. Укрінформ. Процитовано 2018-05-18. 
  24. К.И. Чурюмов. Четвертая международная конференция «Кометы, астероиды, метеоры, метеориты, астроблемы и кратеры» (КАММАК–2008) // Вiсник Астрономічної школи. — 2011. — Т. 7, вип. 2. — С. 311 – 313. — ISSN 1607-2855.
  25. CAMMAC-2017 – Memorial International Conference dedicated to prof Klim Churyumov. CAMMAC. Процитовано 2018-05-18. (англ.)
  26. Іллінецька астроблема (зоряна рана) на сайті «Сім чудес України»
  27. А. О. Сплодитель. Унікальні геологічні об'єкти як складові національних природних парків : Матеріали міжнародної науково-практичної конференції,присвяченої 20-річчю Національного природного парку «Вижницький» // Прагматичні аспекти діяльності національних природних парків. — Чернівці : «Друк Арт», 2015. — С. 153—157.
  28. Рішення 21 сесії Вінницької обласної Ради 7 скликання від 30.06.2017 р. № 403

Посилання[ред. | ред. код]

  • Астроблеми України
  • Звёздная рана Інтернет-портрет Винницкого региона (рос.) [недоступне посилання]
  • В. И. Ваганов, П. Ф. Иванкин, П. Н. Кропоткин. Взрывные кольцевые структуры щитов и платформ. — М. : Недра, 1985. — 200 с.
  • Вальтер А. А, Рябенко В. А. Взрывные кратеры Украинского щита : [рос.]. — Киев : Наукова думка, 1977. — 156 с.
  • А. А. Вальтер, В. Н. Криводубський, В. І. Солоненко. Іллінецька астроблема // Сучасні проблеми комет, астероїдів, метеоритів, астроблем і кратерів : р. Першої міжнародної конференції КАММАК 99 / К. Т. Чурюмова. — Вінниця, 2000. — С. 367–380.
  • Gurov, E. P.; Gurova, E. P. (03/1984). Formation of Ilyinets Crater Bombs: the Role of High-Temperature Condensation. LUNAR AND PLANETARY SCIENCE XV: 335–336. Bibcode:1984LPI....15..335G.  (англ.)
  • Meteorite Impacts in Precambrian Shields. : [англ.] : Programme and Abstracts the 4th Workshop of the European Science Foundation Impact Programme / Plado, J. ; Pesonen, L.J.. — Geological Survey of Finland. — Lappajarvi-Karikkoselka-Saäksjärvi, 2000. — 119 p.
  • Наукове обгрунтування необхідності створення геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Іллінецький кратер». Автори: доктор педагогічних наук, професор С. В. Совгіра, доктор геологічних наук, професор С. Г. Половка, кандидат геологічних наук, доцент Г. Є. Гончаренко, директор Іллінецького міжшкільного навчально-виробничого комбінату С. І. Крижанівський.
  • Заповідне Поділля / Г. І. Денисик, В. Є. Любченко. — Вінниця : Теза, 2000. — 104 с.
  • О. В. Мудрак. Обгрунтування необхідності розбудови екологічної мережі Вінницької області // Зб. наук. праць Вінницького держ. аграрного ун-ту. — Вінниця, 2004. — Вип. 17. — С. 84–92.
  • А. О. Сплодитель. “Липовецько–Іллінецька астроблема” – майбутній об’єкт природно-заповідного фонду Вінниччини // Зб. наук. праць Вінницького держ. пед. yн-ту ім. М. Коцюбинського. — Вінниця, 2012. — Вип. 2. — С. 266–269.
  • Ю. В Яцентюк. Екомережа Вінницької області. — Вінниця : ПП «ТД «Едельвейс і К», 2011. — 128 с.