Каспар Давид Фрідріх

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Каспар Давид Фрідріх
нім. Caspar David Friedrich
A. Freyberg - Portrait of Caspar David Friedrich.jpg
Портрет художника
Ім'я при народженні Caspar David Friedrich
Дата народження 5 вересня 1774(1774-09-05)
Місце народження Грайфсвальд
Дата смерті 7 травня 1840(1840-05-07) (65 років)
Місце смерті Дрезден
Національність німець
Громадянство Німеччина
Жанр пейзаж, побутовий жанр
Напрямок романтизм, сентименталізм
Покровитель російський цар Микола I
Вплив Адам Ельсгаймер
Вплив на Юхан Крістіан Даль
Твори пейзаж, побутовий жанр

Каспар Давид Фрідріх (нім. Caspar David Friedrich, 5 вересня 1774, Грайфсвальд — 7 травня 1840, Дрезден) — німецький художник, яскравий представник романтизму.

Романтизм в Німеччині[ред.ред. код]

Малюнок К. Д. Фрідріха. «Романтично налаштований читач»

Найпослідовніші позиції романтизму виробили митці Франції. Саме там гостро, боляче відчувався розрив між гуманістичним ідеалом Просвітництва, що його обстоювала інтелектуальна еліта на чолі з Енциклопедистами та жорстокою дійсністю країни, терором французької революції, військовими авантюрами Наполеона,- веденням безкінечних воєн. Франція страждала від нівелювання особистості і практичного винищення молодого покоління у кампаніях Наполеона, розчарування у частих змінах політичної влади і відсутності перспектив стабільності. Романтизм Франції (на відміну від інших національних шкіл) мав також патріотичну, суспільну складову, яку яскраво втілили Теодор Жеріко в картині-спротиву «Пліт Медузи» та Ежен Делакруа — в картинах «Свобода, що веде народ» та «Винищення греків турками на Хіосі» («Різанина на Хіосі»). Унікальним явищем французького і європейського романтизму став барельєф «Марсельєза» на Тріумфальній арці в Парижі (скульптор — Франсуа Рюд).

У Франції найкращі досягнення зроблені в живопису та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі — Фредеріка Шопена (1810–1849).

Дослідження романтизму виявили нерівномірність розвитку різних видів мистецтва. Значними були і національні розбіжності стилю. Не існувало також єдиного центру романтизму, як це було в Римі — визнаному центрі бароко Європи 17 століття. А відомі митці романтизму живуть як в столичних містах (Париж, Лондон), так і в країнах, що не були значними мистецькими осередками на той час (німецькі князівства, Російська імперія, США, Бельгія, Угорщина, Польща в складі Російської імперії). Так, романтизм в Німеччині мав досягнення в філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особи наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнанністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунґе, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Карла Шпіцвеґа). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в реальності» — проголосив Людвіґ Тік в «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що може пройти життя, а особа так і не дочекається «полум'я майбутнього» до Тіка так і не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» — меланхолійні, сумні, нездатні на активні дії особи.

Життєпис[ред.ред. код]

«Розбита надія», 1822–1824 рр.

Батько майбутнього художника був ремісником-миловаром. Родина походила із Сілезії; була міцним осередком лютеранства[1]. Був шостою (з десяти) дитиною. Ймовірно, на формування сумного складу характера майбутнього митця вплинули трагічні події дитинства. 1781 року померла його мати, а потім дві його сестри та брат.

Художню освіту почав опановувати в 1790 р. із архітектором і викладачем малювання в ґрайфсвальдському університеті Кесторпом (J.G.Quistorp), а потім вдосконалював майстерність в місті Копенгаген, Данія, де навчався в період 17941798 рр. Точність ліній у його зрілих малюнках — вплив Кесторпа. По поверненні з Копенгагена почалися пошуки власного місця в художньому житті Німеччині. Втім, існувала суттєва відмінність молодого художника від неокласиків: настанови академізму з його потягом до пластики і перевагою античних сюжетів і античних героїв мало відбились на манері митця. Йому притаманна фотографічна точність у зображенні пейзажів, що видозмінилися у творчості Фрідріха. До того, ж він не був пов'язаний офіційною посадою ні з академією мистецтв, ні з якимось могутнім меценатом. Він став прикладом вільного художника, що працював на ринок.

У Каспара склалися добрі стосунки з норвезьким художником Юханом Далем, творча манера якого сформувалась під впливом Каспара Фрідріха.

В початковий період художник надавав перевагу малюнкам аквареллю, графіці, а потім перейшов до живопису олійними фарбами. Неодноразово відвідував узбережжя Балтійського моря та острів Рюген, Гарц, так звану Німецьку Швейцарію, рідний Грайфсвальд заради нових сюжетів і замальовок.

Твори художника виникали на осові реалістичних замальовок, які дороблялись у майстерні і набували настоїв суму, самозаглибленості, самоти персонажів, уповільненого плину часу і безнадії. Фрідріх писав з цього приводу:«Художник мусить малювати не лише те, що бачить перед собою, а й те, що бачить всередині себе…не варто все копіювати»[1].

Завершивши навчання 1798 року, художник оселився в Дрездені, де приєднався до мистецького осередку, до якого належали художник Філіпп Отто Рунґе, письменники Людвіґ Тік(Ludwig TieckНоваліс(Novalis). Його ранні твори, написані стриманим стилем, здобули[2] схвалення Ґете й приз від Ваймарського мистецького товариства у 1805 році.

«Розп'яття в горах», 1808 рік

У пізній творчості художника, що започаткована олійним малюнком «Розп'яття в горах»(близько1808), годі відшукати твори бурхливо оптимістичні. Меланхолійні пошуки обумовили появу в його творчості філософсько-символічних натяків та настроїв. Навіть радісні мотиви зазвичай мають стриманий, ліричний стиль, що робить художника дуже впізнаваним. Найбільше символічне навантаження відбилося в пейзажах з поодинокими деревами, старовинними могилами,- трактованими митцем як поховання героїв, знову-таки поодиноких мандрівників і неактивних, мріливих споглядачів місяця, дольменами, туманом, далекими краєвидами. Але і вони, ці мандрівники і спостерігачі природи, сходів місяця ввечері, дальніх краєвидів ніби застигають перед величчю природи і Бога, перед плином часу, так і не розв'язавши ні їх загадковості, ні сутності. Символічні настрої художника найбільш яскраво вдбилися в картинах «Одинак-мандрівник над морем туману», «Три пори життя людини», «Чернець біля моря», «Розбита надія».

1824 року його обрано професором Дрезденської академії.

Ринок у Ґрайфсвальді, 1818

Фрідріхове ставлення до життя й мистецтва є поєднанням данської й німецької філософій. З одного боку, митцеві бракує нестримності німецького романтизму; з іншого — данський романтизм не має містичних, фантастичних чи неймовірних рис[1].

Меланхолійний художник мав успіх, бо 19 століття широко навернулося до пейзажу як жанру, як засобу розкрити велич природи і волі Творця, як засобу через краєвид відтворити різні настрої людини і її місце в ній. Але період успіху був недовгим і через фанатичну відданість природі (і пейзажному жанрові) художника. і через прискорення історичного процесу, і через неможливість пейзажного жанру замінити всі інші. Свій внесок в несприйняття творів Каспара Фрідріха вносило і буржуазне суспільство — з його потягом до опереткової пишноти, помертвілих ідеалів академізму, періодам занепаду смаків буржуазної публіки з її неосвіченістю і буржуазною фанаберією.

Художник госто відчув відчуженість публіки і відповів на її охолодження спротивом усамітнення. Він ставав відлюдником. В останні роки хворів, з ним стався інсульт. Останні п'ять років життя працювати не міг.

Російські меценати[ред.ред. код]

Жуковський Василь Андрійович

Серед знайомих художника[3] — російський дворянин Жуковський Василь Андрійович (17831852), наближений до поезії і до російського імператорського двору, сам представник романтизму і сентименталізму. Він тоді перебував в Німеччині. Відчувши рідну душу в самотньому і хворому художнику, Жуковський сприяв знайомству росйського царя Миколи І з творчістю німецького романтика. Микола І, сам наполовину німець, одружений на пруській принцесі, сприймав німецьку як рідну мову власної родини, прихильно поставився до художника з Дрездена. Він почав купувати картини Каспара Давіда Фрідріха, чим сприяв появі в Імператорському Ермітажі цілої низки картин німецького романтика, немодного і неуспішного вже в Німеччині.

Коливання ставлення до спадщини художника[ред.ред. код]

На протязі століть ставлення до художньої спадщини художника відрізнялось значними коливаннями. Після короткого періоду прихильності і успіху твори митця віднесли до немодних і малоцікавих. Німецькі князівства в 19 ст. двічі пройшли через соціальні потрясіння під час наполеонівської навали та в часи поєднання в єдину мілітаристську державу під проводом агресивної Пруссії. Меланхолійним картинам Каспара Давида Фрідріха відмовили в ідеальній просвітленісті чи релігійній містичності дійсно побожного художника. Хоча мотиви самотності особи, її загубленості в цьому світі не попали в мистецтві Німеччини і на новому етапі, відбившись і в графіці академічного Макса Клінгера, і в творах авангардно і демократично налаштованих художників зламу 19—20 ст.

Справжнє випробування на відповіність світлим ідеалам мистецтва мав художній спадок Каспара Фрідріха в роки націонал-соціалізму. Фашистська ідеологія побачила[4][5] в творах побожного, миролюбного і «кімнатного» художника — втілення арійского духу, уособлення найкращого з німецьких майстрів, який вдало поєднав містичність і героїзм нордичного народу. Подібні оцінки, напевно, дуже б здивували митця, будь він тоді живий.

В повоєнні деятиліття творчість художника початку 19 століття пережила чергову переоцінку, тож Фрідріху віддали шану як цікавому представнику національного варіанту романтизму без домішок невиправданого божевілля і ідеологічних навантажень трагічного 20 століття. Творчість Каспара Давида Фрідріха нарешті посіла належне їй місце в історії мистецтва без зайвих, нехарактерних для неї додатків.

Вибрані твори[ред.ред. код]

«Прогулянка в сутінках», Музей Гетті, Каліфорнія
«Аркона. Схід місяця», Альбертіна, Відень.
  • «Пейзаж з камінням, руїнами і деревами», 1799,
  • «Туман», 1807
  • «Могила велетня взимку», 1807, Галерея нових мастрів, Дрезден
  • «Долина річки Ельба»
  • «Гірський пейзаж з веселкою», Ессен, Фолькванг музей
  • «Пейзаж з дубом і мисливцем», Фонд Рейнхарта, Вінтертур
  • «Зимовий пейзаж з церквою»
  • «Могила героїв старовини»
  • «Печери та гробниці», Кунстгалле, Бремен
  • «Цвинтарна брама», Кунстгалле, Бремен
  • «Брама на цвинтарі», Кунстгалле, Карлсруе
  • «Панночка біля вікна», Берлін
  • «Три пори життя людини»
  • «Одинак-мандрівник над морем туману», Гамбурзька картинна галерея.
  • «Вечір»
  • «Схил і покинуте рілля біля Дрездена»
  • «Чернець біля моря»
  • «Розбита надія» (сучасна назва «Північний Льодовитий океан»), Гамбурзька картинна галерея
  • «Прогулянка вітрильником»
  • «Хрест на узбережжі Балтики», 1815, палац Шарлоттенбург
  • «Храм Юнони в Агрідженто», 1830,
  • «Мрійник», Ермітаж, Санкт-Петербург
  • «Пасхальний ранок», Музей Тиссена-Борнемісса, Мадрид
  • «Перший сніг», Гамбурзька картинна галерея

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Джерела і ресурси інтернету[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]