Ісенґард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Ісенґард[1] (англ. Isengard [ˈaɪː.zɛn.ɡɑrd], давн-англ. Īsen-ġeard [ˈiːzenjæɑrd]) — у легендаріумі Дж. Р. Р. Толкіна фортеця в долині Нан-Курунір на південному краю Імлистих гір, одна з головних у Середзем'ї. Слово «Ісенґард» є перекладом на мову рогіримів (якій Толкін надав схожості з англо-саксонською) синдаринського Анґреност (синд. Angrenost, «Залізна Фортеця»).

Розташування[ред. | ред. код]

Ісенґард був частково природним гірським утворенням, а частково творінням рук нуменорців. Фортеця була оперезана кільцем кам'яних стін висотою не більше 100 футів (близько 30 метрів) з єдиними воротами, розташованими на півдні. Від воріт вела дорога до бродів на річці Ізен. Внутрішній простір являв собою коло діаметром в милю, спочатку наповнену зеленню, фруктовими деревами, які живилися від потоків, які збігали з гір до озера, але в часи панування Сарумана зелені вже не було. У центрі кільця стояла вежа Ортганк заввишки понад 500 футів (близько 150 метрів), одна з трьох найважливіших веж Ґондору (дві інші перебували в Мінас Анорі і Мінас Ітілі).

Фортеця була побудована нуменорцями «у дні їх могутності» й була частиною Ґондору, разом із землями Каленардону. Навіть після передачі цих земель народу Еорла Ісенґард залишався фортецею Ґондору, що охороняється ґондорською вартою на чолі з Капітаном (цей титул передавався у спадок), а ключі від Ортганка зберігалися у намісника Ґондору. Двома милями південніше воріт Ісенґард була гребля та зовнішня огорожа, що тяглася між пагорбами, якими закінчувалися Імлисті гори. Усередині цієї огорожі були оброблені землі людей, які живуть у фортеці.

Знак ісенґардських урук-хай

Історія[ред. | ред. код]

Коли Ґондор ослаб, Ісенґард, який охороняв прохід між Білими та Імлистими горами, довелося залишити. У 2710 Третьої Епохи фортеця була зайнята дунландцями, але вже у 2759 вони були вибиті звідти, і в тому ж році Саруман прийшов до Рогірими з дарами та зайняв Ісенґард з дозволу Берена, Намісника Ґондору. Від нього ж Саруман отримав ключі від Ортганку. Відтоді долину Ізенґард стали називати Нан-Курунір.

Таким чином спочатку Саруман був лише командиром людей Ґондору, який формально підпорядкорюється Наміснику. Але в 2953 він оголосив Ісенґард своєю власністю й почав зміцнювати його, зробивши великі перебудови. Саме тоді гаї були зрубані, а ставок висушено і засипано. У фортечних стінах пробили численні тунелі, які стали казармами для армії Сарумана. Кузні та інші майстерні розташовувалися під землею. Приблизно в цей же час у Мордорі знову відбудовано Барад-Дур.

У 3019, після того, як Саруман зазнав поразки у війні з Роганом, енти затопили внутрішній простір водою річки Ісен, а потім зруйнували кільцеву стіну. Ортганк зруйнувати не вдалося. Домовившись з очільником Ентів Фанґором, Саруман покинув вежу, віддавши ключі від неї, які були потім передані Араґорну. Згодом Араґорн передав усю долину, крім Ортганку, у відання Ентів з умовою наглядати за вежею. Потім на місці Ізенґарду був розбитий сад, через який протікала річка, впадаючи в озеро, яке оточувало Ортганк.

Література[ред. | ред. код]

  • David Day (англ.). Isengard // Tolkien: the illustrated encyclopedia. — Macmillan Publishers, 1991. — P. 92—93. — 279 p. — ISBN 0-025-33431-X, ISBN 978-0-025-33431-1
  • Greg Harvey. Isengard, the Iron Enclosure // The origins of Tolkien's Middle-earth for dummies. — John Wiley & Sons, 2003. — 338 p. — (For dummies). — ISBN 0-76454186-2, ISBN 978-0-76454186-5
  • Королёв К. Энциклопедия «Толкин и его мир». — Москва: Локид-Пресс, 2005. — С. 15. — 494 с. — 7100 экз. — ISBN 5-98601-018-3
  • «Властелин Колец», книга III, гл 8; книга 6, гл. 6. Приложние A, Приложение B
  • «Незакінчені оповідання Нуменора та Середзем'я», частина третя, глава 2
  • «Сильмариллион», «О Кольцах Власти и Третьей эпохе»
  • «История Средиземья», том 6, гл. 1; том 7, гл. 1-3; том 8, гл. 1-3; том 9, гл. 1; том 12, гл. 1

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Толкін Дж. Р. Р. Гобіт, або Туди і Звідти / Перекл. з англ. Олени О'Лір; ілюстр. Алан Лі. — Львів: Астролябія, 2011. — 304 с. ISBN 978-966-8657-55-9