Шакал звичайний

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Шакал звичайний
Canis aureus Revivim.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Хижі (Carnivora)
Родина: Псові (Canidae)
Рід: Пес (Canis)
Вид: Шакал звичайний
Біноміальна назва
Canis aureus
(Linnaeus, 1758)
Ареал звичайного шакала
Ареал звичайного шакала
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Canis aureus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Canis aureus
EOL logo.svg EOL: 328681
ITIS logo.svg ITIS: 183817
IUCN logo.svg МСОП: 3744
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 68724
Fossilworks: 104156

Шакал звичайний[1] або шакал азійський[2] (лат. Canis aureus) — вид родини псових (Canidae), ряду хижих. Вид, що активно розселюється принаймні в останні 20 років на північ, і наразі відомий на більшій частині країн Східної Європи до Естонії включно.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал у світі[ред.ред. код]

Широко розповсюджений (завдяки всеїдності) в Північній і Північно-Східній Африці, Туреччині, на Балканському півострові, на Аравійському півострові і далі по всій південно-західній Азії (в тому числі на Шрі-Ланці) до В'єтнаму. З недавніх пір зареєстрований також в Угорщині та на півдні України. У знаменитому дослідженні Яворницького згадується що за часів Запорізької Січі це був звичайний звір (називався чокалка) на території вольностей низових козаків.[3][4]

Мешкає в найрізноманітніших місцях проживання, які варіюють від сахельної (південна межа пустелі Сахари, найменша кількість опадів там може бути 100—200 мм на рік) пустелі до вічнозелених лісів М'янми і Таїланду. Це можуть бути напівпустелі, різного виду луки, савани в Африці, ліси, мангрові ліси, сільськогосподарські і приміських місця проживання в Індії та Бангладеші. Шакали були зафіксовані на висоті 3800 м в горах Бейл Ефіопії і добре відомі навколо гірської станції на висоті 2000 м в Індії.[5]

Ареал у Східній Європі[ред.ред. код]

Динаміка поширення шакала в Україні (за: Zagorodniuk, 2014)[6]

Починаючи з 1998—2000 років, цей вид почав розселення територією України. Найбільш стабільні його поселення сформовано у приморських регіонах, зокрема в заплавах Дунаю, Дністра, Бугу і Дніпра. Через Україну вид проник на терени Польщі, Білорусі та Естонії.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 600—1060 мм, хвіст: 200—300 мм, висота в плечах: 380—500 мм, вага: 7-15 кг.

Опис. Хутро, як правило, досить грубе і не дуже довге. Спинна область строката чорна і сіра; голова, вуха, боки, і кінцівки руді або червонувато-коричневі; низ блідо імбирного або майже білого кольору, а кінчик хвоста чорний.[7]

Поведінка[ред.ред. код]

Він суворо нічний у районах проживання людей, але може бути частково денним у інших місцях. Дуже опортуністичний щодо їжі, яка включає в себе молодих газелей, гризунів, зайців, наземних птахів і їх яйця, плазунів, жаб, риб, комах, і фрукти. Не проминає падло при нагоді, але є хорошим мисливцем.

Основною соціальною одиницею є пара і їх потомство. Моногамія є правилом, хоча зв'язок у парі, схоже, не такий сильний, як у Canis mesomelas (Шакал чепрачний). Іноді молодь минулого року залишаються в безпосередній близькості від батьків і навіть матері і її нового потомства. Однак звичайнішою процедурою для одного або двох підлітків залишатися з батьками, утримуючись від розмноження і допомагати в догляді за наступним поколінням.[7]

Життєвий цикл[ред.ред. код]

Пологи відбуваються в основному в січні-лютому в Східній Африці, у квітні-травні в Центральній Азії, але протягом усього року в тропічній Азії. Вагітність триває 63 дні. Приплоди містять від один до дев'яти, як правило, двоє — четверо цуценят. Вага новонароджених 201—214 грам. Очі відкриваються приблизно на 10 день і вони починають приймати тверду їжу в, близько, 3 місяці. Обоє батьків забезпечують їжу та захист. Статева зрілість настає у 11 місяців. У неволі тривалість життя становить до 16 років[7]

Генетика[ред.ред. код]

Каріотип характеризується диплоїдним числом, 2n=78. Роберт Вейн у 1993 році провів ДНК-аналіз домашніх псів та диких представників роду псів. Аналіз показав, що хоча Canis aureus може представляти деяку частку генотипу собаки, шакал, видається, не дав важливого генетичного вкладу в еволюцію собаки.[8]

Загрози та охорона[ред.ред. код]

Урбанізація, індустріалізація та інтенсифікація сільського господарства, місцева політика винищення і отруєння (наприклад, в Ізраїлі й Марокко) є найбільшими загрозами. Присутній у великому числі природоохоронних зон.[5]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Особливості Екології Шакала Звичайного (Canis Aureus L.) на Острові Бірючий
  2. Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення Підписана у Вашингтоні, округ Колумбія, 3 березня 1973 р. Виправлена в Бонні 22 червня 1979 р.
  3. Яворницький Д. І. Історія запорізьких козаків. 1 том. Львів: видавництво «Світ», 1990, с.42 [1]
  4. Барабаш-Никифоров I. I. Нариси фауни степової Наддніпрянщини (колишньої Катеринославщини). [Частина 1: Загальний огляд природи; частина 2: Фауна краю]. — Дніпропетровськ: Держ. вид-во України, 1928. с.15
  5. а б Веб-сайт МСОП
  6. Zagorodniuk I. Golden Jackal (Canis aureus) in Ukraine: Modern Expansion and Status of Species // Proceedings of the National Museum of Natural History. — 2014. — Vol. 12. — P. 100—105.
  7. а б в Ronald M. Nowak Walker's carnivores of the world — JHU Press, 2005, p. 94
  8. Steven R. Lindsay Handbook of applied dog behavior and training — Wiley-Blackwell, 2000, pp. 11,12
Трубкозуб Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.