Вовк рудий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Вовк рудий
Період існування: 0.01–0 млн р. т.
голоцен
Canis rufus 2 - Syracuse Zoo.jpg
Біологічна класифікація редагувати
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клада: Синапсиди (Synapsida)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид:
Вовк рудий (C. rufus)
Біноміальна назва
Canis rufus
історичний ареал вовка рудого
Філогенетична гілка вовка сірого, койота й вовка рудого й вовка східного

Вовк рудий (Canis rufus або Canis lupus rufus) — вид родини псові (Canidae) ряду хижі. Цей вид перебуває на межі зникнення; він був вимерлим у дикій природі, а згодом реінтродукованим. Вовк рудий менший за вовка сірого і більший за койота. Він стрункий і довгоногий. Зараз у природі живе тільки на півострові Альбемарл у Північній Кароліні. Полює на копитних (передусім, білохвостих оленів), гризунів та інших дрібних ссавців.

Таксономія[ред. | ред. код]

Таксономічний статус рудого вовка викликає широкі суперечки. Зокрема, Вілсон та ін. на основі ДНК-аналізів запропонували виділити Canis lupus lycaon і Canis rufus в окремий вид[1]. Новак провів морфометричні дослідження черепів і також дійшов висновку, що рудий вовк, скоріш за все, не є гібридом сірого вовка (Canis lupus) й койота (Canis latrans)[2].

Морфологія[ред. | ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 100—130 см, хвіст: 30–42 см, висота в плечах: 66–79 см, вага: 20–40 кг.

Опис. Хоча червоний елемент хутра іноді виділяється, верхня частина тіла, як правило, є сумішшю корицево-жовтуватого, або рудувато-коричневого з сірим або чорним; спинна область, як правило, в значній мірі вкрита чорним. Морда, вуха і зовнішні поверхні кінцівок, зазвичай, руді. Нижня частина тіла від білуватого до блідо-рожево-коричневого і кінчик хвоста чорний. Є повідомлення про частково-чорних і повністю чорних особин у лісах південного сходу. Від Canis lupus відрізняється своєю вужчою пропорцією тіла і черепа, коротшою шерстю і відносно довшими ногами і вухами[3].

Поведінка[ред. | ред. код]

Нори для вигодовування потомства розташовуються в стовбурах порожнистих дерев, берегах річок і на піщаних пагорбах. Нори, які тварина або викопує сама або захоплює собі від деяких інших тварин, в середньому ≈ 2,4 м завдовжки і зазвичай поширюються не далі, ніж на 1 м нижче поверхні. Рудий вовк в основному нічний, але може збільшити денну активність протягом зими. Полює на відносно невеликій частині території свого проживання протягом 7–10 днів, а потім переходить до іншої області. Зазначеною здобиччю є нутрії, ондатри, інші гризуни, кролики, олені, свині і падло. Основною соціальною одиницею мабуть є пари. Групи з 2–3 осіб є найпоширенішими. Нормальний вік розосередження, ймовірно, 16–22 місяців. Вокалізації є середніми між вокалізаціями Canis latrans і Canis lupus[3].

Життєвий цикл[ред. | ред. код]

Спарювання відбувається з січня по березень, потомство з'являється на світ весною. Вагітність триває 60–63 днів. Може народитися до 12 щенят, але, як правило, народжується ≈ 4–7. Деякі з осіб у Північній Кароліні, як відомо, жили більше 4 років в дикій природі, а тривалість життя в неволі може сягати принаймні 14 років[3].

Генетика[ред. | ред. код]

Диплоїдне число хромосом 2n=78[4].

Поширення[ред. | ред. код]

Вид був зниклим в дикій природі в 1980 році, але був знову заселений у неї Службою рибних ресурсів та дикої природи США у 1987 році в східну частину Північної Кароліни. Загальна чисельність населення у відновленій області <150 (з яких не більше 50 дорослі особини)[5].

Враховуючи їхнє широке історичне поширення вовк рудий, ймовірно, використовував великий набір типів середовища проживання свого часу. Остання природна популяція використовувала прибережні болота прерій південно-західної Луїзіани та південного сходу Техасу. Однак багато хто погоджується, що це середовище, ймовірно, не є типовим місцем проживання. Є свідчення того, що вид проживав у річкових лісах і болотах південного сходу США. Реінтродуковані руді вовки і їхні нащадки використовують як сільськогосподарські угіддя так і мозаїку лісу з водно-болотними угіддями[5].

Загрози та охорона[ред. | ред. код]

Основною загрозою для збереження виду в дикій природі є гібридизація з койотом або гібридом рудий вовк + койот. Ще одна загроза — смертність від транспортних засобів. Вид знаходиться у трьох національних природних заказниках, які забезпечують важливу роль захисту цих вовків[5].

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. Wilson, P.J.; Grewal, S.; Lawford, I. D.; Heal, J. N. M.; Granacki, A. G.; Pennock, D.; Theberge, J. B.; Theberge, M. T.; Voigt, D. R.; Waddell, W.; Chambers, R. E.; Paquet, P. C.; Goulet, G.; Cluff, D.; White, B. N. DNA profiles of the eastern Canadian wolf and the red wolf provide evidence for a common evolutionary history independent of the gray wolf // Canadian Journal of Zoology. — 2000. — Вип. 78. — № 12. — С. 2156–2166. — DOI:10.1139/z00-158. (англ.)
  2. Nowak, R. M. The original status of Wolves in Eastern North America // Southeastern Naturalist. — 2002. — Вип. 1. — № 2. — С. 95–130. (англ.)
  3. а б в Nowak R. M. Walker's carnivores of the world. — JHU Press, 2005. — С. 99, 100. (англ.)
  4. Kelly, B. T.; Beyer, A.; Phillips, M. K. Red wolf / Canids, foxes, wolves, jackals, and dogs. — IUCN, 2004. — С. 87–92. (англ.)
  5. а б в Вебсайт [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] МСОП