Чижевський Дмитро Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Чижевський Дмитро)
Перейти до: навігація, пошук
Дмитро Іванович Чижевський
Дмитро Чижевський
Дмитро Чижевський
Народився 23 березня (4 квітня) 1894(1894-04-04)
Олександрія, Російська імперія
Помер 18 квітня 1977(1977-04-18) (83 роки)
Гайдельберг, Німеччина Німеччина
Поховання Бергфрідгоф[d]
Громадянство
(підданство)
Німеччина, Україна, Апатрид, Російська імперія і СРСР
Alma mater Петербурзький університет
Київський університет
Гайдельберзький університет
Університет Фрайбурга
Галузь наукових інтересів Культурологія, філософія, лінгвістика, славістика, літературознавство, релігієзнавство
Заклад Український вільний університет
Гарвардський університет
Українська вільна академія наук
Гайдельберзький університет
Член Гайдельберзька академія наук

CMNS: Чижевський Дмитро Іванович на Вікісховищі

Дмитро́ Іва́нович Чиже́вський (23 березня (4 квітня) 1894(18940404), Олександрія, нині Кіровоградської області — 18 квітня 1977, Гайдельберг, ФРН) — український учений-енциклопедист; культуролог-славіст, філософ, літературознавець, релігієзнавець, лінгвіст, дослідник української і слов'янської літератур, історії культури, філософії, релігійної думки й слов'янської духовності. Дослідник німецької славістики, її полігістор.

Життєпис[ред.ред. код]

Дмитро Чижевський гімназист
Будинок, у якому мешкала родина Дмитра Чижевського в місті Олександрія
Члени просвітницького гуртка в Олександрії, яким керував Дмитро Чижевський (сидить третій зліва). До нього входили гімназисти і гімназистки обох гімназій та студенти учительської семінарії

Дмитро Чижевський народився 23 березня 1894 (за старим календарем) у дворянській родині. Рідною мовою в родині Чижевських була російська[1]. Його батько, Іван Костянтинович, відставний артилерійський офіцер царської армії, мав шляхетське походження[2] і за політичними поглядами був революціонером-народником. За участь у народницькому гуртку його було виключено з військової академії, заарештовано і після дворічного ув'язнення в Петропавлівській фортеці заслано на Північ, а потім на батьківщину, в Олександрію. Під час першої російської революції його було обрано міським головою Олександрії, проте він майже відразу після цього помер.

Мати, Марія Єршова, походила з російських[1] дворян, була педагогом і художницею — ученицею Чистякова і Рєпіна[3].

Дмитро Чижевський належав до тих інтелектуалів, світогляд яких формувався під впливом духовного світу родини. Батько, Іван Чижевський брав активну участь у земському русі, став членом кадетської партії. В одній зі своїх біографій Дмитро Чижевський відзначав, що духовні інтереси його батьків досить рано обумовили його власну спрямованість.

В 19111913 роках вивчав математику і астрономію в Петербурзькому університеті. В 1914 він змінив місце навчання та фах — перевівся на історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира, який закінчив у 1919 році.

У передреволюційному Києві Дмитро Чижевський брав участь у діяльності студентських та робітничих гуртків. Брав участь у революції 1917 (член Української Центральної Ради). Був активним членом партії меншовиків та представником цієї партії в Малій Раді українського уряду (1918), мав перспективу стати міністром праці України. Паралельно він викладав філософію в Київському університеті, та мовознавство на Вищих жіночих курсах. Як згадує товариш Чижевського Панас Феденко, ще тоді в спілкуванні та листуванні вони свідомо перешли на українську мову[1].

Після зайняття Києва більшовиками Чижевського було ув'язнено й засуджено до смертної кари. Завдяки випадковості йому вдалося врятуватися.[3]

1921 року, після окупації УНР військами більшовиків, виїхав до Німеччини, де у Гайдельберзькому та Фрайбурзькому університетах поглиблював студії філософії у Ясперса, Гайдеггера, Гуссерля та інших.

З 1924 року викладав у Празі: в Українському педагогічному інституті ім. Михайла Драгоманова, а з 1929 — в Українському Вільному Університеті. Був дійсним членом Слов'янського інституту у Празі. Згодом знову в Німеччині викладав в університеті в Галлє (1932—1945), зосереджуючись на філософії; зокрема досліджує вплив Гегеля на слов'янську науку і вплив німецької філософії на російську літературу. Працюючи над німецькою містикою, віднайшов у архівах численні рукописи чеського філософа і педагога Яна Коменського і сам зацікавився містицизмом у творах Сковороди, Гоголя і Достоєвського.

З 1945 року — вже в Мюнхені. По війні він — чинний професор-гість (нім. Gastprofessor) у Марбурзі (1945—1951).В 1951—1956 роках працює на посаді професора Гарвардського університету (США), завідує філософським відділом Української Вільної Академії наук у Нью-Йорку. З 1956 року й до кінця життя обіймає посаду професора, керівника Інституту славістики Гайдельберзького університету (ФРН). Дмитро Чижевський — дійсний член Гайдельберзької Академії (з 1962) і почесний її професор (з 1968) й одночасно почесний професор (з 1970) у Кельні. На своїх посадах у Галлє, Марбурзі і Гайдельберзі заснував і розбудував славістичні інститути.

Меморіальна дошка на честь Дмитра Чижевського на будинку в Олександрії.

Ювілейні збірки на його пошану вийшли в 1954 і 1966 роках. Помер у Гайдельберзі.

Родина[ред.ред. код]

1919 року одружився з єврейкою[4] Лідією Ізраїлівною Маршак[4] — своєю соратницею по партії, студенткою медичного факультету університету.

Наукова діяльність[ред.ред. код]

У багатогранній науковій діяльності Чижевський виявив велику ерудицію і зробив значний внесок у дослідження історії літератури, у критику, філологію, естетику й філософію (російську, українську, словацьку, чеську, польську й німецьку, хоча з 1000 наукових розвідок найбільша частка — близько 200 — присвячено Україні). Наукові праці із славістики, історії літератури, філософії, філології. Дмитро Чижевський — автор фундаментальних праць «Філософія на Україні», «Нариси з історії філософії на Україні», «Гегель в Росії», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму» та інших. Автор «теорії стилів». З вересня 1949 — професор Гарвардського університету. 1956 року Д. Чижевському пропонують очолити інститут славістики Гейдельберзького університету, на що він охоче погоджується. Фактично, за свідченням історика Ігоря Шарова, він і створив цей інститут, оскільки до приходу вченого той існував лише номінально. Ця робота стала справою його життя. «Він віддав інститутові всю душу, інститут був для нього домом, дружиною і дитиною», - писав його сучасник поляк А. Вінценз. У рекордний строк бібліотека інституту зібрала понад 30 тисяч томів. З 1962 — член Гейдельберзької Академії, член-засновник Української вільної АН в США.

Наукова діяльність відтоді стала основою його життя: професор Українського вільного університету, викладач університетів Галле, Єни, Марбургу, Гейдельбергу, Кельна. Паралельно вчиться у мислителів XX століття К.Ясперса та М.Хайдеггера (основоположники екзистенціалізму), Е.Гуссерля (фундатора феноменології). Вчений був самовідданим бібліофілом (наприклад, у Гарвард привіз із собою 13 тисяч рідкісних книг, фактично зібраних зі всієї Європи).

Дослідження бароко[ред.ред. код]

Чижевський першим відкрив слов'янське і зокрема українське бароко, а історію української літератури намагався побудувати як історію стилів: підкреслюючи початковий зв'язок з візантійською культурною сферою та вказуючи на співзвучну зміну стилів з західними впливами (з 16 ст.).

Разом з тим феномен українського бароко вчений ставив у загальноєвропейський контекст, не вичленовуючи лише стилістику, а підкреслюючи тотальність барокового мислення у ті часи.

У праці «Літературний український барок» він писав: "Часто дивуються, як представник модерної астрономії Кеплер міг разом з тим займатися астрологією, — часто роблять спроби, ігноруючи синтетичний характер культури барока, з'ясувати це «протиріччя» так, що Кеплер, мовляв, займався астрологією для заробітку, а астрономією з власного наукового переконання. Коли трохи заглибитися в читання творів великого швабського вченого, легко побачити, що таке пояснення є цілковитою помилкою: науковий ідеал Кеплера сполучав в собі і стару, і нову науку. Самий стиль суто астрономічних творів Кеплера стоїть в різкому протиріччі до наукового стилю нашої сучасности: Кеплер сполучує надзвичайну екзактність спостережень та віру в абсолютну точність числових, геометричних закономірностей у світі з вірою у всебічну гармонію світу, яка відкривається не лише емпіричному дослідженню, а так само і дедукції, навіть фантазії, напівмістичній інтуїції вченого…

Організація українського філософського процесу[ред.ред. код]

Дмитро Чижевський вперше здійснив систематизацію історико-філософського процесу в Україні (започаткували цей напрям дослідження Кл. Ганкевич та В.Щурат). Його загальне бачення становлення й розвитку історії української філософії відзначає реальний початок історико-філософського українознавства як самостійної галузі.

Суспільно-політичні погляди і переконання[ред.ред. код]

В еміграції Дмитро Чижевський вже не займався політикою, проте мав певні переконання, які постійно проявляв у своїх діях.

Дмитро Чижевський завжди принципово відрізняв українську культуру і мову від російської (великоруської) і від своїх німецьких колег за фахом вимагав слідувати цьому. В приватному житті та в стосунках з колегами він навпаки — ніколи не ділив людей за етнічною ознакою.

З іншого боку, українські кола були незадоволені науковими стосунками вченого з російською діаспорою, дорікали йому за недостатній патріотизм. Чижевський вважав культурні зв'язки між людьми і народами більш важливими, ніж політичні, всіляко підтримував і розвивав ці зв'язки без огляду на національність.

Водночас радянські та східнонімецькі славісти посилили пропагандистську кампанію проти нього, звинувачуючи вченого в українському націоналізмі і засуджуючи та замовчуючи його праці. Протягом всього життя Дмитро Чижевський вкрай вороже ставився до радянської ладу і не приховував цього. Інколи він дозволяв собі влаштовувати скандальні публічні демонстрації. У 1968 році Чижевський, піднявшись на трибуну міжнародної наукової конференції для виголошення запланованої доповіді, заявив про неможливість виступати в присутності вчених з Радянського Союзу, оскільки вони паплюжать науку. За збігом обставин цей демарш трапився у Празі, за тиждень до того, як у місто вступили радянські танки.[3]

У кінці життя світогляду Дмитра Чижевського був притаманний космополітизм. Вчений був палко переконаний, що «найважливішим культурним чинником є особисті зв'язки людей, передусім через кордони, що є в Європі такі затісні для націй…Культурні зв'язки народів я вважаю вагомішими за політичні».

Премія імені Чижевського[ред.ред. код]

Становлення і розвиток чижевськознавчих студій в Україні й закордоном[ред.ред. код]

  • 1 етап (30-ті – 40-і рр. ХХ ст.) – поява перших позитивних рецензій (П. Біциллі, С. Гессена, М. Лосського, Г. Флоровського, С. Франка) на праці Д. Чижевського та публікація коротких заміток і повідомлень про його доповіді, які він прочитав у різних наукових гуртках і товариствах, що були написані пересічними слухачами;
  • 2 етап (50-ті – 70-і рр. ХХ ст.) – видання ювілейних збірників на пошану Д. Чижевського (1954 р., 1964 р., 1974 р.); публікація статей про його коменіологічні, славістичні, українознавчі дослідження на філософську й літературознавчу тематику; укладання бібліографічного покажчику праць вченого; публікація посмертних споминів та некрологів (1977 р.). Для цього етапу характерними є видання поодиноких статей радянських науковців (О. Білецький, О. Гигор’єв, Р. Данилевський, В. Кулєшов) з різкою критикою його «націоналістично-буржуазної» концепції української й російської літератури;
  • 3 етап (80-ті – 90-і рр. ХХ ст.) – дослідження філософської й літературознавчої спадщини Д. Чижевського європейськими дослідниками; робота з каталогізації й опису його бібліотеки у Гейдельберзі та Галле. Початок 90-х рр. ХХ ст. – період вивчення й інтерпретації життя, діяльності й поглядів Д. Чижевського в Україні. Характерними рисами цього періоду є проведення конференцій й семінарів, присвячених українському славісту, виконання дисертаційних досліджень з вивчення його філософської спадщини, видання окремих праць Д. Чижевського («Нариси з історії філософії на Україні», «Історія української літератури», «Реалізм в українській літературі»);
  • 4 етап (початок ХХІ ст. – до сьогодення) – новий період рецепції наукового доробку Д. Чижевського, що характеризується інтерпретацією ідей видатного славіста крізь призму культурологічних, компаративних, міждисциплінарних підходів. Найбільшої ваги у вивченні спадщини Д. Чижевського відіграють дисертаційні й монографічні дослідження (О. Бистрова, О. Блашків, І. Валявко, В. Кортгаазе, В. Лучкевич, Н. Над’ярних, А. Ріхтер, О. Чуднов, В. Янцен та ін.), дослідження архівної й епістолярної спадщини вченого, повне видання й коментування його праць.

Вшанування[ред.ред. код]

Меморіальна дошка Дмитру Чижевському на фасаді Інституту філології КНУ

2006 року відкрито меморіальну дошку в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка[6].

З 2016 року в Світловодську існує вулиця Дмитра Чижевського[7].

Праці[ред.ред. код]

  • «Логіка» (1924), «Dostojevskij Studien» (1931)
  • «Hegel bei den Slaven» (1934)
  • «Štúrova filozofia života» (1941)
  • «Geschichte der altrussischen Literatur: Kiever Epoche» (1948 і 1960)
  • «Outline of Comparative Slavic Literatures» (1952)
  • «On Romanticism in Slavic Literatures» (1957)
  • «Das heilige Russland» (1959)
  • «Russland zwischen Ost und West» (1961)
  • «Russische Literaturgeschichte des 19 Jahrhunderts» (1964)
  • «Comparative History of Slavic Literatures» (1971)

Україністика[ред.ред. код]

Окремі видання[ред.ред. код]

  • Чижевський Д. І. Історія української літератури (від початків до доби реалізму). — Тернопіль: Феміна, 1994. — 480 с.
  • Чижевський Д. І. Історія української літератури. — Прага, 1942. — Кн. 2. — 142 с.
  • Чижевський Д. Порівняльна історія слов'янських літератур. -К.: Академія, 2005. — 288 с.
  • Чижевський Д. І. Філософські твори: У 4 т. — К.: Смолоскип, 2005.- Т. 1, 2, 3, 4.
  • Чижевський Д. Український літературний барок. Нариси. -Харків: Акта, 2003. — 460 с.
  • Чижевский Д. И. Избранное: В 3 т. — Т. 1. Материалы к биографии (1894—1977) / Сост., вступ.ст. В. Янцена; Коммент. В. Янцена и др. — М.: Библиотека-фонд «Русское зарубежье»; Русский путь, 2007. — 848 с.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Віталій Абліцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
  • Ясь О. В. Чижевський Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 548. — ISBN 978-966-00-1359-9.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Олекса Мишанич. «Дмитро Чижевський як історик давньої української літератури» у кн. Дм. Чижевський. «Літературний український барок». — Харків, вид-во «Акта». 2003.
  • Феденко П. Дмитро Чижевський, 4 квітня 1894—18 квітня 1977 (спомини про життя і наукову діяльність) / «Український історик», 1978, № 01-03, 4
  • Барабаш Ю. Гоголіана Дмитра Чижевського // Дивослово. — 2002. — № 10. — С.2-6.
  • Валявко І. До біографії двох мислителів: Дмитро Чижевський та Юрій Шевельов // Славістика /за ред. Є. Пшеничного, Р. Мниха, В. Янцена. — Т. ІІ. — Дрогобич: Коло, 2011. — С. 227—266.
  • Валявко І. Інтелектуальна біографія Дмитра Чижевського: Спроба наукової ретроспективи // Чижевський Д. І. Філософські твори: У 4 т. — К.: Смолоскип, 2005. — Т. 1.- С. Х-ХХХ.
  • Валявко І. Чижевський — фундатор поняття «філософія серця» // Слово і Час. — 1998. — № 8. -С. 83-89.
  • Вільчинський Ю. Історик філософії слов'янства // Слово і Час.- 1994. — № 4-5. — С. 32-40.
  • Дмитро Чижевський і світова славістика: Матеріали наукового семінару // Славістика. — Дрогобич: Коло, 2003. — Т. 1. — С. 339—351.
  • Кравців Б. 80-річчя проф. Д. Чижевського // Сучасність. −1974. — № 4. — С. 35-41.
  • Куценко Л. Alexandria scyinarum у житті Нестора славістів (Родина Чижевських і Кіровоградщина) СіЧ. — 1994. -№ 4-5. — С. 120—126.
  • Лісовий В. Д. І. Чижевський: онтологія, гносеологія, філософія культури // Філософська і соціологічна думка. — 1994. — № 5-6.
  • Надъярных Н. Дмитрий Чижевский. Единство смысла. — М.: Наука, 2005. — 366 с.
  • Наєнко М. Порівняльна славістика в інтерпретації Дмитра Чижевського // Чижевський Д. Порівняльна історія слов'янських літератур. — К.: Академія, 2005. -С. 7-24.
  • Ткачук М. Дмитро Чижевський і традиція українського «серцезнавства» // Філософська думка. −2008. — № 2. — С.51-60.
  • Янцен В. Про деякі проблеми і парадокси чижевськознавства //Славістика / за ред. Є. Пшеничного, Р. Мниха, В. Янцена. — Т. ІІ. -Дрогобич: Коло, 2011. — С. 11-19.
  • Янцен В. Неизвестный Чижевский. Обзор неопубликованных трудов. — СПб.: Изд-во РХГА, 2008.- 162 с.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Суділовська М. Науково-педагогічна діяльність Дмитра Чижевського періоду еміграції (1924 – 1977 рр.) (2017)

Джерела і посилання[ред.ред. код]