Ендре Аді

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ендре Аді
угор. Ady Endre
Ady Endre portréja (Székely Aladár felvétele).jpg
Ім'я при народженні угор. diósadi Ady András Endre
Псевдо Ida
Народився 22 листопада 1877(1877-11-22)[1][2][…]
Аді-Ендре, Szilágy Countyd[2]
Помер 27 січня 1919(1919-01-27)[4][1][…] (41 рік)
Будапешт, Угорська Демократична Республіка[4][2]
·Іспанський грип і сифіліс
Поховання Керепеші
Країна Flag of Hungary (1918-1919).svg Угорщина[5]
Діяльність поет, журналіст, письменник
Alma mater Реформатський колегіум Дебрецена (1897)[6] і Будапештський університет (1898)[7]
Мова творів угорська[1][2]
Родичі Mariska Adyd
Брати, сестри Lajos Adyd
У шлюбі з Berta Bonczad

CMNS: Ендре Аді у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Ендре Аді (угор. Ady Endre; 22 листопада 1877, Ерміндсент, Трансільванія — 27 січня 1919, Будапешт) — угорський поет, публіцист і громадський діяч, що представляв радикальну революційну демократію. Зі збіднілого трансільванського дворянства. Батько Ендре Аді, Леринц Аді, був дрібним землевласником, мати, Марія Пастор, походила з родини протестантського проповідника.

Освіту Аді одержував спочатку в реформатській школі, яку закінчив з відзнакою, маючи тільки дві оцінки «добре» (з математики й давньогрецької мови), а потім — на юридичному факультеті Дебреценського університету. З 1899 працював журналістом у місцевій газеті Debreceni Hirlap до свого переїзду в Орад (Арадю).

Перша збірка Ендре Аді — «Вірші» (1899) — продемонструвала літературні можливості поета. Надалі саме завдяки йому угорська література пережила тематичне й лексичне оновлення. Громадська лірика Аді починає виходити на передній план у збірнику «Ще раз» (1903) — протесті проти гнітючої буржуазної дійсності. Аді привітав революційні події 1905—1907, присвятивши Грудневому збройному повстанню 1905 в Москві статтю «Землетрус» (1906). Подальший розвиток визвольної боротьби в Угорщині напередодні першої світової війни знайшов своє відображення в ліриці Аді, присвяченій закликам до революції в Угорщині (збірка «На колісниці Іллі-пророка», 1908; вірш «Стремимо в революцію», 1913). Перша світова війна остаточно надломила щиросердні поривання Аді: всі його знайомі з ентузіазмом виступали за агресивну війну й вступали добровольцями до австро-угорської армії. Під час написання свого останнього вірша, «Привітання переможцеві» (Udvozlet a gyozonek), він уже був серйозно хворий.

Значення Ендре Аді не обмежується його літературною спадщиною. Аді був виразником настроїв радикальної угорської інтелігенції і навіть вступив у радикальну організацію «Двадцяте століття» (Huszadik Szazad), частина членів якої брала участь в угорської соціал-демократичної партії. Довкола нього (і зокрема, журналу «Ньюгат» («Захід»)) гуртувалися представники всієї демократичної інтелігенції — від поміркованих лібералів-ідеалістів до лівих соціалістів: Жигмонд Моріц, Деже Костолані, Арпад Тот, Фридьеш Каринти і навіть Дьердь Лукач.

Українською мовою вірші Ендре Аді, зокрема перекладали: Дмитро Павличко, Іван Драч, Петро Осадчук, Микола Бажан, Віталій Коротич[8].

Збірники[ред. | ред. код]

  • Versek («Вірші») (1899)
  • Még egyszer («Ще раз») (1903)
  • Új versek («Нові вірші») (1906)
  • Vér és arany («Кров і золото») (1907)
  • Illés szekerén («На колісниці Іллі-пророка») (1909)
  • Szeretném, ha szeretnének («Хочеться бути улюбленим») (1909—1910)
  • Minden-Titkok versei («Вірші всіх таємниць») (1911)
  • A menekülő Élet ("Життя, що Рятується, ") (1912)
  • A magunk szerelme («Наша любов») (1913)
  • Ki látott engem? («Хто бачив мене?») (1914)
  • Utolsó hajók («Останні кораблі») (1915, 1923)
  • A halottak élén («На чолі мерців») (1918)

Примітки[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • Аді, Ендре // ВУЕ
  • Аді, Ендре // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2005. — Т. 1 : А — К. — С. 14. — ISBN 966-692-578-8.