Денісова Людмила Леонтіївна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Людмила Леонтіївна Денісова
Людмила Леонтіївна Денісова
Людмила Леонтіївна Денісова
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
15 березня 2018 — 31 травня 2022
ПрезидентПетро Порошенко
Володимир Зеленський
ПопередникВалерія Лутковська
НаступникДмитро Лубінець
3-й Міністр соціальної політики України
27 лютого 2014 — 2 грудня 2014
ПрезидентОлександр Турчинов (в.о.)
Петро Порошенко
Прем'єр-міністрАрсеній Яценюк
ПопередникНаталія Королевська
НаступникПавло Розенко
7-й Міністр праці та соціальної політики України
18 грудня 2007 — 11 березня 2010
ПрезидентВіктор Ющенко
Прем'єр-міністрЮлія Тимошенко
ПопередникМихайло Папієв
НаступникВасиль Надрага

Народилася6 липня 1960(1960-07-06) (64 роки)
Архангельськ
Відома якекономістка, юристка, адвокат, політична діячка, депутатка, омбудсмен
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьросіянка
Alma materюридичний факультет Санкт-Петербурзького університету (1989) і ТІППd (1995)
Політична партіяНародний фронт
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
Людмила Леонтіївна Денісова на сайті Верховної Ради
Україна Народний депутат України
5-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 25 травня 2006 19 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 19 грудня 2007
7-го скликання
ВО «Батьківщина» 12 грудня 2012 17 березня 2014[1]
8-го скликання
Народний фронт 27 листопада 2014 15 березня 2018[2]

Картка на сайті Верховної Ради України

Людми́ла Лео́нтіївна Дені́сова (нар. 6 липня 1960, Архангельськ, РСФСР) — українська політична та державна діячка. Народний депутат України. Член партії «Народний фронт».

Міністр праці та соціальної політики України у другому уряді Юлії Тимошенко (2007–2010), міністр соціальної політики в уряді Арсенія Яценюка (27 лютого — 2 грудня 2014).

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (15 березня 2018 — 31 травня 2022)[3].

Освіта

[ред. | ред. код]

У 1978 році закінчила Архангельське педагогічне училище за спеціальністю «вихователь дитсадка». З 1982 до 1989 року навчалася на юридичному факультеті Ленінградського державного університету за спеціальністю «Правознавство», а з 1993 до 1995 року в Таврійському інституті підприємництва та права на економічному факультеті за спеціальністю «Облік і аудит».

Кар'єра

[ред. | ред. код]

З 1979 до 1989 працювала вихователем дитсадків, секретарем судового засідання, завідувачем канцелярії, консультантом Архангельського обласного суду.

З 1990 до 1991 — юрисконсульт Кримського обласного комітету ЛКСМУ. З 1991 до 1993 — інспектор з кадрів, заступник начальника відділу надходження коштів і комерційної діяльності, в.о. начальника Кримського республіканського управління Пенсійного фонду України. З 1993 до 1998 — начальник управління Пенсійного фонду України в АР Крим.

У травні 1998 року призначена міністром економіки АР Крим. З липня 1998 по липень 2001 — міністр фінансів АР Крим. З липня 2001 року — начальник Кримського управління Державного казначейства України. Голова ТОВ «Корпорація „Гуматекс“». Член Міжвідомчої комісії з питань фінансової безпеки при Раді національної безпеки і оборони України (з травня 2001). З 2003 до 2005 — голова наглядової ради ТОВ «Корпорація „Гуматекс“», що спеціалізується на випуску текстилю для технологічних потреб. З 2005 до 2006 — голова корпорації «Гуматекс».

Депутат Верховної Ради Автономної Республіки Крим (серпень 2000 — квітень 2006).

З 2005 року — член партії ВО «Батьківщина».

18 грудня 2007 року Юлію Тимошенко, з відривом у два голоси, обрали прем'єр-міністром, а другий уряд Тимошенко сформували між «Блоком Юлії Тимошенко» і Блоком «Наша Україна — Народна самооборона», у якому Денісова була міністром праці та соціальної політики[4].

У жовтні 2009 року зайняла 15 місце в топ-100 «найвпливовіших жінок України», складений експертами для українського журналу Фокус (шість місць менше, ніж не-міністром та іншими членами Батьківщина Наталія Королевська)[5].

Втратила посаду 11 березня 2010 року в зв'язку з відставкою Кабміну Тимошенко після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича[6].

Денісова очолювала виборчий список партії «Батьківщина» на Кримських парламентських виборах у жовтні 2010 року, але «Батьківщина» не змогла подолати прохідний бар'єр.

З 27 лютого 2014 року — Міністр соціальної політики в уряді Арсенія Яценюка.

Сім'я

[ред. | ред. код]

Мати Анкудінова Ніна Іванівна (1934) — пенсіонерка. Чоловік Денісов Олександр Іванович (1961) — директор МП «Олів'є»[7]. Дочки Олена (1985) і Олександра (1987).

У декларації держслужбовця за 2013 члени сім'ї не фігурують[8].

Парламентська діяльність

[ред. | ред. код]

Квітень 2002 — кандидат в народні депутати України по виборчому округу № 8 АР Крим, самовисування. «За» 17.05 %, 3 місце з 9 претендентів. На час виборів: начальник управління Державного казначейства АР Крим, безпартійна.

Народний депутат України 5-го скликання з 25 травня 2006 до 19 червня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 115 в списку. Заступник голови Комітету з питань соціальної політики та праці. 19 червня 2007 достроково припинила свої повноваження під час масового складення мандатів депутатами-опозиціонерами з метою проведення позачергових виборів до Верховної Ради України.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада до 19 грудня 2007 від «Блоку Юлії Тимошенко», № 71 в списку. Склала депутатські повноваження 19 грудня 2007[9].

З 12 грудня 2012 — народний депутат України 7-го скликання від партії Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», № 38 в списку. Голова підкомітету з питань державного соціального страхування, розвитку соціального діалогу та діяльності об'єднань громадян сторін соціального діалогу Комітету з питань соціальної політики та праці.

На позачергових виборах до Верховної ради 2014 року обрана народним депутатом України 8-го скликання за партійним списком (№ 15) від «Народного фронту»[10].

Голова Комітету Верховної Ради з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення. Керівник Постійної делегації України в Парламентській асамблеї Організації Чорноморського економічного співробітництва.[11]

Уповноважений ВРУ з прав людини

[ред. | ред. код]

З 15 березня 2018 року обрана та призначена Верховною Радою України Уповноваженим ВРУ з прав людини.[12]. 31 травня 2022 року Верховна Рада звільнила Денісову з посади Уповноваженого з прав людини, за це проголосували 234 депутати[13]. Перед цим народні депутати зібрали необхідну кількість підписів для оголошення недовіри Денісовій, яка повідомила, що її звільнили після наради в президента.

Скандали

[ред. | ред. код]

27 квітня 2022 р. під час російського вторгнення в Україну генпрокурор України Венедіктова заявила, що Денісова не передавала до прокуратури матеріалів про зґвалтування, про які вона писала в соцмережах[14].

Нагороди

[ред. | ред. код]
  • Почесна грамота Ради міністрів АР Крим (2000);
  • Подяка Президента України (2000);
  • орденом «За заслуги» III ступеня (22 січня 2019) — за значний особистий внесок у державне будівництво, зміцнення національної безпеки, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові досягнення, багаторічну сумлінну працю[15].

Бізнес

[ред. | ред. код]

Володіє 19,06 % акцій ПАТ «Кримзалізобетон».[16]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Постанова Верховної Ради України від 17 березня 2014 року № 1133-VII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Денісової Л.Л.»
  2. Постанова Верховної Ради України від 15 березня 2018 року № 2347-VIII «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Денісової Л.Л.»
  3. Рада призначила омбудсменом Денісову. www.ukrinform.ua. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
  4. Постанова Верховної Ради України від 18 грудня 2007 року № 10-VI «Про формування складу Кабінету Міністрів України»
  5. Рейтинг Фокуса: 100 самых влиятельных женщин и 100 деталей о них. focus.ua. 23 жовт. 2009 р. Архів оригіналу за 27 лют. 2014 р.
  6. Постанова Верховної Ради України від 11 березня 2010 року № 1965-VI «Про припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України»
  7. Денісова Людмила Леонтіївна. archive.is. Архів оригіналу за 27 липня 2021. Процитовано 14 червня 2022.
  8. Архівована копія (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 5 серпня 2014. Процитовано 28 вересня 2014.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  9. Постанова Верховної Ради України від 19 грудня 2007 року № 16-VI «Про дострокове припинення повноважень народного депутата України Денісової Л.Л.»
  10. Позачергові вибори народних депутатів України 26 жовтня 2014 року. Протокол Центральної виборчої комісії про результати виборів народних депутатів україни у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі. «10» листопада 2014 року (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 грудня 2014. Процитовано 13 листопада 2014.
  11. Денісова стала заступником голови ПАЧЕС – новини України Depo.ua. www.depo.ua. Архів оригіналу за 16 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
  12. Рада призначила Денісову омбудсменом. www.radiosvoboda.org. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 15 березня 2018.
  13. Рада звільнила Денісову з посади омбудсмена. Радіо Свобода (українською) . 31 травня 2022. Архів оригіналу за 31 травня 2022. Процитовано 31 травня 2022.
  14. Генпрокурор: Ексомбудсман України не надавала матеріалів про згвалтування | Еспресо. espreso.tv (укр.). Архів оригіналу за 5 червня 2022. Процитовано 5 червня 2022.
  15. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ №14/2019. www.president.gov.ua (ua) . Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 7 жовтня 2020.
  16. Нардепи “Батьківщини” отримають 10 мільйонів на реконструкцію соцстраху. www.pravda.com.ua. Архів оригіналу за 13 березня 2014. Процитовано 19 червня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]
Попередник:

Лутковська Валерія Володимирівна

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
2018—2022

Україна
Наступник:
Лубінець Дмитро Валерійович