Вибори до Європейського парламенту 2024

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
‹ 2019 •  члени Європейський Союз 2029 ›
Вибори до Європейського Парламенту 2024
Усі 720 місць Європейського парламенту
361 для більшості
6-9 червня 2024
Лідер Урсула фон дер Ляєн Ніколя Шміт Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн
Коаліція ЄНП СіД Оновити Європу
Округ лідера Німеччина Люксембург Німеччина
Попередні вибори 187 місць, 21,0 % 147 місць, 18,5 % 98 місць, 13,0 %
BDK Karlsruhe Nov 2023 Terry Reintke 2 cropped.jpg
Speech of the Lead Candidates (47941849351).jpg
Лідер Террі Рейнтке[en]
Бас Ейкхаут[en] 		Андерс Вістісен[en][1] Ришард Легутко
Нікола Прокаччіні[en]
Коаліція Зелені/ЄВА ІД ЄКР
Округ лідера Німеччина
Нідерланди 		Данія Польща-10
Південна Італія
Попередні вибори 67 місць, 11,7 % 76 місць, 10,8 % 62 місць, 8,2 %
Виграно місць 182 182 182
Лідер Вальтер Баєр[de]
Коаліція Ліві


Округ лідера Австрія
Попередні вибори 39 місць, 6,5 %
Виграно місць 182
Попередній Президент
Європейської комісії
Урсула фон дер Ляєн
ЄНП
Обраний Президент
Європейської комісії
ще не
вступив на посаду

Вибори до Європейського парламенту 2024 — десяті вибори після перших прямих виборів 1979 року, заплановані на 6-9 червня 2024 року[2][3]. Вони стануть першими після виходу Британії зі складу Європейського Союзу. На них оберуть 720 членів Європейського парламенту, які представлятимуть понад 400 мільйонів виборців з 27 країн-членів ЄС[4][5]. Оновлення складу Європейського парламенту спричиняє переобрання керівників Європейської комісії, Європейської ради, Європарламенту та Європейської служби зовнішніх справ[3][6].

Виборча система[ред. | ред. код]

Згідно зі зміненим Актом про вибори 1976 року, європейські вибори мають ґрунтуватися на пропорційній системі представництва та використовувати або систему списків, або систему єдиного перехідного голосу. Держави-члени також можуть проводити голосування на основі системи преференційних списків[7].

Спроба реформи виборчого законодавства[ред. | ред. код]

У листопаді 2015 року Європейський парламент ухвалив пропозицію про внесення змін до Акту про вибори 1976 року, до якого було внесено зміни 2002 року[8].

У червні 2018 року Рада ЄС погодила оновлення виборчого законодавства ЄС[9]. Нові положення передбачали встановлення обов'язкового мінімального порогу від 2 % до 5 % для держав-членів з понад 35 місцями в Європарламенті, а також запровадження правил, які забороняють виборцям голосувати в кількох країнах[7][8]. У липні 2018 року Європейський парламент підтримав нові заходи з модернізації європейського виборчого законодавства[10]. 13 липня 2018 року Рада ЄС схвалила внесення змін до Акту про вибори 1976[11]. Оскільки не всі країни-члени затвердили нове законодавство до виборів 2019 року, вони відбулись за старим[9]. Станом на вересень 2023 року Іспанія та Кіпр не схвалили внесення змін до виборчого законодавства ЄС; Парламент Німеччини проголосував за це влітку 2023 року[12].

У травні 2022 року Європейський парламент проголосував за новий виборчий закон, який містив би положення про обрання 28 місць за транснаціональними списками[13]. Рішення ще має бути схвалене Радою ЄС[14].

Кількість місць[ред. | ред. код]

Після виходу Великої Британії з ЄС у січні 2020 року 27 місць, виділених для Британії, розподілили між 14 країнами ЄС. 46 із 73 звільнених місць Британії залишили вільними для можливого розширення ЄС; таким чином кількість членів Європарламенту зменшилась 751 до 705[15].

У звіті Європейського парламенту, який було запропоновано в лютому 2023 року та прийнято в червні 2023 року, йшлося про зміну розподілу місць у Європейському парламенті та збільшення кількості членів Європарламенту, щоб адаптувати її до розвитку населення та зберегти дегресивну пропорційність[16][17].

26 липня 2023 року Рада ЄС досягла попередньої домовленості, відповідно до якої розмір Європейського парламенту після виборів 2024 року збільшиться до 720 місць[18]. 13 вересня 2023 року Європарламент проголосував за це рішення[19]. 22 вересня 2023 року Європейська рада затвердила склад наступного Європейського парламенту[20].

Виборча система за країнами[ред. | ред. код]

Країна Місця Дата голосув. Округи Обов'язкове голосув. Заочне голосув. Вибор. поріг Віковий ценз Мінім. вік кандидатів Прим.
Австрія Австрія 20(+1) 9 червня 1 Ні Поштою 4 % 16 18 [21][22][23]
Бельгія Бельгія 22(+1) 9 червня 3 Так[24] Поштою, за довіреністю 5 % 16 21 [21][22][25]
Болгарія Болгарія 17 9 червня[26] 1 Так — — 18 21 [21][22][27]
Греція Греція 21 9 червня 1 Так Поштою 3 % 17 25 [21][22][28]
Данія Данія 15(+1) 9 червня 1 Ні Поштою — 18 18 [21][22][29]
Естонія Естонія 7 9 червня 1 Ні Поштою, онлайн — 18 21 [21][22][30]
Ірландія Ірландія 14(+1) 7 червня[26] 3 Ні — — 18 21 [21][22][31]
Іспанія Іспанія 61(+2) 9 червня 1 Ні Поштою — 18 18 [21][22][32]
Італія Італія 76 8-9 червня 5 Ні — 4 % 18 25 [21][22][33]
Кіпр Кіпр 6 9 червня 1 Так — 1,8 % 18 21 [21][22][34]
Латвія Латвія 9(+1) 8 червня 1 Ні Поштою 5 % 18 21 [21][22][35]
Литва Литва 11 9 червня 1 Ні Поштою 5 %[a] 18 21 [21][22][36]
Люксембург Люксембург 6 9 червня 1 Так[b] Поштою — 18 18 [21][22][37]
Мальта Мальта 6 8 червня 1 Ні — — 16 18 [21][22][38]
Нідерланди Нідерланди 31(+2) 6 червня 1 Ні Поштою, за довіреністю 3,23 %[c] 18 18 [21][22][39]
Німеччина Німеччина 96 9 червня 1 Ні Поштою — 16 18 [21][22][40]
Польща Польща 53(+1) 9 червня 13 Ні — 5 % 18 21 [21][22][41]
Португалія Португалія 21 9 червня 1 Ні — — 18 18 [21][22][42]
Румунія Румунія 33 9 червня 1 Ні — 5 %[d] 18 23 [21][22][43]
Словаччина Словаччина 15(+1) 8 червня 1 Ні — 5 % 18 21 [21][22][44]
Словенія Словенія 9(+1) 9 червня 1 Ні Поштою — 18 18 [21][22][45]
Угорщина Угорщина 21 9 червня 1 Ні Поштою 5 % 18 18 [21][22][46]
Фінляндія Фінляндія 15(+1) 9 червня 1 Ні Поштою — 18 18 [21][22][47]
Франція Франція 81(+2) 9 червня 1 Ні За довіреністю — 18 18 [21][22][48]
Хорватія Хорватія 12 9 червня 1 Ні — 5 % 18 18 [21][22][49]
Чехія Чехія 21 7-8 червня 1 Ні — 5 % 18 21 [21][22][50]
Швеція Швеція 21 9 червня 1 Ні Поштою 4 % 18 18 [21][22][51]

Кандидати[ред. | ред. код]

Провідний кандидат[ред. | ред. код]

Напередодні виборів до Європейського парламенту 2014 року оголосили про нову неофіційну систему вибору президента Європейської комісії, згідно з якою провідний кандидат (нім. Spitzenkandidat) партійної групи, яка здобуде найбільшу кількість місць на виборах, стане президентом Єврокомісії[52][53]. Більшість членів Європейської ради висловилися проти цієї системи[52][53]. Попри це, 2014 року провідного кандидата від найбільшої за результатами виборів фракції, ЄНП, Жана-Клода Юнкера, було обрано президентом Єврокомісії[54]. 2019 року вибір кандидата за цією системою провалився: Манфред Вебер, провідний кандидат від фракції ЄНП, яка здобула перемогу на виборах 2019 року, не зумів здобути необхідної підтримки, провідні кандидати від інших фракцій теж не змогли заручитись необхідною підтримкою[55]. Натомість завдяки кулуарній угоді президентом було обрано Урсулу фон дер Ляєн (ЄНП), міністра оборони Німеччини, яка не була провідним кандидатом[56]. Напередодні виборів 2024 року з'явилась заклики відродити систему після незастосування її 2019 року[56].

ЄНП[57], ПЄС[58], ЄПЗ[59], ПЄЛ[60] оголосили про наміри висувати своїх провідних кандидатів, тоді як ЄКР та ІД виступили проти цієї системи[57].

Європейська народна партія[ред. | ред. код]

ЄНП провела з'їзд у Бухаресті 6-7 березня 2024 року, на якому мали ухвалити передвиборчу програму та затвердити їхнього кандидата на посаду президента Єврокомісії[61]. Для номінації кандидат повинен був здобути підтримку власної національної партії та, окрім цього, підтримку двох партій з країн ЄС, що входять до ЄНП; кінцевий термін номінацій — 21 січня 2024[62].

19 лютого 2024 року Урсула фон дер Ляєн оголосила про намір балотуватись на другий термін; її підтримала її національна партія, ХДС[63]. Номіновано на посаду президента Єврокомісії було лише її, інших кандидатів не висунули[64].

На з'їзді ЄНП Урсулу фон дер Ляєн було затверджено провідним кандидатом; за це рішення проголосували 400 делегатів, проти — 89, 10 бланків визнали недійсними. Усього було 737 делегатів з правом голосу і 591 зареєстрованих для голосування[65]. Повідомляється, що французька і словенська делегації голосували проти[66][67][68].

Партія європейських соціалістів[ред. | ред. код]

ПЄС провела виборчий з'їзд у Римі 2 березня. Для висунення претендентів, яке завершилось 17 січня, була необхідна підтримка дев'яти повноправних партій або організацій ПЄС[69]. 18 січня кандидатом на виборах обрали Ніколя Шміта[70]. На партійному з'їзді його було затверджено офіційно[71].

Альянс лібералів і демократів за Європу[ред. | ред. код]

Альянс лібералів і демократів за Європу провів позачерговий з'їзд 20-21 березня[72][73]. 7 березня прем'єр-міністр Естонії Кая Каллас заявила, що відхилила пропозицію АЛДЄ стати кандидатом у президенти Єврокомісії[74]. 11 березня Марі-Аґнес Штрак-Циммерманн, голову комітету з оборони німецького Бундестагу, номінували на позицію провідного кандидата[75]. Її кандидатуру підтримали 13 партій-членів АЛДЄ[76]. 20 березня, під час партійного з'їзду, Штрак-Циммерманн було затверджено як провідного кандидата від АЛДЄ, а також ухвалено виборчу програму[77]. Однак вона не може бути президентом Комісії, тому що, згідно з коаліційною угодою чинного уряду Німеччини, Зелені отримають право номінувати наступного президента Єврокомісії Німеччини, якщо президентом Комісії не стане представник Німеччини (тобто у випадку, якщо фон дер Ляєн не отримає необхідної підтримки)[78][79].

Європейська партія зелених[ред. | ред. код]

Під час з'їзду 2-4 лютого 2024 року в Ліоні Європейська партія зелених обрала Террі Рейнтке[en] та Баса Ейкхаута[en] своїми кандидатами в президенти Єврокомісії та ухвалила свою передвиборчу програму[80]. Кандидатами в президенти, крім Рейнтке та Ейкхаута, були також Еліна Пінто та Бенедетта Скудері[81][82]. Для участі в праймеріз було необхідно здобути підтримку принаймні п'яти партій-членів ЄПЗ[83].

Партія європейських лівих[ред. | ред. код]

На з'їзді в Любляні 24-25 лютого[84] кандидатом на посаду президента Єврокомісії від ПЄС було обрано Вальтера Баєра[de], а також затверджено виборчу програму[85].

Європейський вільний альянс[ред. | ред. код]

У жовтні 2023 року на з'їзді Європейський вільний альянс[en] обрав кандидатами в президенти Мейліс Росберг і Рауля Ромеву, а також ухвалив передвиборчу програму[86].

Європейська піратська партія[ред. | ред. код]

На загальних зборах у Люксембурзі 27 січня 2024 року Європейська піратська партія[en] висунула Марселя Колая та Анжу Хіршель головними кандидатами[87].

Вольт Європа[ред. | ред. код]

27 листопада 2023 року Вольт Європа ухвалив свою передвиборчу програму на загальних зборах в Парижі. Поки невідомо, коли партія обере своїх головних кандидатів[88].

Суперечності[ред. | ред. код]

Національне свято в Португалії[ред. | ред. код]

Через Національне свято в Португалії 10 червня, яке може призвести до зниження явки, Португалія намагалась змінити дати проведення виборів[89]. Утім, одностайної підтримки, необхідної для вибору інших дат, отримати не вдалось[2][3].

Катаргейт[ред. | ред. код]

У грудні 2022 року Європейський парламент сколихнув «Катаргейт», корупційний скандал, пов'язаний із звинуваченням чиновників Європарламенту і членів їх сімей в участі в злочинній організації, корупції та відмивання грошей під впливом Катару, Марокко і Мавританії[90][91]. Бельгійська поліція обшукала 16 будинків і затримала щонайменше чотирьох осіб у Брюсселі та його околицях[92]. Серед заарештованих були три члени Європарламенту Єва Кайлі (також віцепрезидентка Європарламенту), Андреа Коццоліно[en] та Марк Тарабелла. Серед підозрюваних — колишній член Європарламенту П'єр Антоніо Панцері, його парламентський помічник та партнер Кайлі Франческо Джорджі, колишній генеральний секретар Міжнародної конфедерації профспілок Лука Візентіні[93][94].

Угорщина[ред. | ред. код]

У грудні 2023 року міжпартійна група зі 120 членів Європейського парламенту надіслала голові Європейського парламенту Роберті Мецолі лист із вимогою позбавити Угорщину права голосу через відкат країни від демократії та «неприйнятне» використання прем'єр-міністром Віктором Орбаном права вето[95].

18 січня 2024 року Європейський парламент 345 голосами «за», 104 «проти», 29 «утрималися» ухвалив резолюцію, яка закликає Європейську раду «вжити заходів і визначити, чи здійснила Угорщина серйозні та наполегливі порушення цінностей ЄС», а також висловив жаль із приводу неспроможності Ради припинити зловживання правом вето та неспроможністю просувати процедуру статті 7, яка може призупинити право голосу звинуваченої країни[96][97][98].

Нотатки[ред. | ред. код]

  1. ↑ 7% для об'єднаних списків
  2. ↑ Необов'язкове для виборців віком від 75 років
  3. ↑ У Нідерландах немає порогу для обрання політичних партій до Європейського парламенту. Партіям необхідно отримати достатній відсоток голосів для одного місця. У Нідерландах обирають 31 члена Європейського парламенту, таким чином, щоб отримати одне місце, політичній партії необхідно набрати не менше 3,23% від загальної кількості голосів.
  4. ↑ не застосовується до незалежних кандидатів

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Far-right picks Danish MEP as token 'lead candidate'. EUobserver (англійською) . 7 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  2. ↑ а б Council confirms 6 to 9 June 2024 as dates for next European Parliament elections. consilium.europa.eu (англійською) . 22 травня 2023. Процитовано 30 січня 2024.
  3. ↑ а б в The next elections to the European Parliament will be held between 6 and 9 June 2024. Euronews (англійською) . 17 травня 2023. Процитовано 30 січня 2024.
  4. ↑ Your guide to the 2024 European election in 9 charts. Politico (англійською) . 26 січня 2024. Процитовано 30 січня 2024.
  5. ↑ Five elections set to shape Europe in 2024, the biggest ballot year in history. Euronews (англійською) . 27 грудня 2023. Процитовано 30 січня 2024.
  6. ↑ ‘Dream team’: How all the EU’s top jobs could be held by women. Politico (англійською) . 18 січня 2024. Процитовано 30 січня 2024.
  7. ↑ а б The European Parliament: electoral procedures. Європейський парламент (англійською) . березень 2023. Процитовано Європейський парламент.
  8. ↑ а б European Parliament resolution of 11 November 2015 on the reform of the electoral law of the European Union. Європейський парламент (англійською) . 11 листопада 2015. Процитовано 31 січня 2024.
  9. ↑ а б European Parliament elections: Council reaches agreement on a set of measures to modernise EU electoral law. www.consilium.europa.eu (англійською) . 7 червня 2018. Процитовано 31 січня 2024.
  10. ↑ Parliament backs a modernised EU electoral law. Європейський парламент (англійською) . 4 липня 2018. Процитовано 31 січня 2024.
  11. ↑ Council Decision (EU, Euratom) 2018/994 of 13 July 2018 amending the Act concerning the election of the members of the European Parliament by direct universal suffrage, annexed to Council Decision 76/787/ECSC, EEC, Euratom of 20 September 1976. eur-lex.europa.eu (англійською) . Процитовано 31 січня 2024.
  12. ↑ Germany's slow implementation of the 2018 EU electoral reform and unease over electoral thresholds. Європейський парламент (англійською) . 25 вересня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  13. ↑ European Parliament agrees position on EU election law overhaul. Euractiv (англійською) . 3 травня 2022. Процитовано 31 травня 2024.
  14. ↑ LEAK: Most countries hesitant about EU electoral law reform. Euractiv (англійською) . 5 липня 2023. Процитовано 3й січня 2024.
  15. ↑ Size of Parliament to shrink after Brexit. Європейський парламент (англійською) . 7 лютого 2018. Процитовано 31 січня 2024.
  16. ↑ Draft report on the composition of the European Parliament (2021/2229(INL) – 2023/0900(NLE)) [PDF] (PDF). Європейський парламент (англійською) . 14 лютого 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  17. ↑ European elections 2024: Parliament proposes more seats for nine EU countries. Європейський парламент (англійською) . 15 червня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  18. ↑ European Parliament set to grow by 15 MEPs in 2024. Politico (англійською) . 28 липня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  19. ↑ 2024 European elections: 15 additional seats divided between 12 countries. Європейський парламент (англійською) . 13 вересня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  20. ↑ European Council Decision (EU) 2023/2061 of 22 September 2023 establishing the composition of the European Parliament. eur-lex.europa.eu (англійською) . 22 вересня 2023. Процитовано 31 січня 2024.
  21. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав 2024 European elections: National rules [PDF] (PDF). Європейський парламент (англійською) . грудень 2023. Процитовано 2 лютого 2024.
  22. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав Voting age for European elections [PDF] (PDF). Європейський парламент (англійською) . серпень 2023. Процитовано 2 лютого 2024.
  23. ↑ How to vote in Austria. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  24. ↑ Voting compulsory for 16 and 17-year-olds in Belgium, court rules. Euronews (англійською) . 23 березня 2024. Процитовано 30 березня 2024.
  25. ↑ How to vote in Belgium. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  26. ↑ а б Everything you need to know: Your guide to the 2024 European elections. Euronews (англійською) . 1 березня 2024. Процитовано 30 березня 2024.
  27. ↑ How to vote in Bulgaria. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  28. ↑ How to vote in Greece. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  29. ↑ How to vote in Denmark. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  30. ↑ How to vote in Estonia. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  31. ↑ How to vote in Ireland. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  32. ↑ How to vote in Spain. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  33. ↑ How to vote in Italy. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  34. ↑ How to vote in Cyprus. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  35. ↑ How to vote in Latvia. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  36. ↑ How to vote in Lithuania. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  37. ↑ How to vote in Luxembourg. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  38. ↑ How to vote in Malta. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  39. ↑ How to vote in Netherlands. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  40. ↑ How to vote in Germany. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  41. ↑ How to vote in Poland. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  42. ↑ How to vote in Portugal. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  43. ↑ How to vote in Romania. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  44. ↑ How to vote in Slovakia. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  45. ↑ How to vote in Slovenia. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  46. ↑ How to vote in Hungary. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  47. ↑ How to vote in Finland. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  48. ↑ How to vote in France. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  49. ↑ How to vote in Croatia. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  50. ↑ How to vote in the Czech Republic. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  51. ↑ How to vote in Sweden. Європейський парламент (англійською) . Процитовано 3 лютого 2024.
  52. ↑ а б Commission’s Spitzenkandidat process at risk. Politico (англійською) . 1 лютого 2018. Процитовано 5 березня 2024.
  53. ↑ а б What is a spitzenkandidat?. Euronews (англійською) . 24 квітня 2019. Процитовано 5 березня 2024.
  54. ↑ Who killed the Spitzenkandidat?. Politico (англійською) . 5 липня 2019. Процитовано 5 березня 2024.
  55. ↑ Ursula Von der Leyen: why controversial choice for EU top job may actually have been the right one. The Conversation (англійською) . 17 липня 2019. Процитовано 5 березня 2024.
  56. ↑ а б Future of spitzenkandidaten could rest on next year’s EU elections. Euronews (англійською) . 19 травня 2023. Процитовано 5 березня 2024.
  57. ↑ а б EPP backs spitzenkandidat, as other right parties abandon the process. Euractiv (англійською) . 5 травня 2023. Процитовано 5 березня 2024.
  58. ↑ Commissioner Schmit set for Socialists’ top job ahead of EU elections, backed by Germany and Spain. Euractiv (англійською) . 15 січня 2024. Процитовано 5 березня 2024.
  59. ↑ Greens to elect a ‘spitzenkandidat’ for next EU elections. Euractiv (англійською) . 31 березня 2023. Процитовано 5 березня 2024.
  60. ↑ The Left will have a spitzenkandidat for 2024 EU elections. Euractiv (англійською) . 19 червня 2023. Процитовано 5 березня 2024.
  61. ↑ European People’s Party Congress in Bucharest – press registration. Європейська народна партія (англійською) . 11 січня 2024. Процитовано 4 лютого 2024.
  62. ↑ Voting Regulation for the Election of the EPP Candidate for President of the European Commission for the 2024 European Elections [pdf] (PDF). ЄНП (англійською) . Архів оригіналу (PDF) за 6 лютого 2024. Процитовано 15 січня 2024.
  63. ↑ Ursula von der Leyen announces re-election bid as European Commission president. Euronews (англійською) . 19 лютого 2024. Процитовано 5 березня 2024.
  64. ↑ Nomination process for EPP lead candidate ahead of European elections closed. ЄНП (англійською) . 21 лютого 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  65. ↑ Europe's centre-right party clears path for von der Leyen’s re-election, despite some objection. Euronews (англійською) . 7 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  66. ↑ EPP eyes socialists, liberals for pro-EU coalition as Breton questions von der Leyen. Euractiv (англійською) . 8 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  67. ↑ Von der Leyen’s pitch for 5 more years: Yes to farmers, no to the far right. Politico (англійською) . 7 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  68. ↑ Von der Leyen crowned EPP lead candidate, switches to campaign mode. Euractive (англійською) . 7 березня 2024. Процитовано 15 січня 2024.
  69. ↑ PES Election Congress to take place in Rome. Партія європейських соціалістів (англійською) . 12 січня 2024. Процитовано 4 лютого 2024.
  70. ↑ Nicolas Schmit nominated for PES Common Candidate. Партія європейських соціалістів (англійською) . 18 січня 2024. Процитовано 6 лютого 2024.
  71. ↑ European socialists elect Nicolas Schmit as lead candidate to face off against Ursula von der Leyen. Euronews (англійською) . 3 березня 2024. Процитовано 5 березня 2024.
  72. ↑ PRESS RELEASE - ALDE Party Council: two new Italian members, lead candidate process, new Secretary General. Альянс лібералів і демократів за Європу (англійською) . 21 жовтня 2023. Процитовано 6 лютого 2024.
  73. ↑ ALDE Party Extraordinary Congress Brussels 2024. Альянс лібералів і демократів за Європу (англійською) . Процитовано 6 лютого 2024.
  74. ↑ Каллас відхилила пропозицію стати кандидатом на виборах голови Єврокомісії. РБК-Україна (українською) . 7 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  75. ↑ Strack-Zimmermann nominated as ALDE Party lead candidate. Альянс лібералів і демократів за Європу (англійською) . 11 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  76. ↑ German defense hawk sets sights on EU job. Deutsche Welle (англійською) . 12 березня 2024. Процитовано 15 березня 2024.
  77. ↑ Liberals confirm lead candidate, adopt 2024 Manifesto in Brussels. Альянс лібералів і демократів за Європу (англійською) . 20 березня 2024. Процитовано 21 березня 2024.
  78. ↑ Germany's Greens to have right to nominate European Commissioner. Reuters (англійською) . 24 листопада 2021. Процитовано 21 березня 2024.
  79. ↑ Summit time: Leaders search for money for EU defense. Politico (англійською) . 21 березня 2024. Процитовано 21 березня 2024.
  80. ↑ European Greens field Terry Reintke and Bas Eickhout as top candidates (‘Spitzenkandidaten’) for EU elections. Європейські зелені (англійською) . 3 лютого 2024. Процитовано 10 лютого 2024.
  81. ↑ Get to know the contenders for Leading Candidates 2024. Європейські зелені (англійською) . 6 грудня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  82. ↑ Contenders for Leading Candidates 2024. Європейські зелені (англійською) . 2 грудня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  83. ↑ Two MEPs, two outsiders join race for Greens’ EU election lead candidates. Euractive (англійською) . 30 листопада 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  84. ↑ THE PARTY OF THE EUROPEAN LEFT IS READY FOR THE UPCOMING EUROPEAN ELECTION. Європейські ліві (англійською) . Процитовано 10 лютого 2024.
  85. ↑ European Left elects Walter Baier as lead candidate, wants working class to drive green fight. Euractiv (англійською) . 25 лютого 2024. Процитовано 5 березня 2024.
  86. ↑ Maylis Roßberg and Raül Romeva ratified as EFA Spitzenkandidaten tandem. Європейський вільний альянс (англійською) . 23 жовтня 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  87. ↑ PPEU NOMINATES MARCEL KOLAJA AND ANJA HIRSCHEL AS SPITZENKANDIDATEN FOR 2024 EU ELECTIONS. Європейська піратська партія (англійською) . 27 січня 2024. Процитовано 10 лютого 2024.
  88. ↑ Volt Europa Unveils Bold Vision for Europe and Elects New Leadership. Вольт Європа (англійською) . 27 листопада 2023. Процитовано 10 лютого 2024.
  89. ↑ 2024 EU elections will take place June 6-9. Politico (англійською) . 17 травня 2023. Процитовано 1 лютого 2024.
  90. ↑ Qatargate, one year on: EU corruption scandal still unsolved. Deutsche Welle (англійською) . 8 грудня 2023. Процитовано 1 лютого 2024.
  91. ↑ Parliament’s Qatargate debate: Build a wall or look inside. Politico (англійською) . 5 травня 2023. Процитовано 1 лютого 2024.
  92. ↑ Qatar corruption scandal rocks EU Parliament. Politico (англійською) . 9 грудня 2022. Процитовано 1 лютого 2024.
  93. ↑ The mystery of the untouched lawmaker at the heart of Qatargate. Politico (англійською) . 7 грудня 2023. Процитовано 1 лютого 2024.
  94. ↑ Anatomy of a scandal: How ‘Qatargate’ crisis shook EU to its core. Politico (англійською) . 17 грудня 2022. Процитовано 1 лютого 2024.
  95. ↑ 120 MEPs demand Hungary be stripped of its voting rights over Viktor Orbán's 'unacceptable' actions. Euronews (англійською) . 12 січня 2024. Процитовано 1 лютого 2024.
  96. ↑ European Parliament resolution of 18 January 2024 on the situation in Hungary and frozen EU funds. Європейський парламент (англійською) . 18 січня 2024. Процитовано 1 лютого 2024.
  97. ↑ The Hungarian government threatens EU values, institutions, and funds, MEPs say. Європейський парламент (англійською) . 18 січня 2024. Процитовано 1 лютого 2024.
  98. ↑ MEPs threaten legal action if Commission unfreezes more funds for Hungary. Euronews (англійською) . 18 січня 2024. Процитовано 1 лютого 2024.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вибори_до_Європейського_парламенту_2024&oldid=42227351