Віньківці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
селище Віньківці
Герб Віньківців
Країна Україна Україна
Область Хмельницька область
Район Хмельницький район
Громада Віньковецька селищна громада
Основні дані
Засновано 1493
Статус із 2024 року
Площа 8,223 км²
Населення 6244 (01.01.2018)[1]
Густота 759,3 осіб/км²;
Поштовий індекс 32500
Телефонний код +380 3846
Географічні координати 49°01′59″ пн. ш. 27°14′01″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д. / 49.03306; 27.23361Координати: 49°01′59″ пн. ш. 27°14′01″ сх. д. / 49.03306° пн. ш. 27.23361° сх. д. / 49.03306; 27.23361
Висота над рівнем моря 290 м
Водойма р. Калюс


Відстань
Найближча залізнична станція: Дунаївці
До станції: 37,2 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 53,5 км
Селищна влада
Адреса 32500, Хмельницька обл., Хмельницький р-н., смт Віньківці, вул. Соборної України, 20
Голова селищної ради Ананчук Василь Олександрович
Карта
Віньківці. Карта розташування: Україна
Віньківці
Віньківці
Віньківці. Карта розташування: Хмельницька область
Віньківці
Віньківці
Мапа

Віньківці у Вікісховищі

Віньківці (у 1927—1938 роках — Затонськ) — селище в Україні, у Віньковецькій селищній громаді Хмельницького району Хмельницької області.[2] Перша згадка 1493 року. Статус смт із 1957 року.

Назва

[ред. | ред. код]

Свою назву за цілком ймовірним припущенням Віньківці одержало від імені Вінцент, Вінько, за іншими даними — від слова «вінок». За третьою, теж цілком імовірною версією, від німецького слова «кут» (нім. Winkel). Адже й сьогодні частина Віньковець, що розташована на правому березі Калюса, прозивається «Кут».

Географія

[ред. | ред. код]

Містечко знаходиться за 40 кілометрів від залізничної станції Дунаївці на лінії ЯрмолинціЛарга. Розташоване в гористій місцевості на річці Калюс в Поділлі.

Історія

[ред. | ред. код]
Віньківці на мапі Зигмунда Герстмана
Наполеон Орда. Вінькивці

Першу писемну згадку про Віньківці знаходимо в податковому списку 1493 року. Тоді в поселенні нараховувалось 14 димів (податкових одиниць).

У 1616 році польський шляхтич Станіслав Лянцкоронський (бл.15851617, подільський воєвода, галицький каштелян, плоскирівський староста) купив кілька маєтностей на Поділлі в Ліховських, зокрема, Віньківці.[3]

Належало шляхтичам Стареховським (Стажеховським)ТишкевичамГумецьким. Спадкоємці Яна Онуфрія Орловського продали Віньківці хорунжому белзькому — Гнату Черкасу.

Зоф'я Замєховська, вдова Станіслава Лянцкоронського: заснувала римо-католицький монастир Діви Марії Ангельскої у Віньківцях близько 1630 року (або 1643 року), первинна будівля дерев'яна,[4] для францисканців. У своєму заповіті 5 вересня 1635 записала фундуш для місцевого шпиталю.[5]

1643 року представних шляхетського роду Замєховських надав фундуш для місцевого костелу.

У 1780 році при Гумецьких костел було перебудовано у мурований. Костел мав чудотворний образ св. Антонія Падевського.[6]

У 1836 проти кагалу Вінківців було збуджено справу по звинуваченню у вбивстві донощиків, які повідомляли владі про євреїв, що ховалися від рекрутчини.[7]

Після 1863 року Кароль Косельський (пол. Karol Kosielski) вибудував у Віньківцях палац у «волоському стилі», який був однією з найкращих резиденцій в околицях.

Архітектор палацу не відомий, з 19 ст. залишилися два малюнки Наполеона Орди.

Палац був закладений на узгір'ї, головний фасад палацу був дворівневий, а тильний — трирівневий. Нижній поверх становила аркадова галерея з терасами нагорі. Посередині тераси знаходився ґанок з чотирма колонами, поєднаних угорі аркадами. На цих аркадах спиралася верхня менша тераса. З ґанку до парку вели двобігові сходи. Дах палацу був плоским.

У 1893 р. мало 319 осад, 2541 мешканця, православну церкву, парафіяльний костел, синагогу, 2 єврейських молитвених будинка, 1-класну школу, аптеку, 20 крамниць, 3 млина, 40 ремісників. Мало передмістя-Березовку, Майдан, Татаринку Римо-католицька громада разом з вірними з навколишніх сел налічувала 4415 чол.[6]

1 листопада 1920 року представники єврейської громади міста урочисто, з Торою, вітали Головного Отамана УНР Симона Петлюру в місті (супроводжували генерал Всеволод Петрів, ад'ютант — полковник О. Доценко, представники генштабу Армії УНР). Після виконання Гімну бурмістр з рабинами підніс хліб-сіль на рушнику.[8]

Радянська окупація

[ред. | ред. код]

Великий слід залишили Голодомор та репресії. Репресіям піддавались селищна інтелігенція і безвинні селяни.

Активна діяльність Організації українських націоналістів була розгорнута у період з 1946 по 1951 рік на Віньковеччині. Провід ОУН за час свого існування нараховував до 15 активних учасників у підпіллі(які були на нелегальному становищі у лісах та зі зброєю), та кілька сотень симпатиків з місцевого населення, котрі допомагали повстанцям їжею, одягом, прихистком над головою та сховком від більшовиків.

Незалежна Україна

[ред. | ред. код]

24 серпня 1991 року Україна, а разом і Віньківці розпочали відлік нової доби. У селищі відкрито ряд приватних підприємств, посилився інтерес до власного історичного коріння.

Населення

[ред. | ред. код]

Населення: 6 937 мешканці за переписом 2001 року, 6473 мешканці 2011 року.[9]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[10]:

Мова Чисельність, осіб Доля
Українська 6 837 98,56 %
Російська 76 1,09 %
Інші 24 0,35 %
Разом 6 937 100,00 %

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Храми

[ред. | ред. код]
  • Свято-Воскресенський храм, сайт «Православна Віньковеччина» http://www.vinkivci.org/ [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.]
  • Свято-Димитрієвський храм
  • Католицький храм святого Антонія

Освіта

[ред. | ред. код]

Віньковецький НВК

[ред. | ред. код]

Станом на 2009 рік у Віньковецькому НВК навчається 672 дитини.

Культура

[ред. | ред. код]

Перша згадка про бібліотеку у Віньківцях датується 1921 роком. В той час велика увага приділялася боротьбі з неписьменністю. У селищі було створено 2 пункти лікнепу, а через два роки їх було вже 4. Плідну роботу проводили сільбуд, хата-читальня, бібліотека.[11]

Економіка і соціальна сфера

[ред. | ред. код]

У смт працює сирзавод. Розвинута соціальна інфраструктура та торгівля.

Спорт

[ред. | ред. код]

У теперішній час у Віньковецькому районі приділяється значна увага фізичному вихованню. В смт. Віньківці створено і діє місцевий футбольний клуб «Заслав'я», який тренує Бабій Петро Петрович. В футбол грають не тільки хлопці, а й дівчата. Серед інших видів на аматорському рівні поширені настільний теніс, волейбол, баскетбол та інші види спорту, у яких практикуються як діти, так і дорослі.

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народились

[ред. | ред. код]
  • Стороженко Микола Опанасович (5 березня 1935 р., смт. Віньківці — 04 травня 2014, Москва) — заслужений лікар РФ, Президент Національної Курортної Асоціації РФ, Президент Всесвітньої Федерації Водолікування та Кліматолікування, професор.
  • Головацький Яків (чернець Ізихіїл,[12] або Ісихій) — живописець, чернець-василіянин.[13]
  • Корольчук Сергій Васильович (1988—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
  • Андрій Володимирович Стаднік (нар. 15 квітня, 1982, смт. Віньківці Хмельницької області) — лідер збірної України з вільної боротьби у ваговій категорії до 66 кг, срібний призер ХХІХ літніх Олімпійських ігор в Пекіні. Заслужений майстер спорту. Народився і виховувався у спортивній багатодітній сім'ї: батько — майстер спорту з вільної боротьби і перший тренер сина, мама — легкоатлетка, закінчила Львівський інститут фізкультури.
  • Валентина Миколаївна Макогон (нар. 21 січня 1952 р., смт Віньківці) — українська журналістка. У 1977 р. закінчила факультет журналістики ордена Леніна Львівського державного університету ім. Івана Франка. Працювала завідувачем відділу Віньковецької районної газети (Хмельницька область), відповідальним секретарем Кіцманської районної газети «Радянське життя», відтак — «Вільне життя» (Чернівецька область), головним редактором цього часопису. Пише на соціальні та морально-етичні теми. Її творча праця відзначена Подякою Президента України, дипломами та грамотами секретаріату Національної спілки журналістів України. Член НСЖУ.
  • Рудь Сергій Леонідович народився 24 квітня 1977 року в смт Віньківці Хмельницької області. Начальник Управління державної охорони україни(полковник).

Пов'язані з Віньківцями

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. Віньківці. Огляд містечка. YouTube.com. Процитовано 22 липня, 2019.
  3. Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1909. — Cz. 1. — t. 13. — S. 336. (пол.)
  4. Przegląd polski [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.]. — Kraków, 1872. — Rok VII. — Zesz. IV. — S. 122.
  5. Łoziński W. Prawem i lewem. Obyczaje na Czerwonej Rusi w pierwszej połowie XVII wieku. — Lwów : nakładem księgarni H. Altenberga, 1904. — T. 2. — S. 91. (пол.)
  6. а б Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom XIII - wynik wyszukiwania - DIR. dir.icm.edu.pl. Архів оригіналу за 29 вересня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
  7. Виньковцы | Историко-генеалогическая база данных Украины Бекет | История. Краеведение. Туризм. Генеалогия. Археология. Архів оригіналу за 12 серпня 2020. Процитовано 25 червня 2020.
  8. В. Сергійчук. Симон Петлюра. — К.: Україна, 2004. — 448 с. — С. 322. ISBN 966-524-149-4
  9. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc). Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 20 жовтня 2011.
  10. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  11. Віньковецька центральна районна бібліотека. Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 18 вересня 2012.
  12. Головацький Ізихіїл // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3. — Т. 1. — С. 394.
  13. Дуда І. Ґоловацький (Ґловацький) Яків // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1: А — Й. — С. 451. — ISBN 966-528-197-6.
  14. Указ президента України 71/2020. Архів оригіналу за 13 червня 2020. Процитовано 30 липня 2020.

Джерела

[ред. | ред. код]