Гарад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Прапор Гараду

Гарад (синд. Harad, кв. Hyarmen, у перекладі — «Південь») — у творах Дж. Р. Р. Толкіна назва величезного краю на південь від Ґондору та Мордору. Також інколи називалася Haradwaith (у перекладі — «південний народ» від синд. harad, південь, та gwaith, народ) через людей, що мешкали там, або Сонячні Землі(англ. Sunlands)[1].

З робіт Дж. Р. Р. Толкіна про цю землю відомо небагато. У «Братстві персня», розповідаючи про свої подорожі на сході та півдні, Араґорн зазначив, що він[2]:

«

бував навіть у далеких землях Руну та Гараду, де сузір'я незнайомі.

 »

З цього можна припустити, що Гарад розташовувався у південній півкулі, позаяк після Падіння Нуменору світ перетворився з плаского на кулеподібний[3].

Кордони та географія[ред.ред. код]

Карта Гараду

Від початку кордон між Ґондором та Гарадом проходив по ріці Гарнен[4], однак у часи Війни Перстеня усі землі у міжріччі Гарнена та Пороса перебували під впливом гарадримів[5]. Кордон з Мордором проходив південними відрогами Ефель-Дуат. На схід від Гараду розташовуються землі Кханду. На заході береги Гараду омивалися водами Затоки Белфалас. Там же розташовувався порт та гавані Умбара[6], на володіння яким претендували Ґондор, Гарад та Чорні Нуменорці[7].

Переважну більшість території Гараду займали пустелі та джунглі, де жили великі слоноподібні істоти мумаки.

Населення Гараду[ред.ред. код]

Людей Гараду мешканці Ґондору та інших земель північно-західного Середзем'я називали гарадримами або ж південцями. У гобітських легендах згадувалася також інша назва «свертінги»[8]. Для мешканців Ґондору «гарадримом» загалом вважався будь-який чоловік, що прийшов з-за їхнього південного кордону. Насправді ж, населення Гараду було неоднорідним та складалося з окремих гордих та войовничих народів. У «Сильмариліоні» гарадрими згадуються як «величний та жорстокий народ, що жив у просторих землях на півдні від Мордору поза гирлом Андуїну»[9].

Усі гарадські племена загалом поділялися на мешканців Ближнього та Далекого Гараду, хоча у середині кожної з цих двох груп також існувало багато племен та народів, котрі часто-густо ворогували між собою.

У Другу Епоху першими з гарадримами зустрілися нуменорці, мешканці великого Острову, що розташовувався тоді на захід від Середзем'я. Хоча спочатку вони прийшли як друзі та учителі, але згодом королі Нуменору зажадали багатства та влади та почали освоювати окремі терени Середзем'я. В Умбарській затоці на південних берегах Затоки Белфалас, де була природна гавань, вони побудували великий порт, згодом перетворивши його на добре укріплену фортецю[10], з якої стягували данину з навколишніх гарадських племен. Багатьох гарадримів було убито або продано у рабство.

Пізніше над багатьма гарадримами, що жили неподалік узбережжя, утвердили свою владу Чорні Нуменорці. Як розповідається у «Сильмариліоні», незадовго до Війни Останнього Союзу двоє могутніх та лихих нуменорських володарів Герумор та Фуінур «здобули владу серед гарадримів»[11]. Однак про їхню подальшу долю ніде не говориться.

Протягом століть багатьма гарадримами усе ще правили володарі чорних нуменорців або ж королі Ґондору[12], однак поступово Гарад потрапив під вплив Мордору, і перебував під ним більшу частину Третьої Епохи[13].

У Ближньому Гараді згодом утворився союз чи, можливо, навіть свого роду коаліція між умбарськими корсарами та місцевими племенами, яка воювала з Ґондором за володіння Гарондором та Умбаром[14]. Зокрема, 933 року гарадрими допомагають умбарським корсарам узяти в облогу Умбар, який тоді належав Ґондору. 1025 року ґондорський король Кіріанділ загинув у битві з умбарськими корсарами та гарадримами. Однак після великої битви, виграної сином Кіріанділа Кірьягером, правителі гарадримів на деякий час визнали зверхність Ґондору та навіть змушені були сплачувати данину та віддати у заручники своїх синів, які виховувалися у Ґондорі.

Пізніше інший союз було укладено між людьми Близького Гараду та візниками. 1944 року армії Гараду перейшли Порос та вдерлися до Південного Ітілієну, однак були розбиті Південною армією Ґондору на чолі з Еарнілом[15].

У Війні Перстеня південці виступили на боці Саурона та билися пліч-о-пліч з його арміями під червоними прапорами, у пішому строю, верхи або ж їздячи на спинах великих слоноподібних мумаків, які також тягли величезні вежі та машини[16]. За словами Сема, у гобітівських легендах про гарадримів говорилося, що[17]:

«

Коли вони йдуть на війну, то їдуть верхи на оліфантах. Цілі будинки та вежі ставлять їм на спини, а оліфанти кидають у ворога камінням і деревами.

 »

Однак, можливо, це була усього-на-всього легенда, позаяк подібне використання оліфантами у битві каміння й дерев у Толкіна ніде не описується.

Один з гарадських ватажків у Пеленнорській битві носив прапор з чорним змієм на червоному тлі та був убитий королем Теоденом[18].

Як розповідається у «Поверненні Короля», «південці були хоробрі, войовничі й люті у відчаї»[19]. Під час Битви на Пеленнорських полях було знищено усю ворожу силу, і якщо до Мордору повернулися лише одиниці, то[20]:

«

до землі гарадримів долинули тільки далекі чутки про страшну помсту й міць Ґондору.

 »

Після падіння Саурона частина гарадримів та східнян з числа тих, що служили злу найдовше та найбільше ненавиділи Захід, не побажали шукати порятунку у втечі, як це зробили інші солдати Ворога, однак навпаки, згуртувалися для останньої безнадійної битви, адже були вони людьми гордими й відважними[21].

У Четверту Епоху після утворення Возз'єднаного Королівства король Араґорн уклав мир з народами Гараду[22]. Однак у додатках згадуються військові кампанії на далеких полях Півдня, де пліч-о-пліч з Королем Елесаром був зі своїми вершниками і роганський король Еомер[23].

Зовнішність[ред.ред. код]

У «Двох вежах» наводиться досить докладний опис зовнішності принаймні деяких з людей, що населяли Гарад. У розділі ІІІ «Чорну браму зачинено» Ґолум, спостерігаючи за підходом загонів з Півдня до Мордору, розповідав про гарадримів наступним чином[24]:

«

Темні обличчя. Таких людей ми ще не бачили, ні, Смеаґол не бачив. Вони люті. Очі чорні, і волосся чорне та довге, й у вухах золоті кільця; так, красиве золото. Де в кого червона фарба на щоках, і червоні плащі, і прапори червоні, й вістря списів; і щити круглі, жовті й чорні, з великими шипами. Негарні, жорстокі, бридкі люди. Такі самі погані, як орки, але ще більші.

 »

Пізніше у Ітілієні Фродо та Сем стали свідками битви між слідопитами Фарамира та гарадримами. Сем, який спостерігав за нею поруч з Маблунґом та Дамродом[25]:

«

На якусь мить вихопив поглядом смаглявих людей у червоному, котрі бігли схилом, а за ними навздогін - воїни у зеленому, рубаючи їх на шляху. Повітря рясніло стрілами. Тоді раптом просто через край їхнього сховку, потрощивши тонкі дерева, мало не на гобітів перевалився якийсь чоловік. Він упав у папороть, обличчям додолу, зелене оперення стріли стирчало з-під золотого обруча на шиї. Його багряна одіж була розірвана, мідні пластини лат - порубані, чорні коси, заплетені золотими стрічками, просякли кров'ю. Засмагла долоня все ще стискала руків'я зламаного меча.

 »

У «Поверненні Короля» мешканці Далекого Гараду описуються як «темнолиці напівтролі з Далекого Гараду: з білими очима та червоними язиками»[26]. Однак до кінця незрозуміло, чи то були просто кремезні чоловіки, яких оповідач порівнював з тролями за їхній зріст та статуру, чи якісь покручі людей та тролів. На користь останньої версії свідчить використання Толкіном у «Двох вежах» схожих понять «напіворки» та «ґоблінолюди», а також «орколюди» та «людоорки» у пізніших роботах (наприклад, у «Перстені Морґота»), якими позначалися покручі від схрещування людей та орків, здійснюваного Сауроном та Саруманом.

Мова[ред.ред. код]

Толкін ніколи спеціально не розробляв окремої мови для гарадримів. Єдиним словом, яке, як стверджується, походить з мови південців, є «мумак», яке означало великих бойових слоноподібних істот з Гараду«Mûmakil». The Encyclopedia of Arda. Архів оригіналу за 2013-08-14. </ref>. Хоча у «Двох вежах» згадується, що «на півдні» Ґандальфа називали «Інканусом»[27], що, за деякими припущеннями, також може бути словом з гарадської мови, однак сам автор вважає, що це є одним з слів Вестрону чи Синдаріну в формі, що побутувала у Ґондорі[28].

У одному з перших варіантів «Володаря Перстенів» згадуються назви Баранґіли (Barangils) та Гарван (Harwan), однак невідомо, чи сам Толкін відносив їх до гарадської мови.

Щодо назви Умбар, то не зважаючи на присутність у ній квенійського кореня «доля», вона походить з мови місцевих племен, а не з Адунаїка чи ельфійських мов.

У кінематографі та іграх[ред.ред. код]

Трилогія Пітера Джексона[ред.ред. код]

У фільмі «Володар Перстенів» Пітера Джексона гарадримів зображено подібними до ацтеків та тихоокеанських племен Кірібаті, хоча у книзі мова йде скоріше про неназвані негроїдні народи. Вони воюють лише верхи мумаках, не маючи ані кінноти, ані піших воїнів, як у книзі, хоча у сцені бою в Ітілієні й показується піший перехід їхнього загону через ліс. Про існування серед них будь-яких напівтролів або тролеподібних людей також не згадується. На відміну від книги, ймовірного ватажка гарадримів у фільмі убиває не Теоден, а Еомер.

Також смерть молодого гарадрима у Ітілієні у фільмі коментує не Сем, а Фарамир, розмірковуючи над тим, як того звали, і звідки він; і чи було його серце справді зле, і які брехні чи погрози виманили його в довгий похід; і чи не залишився б він радше вдома. Відповідний епізод було змінено заради того, аби повніше розкрити образ Фарамира, був м'якішим у спілкуванні та більш схильним до співчуття та жалю, аніж його гордий брат Боромир.

Ігри[ред.ред. код]

Збраження та образи гарадримів також використовуються у випущених для фанатів фільму іграшках, настольних та комп'ютерних іграх, таких, як: «The Lord of the Rings: The Battle for Middle-earth II» та «The Lord of the Rings: War of the Ring.» (Haradrim Slayers).

Комп'ютерні ігри, як, наприклад, «Middle-earth Role Playing game», а також «Lord of the Rings Strategy Battle Game», значною мірою базуються на фільмі «Володар Перстенів Пітера Джексона» та включають деякі додаткові матеріали, у яких розповідається бачення концепції Гараду та гарадримів їхніми авторами. Зокрема, гарадська мова там має назву «гарадаїк», а убитий Теоденом ватажок носить ім'я Суладан — Зміїний Володар (Suladân the Serpent Lord). Його військо включає також убивць, названих гашарінами (hasharin). Наводяться також інші «гарадські» імена та назви: Даламир (Dalamyr), Карна (Kârna), Бадгаркан (Badharkân), Гідар (Hidâr), Нафарат (Nâfarat), Абракан (Abrakân) та Дгаран-Сар (Dhâran-Sar). У іграх культурі Гараду та зовнішності його населення більш притаманні африканські чи навіть арабські мотиви; хоча більшість з наведених вище імен не має нічого спільного з роботами Толкіна, однак деякі з них, як-от «гашарін», є реально існуючими словами у арабській мові.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 603;
  2. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 236;
  3. Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, с. 290–293;
  4. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 971;
  5. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 980, ;
  6. Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, с. 281;
  7. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 962, 970;
  8. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 603;
  9. Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, с. 306;
  10. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 281;
  11. Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, с. 305–306;
  12. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970;
  13. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 614;
  14. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 970, 973;
  15. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 974;
  16. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 603, 614, 761, 763, 770, 781;
  17. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 603;
  18. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 781;
  19. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 789;
  20. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 790;
  21. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 880;
  22. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 898;
  23. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 997;
  24. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 602;
  25. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 616;
  26. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 787;
  27. Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, с. 625;
  28. Це слово насправді походить з латини та означає «сивочолий», однак може бути лише перекладом справжнього імені Олорин'", так само, як Ґандальф на Вестроні;

Джерела[ред.ред. код]

  • J.R.R.Toklien. The Lord of the Rings. 50th Anniversary edition. Houghton Mifflin Company. Boston — New York, 2004;
  • Tolkien, J. R. R. (1977), Christopher Tolkien, ed., The Silmarillion, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-25730-1;
  • Tolkien, J. R. R. (1980), Christopher Tolkien, ed., Unfinished Tales, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-29917-9;
  • Tolkien, J. R. R. (1996), Christopher Tolkien, ed., The Peoples of Middle-earth, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-82760-4.
  • Carpenter, Humphrey, ed. (1981), The Letters of J. R. R. Tolkien, Boston: Houghton Mifflin, ISBN 0-395-31555-7
  • Hammond, Wayne, Scull, Christina (2005), The Lord of the Rings: A Reader's Companion, London: HarperCollins, ISBN 0-00-720907-X;
  • Jorneys of Frodo. An Atlas of J.R.R.Tolkien's The Lord of the Rings by Barbara Strachey. HarperCollinsPublishers, 1981;
  • Толкін, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. Олена Фешовець. — Львів: Астролябія, 2006, 1088 с., ISBN 966-8657-18-7;
  • Толкін, Дж. Р. Р. Сильмариліон. Підготував до видання Крістофер Толкін. / Перекл. з англ. Катерина Оніщук. — Львів: Астролябія, 2008, 416 с., ISBN 978-966-8657-24-5;