Анґмар
Анґмар (синд. Angmar, у деяких випадках також Ângmâr; у перекладі — «Залізна оселя») — у творах Дж. Р. Р. Толкіна королівство на півночі Середзем'я, головний ворог дунаданів Півночі.
Анґмар було засновано 1300 року Третьої Епохи на північних схилах Імлистих Гір Проводарем Назґулів, знаним відтоді як «Ангмарський Король-Чаклун»[1]. Протягом майже усього часу свого існування воював з Арнором, а після розпаду останнього — з Артедайном та Кардоланом. Однією з причин цьому могло стати те, що Король-Чаклун був слугою Темного Володаря Саурона, якому необхідно було максимально послабити Ґондор та унеможливити укладання союзу останнього з Північним Королівством[2]. За іншою версією, початок війни з Арнором міг бути викликаний бажанням Саурона віднайти Єдиний Перстень, позаяк Ісілдур перед своєю загибеллю на Ірисових полях якраз повертався до Арнору, де збирався зробити перстень родовою реліквією свого королівства[3].
Столицею Анґмару був Карн-Дум[4], де жили лихі люди з народу горян. Він розташовувався поблизу західних схилів гори Гундабад. Точна дата заснування Карн-Думу не вказується.
У додатках «Володаря Перстенів» та Історії Середзем'я згадується, що серед мешканців Анґмару були орки, лихі горяни, тролі та вовки, певна кількість чорних нуменорців, а також привиди[2].
Невдовзі після заснування, Анґмар розпочав війну проти Артедайну, Кардолану та Рудауру. Рудаур, найслабше з дунаданських королівств Півночі, Королеві-Чаклуну вдалося підкорити, посадивши на його трон одного з місцевих ватажків горян, племені дикунів, яке, можливо, було споріднено з родом Улфанга. Відтоді це королівство зробилося союзником Короля-Чаклуна, і 1356 року його війська вторглися до Артедайну. Відбиваючи їхню атаку, загинув король Аргелеб І. Утім, тоді за допомогою союзників-кардоланців та у спілці з Ліндоном наступному королеві Арвелегу вдалося вибити ворогів з Грозогір, і після того протягом 53 наступних років утримувати кордон по лінії Грозової, Великої дороги та річки Мітейтель.
1409 року Анґмар заатакував Кардолан та знищив його. Приблизно у той самий час припинив своє існування і Рудаур[1], залишивши Артедайн єдиним правонаступником колись єдиного Арнора. Останнє, практично позбавлене союзників, протрималося ще близько 500 років та впало 1974 року, коли Король-Чаклун великими силами атакував Артедайн та взяв Форност, і так прийшов кінець третьому з королівств дунаданів Півночі[5].
Наступного року ґондорський принц Еарнур з військом прийшов на допомогу Артедайну, та було вже запізно. Його армія у спілці з залишками дунаданів півночі, Ельфами з Ліндону та Рівендолу на чолі з Глорфінделем, а також загоном гобітівських лучників у Битві за Форност здолали сили Анґмару, однак тоді знищити Короля-Чаклуна так і не вдалося. Він зник з поля бою та утік до Мордору, а його королівство у Анґмарі припинило своє існування[6]. Саме після цієї битви Глорфіндель виголосив своє знамените пророцтво про те, що «загине він (Король-Чаклун) не скоро, і вб'є його не чоловік»[7]. Це пророцтво здійснилося, хоча й у дещо неочікуваний спосіб, наприкінці Третьої Епохи, коли у Битві на Пеленнорських полях Проводаря Назґулів здолали Еовіна з Рогану та гобіт Меріадок Брендібак[8].
Таким чином, Король-Чаклун здійснив бажання свого господаря, знищивши силу дунаданів Півночі, яка змогла відродитися лише у часи правління Короля Елесара у Четверту Епоху. Однак усі війська Анґмару на захід від Імлистих Гір були повністю розбиті та знищені[9], а через деякий час тих, що встигли перейти на східний бік гір, вислідили вершники Еотеоду.
Після цього Анґмар, як і арнорські королівства, припинив своє існування і більше не згадувався у хроніках. Однак, як згадується у «Володарі Перстенів», його тінь усе ще лежала на землях Еріадору[10]. У колишніх землях на узграниччі Анґмару та Арнору продовжували існувати орки та гірські тролі, з якими билися Слідопити Півночі. Зокрема, на Еттенському нагір'ї 2930 року у сутичці з гірськими тролями загинув ватажок слідопитів Арадор, Араґорнів дід, а його син Араторн ІІ впав у битві з орками 2933 року[11].
Вважається, що лихі привиди, які населяли наприкінці Третьох Епохи Великі Кургани (Тирн-Гортад), прийшли з Анґмару та Рудауру[2].
Під час своєї подорожі до Рівендолу Фродо, Меррі, Сем та Піпін потрапили у пастку на Великих Курганах. Після того, як їх урятував Том Бомбадил, Меррі пригадав, ніби він та його товариші билися проти людей з Карн-Думу та були розбиті. Однак з'ясувалося, що це було тільки марево[12].
У комп'ютерній грі «The Lord of the Rings Online: Shadows of Angmar» Анґмар показано як гірську безплідну пустку, населену горянами, звідки велика армія Короля-Чаклуна починає завойовувати Еріадор. На північному краю Анґмара розташовані руїни Карн-Думу, який по ходу дії частково відновлюють та розміщують там під наглядом намісника Мордіріта частини чаклунських військ. Гравець може побувати в Анґмарі та окремих його укріпленнях для того, аби виконувати різноманітні завдання та битися з тамтешніми істотами.
З Анґмаром пов'язана також сюжетна лінія доповнення до іншої гри «The Battle for Middle-earth II» під назвою «The Rise of the Witch-king». У ній розповідається історія Королівства Анґмар та падіння Арнору. У цій грі Анґмар є однією з семи сторін, яку може обрати гравець. У такому разі він проходить весь шлях від початку появи Короля-Чаклуна на землях Півночі, до його найвищого посилення та знищення Арнора.
- ↑ а б Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 966, 1012;
- ↑ а б в Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 966;
- ↑ Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, part III «The Third Age», chapter I «Disaster of the Gladden Fields»;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 143;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 967–968, 976–977,1013;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 976, 1013;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 977;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 782–784;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 976;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 194;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 969, 1016;
- ↑ Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 141;
- J.R.R.Toklien. The Lord of the Rings. 50th Anniversary edition. Houghton Mifflin Company. Boston — New York, 2004;
- Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-29917-9;
- Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-82760-4.
- Carpenter, Humphrey, ed. (1981), The Letters of J. R. R. Tolkien, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-31555-7
- Hammond, Wayne, Scull, Christina (2005), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, London: HarperCollins, ISBN 0-00-720907-X;
- Jorneys of Frodo. An Atlas of J.R.R.Tolkien's The Lord of the Rings by Barbara Strachey. HarperCollinsPublishers, 1981;
- Michael N. Stanton. Hobbits, elves, and wizards: exploring the wonders and worlds of J.R.R. Tolkien's «The Lord of the rings». — Palgrave Macmillan, 2002. — 208 с. — ISBN 9781403960252;
- J. E. A. Tyler. The complete Tolkien companion. — Macmillan, 2004. — 713 с. — ISBN 9780312315450;
- Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, 1088 с., ISBN 966-8657-18-7;
- *Angmar. Encyclopedia of Arda. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 22 жовтня 2012.
