Балінт Балашші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Балінт Балашші
Balassi Bálint
Balassi Bálint költő.jpg
Народився 20 жовтня 1554(1554-10-20)[1][2]
Зволен
Помер 30 травня 1594(1594-05-30)[1][2] (39 років)
Естерґом
Поховання угорець
Громадянство
(підданство)
Flag of Louis II of Hungary.svg Угорщина
Діяльність поет, перекладач, письменник
Мова творів словацька, турецька і угорська[1]

Балінт Балашші у Вікісховищі?

Барон Балінт Балашші (угор. Balassi Bálint, 20 жовтня 1554, Зволен — 30 травня 1594, Естерґом) — угорський воїн, поет, перекладач, засновник угорської ліричної поезії. Писав угорською, словацькою та османською.

Біографія[ред. | ред. код]

Балашші походив із дворянської кальвіністської сім'ї, здобув гарну освіту, володів сімома мовами. Рік навчався в Нюрнберзі (1565). В Угорщині виховувався протестантським проповідником Петером Борнемісою. Втратив майно і вступив на військову службу. Воював з османськими і польськими військами, був поранений, потрапив у польський полон. У 1586 році перейшов в католицтво.

У 1576 році, під час сутички з трансільванським військом Кріштофа Годьмашші , отримав поранення – удар «бойовою палицею» по шоломі  і був взятий у полон та переданий для ув’язнення у замок Хуст( Закарпаття, Україна). Комендант замку Гаспар Корніс, зважуючи на високе походження та поетичну славу Балінта Балашші, утримує його в хустському замку в якості гостя під слово честі. Більше того,  відомий поет користується особливою прихильністю дружини генерала  Кріштофа Годьмашші  - Крістіни Годьмашші-Шаньїкі, яка гостювала в хустському замку. У ті часи, догляд за пораненим лицарем була одною з почесних справ для високородних дам. Близькість до молодого та відомого чоловіка породила взаємну закоханість. Але для Балінта Балашші то було тимчасове захоплення, бо насправді, він був безнадійно закоханий у Анну Лошонці - дружину егерського коменданта. Рік по тому, міг би оженитися на Крістіні Годьмашші, оскільки вона стала вдовою. Але Балінт Балашші був переведений до почесного ув’язнення до двору князя Іштвана Баторі у Дюлафегерварі і згодом одружився на Крістіні Добо, дочці героя оборони Егерської фортеці Іштвана Добо. Це був династичний та меркантильний шлюб з боку поета. Його невгамовна душа колись знайшла місце ще для одного великого кохання. Любов до своєї улюбленої вітчизни - Угорщини  він пронесе у своїм серці до своєї славетної смерті. У 1594 році, захищаючи від османів фортецю міста Естергом, Балінт Балашші загинув від важкого поранення гарматним ядром.

          Родоначальник угорської ліричної поезії, відомий перекладач та безстрашний воїн, Балінт Балашші, залишиться в історії автором ліричного послання на ім’я Крістіни Годьмашші - красуні з замку Хуст.

Творчість[ред. | ред. код]

Перший опублікований твір — переклад з німецької книги лютеранського пастора Міхаеля Бокка «Садок цілющих трав для недужих душ». Автор духовних віршів, патріотичних і військових пісень, любовної лірики, перекладень з латині і німецької. Прекрасно знаючи кочове, небезпечне життя солдата, Балашші в своїх віршах оспівував стрімкий біг бойового коня, хоробрість і завзятість бувалих вояків, простори степів і терпкий смак золотистого вина. Тривога за батьківщину не переростає у Балашші в трагічні стогони, патріот Балашші готовий з радістю віддати за батьківщину життя. Поззия Балашші виявилася дуже близькою до народної пісенної творчості. Духовні вірші були опубліковані в 1631. Любовні ж вірші Балашші поширювалися в рукописах і були вперше надруковані лише в 1874 році, коли один зі списків виявили в бібліотеці Радван. Цикл віршів «До Юлії» по праву вважається перлиною угорської поезії на всі часи. Любовна лірика Балашші відрізняється оригінальністю, але тим не менш несе відбиток творчості великих італійців Данте і Петрарки.

Публікації російською мовою[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Голенищев-Кутузов И. Н. Балашши и поэзия на венгерском языке
  • История культуры стран Западной Европы в эпоху Возрождения: Учеб. для вузов / Л. М. Брагина, О. И. Вальяш, В. М. Володарский и др.; Под ред. Л. М. Брагиной. — М.: Высшая школа, 2001. — 479 с. — ISBN 5-06-003216-7.
  1. а б в ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б Encyclopædia Britannica