Шакал звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шакал звичайний
Canis aureus Revivim.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид: Шакал звичайний
Біноміальна назва
Canis aureus
(Linnaeus, 1758)
Ареал звичайного шакала
Ареал звичайного шакала
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Canis aureus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Canis aureus
EOL logo.svg EOL: 328681
ITIS logo.svg ITIS: 183817
IUCN logo.svg МСОП: 3744
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 68724
Fossilworks: 104156

Шакал звичайний[1] або шакал азійський[2] (лат. Canis aureus) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Вид, що активно розселюється принаймні в останні 20 років на північ, і наразі відомий на більшій частині країн Східної Європи до Естонії включно.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал у світі[ред.ред. код]

У знаменитому дослідженні Яворницького згадується що за часів Запорізької Січі це був звичайний звір (називався чокалка) на території вольностей низових козаків[3][4]. У XIX ст. найближчими до України територіями, де мешкав шакал, були Кавказ[5] і Греція[6].

Широко розповсюджений (завдяки всеїдності) у Північній і Північно-Східній Африці, Туреччині, на Балканському півострові, на Аравійському півострові й далі по всій південно-західній Азії (в тому числі на Шрі-Ланці) до В'єтнаму. З недавніх пір зареєстрований також в Угорщині та на півдні України.

Мешкає в найрізноманітніших місцях проживання, які варіюють від сахельної (південна межа пустелі Сахари, найменша кількість опадів там може бути 100—200 мм на рік) пустелі до вічнозелених лісів М'янми й Таїланду. Це можуть бути напівпустелі, різного виду луки, савани в Африці, ліси, мангрові ліси, сільськогосподарські й приміських місця проживання в Індії та Бангладеш. Шакали були зафіксовані на висоті 3800 м у горах Бейл Ефіопії й добре відомі навколо гірської станції на висоті 2000 м в Індії[7].

Ареал у Східній Європі[ред.ред. код]

Динаміка поширення шакала в Україні (за: Zagorodniuk, 2014)[8]

.

Починаючи з 1998—2000 років, цей вид почав розселення територією України. Найбільш стабільні його поселення сформовано в приморських регіонах, зокрема в заплавах Дунаю, Дністра, Бугу і Дніпра. Через Україну вид проник на терени Польщі, Білорусі та Естонії.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 600—1060 мм, хвіст: 200—300 мм, висота в плечах: 380—500 мм, вага: 7—15 кг.

Опис. Хутро, як правило, досить грубе й не дуже довге. Спинна область строката чорна й сіра; голова, вуха, боки, і кінцівки руді або червонувато-коричневі; низ блідо імбирного або майже білого кольору, а кінчик хвоста чорний[9].

Поведінка[ред.ред. код]

Він суворо нічний у районах проживання людей, але може бути частково денним у інших місцях. Дуже опортуністичний щодо їжі, поживою є молоді газелі, гризуни, зайці, наземні птахи і їхні яйця, плазуни, жаби, риби, комахи, і фрукти. Не проминає падло за нагоди, але є хорошим мисливцем.

Основною соціальною одиницею є пара і їхнє потомство. Моногамія є правилом, хоча зв'язок у парі, схоже, не такий сильний, як у Canis mesomelas (Шакал чепрачний). Іноді молодь минулого року залишаються в безпосередній близькості від батьків і, навіть, матері та її нового потомства. Однак частіше один або два підлітки залишаються з батьками, утримуючись від розмноження, й допомагають у догляді за наступним поколінням[9].

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Пологи відбуваються в основному в січні-лютому в Східній Африці, у квітні-травні в Центральній Азії, але протягом усього року в тропічній Азії. Вагітність триває 63 дні. Приплоди містять від один до дев'яти, як правило, двоє — четверо цуценят. Вага новонароджених 201—214 грам. Очі відкриваються приблизно на 10 день і вони починають приймати тверду їжу в, близько, 3 місяці. Обоє батьків забезпечують їжу та захист. Статева зрілість настає в 11 місяців. У неволі тривалість життя становить до 16 років[9].

Генетика[ред.ред. код]

Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=78. Роберт Вейн у 1993 році провів ДНК-аналіз домашніх псів та диких представників роду псів. Аналіз показав, що хоча Canis aureus може представляти деяку частку генотипу собаки, шакал, видається, не дав важливого генетичного вкладу в еволюцію собаки[10].

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Урбанізація, індустріалізація та інтенсифікація сільського господарства, місцева політика винищення й отруєння (наприклад, в Ізраїлі й Марокко) є найбільшими загрозами. Присутній у великому числі природоохоронних зон[7].

Джерела[ред.ред. код]

  1. Особливості Екології Шакала Звичайного (Canis Aureus L.) на Острові Бірючий
  2. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення Підписана у Вашингтоні, округ Колумбія, 3 березня 1973 р. Виправлена в Бонні 22 червня 1979 р.
  3. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. — Львів : Світ, 1990. — Т. 1. — С. 42.
  4. Барабаш-Никифоров I.I. Нариси фавни степової Наддніпрянщини. — Державне видавництво України, 1928. — С. 15.
  5. Постельсъ, А.; Сапожниковъ, А. Естественная Исторія. Зоологія. — Санктпетербургъ : Типографія Штаба Военно-Учебныхъ Заведеній, 1852. — С. 138.
  6. Верхратський, І. Зоольогія на низші кляси середних шкіл. — Львів : Українська книгарня і антикварня, 1922. — С. 19.
  7. а б Jhala, Y. & Moehlman, P.D. (2008). Canis aureus. iucnredlist.org. МСОП. Процитовано 09.09.2017. 
  8. Zagorodniuk I. Golden Jackal (Canis aureus) in Ukraine: Modern Expansion and Status of Species // Proceedings of the National Museum of Natural History. — 2014. — Vol. 12. — P. 100—105.
  9. а б в Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, P. 94
  10. Steven R. Lindsay Handbook of applied dog behavior and training — Wiley-Blackwell, 2000, pp. 11,12
Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.