Шакал звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шакал звичайний
Canis aureus Revivim.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид: Шакал звичайний
Біноміальна назва
Canis aureus
(Linnaeus, 1758)
Ареал звичайного шакала
Ареал звичайного шакала
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Canis aureus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Canis aureus
EOL logo.svg EOL: 328681
ITIS logo.svg ITIS: 183817
IUCN logo.svg МСОП: 3744
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 68724
Fossilworks: 104156

Шакал звичайний[1] або шакал азійський[2] (лат. Canis aureus) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Вид, що активно розселюється принаймні в останні 20 років на північ, і наразі відомий на більшій частині країн Східної Європи до Естонії включно. Цей соціальний хижак всеїдний, споживає від плодів і комах до малих копитних. У 2015 році дослідження ДНК показали, що шість африканських підвидів C. aureus мають бути виділені в окремий вид, Canis anthus[3].

Поширення[ред.ред. код]

Ареал у світі[ред.ред. код]

Широко розповсюджений (завдяки всеїдності) у Туреччині, на Балканському півострові, на Аравійському півострові й далі по всій південно-західній Азії (в тому числі на Шрі-Ланці) до В'єтнаму. З недавніх пір зареєстрований також в Угорщині та на півдні України. Золоті шакали з Ізраїлю мають вищу генетичну різноманітність, ніж з Європи. Це, як вважають, пов'язано з тим, що ізраїльські шакали гібридизовані з собаками, вовками та Canis anthus[4].

Мешкає в найрізноманітніших місцях проживання, це можуть бути напівпустелі, різного виду луки, савани, ліси, мангрові ліси, узбережжя, сільськогосподарські й приміських місця проживання в Індії та Бангладеш. Має здатність відмовитися від рідин і спостерігається на островах, які не мають прісної води. Шакали уникають безводних пустель, але їх можна знайти на краю пустель або в оазисах. Шакали добре відомі навколо гірської станції на висоті 2000 м в Індії. Вони витримують морози до -25 й більше градусів, але не адаптовані до глибокого снігу[5].

Ареал у Європі[ред.ред. код]

Поширення золотистого шакала в Європі станом на 2016 рік
Динаміка поширення шакала в Україні (за: Zagorodniuk, 2014)[6]

У знаменитому дослідженні Яворницького згадується що за часів Запорізької Січі це був звичайний звір (називався чокалка) на території вольностей низових козаків[7][8]. У XIX ст. найближчими до України територіями, де мешкав шакал, були Кавказ[9] і Греція[10].

Порівняно з більшим видом Canis lupaster, знайдено досить небагато викопних решток C. aureus, але, зокрема, з пізнього плейстоцену на території Італії[11]. На початку XX ст. ареал шакала поширився на всі Балкани, на початку XXI ст. досяг на півночі Італії, Австрії, Угорщини, Румунії, Молдови, України.

Починаючи з 1998—2000 років, цей вид почав розселення територією України. Найбільш стабільні його поселення сформовано в приморських регіонах, зокрема в заплавах Дунаю, Дністра, Бугу і Дніпра. Нині (2015 р.) Окремі особини фіксуються на теренах Швейцарії, Німеччини, Чехії, Словаччини, Польщі, Білорусі, Литви, Латвії, Естонії.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 600—1060 мм, хвіст: 200—300 мм, висота в плечах: 380—500 мм, вага: 7—15 кг.

Опис. Хутро, як правило, досить грубе й не дуже довге. Спинна область строката чорна й сіра; голова, вуха, боки, і кінцівки руді або червонувато-коричневі; низ блідо імбирного або майже білого кольору, а кінчик хвоста чорний[12].

Поведінка[ред.ред. код]

Він суворо нічний у районах проживання людей, але може бути частково денним у інших місцях. Дуже опортуністичний щодо їжі, поживою є молоді газелі, гризуни, зайці, наземні птахи і їхні яйця, плазуни, жаби, риби, комахи, і фрукти. Не проминає падло за нагоди, але є хорошим мисливцем.

Основною соціальною одиницею є пара і їхнє потомство. Моногамія є правилом, хоча зв'язок у парі, схоже, не такий сильний, як у Canis mesomelas (Шакал чепрачний). Іноді молодь минулого року залишаються в безпосередній близькості від батьків і, навіть, матері та її нового потомства. Однак частіше один або два підлітки залишаються з батьками, утримуючись від розмноження, й допомагають у догляді за наступним поколінням[12].

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Пологи відбуваються в основному в січні-лютому в Східній Африці, у квітні-травні в Центральній Азії, але протягом усього року в тропічній Азії. Вагітність триває 63 дні. Приплоди містять від один до дев'яти, як правило, двоє — четверо цуценят. Вага новонароджених 201—214 грам. Очі відкриваються приблизно на 10 день і вони починають приймати тверду їжу в, близько, 3 місяці. Обоє батьків забезпечують їжу та захист. Статева зрілість настає в 11 місяців. У неволі тривалість життя становить до 16 років[12].

Генетика[ред.ред. код]

Фото Canis aureus, зроблене в Польщі 2015 р.
Фото Canis anthus з Танзанії

Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=78. Роберт Вейн у 1993 році провів ДНК-аналіз домашніх псів та диких представників роду псів. Аналіз показав, що хоча Canis aureus може представляти деяку частку генотипу собаки, шакал, видається, не дав важливого генетичного вкладу в еволюцію собаки[13].

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Урбанізація, індустріалізація та інтенсифікація сільського господарства, місцева політика винищення й отруєння (наприклад, в Ізраїлі) є найбільшими загрозами. Присутній у великому числі природоохоронних зон[5].

Джерела[ред.ред. код]

  1. Особливості Екології Шакала Звичайного (Canis Aureus L.) на Острові Бірючий
  2. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення Підписана у Вашингтоні, округ Колумбія, 3 березня 1973 р. Виправлена в Бонні 22 червня 1979 р.
  3. Koepfli K.-P. et al. Genome-wide Evidence Reveals that African and Eurasian Golden Jackals Are Distinct Species // Current Biology. — 2015. — Вип. 25. — № 16. — С. 2158–2165. — DOI:10.1016/j.cub.2015.06.060.
  4. Rutkowski R. et al. A European Concern? Genetic Structure and Expansion of Golden Jackals (Canis aureus) in Europe and the Caucasus // PLoS ONE. — 2015. — Вип. 10. — № 11. — С. e0141236. — DOI:10.1371/journal.pone.0141236.
  5. а б Jhala, Y. & Moehlman, P.D. (2008). Canis aureus. iucnredlist.org. МСОП. Процитовано 09.09.2017. 
  6. Zagorodniuk I. Golden Jackal (Canis aureus) in Ukraine: Modern Expansion and Status of Species // Proceedings of the National Museum of Natural History. — 2014. — Vol. 12. — P. 100—105.
  7. Яворницький Д.І. Історія запорізьких козаків. — Львів : Світ, 1990. — Т. 1. — С. 42.
  8. Барабаш-Никифоров I.I. Нариси фавни степової Наддніпрянщини. — Державне видавництво України, 1928. — С. 15.
  9. Постельсъ, А.; Сапожниковъ, А. Естественная Исторія. Зоологія. — Санктпетербургъ : Типографія Штаба Военно-Учебныхъ Заведеній, 1852. — С. 138.
  10. Верхратський, І. Зоольогія на низші кляси середних шкіл. — Львів : Українська книгарня і антикварня, 1922. — С. 19.
  11. Kurten B. Pleistocene Mammals of Europe. — Routledge, 2017. — С. 111.
  12. а б в Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, P. 94
  13. Steven R. Lindsay Handbook of applied dog behavior and training — Wiley-Blackwell, 2000, pp. 11,12
Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.