Кодацька паланка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кодацька паланка
COA Kodak palanka.svg
Герб
Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734—1775 рр.)
Паланковий устрій Вольностей Війська Запорозького (1734—1775 рр.)
Паланкове місто Новий Кодак
Країна Herb Viyska Zaporozkogo Nyzovoho (Alex K).svg Військо Запорозьке Низове
Офіційна мова українська
Населення
 - повне
Площа
 - повна 12 тис. км²
Дата заснування 1734

Кодацька паланка — адміністративно-територіальна одиниця Війська Запорозького Низового у 18 столітті. Центр паланки — місто Новий Кодак (нині у складі м. Дніпро)

Географія та устрій[ред. | ред. код]

Паланка містилася між річками Дніпро і Базавлук та верхів'ям Інгульця з одного боку й річкою Тясмином або, з 1752 року, з новосербською граничною лінією з другого, у майбутніх Катеринославському й Верхньодніпровському повітах.

До паланки належали села й зимівники: Старий Кодак, Волоські хутори, Половиця, Микитине, Кічкас, Біленьке, Тарасівка, Медовець, хутір Грязного, Кемликівка, Набоківка, Тарамське, Карнаухівка, Тритузне, Романкове, Бородаївка, Мишурин Ріг, Комісарівка, Лихівка, Томаківка, Саксагань, Михайлівка та інші — всього у межах паланки знаходилося понад тисячу зимівників, більшість з них належала найзаможнішим запорожцям. Центром паланки було м. Новий Кодак, яке мало укріплення, гарнізон та паланкову канцелярію. Це був також значний торговельний осередок, тут проходили ярмарки. У місті у 1770-х рр. мешкало 673 родини «посполитих козаків».

Після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. російський уряд утворив на землях паланки Саксаганський (Кодацький) та Слов'янський повіти Новоросійської губернії. З утвореням Катеринославської губернії у 1802 р. землі Кодацької паланки опинилися у її складі, а після низки реформ з 1932 р. — у складі Дніпропетровської області т правобережжя Запорізької області.

Полковники[ред. | ред. код]

  • Харко Кривий (1665)
  • Федір Кармазин (1697)
  • Василь Зеленко (1747—1749)
  • Степан Чорний (1750)
  • Яків Таран (1750)
  • Пархом Чорний (1751)
  • Григорій Якимов (1752)
  • Федір Покотило (1752)
  • Стефан Савелієв (1753—1754)
  • Федір Чумак (1754)
  • Михайло Сидоров (1754)
  • Федір Іванов (1754)
  • Григорій Якимов (1754)
  • Іван Товкачівський (1755)
  • Федір Сьомак (1755)
  • Степан Мовчан (1756—1757)
  • Григорій Кононович Кривий (1758)
  • Степан Чорний (1758)
  • Іван Ічанський (1759)
  • Іван Горбоніс (1760)
  • Петро Іванов (1761)
  • Іван Кулик (1762)
  • Іван Касяненко (1765)
  • Мусій Чорний (1766)
  • Антін Красовський (1766)
  • Назар Поперечний (1768)
  • Йосип Калнишевський (1769)
  • Олексій Сокур (1770)
  • Стефан Блакитний (1770—1771)
  • Гаврило Попович (1771—1772)
  • Василь Нечай (1772—1773)
  • Яким Свитий (1774—1775)

Джерела та література[ред. | ред. код]