Булатов Дмитро Сергійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дмитро Сергійович Булатов
Дмитро Сергійович Булатов
Дмитро Булатов у березні 2014
2-й Міністр молоді та спорту України
27 лютого 2014 — 2 грудня 2014
Президент Олександр Турчинов (в.о.)
Петро Порошенко
Прем'єр-міністр Арсеній Яценюк
Попередник Равіль Сафіуллін
Наступник Ігор Жданов
Народився 13 серпня 1978(1978-08-13) (43 роки)
Київ
Відомий як політик
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Alma mater НТУУ КПІ ім. Ігоря Сікорського
Політична партія безпартійний
Нагороди
Медаль «Захиснику Вітчизни» — 2015

Дмитро́ Сергі́йович Була́тов (нар. 13 серпня 1978, Київ) — український політик і громадський активіст. 2-й Міністр молоді та спорту України27 лютого 2014 по 2 грудня 2014). Один із лідерів Автомайдану, голова правління громадської організації «Соціально відповідальне суспільство».

Біографія[ред. | ред. код]

Випускник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Закінчив Факультет електроніки у 2001 році, за фахом інженер мікроелектроніки та напівпровідникових приладів.

З 1998 по 2014 рік мав бізнес та працював на керівних посадах державних і приватних компаній. Був директором ПП «Центр-К» (1998—2003, готельний бізнес), керівником групи компаній «Q-Service» (2003—2007, маркетинг, реклама та дизайн), заступником керівника групи компаній «Ітера» (2007—2008, будівництво), директором ТОВ «Промлогістика» (2008—2009, металургія), директором ТОВ «Торгово-Промисловий Холдинг» (2009—2010, торгівля нафтою і газом). Паралельно вів консалтингову діяльність у галузі маркетингу, реклами та продажів. З 2010 по 2013 рік був власником автоцентру «Стольник», однак після певних подій бізнес-вектор змінився і Булатов став займатися в більшій частині консалтингом[1][2][3].

З травня по жовтень 2010 працював директором Інституту з проектування підприємств рибного господарства та промисловості «Укррибпроект» та в Державниому комітеті рибного господарства України при Міністерстві аграрної політики України. За півроку вивів інститут зі збиткових у прибуткові[4].

Займався вейкбордингом, брав участь у всеукраїнських змаганнях з цього виду спорту[5].

На початку 2013 року створив громадську організацію «Соціально відповідальне суспільство». Разом з Українським форумом благодійників ця організація започаткувала Національний рейтинг благодійників[6]. У квітні 2013 був одним з організаторів акції з демонтажу точок з продажу алкоголю в київському парку Дружби народів[7]. У вересні 2013 Булатов агітував за заборону проведення алкогольних фестивалів на спортивних майданчиках[8].

Після того, як син Дмитра Булатова 12-річний Денис потрапив колесом велосипеда у відкритий каналізаційний люк на перехресті вулиць в Києві та доповів про це татусеві, Дмитро разом з іншими активістами взявся за цю проблему. Створена ним організація протягом осені 2013 року власним коштом встановлювала на небезпечні відкриті люки у містах України власноруч виготовлені Булатовим та працівниками його СТО захисні металеві решітки та склопластикові кришки[2][9]. Булатов разом з іншими громадськими активістами неодноразово виступав у ЗМІ з закликами встановлювати склопластикові кришки, оскільки вони дешевші та їх не приймають у металобрухт, та провів прес-конференцію з цієї тематики[10][11][12][13].

Одружений, батько трьох дітей.

Автомайдан[ред. | ред. код]

Дмитро Булатов на Євромайдані, лютий 2014

30 листопада 2013 р. дізнавшись про силовий розгін Євромайдану, Дмитро Булатов разом з другом Олексієм Гриценком вирішили організувати автопробіг Києвом, щоб залучити людей до протесту. В перший же день в акції взяли участь близько 300 автомобілістів, деякі з яких були друзями Булатова, решта — сторонні люди, які вирішили або яких переконали долучитися. Вранці 1 грудня Булатов з іншими учасниками акції (зокрема, з Василем Футіним, Тетяною Чорновол, Андрієм Дзіндзею, Володимиром Кадурою та іншими) зустрілися біля пам'ятника засновникам Києва. Там учасники нового руху домовилися між собою про розподіл обов'язків, що стало початком Автомайдану[3].

Булатов був організатором та брав участь у більшості акцій «Автомайдану», зокрема, в поїздках на Межигір'я[14], візитів до ряду інших високопосадовців[15] та до командира роти «Беркуту»[16], а також у блокуванні «Беркуту» в Святошинському районі Києва[17].

На думку Дмитра, «Автомайдан є найефективнішим способом протидії владі та захисту здоров'я людей і їх законних інтересів»[18].

Викрадення[ред. | ред. код]

23 січня 2014 року, під час подій Єврореволюції в Україні активісти «Автомайдану» заявили про несподіване зникнення Дмитра Булатова. Востаннє на зв'язок він виходив увечері 22 січня. 23 січня, приблизно о 4 годині ранку співробітники «Беркута» затримали як мінімум 15 активістів «Автомайдану», які патрулювали 17-у лікарню в Києві, і розбили дев'ять автомобілів.

Автомайдан оголосив винагороду в розмірі 10 тисяч доларів тому, чия інформація допоможе знайти Дмитра Булатова і врятувати йому життя. Згодом цю суму збільшили до 25 тисяч доларів[19].

30 січня Дмитро Булатов вийшов на зв'язок із друзями і повідомив, що його викрали і катували невідомі [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.], які розмовляли із російським акцентом. Після тривалих катувань його вивезли за місто і викинули з машини. Дмитро зміг добратись до села Вишеньки Бориспільського району та попрохати допомогу[20]. Того ж дня Дмитро був госпіталізований до клініки «Борис», де йому була надана медична допомога.

За словами Петра Порошенка, Дмитро Булатов[21], Олександр Данилюк і Олексій Гриценко[22] (учасник Автомайдану) були внесені МВС в список для орієнтування по прізвищам та фото, який був помічений в прикордонників при перетині кордону[23]. 2 лютого Шевченківський районний суд міста Києва відмовився задовольнити клопотання слідства про арешт Дмитра Булатова[24]. Того ж дня Булатов відбув на лікування до Литви транзитом через Ригу[25]. Після лікування Булатов поїхав до Німеччини, де він мав родичів[26]. 24 лютого Дмитро Булатов повернувся до України[27].

Нині Міністерство внутрішніх справ України веде слідство за фактом викрадення Булатова.

Політична кар'єра[ред. | ред. код]

27 лютого 2014 призначений міністром молоді та спорту України в уряді Арсенія Яценюка.

Ініціював проведення реформи [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] в сфері фізичної культури та спорту.

Звіт [Архівовано 17 грудня 2014 у Wayback Machine.] про роботу Міністерства під керівництвом Дмитра Булатова за дев'ять місяців.

Станом на липень 2015-го — військовик ЗС України, позивний «Міністр», обороняє місто Щастя, поранений[28].

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Медаль «Захиснику Вітчизни» (21 жовтня 2015) — за мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[29]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Три версии похищения Дмитрия Булатова [Видео] — KP.UA. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  2. а б Європейська столиця: У Києві у відкриті люки падають вже навіть … двірники — iBud.ua. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  3. а б Булатов: «Меня предупреждали…» — LB.ua [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  4. Министры без опыта. С какими сложностями столкнулись Бурбак, Булатов, Нищук и Шеремета — Фокус [Архівовано 17 квітня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  5. DNEPR OPEN CUP 2011. Отчет — Школа вейкбординга Дмитрия Массалова [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  6. Національний рейтинг благодійників. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  7. ГЭНДЭЛЫК — ДАВАЙ ДО СВИДАНЬЯ — Kievkayaks.com [Архівовано 2 лютого 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  8. Заява громадських організацій щодо ситуації навколо проведення алкогольних фестивалей на спортивних майданчиках — Чинність закону. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  9. В Україні закривають люки саморобними решітками — Укрінформ. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  10. В Україні знайшли альтернативу металевим каналізаційним люкам — ТВі. Архів оригіналу за 4 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  11. Активисты взялись обезопасить открытые люки столицы — Подробности. Архів оригіналу за 12 січня 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  12. Активісти беруться закривати небезпечні люки — ZIK. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  13. Обережно, люки! Точніше їхня відсутність! «Абзац!» 28.10.2013 — Абзац!. Архів оригіналу за 01.02.2014. Процитовано 01.02.2014. 
  14. Репресії тривають! Організатора Автомайдану викликають на допит — 7 днів. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  15. Активісти Автомайдану склали список 25 чиновників, яких провідають — 7 днів. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  16. Автомайдан рушив до будинку командира «Беркута» — 7 днів. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  17. Про несмиренне ненасильство — Критика. Архів оригіналу за 22 січня 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  18. Дмитрий Булатов: Автомайдан — единственный способ достучаться к самым крутым негодяям страны — delo.ua. Архів оригіналу за 2 лютого 2014. Процитовано 1 лютого 2014. 
  19. Дружина Булатова заявила про зникнення чоловіка / [Архівовано 28 січня 2014 у Wayback Machine.]ТСН, 27 січня 2014
  20. Булатов розповів, що його розпинали і відрізали вухо. Архів оригіналу за 3 лютого 2014. Процитовано 30 січня 2014. 
  21. МВС. Реєстр осіб, які переховуються від влади. Булатов Дмитро Сергійович. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 2 лютого 2014. 
  22. МВС. Реєстр осіб, які переховуються від влади. Гриценко Олексій Анатолійович. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 2 лютого 2014. 
  23. МВС оголосило Булатова, Данилюка та Гриценка у розшук. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 31 січня 2014. 
  24. Суд відмовився заарештовувати Булатова. Він їде лікуватися за кордон, — Порошенко — Коментарі. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 2 лютого 2014. 
  25. Кличко: Булатов відправився на лікування до Литви — УНІАН. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 2 лютого 2014. 
  26. Булатов вирушає до Німеччини — Українська правда. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 26 лютого 2014. 
  27. Булатов повернувся до України — Тиждень.ua. Архів оригіналу за 15 квітня 2014. Процитовано 26 лютого 2014. 
  28. Як воює на Луганщині екс-міністр спорту України. Архів оригіналу за 24 липня 2015. Процитовано 24 липня 2015. 
  29. Указ Президента України від 21 жовтня 2015 року № 597/2015 «Про відзначення державними нагородами України»;

Посилання[ред. | ред. код]