Віньківці

Селище Віньківці
	Герб Віньківців
Країна	Україна
Область	Хмельницька область
Район	Хмельницький район
Громада	Віньковецька селищна громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано	1493
Статус	із 2024 року
Площа	8,223 км²
Населення	▼ 6244 (01.01.2018)
Густота	759,3 осіб/км²;
Поштовий індекс	32500
Телефонний код	+380 3846
Географічні координати	49°01′59″ пн. ш. 27°14′01″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д.Координати: 49°01′59″ пн. ш. 27°14′01″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д.
Висота над рівнем моря	290 м
Водойма	р. Калюс ;
Відстань
Найближча залізнична станція:	Дунаївці
До станції:	37,2 км
	До обл. центру:
- автошляхами:	53,5 км
Селищна влада
Адреса	32500, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., смт Віньківці, вул. Соборної України, 20
Голова селищної ради	Ананчук Василь Олександрович
Карта
	Віньківці
	Віньківці
	Віньківці у Вікісховищі

Віньківці (у 1927—1938 роках — Затонськ) — селище в Україні, у Віньковецькій селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області.^[2] Перша згадка 1493 року. Статус смт із 1957 року.

Назва[ред. | ред. код]

Свою назву за цілком ймовірним припущенням Віньківці одержало від імені Вінцент, Вінько, за іншими даними — від слова «вінок». За третьою, теж цілком імовірною версією, від німецького слова «кут» (нім. Winkel). Адже й сьогодні частина Віньковець, що розташована на правому березі Калюса, прозивається «Кут».

Географія[ред. | ред. код]

Містечко знаходиться за 40 кілометрів від залізничної станції Дунаївці на лінії Ярмолинці—Ларга. Розташоване в гористій місцевості на річці Калюс в Поділлі.

Історія[ред. | ред. код]

Першу писемну згадку про Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні нараховувалось 14 димів (податкових одиниць).

У 1616 році польський шляхтич Станіслав Лянцкоронський (бл.1585—1617, подільський воєвода, галицький каштелян, плоскирівський староста) купив кілька маєтностей на Поділлі в Ліховських, зокрема, Віньківці.^[3]

Належало шляхтичам Стареховським (Стажеховським), Тишкевичам, Гумецьким. Спадкоємці Яна Онуфрія Орловського продали Віньківці хорунжому белзькому — Гнату Черкасу.

Зоф'я Замєховська, вдова Станіслава Лянцкоронського: заснувала римо-католицький монастир Діви Марії Ангельскої у Віньківцях близько 1630 року (або 1643 року), первинна будівля дерев'яна,^[4] для францисканців. У своєму заповіті 5 вересня 1635 записала фундуш для місцевого шпиталю.^[5]

1643 року представних шляхетського роду Замєховських надав фундуш для місцевого костелу.

У 1780 році при Гумецьких костел було перебудовано у мурований. Костел мав чудотворний образ св. Антонія Падевського.^[6]

У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків, які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.^[7]

Після 1863 року Кароль Косельський (пол. Karol Kosielski) вибудував у Віньківцях палац у «волоському стилі», який був однією з найкращих резиденцій в околицях.

Архітектор палацу не відомий, з 19 ст. залишилися два малюнки Наполеона Орди.

Палац був закладений на узгір'ї, головний фасад палацу був дворівневий, а тильний — трирівневий. Нижній поверх становила аркадова галерея з терасами нагорі. Посередині тераси знаходився ґанок з чотирма колонами, поєднаних угорі аркадами. На цих аркадах спиралася верхня менша тераса. З ґанку до парку вели двобігові сходи. Дах палацу був плоским.

У 1893 р. мало 319 осад, 2541 мешканця, православну церкву, парафіяльний костел, синагогу, 2 єврейських молитвених будинка, 1-класну школу, аптеку, 20 крамниць, 3 млина, 40 ремісників. Мало передмістя-Березовку, Майдан, Татаринку Римо-католицька громада разом з вірними з навколишніх сел налічувала 4415 чол.^[6]

Період Української Народної Республіки[ред. | ред. код]

1 листопада 1920 року представники єврейської громади міста урочисто, з Торою, вітали Головного Отамана УНР Симона Петлюру в місті (супроводжували генерал Всеволод Петрів, ад'ютант — полковник О. Доценко, представники генштабу Армії УНР). Після виконання Гімну бурмістр з рабинами підніс хліб-сіль на рушнику.^[8]

Радянська окупація[ред. | ред. код]

Великий слід залишили Голодомор та репресії. Репресіям піддавались селищна інтелігенція і безвинні селяни.

Докладніше: Діяльність ОУН на Віньковеччині

Активна діяльність Організації українських націоналістів була розгорнута у період з 1946 по 1951 рік на Віньковеччині. Провід ОУН за час свого існування нараховував до 15 активних учасників у підпіллі(які були на нелегальному становищі у лісах та зі зброєю), та кілька сотень симпатиків з місцевого населення, котрі допомагали повстанцям їжею, одягом, прихистком над головою та сховком від більшовиків.

Незалежна Україна[ред. | ред. код]

24 серпня 1991 року Україна, а разом і Віньківці розпочали відлік нової доби. У селищі відкрито ряд приватних підприємств, посилився інтерес до власного історичного коріння.

Населення[ред. | ред. код]

Населення: 6 937 мешканці за переписом 2001 року, 6473 мешканці 2011 року.^[9]

Мова[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[10]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Українська	6 837	98,56 %
Російська	76	1,09 %
Інші	24	0,35 %
Разом	6 937	100,00 %

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Палац у Віньківцях

Храми[ред. | ред. код]

Свято-Воскресенський храм, сайт «Православна Віньковеччина» http://www.vinkivci.org/ [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
Свято-Димитрієвський храм
Католицький храм святого Антонія

Освіта[ред. | ред. код]

Віньковецький НВК[ред. | ред. код]

Станом на 2009 рік у Віньковецькому НВК навчається 672 дитини.

Культура[ред. | ред. код]

Перша згадка про бібліотеку у Віньківцях датується 1921 роком. В той час велика увага приділялася боротьбі з неписьменністю. У селищі було створено 2 пункти лікнепу, а через два роки їх було вже 4. Плідну роботу проводили сільбуд, хата-читальня, бібліотека.^[11]

Економіка і соціальна сфера[ред. | ред. код]

У смт працює сирзавод. Розвинута соціальна інфраструктура та торгівля.

Спорт[ред. | ред. код]

У теперішній час у Віньковецькому районі приділяється значна увага фізичному вихованню. В смт. Віньківці створено і діє місцевий футбольний клуб «Заслав'я», який тренує Бабій Петро Петрович. В футбол грають не тільки хлопці, а й дівчата. Серед інших видів на аматорському рівні поширені настільний теніс, волейбол, баскетбол та інші види спорту, у яких практикуються як діти, так і дорослі.

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Стороженко Микола Опанасович (5 березня 1935 р., смт. Віньківці — 04 травня 2014, Москва) — заслужений лікар РФ, Президент Національної Курортної Асоціації РФ, Президент Всесвітньої Федерації Водолікування та Кліматолікування, професор.
Головацький Яків (чернець Ізихіїл,^[12] або Ісихій) — живописець, чернець-василіянин.^[13]
Корольчук Сергій Васильович (1988—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Андрій Володимирович Стаднік (нар. 15 квітня, 1982, смт. Віньківці Хмельницької області) — лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту. Народився і виховувався у спортивній багатодітній сім'ї: батько — майстер спорту з вільної боротьби і перший тренер сина, мама — легкоатлетка, закінчила Львівський інститут фізкультури.
Валентина Миколаївна Макогон (нар. 21 січня 1952 р., смт Віньківці) — українська журналістка. У 1977 р. закінчила факультет журналістики ордена Леніна Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працювала завідувачем відділу Віньковецької районної газети (Хмельницька область), відповідальним секретарем Кіцманської районної газети «Радянське життя», відтак — «Вільне життя» (Чернівецька область), головним редактором цього часопису. Пише на соціальні та морально-етичні теми. Її творча праця відзначена Подякою Президента України, дипломами та грамотами секретаріату Національної спілки журналістів України. Член НСЖУ.
Рудь Сергій Леонідович народився 24 квітня 1977 року в смт Віньківці Хмельницької області. Начальник Управління державної охорони україни(полковник).

Пов'язані з Віньківцями[ред. | ред. код]

Горбатюк Марія Євгенівна — заслужений працівник промисловості України^[14].
Писаренко Павло Трохимович — Герой Радянського Союзу, начальник місцевої автостанції, похований в селищі
Староста Петро Іванович — представник селищної інтелігенції Народився 11 жовтня 1948 року в селі Зоряне Віньковецького району Хмельницької області в селянській родині. Закінчив Рівненську партійну школу і Кам'янець-Подільський сільськогосподарський інститут. Працював на комсомольській, партійній і господарській роботах. Дев'ять років поспіль працював заступником Голови Віньковецької районної ради. Автор збірок поезій «Яблунева заметіль» та «Місячна підкова».
Дупляк Степан Анатолійович — український поет, правник, представник сучасної української літератури покоління двотисячників.
Директор школи — Богданов Іван Миколайович.

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
↑ Віньківці. Огляд містечка. YouTube.com. Процитовано 22 липня, 2019.
↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 336. (пол.)
↑ Przegląd polski [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]. — Kraków, 1872. — Rok VII. — Zesz. IV. — S. 122.
↑ Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 91. (пол.)
↑ ^а ^б Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
↑ Виньковцы | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет | История. Краеведение. Туризм. Генеалогия. Археология. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
↑ В. Сергійчук. Симон Петлюра. — К.: Україна, 2004. — 448 с. — С. 322. ISBN 966-524-149-4
↑ Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
↑ Віньковецька центральна районна бібліотека. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 18 вересня 2012.
↑ Головацький Ізихіїл // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 394.
↑ Дуда І. Ґоловацький (Ґловацький) Яків // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 451. — ISBN 966-528-197-6.
↑ Указ президента України 71/2020. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 30 липня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

Wońkowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1893. — Т. XIII. — S. 937. (пол.) — S. 937—938. (пол.)
http://belokuriha-gorod.ru/news/ushel_iz_zhizni_storozhenko_nikolaj_afanasevich/2014-05-06-2074 [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] http://www.rmat.ru/runews?r67_page=94&r67_id=1616 [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.] https://www.mediasphera.ru/issues/voprosy-kurortologii-fizioterapii-i-lechebnoj-fizicheskoj-kultury/2014/4/030042-87872014412 [Архівовано 14 вересня 2018 у Wayback Machine.]
Сайт Віньківців [Архівовано 28 жовтня 2018 у Wayback Machine.]
ІМСУ [Архівовано 26 вересня 2015 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)

[2] Віньківці. Огляд містечка. YouTube.com. Процитовано 22 липня, 2019.

[3] Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 336. (пол.)

[4] Przegląd polski [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]. — Kraków, 1872. — Rok VII. — Zesz. IV. — S. 122.

[5] Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 91. (пол.)

[:0-6] а ^б Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 25 червня 2020.

[7] Виньковцы | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет | История. Краеведение. Туризм. Генеалогия. Археология. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 червня 2020.

[8] В. Сергійчук. Симон Петлюра. — К.: Україна, 2004. — 448 с. — С. 322. ISBN 966-524-149-4

[9] Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.

[ukr-socialdata-mova-2001-10] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[11] Віньковецька центральна районна бібліотека. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 18 вересня 2012.

[12] Головацький Ізихіїл // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 394.

[13] Дуда І. Ґоловацький (Ґловацький) Яків // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 451. — ISBN 966-528-197-6.

[14] Указ президента України 71/2020. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 30 липня 2020.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

Віньківці

Зміст

Назва[ред. | ред. код]

Географія[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]