Іллінецький кратер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Іллінецький кратер
Українська марка 1998 року, присвячена Іллінецькій астроблемі
Українська марка 1998 року, присвячена Іллінецькій астроблемі
49°07′ пн. ш. 29°06′ сх. д. / 49.117° пн. ш. 29.100° сх. д. / 49.117; 29.100Координати: 49°07′ пн. ш. 29°06′ сх. д. / 49.117° пн. ш. 29.100° сх. д. / 49.117; 29.100
КраїнаУкраїна Україна
РегіонВінницька область
Типастроблема
У базах даних
Іллінецький кратер у Вікісховищі?

Ілліне́цький кра́тер — астроблема у Вінницькій області віком близько 400 млн років.

Кратер лежить на 8 км на захід від міста Іллінці (40 км на південний схід від м. Вінниці) на межі Липовецького та Іллінецького районів між селами Лугова, Слобідка, Іваньки та Жорнище. У тектонічному відношенні територія належить до Українського кристалічного щита, в орографічному — лежить на межі Подільської та Придніпровської височин (висоти 255—257 м н. р. м.) на вододілі річок Соб та Собок (басейн Південного Бугу)[1].

Історія досліджень[ред. | ред. код]

Жителі навколишніх сіл використовували каміння для фундаментування та спорудження будинків, робили з нього жорна, туристи брали камінь як сувенір. Знайдений у районі астроблеми ріг північного оленя свідчить про наявність поселень в цих місцях, які були важливими торговими пунктами[2].

1851 року професор К. Феофілактов шукав поклади горючих корисних копалин. У долині річки Собик він вивчав кристалічні породи, які оголилися в крутих схилах обабіч річкової долини. Його здивувала незвичайна форма мінералів: ніби приплюснуті під дією величезного тиску. Неподалік на поверхню виходила дуже крихка порода.

1898 року результати перших петрографічних досліджень порід описав В. Ю. Тарасенко. Відповідні породи було визначено як ортофіри та вулканічні туфи[3], хоча існування вулкана (хай і давно згаслого)[4] у зоні суцільного кристалічного щита було, щонайменше, дивним[5].

На межі 1960-70-х років під час археологічних досліджень поблизу сел Жорнище і Лугова було виявлено давній карьер з видобутку, як вважалося, вулканічного туфу, для виготовлення жорн[6][7]. за сучасною термінологією, породу, яка має зовнішню подібність до вулканічного туфу, класифікують як зювіт[3].

1973 року А. А. Вальтер та В. А. Рябенко довели його метеоритне походження[8][9]. До також висновку незалежно дійшов В. Л. Масайтіс[10][11].

1975 року було відкрито так звані імпактні алмази, що утворилися на основі графіту порід мішені (алмаз-лонсдейлітові параморфози по графіту) — друге у світі (після Попігайського кратера) відкриття алмазів у корінних породах[9].

Мисливці за здобиччю мали надію видобути з кратера коштовні камені, але їх кількість дуже мала для видобутку. Поблизу Лугового знайдено найбільший у світі агат розмірами — 14,5×25×32 сантиметри, зріз якого перебуває в Музеї природознавства Берліна[12] (до 2009 року музей був частиною Гумбольдтського університету).

В імпактитах Іллінецького кратера виявлено підвищений, порівняно із земним, вміст нікелю та кобальту[12] у співвідношеннях, характерних для порід, забруднених метеоритною речовиною. Це дало підстави остаточно ідентифікувати цю геологічну структуру як метеоритний кратер. Пізніше було виявлено забруднення розплавів іридієм[9].

Особливості кратера[ред. | ред. код]

Кратер утворився внаслідок зіткнення космічного тіла масою близько 40 млн тонн і діаметром 230—300 м з твердими породами українського кристалічного щита. Метеорит, який від тертя об атмосферу розігрівся до температури плавлення, внаслідок удару вибухнув. Вивільнену при цьому енергію можна порівняти з вибухом 120-мегатонної бомби[12].
Первісний діаметр кратера — близько 7 км, а глибина — до 600—800 м. Вік усього комплексу, визначений калій-аргоновим методом, становить 420 млн. років[13]. Середній діаметр плаща зювітів становить 4,8 км, діаметр зовнішнього кола, що відображає поширення аутигенних брекчій, ~ 6,1 км[2].

Через високу температуру, граніт змінив свої фізичні характеристики: став дуже крихким, змінив густину, колір і став схожим на пісковик.

Сучасна поверхня рельєфу лежить на 400 м нижче рівня земної поверхні на час зіткнення з космічним тілом, а зовнішній діаметр області поширення імпактитів і алогенних брекчій (на сучасному рівні ерозійного зрізу) становить 3,2 км. Діаметр брекчійованих гранітоїдів центральної гірки – близько 650 м[13].

Пам'ятка природи[ред. | ред. код]

Ключовим об'єктом пам'ятки природи є території з наявності брекчійованих порід, що якнайкраще реконструює історію утворення та подальших змін вибухових кратерів[13].

У Вінниці регулярно відбуваються міжнародні конференції «КАММАК — Комети, астероїди, метеори, метеорити, астроблеми, кратери», присвячені проблемам взаємодії малих тіл Сонячної системи з планетами й утворенню ударно-вибухових геоструктур (1999, 2002, 2005[14], 2008[джерело?], 2011[2], 2017 рр.[15]) Вінницю обрано місцем для конференцій зокрема тому, що поблизу розташована найдавніша в Україні Іллінецька астроблема[16].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Совгіра С. В., Гончаренко Г. Є. Проектування нових заповідних територій // VI-ий Всеукраїнський з'їзд екологів з міжнародною участю (Екологія/Ecology-2017), м. Вінниця, 20-22 вересня, 2017 : збірник наукових праць. — Вінниця : ВНТУ, 2017. — УДК 502.172(1-751.3)(477).
  2. а б в Вальтер А. А., Писанский А. И. Ильинецкая астроблема — важный геологический и археологический памятник Украины // 3 Comets Asteroiids Meteors Meteoriites Astrobllemes Craters. Memorial international conference CAMMAC 2011. Book of selected papers AND abstracts. — Vinnytsia, 2011. с. 26. (рос.)
  3. а б С.И. Климовский, Е.П. Гуров (сентябрь-октябрь 2001). О сырье и масштабах производства древнерусских жерновов с Ильнецкого месторождения. Восточноевропейский археологический журнал (Лаборатория аналитических исследований НИИПОИ МКИ Украины) (5(12)). Процитовано 2018-11-13. 
  4. С. С. Быстревская, Т. А., Земков, Т. Т Виноградов. Новые данные о строении Ильинецкого палеовулкана на УЩ // Геологический журнал. — 1974. — Т. 34, вип. 3. — С. 74—80.
  5. Віктор Мельник. Останній прихисток космічного блукальця. Україна Молода. Архів оригіналу за 2013-07-06. 
  6. Хавлюк П. І. Деякі матеріали до характеристики ремесла уличів : Тези пленарних і секційних доповідей (результати польових археологічних досліджень 1970-1971 р. на території України // XV наукова конференція ІA АН УРСР, присвячена 50-річчю утворення СРСР. — Одеса, 1972. — С. 343—346.
  7. Хавлюк П. І. До питания про виготовлення жорен у давній Русі // Археологія. — 1973. — Вип. 9. — С. 34-40.
  8. Вальтер А. А., Рябенко В. А. (1973). Петрографические признаки ударно-метеоритного происхождения Ильинецкой структуры (Винницкая область). Геол. журнал 6: 142—146. (рос.)
  9. а б в В.Н. Криводубський, В.І. Солоненко, К.І. Чурюмов. Іллінецька астроблема — найдавніша на Українському кристалічному щитi // Вісник Астрономічної школи. — 2004. — Т. 5, вип. 1–2. — С. 23–29. — УДК 551.311.5. — ISSN 1607–2855.
  10. Масайтис В.Л. Геологические последствия падений кратерообразующих метеоритов. — Недра. — Ленинград, 1973. — С. 18.(рос.)
  11. {{cite web|url=http://www.astrosvit.in.ua/statti/zemlia-i-misiats/astroblemy-na-zemli%7Ctitle=Астроблеми%7Cwork=Астрономічний календар |рік=2002| сторінки=207—210||author=В. Г. Кручиненко|accessdate=2018-11-13
  12. а б в Олег ЧЕБАН (26 сiчня 2011). Алмази від... космічного прибульця. www.ukurier.gov.ua. Процитовано 2018-07-26. 
  13. а б в Анастасія Сплодитель. Наукове обґрунтування необхідності створення геологічної пам'ятки природи місцевого значення «Липовецько-Іллінецька астроблема» // Вісник Львівського університету. — 2014. — Вип. 48. — С. 298–305. — (серія географічна). — ISSN 2078-6441.
  14. Лапін Олександр (09.03.2008). Іллінецька астроблема — найдавніша на Українському кристалічному щиті. Укрінформ. Процитовано 2018-05-18. 
  15. CAMMAC-2017 – Memorial International Conference dedicated to prof Klim Churyumov. CAMMAC. Процитовано 2018-05-18. (англ.)
  16. Іллінецька астроблема (зоряна рана) на сайті «Сім чудес України»

Посилання[ред. | ред. код]