Батискаф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Батискаф Трієст (США)

Батиска́ф (грец. bathos — глибина та skaphos — судно) — глибоководна сталева камера, сферичної або сферично-циліндричної форми, з апаратурою для спостережень, досліджень на великій морській глибині і механізмами для самостійного пересування під водою (на відміну від батисфери, яку опускають на тросі). Застосовується, зокрема, для глибоководних досліджень та підводних робіт.

Винахідник першого батискафа — Огюст Пікар (Auguste Piccard)

Перший батискаф будувався та випробовувався в Бельгії у 1945-48 роках. Пересування забезпечувалося електродвигунами з батареями.

Другий батискаф Пікара створений разом із сином Жаком — «Трієст» — був спущений на воду в серпні 1953. Він мав два резервуари водню і 11 бензобаків. Названий на честь вільної території Трієст, влада якого частково просубсидувала його будівництво.[1]

«Трієст», подібно до інших батискафів, був герметичною сталевою гондолою сферичної форми для екіпажу, прикріпленою до великого поплавця, наповненого бензином для забезпечення плавучості. Оскільки бензин легший за воду, у батискафі він відігравав ту ж роль, що водень або гелій — у дирижаблях.

Апарат зробив кілька занурень у Середземному морі в період з 1953 по 1957 рік. Основним пілотом став син конструктора — Жак Пікар, а в перших зануреннях також брав участь його батько, якому на той час вже виповнилося 69 років. В одному з занурень апарат досяг рекордної на той час глибини 3150 м.

1958 року «Трієст» було куплено американським військово-морським флотом, оскільки в той час Сполучені Штати стали виявляти цікавість до дослідження океанських глибин, але не мали в своєму розпорядженні подібних апаратів. Після купівлі конструкція батискафа була допрацьована — на заводі Круппа в місті Ессен (Німеччина) була виготовлена міцніша й довговічніша гондола. Нова гондола виявилася дещо важчою, й обсяг поплавця теж довелося збільшити. Основним пілотом і техніком апарату в 1958–1960 роках залишався Жак Пікар.

23 січня 1960 р. Жак Піккар разом із лейтенантом військово-морського флоту Доном Уолшом (Don Walsh) на «Трієсті» опустилися на дно Маріанського жолобу[2]. У найглибшому місці Світового океану вони виявили існування підводної течії та живих істот (за тиску в 1 100 атмосфер)[1].

Основні технічні характеристики апарату:

  • Довжина поплавця — 15 м.
  • Місткість поплавця — 85 м³.
  • Діаметр гондоли — 2,16 м.
  • Товщина стінок гондоли — 127 мм.
  • Вага гондоли в повітрі — 13 т.
  • Вага гондоли у воді — 8 т.
  • Екіпаж батискафа — 2 особи.

1960 року на «Трієсті» встановлено рекорд із глибини занурення — 10,915 метрів (35,810 футів). Фактично, було досягнуто дна найглибшої в океані Маріанської западини[3].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б Asimov, Isaac (1972). The Intelligent Man's Guide to Science (англійською). Basic Books Inc. ISBN 0-465-00472-5. 
  2. Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К. : Радянська школа, 1988. — 143 с.: ил. — ISBN 5-330-00384-9.
  3. Жак Пикар