Інгрід Тулін
| Інгрід Тулін | ||||
|---|---|---|---|---|
| швед. Ingrid Thulin | ||||
 | ||||
| Інгрід Тулін у 1950-х роках | ||||
| Ім'я при народженні | швед. Ingrid Lilian Thulin | |||
| Народилася |
27 січня 1926[1][2][…] Соллефтео, Вестерноррланд, Швеція | |||
| Померла |
7 січня 2004[1][2][…] (77 років) Стокгольм, Швеція | |||
| Громадянство |
 Швеція | |||
| Діяльність | акторка, режисерка | |||
| Роки діяльності | 1948 — 1988 | |||
| У шлюбі з | Гаррі Шайн і Claes Sylwanderd | |||
| IMDb | nm0862026 | |||
| Нагороди та премії | ||||
|
| ||||
 Інгрід Тулін у Вікісховищі | ||||
І́нгрід Ту́лін (швед. Ingrid Thulin; 27 січня 1926, Соллефтео, Швеція — 7 січня 2004, Стокгольм, Швеція) — шведська акторка театру і кіно, режисерка, сценаристка.
Біографія[ред. | ред. код]
Інгрід Тулін народилася 27 січня 1926 в сім'ї рибалки (батько — Адам Тулін, мати — Нанна Ларссон) в місті Соллефтео (лен Вестерноррланд, провінція Онгерманланд, Північна Швеція). У юнацькі роки займалася балетом, а в 1948 році закінчила акторську школу при Стокгольмському королівському драматичному театрі.[4][5]
Від середини 1950-х років грала в театрі, де виконала багато різнопланових ролей класичного й сучасного репертуару. Примітна робота Тулін у «Пер Ґюнті» Генріка Ібсена, поставленому Інгмаром Бергманом в стокгольмському «Драмматені», а також їхні спільні роботи в театрі міста Мальме.[6]
У кіно Інгрід Тулін дебютувала в 1948 році. Серед ранніх її кіноробіт варта уваги роль у фільмі «Суддя» класика шведського кіно Альфа Шеберґа. У 1950-1980-х роках зіграла головні та другорядні ролі більш ніж у 70-ти кіно- і телефільмах найрізноманітніших жанрів: від мелодрам до фільмів жахів. Знімалася, окрім Швеції, також у США, Данії, Італії, Франції.[7]
Працювала з такими режисерами, як Лукіно Вісконті, Альфом Шеберґом, Гансом Абрамсоном, Джуліано Монтальдо, Оке Обергом, Рольфом Гасбергом, Шелдоном Рейнольдсом, Інгве Гамлін, Тоні де Грегоріо, Мауро Болоньїні, Аленом Рене, Вільготом Шеманом, П'єром Граньє-Дефером, Марко Феррері, Франко Джиральді, Ніколя Гесснером та іншими.
Особливе місце в творчій кар'єрі акторки займають роботи в авторському кінематографі шведського режисера Інгмара Бергмана, у якого вона, починаючи з 1957-го по 1983 рік, знялася у дев'яти фільмах. У 1957 році Бергман запрошує Тулін на центральну жіночу роль у стрічці «Сунична галявина», де акторка створила образ Маріанни Борг — невістки головного героя, літнього професора Борга, який відчував наближення смерті. Подальша спільна робота Бергмана і Тулін пов'язана з фільмами «Біля витоків життя», «Особа», «Причастя», «Мовчання», «Ритуал», «Шепоти та крики», та пізніше «Після репетиції». У фільмах Бергмана Ігрід Тулін розробляє серію складних жіночих характерів: самознищувальних і ментально роздвоєних, які оголюють протиріччя свідомого і емоційного, холодного раціоналізму та вируючих внутрішніх пристрастей. У кінострічках знаменитого режисера Тулін дістаються трагічно-фатальні, але, водночас, дуже людські й ранимі образи. Сам Бергман у книзі «Картини» так описував одного з її персонажів[8]:
Жінка Тея (Інгрід Тулін), як мені представляється — напівсвідома спроба відзеркалити мою власну інтуїцію. У неї немає обличчя, вона не знає, скільки їй років, вона поступлива, відчуває потребу подобатися. Схильна до раптових імпульсів, спілкується з богом, ангелами і демонами, вірить, що вона свята, намагається симулювати стигматизацію, чутлива до межі, навіть дотик одягу до шкіри іноді викликає у неї біль. Вона не несе в собі ні творчого, ні деструктивного початку. Вона — параболічна антена для прийому таємничих сигналів потойбічних передавачів.
Участь у ключових кінороботах Бергмана робить Інгрід Тулін однією з найбільше інтригуючих зірок європейського інтелектуального кінематографу. У 1958 році на 11-му Каннському міжнародному кінофестивалі, спільно з Евою Дальбек, Бібі Андерссон та Барброй Юрт аф Урнес, акторка була відзначена Призу за найкраще виконання жіночої ролі у фільмі «На порозі життя».[9][6]
У 1970-і роки «бергманівський» період у творчості та житті Інгрід Тулін змінюється «італійським». Оселившись у цій країні, акторка значно розширює свій творчий діапазон, знімаючись у знаменитих, а іноді і досить скандальних режисерів. У ці роки Тулін, залишаючись вірною європейському інтелектуальному кінематографу, звертається до ігрових комерційних стрічок, у тому числі брутально-еротичних, таким, як стрічка Тінто Брасса «Салон Кітті».
Наприкінці 1980-х років, вже шістдесятирічною, Тулін знімається у фільмі Марко Феррері «Будинок посмішок», де її героїня на схилі віку переживає несподіване любовне захоплення. Після цього фільму Інгрід Тулін остаточно відходить від акторської діяльності.
У 1965 році акторка дебютує якості режисер. У співавторстві з А. Едваллом вона знімає короткометражну стрічку «Молитва». Потім, у 1978-му, спільно з Е. Джозефсоном і С. Нюквістом, Тулін ставить повнометражну стрічку «Один і один», в якій паралельно грає головну роль. У 1982 на екрани виходить самостійна стрічка Тулін «Розколоте небо», заснована на спогадах акторки про своє дитинство в провінційному шведському містечку.
У 1980 році Інгрід Тулін очолювала міжнародне журі Міжнародного кінофестивалю в Західному Берліні.[10]
Особисте життя[ред. | ред. код]
Інгрід Тулін була двічі у шлюбі. Спочатку (з 1952 по 1955 роки) за шведським театральним режисером і сценографом Клаєсом Сюльвандером[sv], а пізніше, впродовж 33 років (з 1956 по 1989 роки) за Гаррі Шайном (1924—2006), кінокритиком, засновником і директором Шведського інституту кінематографії.[6]
Останні роки свого життя акторка провела в Римі.[11] Повернутися на батьківщину її змусила затяжна хвороба, яка в результаті забрала її життя. У Стокгольмі, незадовго до свого 78-річчя Інгрід Тулін померла від раку.[5]
Фільмографія[ред. | ред. код]
- Акторка
| Рік | Українська назва | Оригінальна назва | Роль | |
|---|---|---|---|---|
| 1948 | ф | Куди дмуть вітри | Dit vindarna bär | дівчина |
| 1949 | ф | Син моря | Havets son | Ґудрун |
| 1949 | ф | Кохання візьме верх | Kärleken segrar | Маргіт Дальман |
| 1950 | ф | Викрадачі сердець | Hjärter knekt | Ґунвор Рантеруд |
| 1950 | ф | När kärleken kom till byn | Ангела | |
| 1951 | ф | Життя на «Надії» | Leva på «Hoppet» | Івонн |
| 1951—1955 | с | Іноземна змова | Foreign Intrigue | Кристаль |
| 1952 | ф | Kalle Karlsson från Jularbo | Ельза | |
| 1953 | ф | En skärgårdsnatt | Інгрід | |
| 1953 | ф | Göingehövdingen | Анна Ридінг | |
| 1953 | ф | Зустріч з долею | Möte med livet | Віола |
| 1954 | ф | Två sköna juveler | Ліллі Фрід | |
| 1955 | ф | Танцбвальний салон | Danssalongen | Сесілія |
| 1955 | ф | Упс! | Hoppsan! | Малу Гйорфадж |
| 1956 | ф | Іноземна інтрига | Foreign Intrigue | Брита |
| 1957 | ф | Ніколи в житті | Aldrig i livet | Лілі |
| 1957 | ф | Сунична галявина | Smultronstället | Маріанна Борг |
| 1958 | ф | Біля витоків життя | Nära livet | |
| 1958 | ф | Особа | Ansiktet | Манда Фоґлер (інакше містер Аман) |
| 1960 | ф | Суддя | Domaren | Брита Рендел |
| 1962 | ф | Чотири вершники Апокаліпсису | The Four Horsemen of the Apocalypse | Маргарита Лор'є |
| 1962 | ф | Причастя | Nattvardsgästerna | Марта Лундберг, шкільна вчителька |
| 1962 | ф | Агостіно | Agostino | мати Агостіно |
| 1963 | тф | Гра снів | Ett drömspel | Агнес |
| 1963 | ф | Мовчання | Tystnaden | Естер |
| 1963—1964 | с | Шпионаж | Espionage | Селеста |
| 1963 | ф | Секстет | Sekstet | Елайн |
| 1964 | ф | Леді | Die Lady | |
| 1965 | ф | Повернення з попелу | Return from the Ashes | доктор Мішель «Міша» Вольф |
| 1966 | ф | Війна закінчена | La guerre est finie | Маріанна |
| 1966 | ф | Нічні ігри | Nattlek | Ірен |
| 1967 | ф | Завтра нас тут не буде | Domani non siamo più qui | Джойя |
| 1968 | ф | Година вовка | Vargtimmen | Вероніка Воґлер |
| 1968 | ф | Диявол під подушкою | Un diablo bajo la almohada | Каміла |
| 1968 | ф | Купальщики | Badarna | Кок |
| 1968 | ф | Аделаїда | Adélaïde | Елізабет Германн |
| 1968 | ф | О'кей, Євтушенко | O.K. Yevtushenko | Nando Girl |
| 1969 | тф | Ритуал | Riten | Теа Вінкельманн |
| 1969 | ф | Загибель богів | La caduta degli dei (Götterdämmerung) | баронема Софі фон Ессенбек |
| 1971 | ф | Коротка ніч скляних ляльок | La corta notte delle bambole di vetro | Джессіка |
| 1972 | ф | Шепоти та крики | Viskningar och rop | Карін |
| 1973 | ф | Н.П. секретна служба | N.P. il segreto | жінка N.P. |
| 1973 | ф | Святе сімейство | La sainte famille | Марія |
| 1973 | ф | Жменя кохання | En handfull kärlek | Інез Крона |
| 1974 | с | Мойсей | Moses the Lawgiver | Міріам |
| 1974 | ф | І починається запаморочлива подорож | E cominciò il viaggio nella vertigine | Тетяна Іванівна Зеленіна |
| 1975 | ф | Монісманія-1995 | Monismanien 1995 | особистий детектив |
| 1975 | ф | Клітка | La cage | Гелен |
| 1975 | ф | Салон Кітті | Salon Kitty | Кітті Келлерманн |
| 1976 | ф | Аньєзе йде на смерть | L'Agnese va a morire | Агнеса |
| 1976 | ф | Перевал Кассандри | The Cassandra Crossing | Єлена Штрандер |
| 1978 | ф | Один і один | En och en | Ільва |
| 1980 | ф | У день, коли я пішов, всю ніч ішов дощ | It Rained All Night the Day I Left | невизначена роль |
| 1984 | тф | Після репетиції | Efter repetitionen | Ракель Еґерпан |
| 1985 | тф | Корсар | Il corsaro | |
| 1986 | ф | День перший | Il giorno prima | місіс Гавермайєр |
| 1988 | тф | Серце матері | Cuore di mamma | Елоїза |
| 1990 | ф | Будинок посмішок | La casa del sorriso | Аделіна |
- Режисерка, сценаристка
| Рік | Назва українською | Оригінальна назва | Режисер | Сценарист | |
|---|---|---|---|---|---|
| 1965 | к/м | Hängivelse |  |
||
| 1978 | Один і один | En och en | |
||
| 1982 | Розколоте небо | Brusten himmel | |
|
Визнання[ред. | ред. код]
| Нагороди та номінації Інгрід Тулін[12] | |||
|---|---|---|---|
| Рік | Категорія | Фільм | Результат |
| Каннський міжнародний кінофестиваль | |||
| 1958 | Найкраща жіноча роль | Біля витоків життя | Перемога |
| Кінофестиваль у Мар-дель-Плата | |||
| 1959 | Гран-прі критиків найкращій акторці | Сунична галявина | Перемога |
| Премія «Золотий кубок» (Італія) | |||
| 1960 | Найкраща акторка | Біля витоків життя | Перемога |
| Премія «Золотий жук» | |||
| 1964 | Найкраща акторка | Мовчання | Перемога |
| Кінофестиваль неореалізму в Авеліно | |||
| 1966 | Приз «Лачено д'Оро» найкращій акторці | Нічні ігри | Перемога |
| Національна спілка кінокритиків США | |||
| 1970 | Найкраща акторка | Загибель богів | Номінація |
| Премія BAFTA | |||
| 1974 | Найкраща акторка другого плану | Шепоти та крики | Номінація |
| Премія «Давид ді Донателло» | |||
| 1974 | Спеціальний Давид | Шепоти та крики | Перемога |
| 1991 | Найкраща акторка | Будинок посмішок | Номінація |
| Міжнародний кінофестиваль у Чикаго | |||
| 1982 | «Срібний Г'юго» за найкращий перший художній фільм | Розколоте небо | Перемога |
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119130408 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б SNAC — 2010.
- ↑ Кинословарь, т.2, 1970, с. 686.
- ↑ а б Ingrid Thulin, Aloof Star in Bergman Films, Dies at 77. The New York Times (англ.) . 9.01.2004. Архів оригіналу за 28 травня 2015. Процитовано 4.03.2018.
- ↑ а б в Tom Vallance. Ingrid Thulin. Independent (англ) . 10.01.2004. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 4.03.2018.
- ↑ Кинословарь, т.2, 1970, с. 687.
- ↑ И. Бергман. Картины = Bilder / Перев. со швед. А. Афиногеновой. — М. : Музей кино, Alexandra, 1997. — 439 с. — ISBN 9985-827-27-9.(рос.)
- ↑ Awards 1958: All Awards. festival-cannes.fr. Архів оригіналу за 25 грудня 2013.
- ↑ Berlinale 1980: Juries. berlinale.de. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 4 березня 2018.
- ↑ Ingrid Thulin (1926—2004) — [Архівовано 15 грудня 2018 у Wayback Machine.] на сайті Find A Grave Memorial
- ↑ Нагороди та номінації ім'я в родовому на сайті IMDb (англ.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Кинословарь. В 2 т / Гл. ред. С. Ю. Юткевич. — М. : «Советская энциклопедия», 1970. — Т. 2 : А—Л. — 686—687 с. — 3000 прим. (рос.)
- Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич; Редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — С. 429.(рос.)
- В. И. Бородулин. Всемирный биографический энциклопедический словарь. — Москва, Большая Российская энциклопедия, 1998
Посилання[ред. | ред. код]
- Тулін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
| |||||||||||
