Малополовецьке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Малополовецьке
Герб села Малополовецьке.png Прапор Малополовецьке.jpg
Герб Прапор
Мозаїка фасаду будинку культури с. Малополовецьке
Мозаїка фасаду будинку культури с. Малополовецьке
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Фастівський
Рада/громада Малополовецька сільська рада
Код КОАТУУ 3224984001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1094
Населення 1244
Площа 7,74 км²
Густота населення 160,72 осіб/км²
Поштовий індекс 08555
Телефонний код +380 4565
Географічні дані
Географічні координати 49°55′18″ пн. ш. 29°49′15″ сх. д. / 49.92167° пн. ш. 29.82083° сх. д. / 49.92167; 29.82083Координати: 49°55′18″ пн. ш. 29°49′15″ сх. д. / 49.92167° пн. ш. 29.82083° сх. д. / 49.92167; 29.82083
Середня висота
над рівнем моря
193 м
Водойми річка Субодь
Місцева влада
Адреса ради 08555, Київська обл., Фастівський р-н, с.Малополовецьке, вул.Пархоменка,8 , тел. 47-1-17
Веб-сторінка http://malopolovetske.info
Карта
Малополовецьке. Карта розташування: Україна
Малополовецьке
Малополовецьке
Малополовецьке. Карта розташування: Київська область
Малополовецьке
Малополовецьке
Мапа

Малополовецьке у Вікісховищі?

Малополове́цьке — село в Україні, у Фастівському районі Київської області. Населення становить 1244 особи.

Працює школа № 1 в якій навчається 115 школярів (2006), також в селі розташований будинок для людей похилого віку, що по вулиці Горького, медамбулаторія, сільськогосподарські товариства.

До села приєднано хутір Тарасівка (Фастівський район), який підпорядковується сільській раді.

Символіка
Герб Малополовецького затверджений рішенням Малополовецьке сільської ради в 2003 році[1]. Щит розсічений пурпуром і зеленню. У щиті зображений срібний колос над золотим луком, що супроводжує праворуч золотий церквою, а зліва — золотий головою вола. Голова вола символізують силу, хоробрість, древніх скотарських традицій, церква — символ християнської віри.

Етимологія[ред. | ред. код]

Історія[ред. | ред. код]

Історична довідка[ред. | ред. код]

Мапа 1857 рік
карта села Малополовецьке

Село Малополовецьке розташоване на Південний Захід від міста Фастова, за 20 кілометрів. Воно розкинуте по ярах і горбах, які оточують середню течію річки Субодь де вона розгалужується на дві притоки утворюючи трикутник в якому найперше виникли поселення найдавніших наших предків.

Річка Субодь, що перетинає село бере початок за 15 кілометрів на Південний Захід від села, на полях села Почуйки Попелянського району Житомирської області. Вона впадає в річку Кам'янку на території села Великополовецьке.

За свідченням Л.Похилевича з його книги «Сказание о населенных местностях Киевской губернии», назва села нагадує відомих в нашій стародавній історії половців. Л.Похілевич в книзі про населенні пункти Київської губернії пише: «Весьма возможно, что основание саления принадлежит эпохе половецких нашествий». Л.Похилевич заключав, що Тугоркан, князь половецький, з дочкою якого одружився 1094 року великий князь Київський Святополк Ізяславич, тоді володів містом Сквирою і селом Трилісами, а Малополовецьке від Триліс за вісім кілометрів в сторону Сквири. Звідси можна вважати, що і Малополовецьке входило у володіння Тугоркана.

В 1591 році Малополовецьке уже належало Білоцерківському старостатству і в цьому році було знищене Кримськими татарами. Ілюстрація 1616 року свідчить: «В селении этом поселившихся людей находится 15 номеров. Повинностей и податков не отдают никаких, по силе увольнения которое им дано на известное число лет». «1740 году в Малополовецком было уже 80 домов, в селе находилась приходская церковь, к приходу которой били причислены деревни: Краснолисы с 20-ю, Яхны с 10-ю и Зубари с 10-ю хатами».

З цього можна зробити висновок, що село Малополовецьке засноване в другій половині одинадцятого століття. Першими поселенцями були половці, що почали осідле життя.

За переказами мешканців на території села поблизу теперішнього центру був розташований маєток графа Браницького (Franciszek Ksawery Branicky).

Село розташоване в розвильці двох річок, які були захистом з трьох боків. Село розросталось і поселення вийшли за межі річок, в наслідок чого участки села, що вийшли за межі річок почали називатися Новоселиця і Заріччя.

Підпорядкування населеного пункту[ред. | ред. код]

з 1991 — Малополовецьке, Фастівський район, Київська область, Україна
1943—1991 — Малополовецьке, Фастівський район, Київська область, УРСР
1941—1943 — Малополовецьке, Рейхскомісаріат Україна
1937—1941 — Малополовецьке, Фастівський район, Київська область, УРСР
1932—1937 — Малополовецьке, Фастівський район, Київська область, УСРР
1930—1932 — Малополовецьке, Фастівський район, УСРР
1925—1930 — Малополовецьке, Білоцерківська округа, УСРР
1923—1925 — Малополовецьке, Білоцерківська округа, Київська губернія, УСРР
до 1917 — Мале Половецьке, Васильківський повіт, Київська губернія, Російська імперія

Галерея[ред. | ред. код]

Панорама річки Субодь

Стан жителів та їх заняття в минулому[ред. | ред. код]

За даними Л.Похилевича станом на 1863 рік в Малополовецькому нараховувалось 2568 жителів обох статей, а за уставною грамотою графа Владіслава Браніцького від 29.9.1862 року кріпостних селян обох статей рахувалося 1151 чоловік. З цього можна зробити висновок, що 1417 жителів не були кріпостними, а були казенними селянами І панщини не відробляли.

Тільки на Київщині є села Половецьке (Богуславський район), Малополовецьке (Фастівський район), Великополовецьке (Сквирський район), причому сама Сквира певний час називалася Половеччина.

Великополовецьке розташоване на берегах р. Кам'янка, за 35 км від Сквири і за 22 км від Білої Церкви. За грамотою 1390 року литовського князя Володимира Ольгердовича, воно належало нащадкам половецького князя Тугоркана — Рожиновським. 1591 року включене до Білоцерківського староства і за грамотою польського короля передане у володіння польському магнату М. Ружинському. Біля села в урочищі Заріччя збереглися залишки поселень доби неоліту (IV—III тис. до н. е.), бронзи (ІІ тис. до н. е.) та Київської Русі (Х — ХІІІ ст.). Селом володів володів половець Тугоркан, з чим, певно, й пов'язана назва (КО, 57).

Малополовецьке — у Фастівському районі, за 20 км від Фастова, на річці Субодь, притоці Кам'янки. Фастів, як і Яготин, також входив до володінь половецьких за походженням князів Рожиновських.

Дерев'яна церква, XIX століття[ред. | ред. код]

В 1800-их на початку 1900-их років була дерев'яна церква, яка розташовувалась неподалік теперішнього центру села. Достовірних фактів немає тому зображення церкви не збереглося, проте існує реконструйована картина церкви, з переказів мешканців. Церква була спалена в часи революції на початку 1900-их років.

Дерев'яна церква відома з 1740 року (Опис Білоцерківського деканату), причому в 1746 році до церкви були приписані села: Красноліси з 20-ю, Яхни з 9-ю і Зубарі з 10-ю хатами. В 1844 році побудована нова церква, по штатам відноситься до 4-го класу // Сказания о населенных местностях Киевской губернии или Статистические, исторические и церковные заметки о всех деревнях, селах, местечках и городах, в пределах губернии находящихся / Собрал Л. Похилевич. — Біла Церква: Видавець О. В. Пшонківський, 2005. — с.402

Метричні книги, клірові відомості, сповідні розписи церкви Різдва Пресвятої Богородиці с. Мале Половецьке Малополовецької волості Васильківського повіту Київської губернії зберігаються в ЦДІАК України http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/malo_001.xml

Меморіали жертвам голодомору 1932-33 років[ред. | ред. код]

Меморіал жертвам голодомору 1932-33 років с. Малополовецьке

22 червня 2012 року були освячені хрести, які встановили напередодні в пам'ять жертвам голодомору 1932-33 років. Було встановлено три хрести при в'їзді в село Малополовецьке на ключових транспортних шляхах зі сторони Білої Церкви, Фастова, та міста Сквира. Ініціаторами встановлення символічних меморіалів стали мешканці села Мороз Михайло, Тодосієнко Леонід.

Перейменування вулиць[ред. | ред. код]

18 грудня 2015 року вирішила перейменувати вулиці та провулки в селі Малополовецьке, згідно рішення № 05-3/7[3]відповідно до  Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичною (нацистського) тоталітарних режимів в Україні і заборона пропаганди їх символіки»

Клімат[ред. | ред. код]

Клімат помірно континентальний, м'який, з достатнім зволоженням. Середня температура січня −6°, липня +19,5°. Тривалість вегетаційного періоду 198—204 дні. За рік на території випадає 500—600 мм опадів, головним чином влітку.

Прогноз погоди в с. Малополовецьке на 5 днів[ред. | ред. код]

Ландшафт[ред. | ред. код]

Місцевість з незначною погорбованістю.

Тут бере свій початок річка Субодь (Собот).

Біля села розташований курган Могила Лядвига, висота над рівнем моря 227,2 метр.

Заказник Кожанська балка знаходиться поблизу с. Малополовецьке і відноситься до ландшафтного типу заказників. Площа його становить 50 га. Статус заказника Кожанській балці було надано рішенням Київської обласної ради 16 сесії 21 скликання від 10.03.94р.

Археологічні розкопки[ред. | ред. код]

У 1990-х роках С. Д. Лисенко, С. С. Лисенко, П. А. Головешко, Р. В. Бабенко з Інституту археології НАН України проводили археологічні розкопки поблизу села.

У 1996 році комплексною експедицією Фастівського державного краєзнавчого музею і УДПУ ім. Драгоманова були продовжені роботи на могильнику доби бронзи Малополовецьке-3 Фастівського р-ну Київської обл., Розпочаті в 1993—1995 роках [Лисенко 1994, c. 8-13; 1996, c. 122—123; 1996, c. 108—110; Лисенко 1997, c. 115—118; Шішкін, Лисенко, 1996, c. 146—150; 1996, с. 21-26; Кравченко, Шішкін, Готун, Максимов, Лисенко 1997, c. 72-73 та ін]. Роботи були проведені на кошти учасників експедиції, матеріали передані до фондів ФГКМ.

У 1996 р. роботи велися на розкопках К і М; загальна розкрита площа 432 м2; досліджено комплекс 5 (8 поховань), частково досліджено комплекс 4. Польова нумерація поховань продовжує нумерацію, розпочату в 1993-95 рр.. (При описі поховань наскрізна нумерація вказана в дужках слідом за номером поховання всередині комплексу).

Південна частина котловану поховання 1 комплексу 4 йде під ґрунтову дорогу Малополовецьке-Яхни. У центральній частині котловану, поруч з об'єктом, дослідженим у 1996 р. Р. Г. Шишкіним, виявлено розвали шести судин (3 срібних горщика, шлемовідной миска, кришка і профіль великого ріповидний посудини з рустірованной поверхнею). На північ від котловану, поруч з похованням 2-1993 р., виявлено зруйноване дитяче поховання 3 (24-1996 р.). Комплекс потребує дослідження.

Проектний ландшафтний заказник «Малополовецьке»[ред. | ред. код]

Об'єкт заходиться поблизу с. Малополовецьке Фастівського району Київської області. Загальна площа об'єкту 120 га. Землекористувачами є Малополовецька та Пилипівська сільські ради. Об'єкт являє собою комплекс двох балок, одна з яких тягнеться від с. Малополовецьке, відповідаючи малій річці притоку р. Собот на північ, а друга розташована на північний-схід від діючого військового полігону і проложить на південь від с. Єлізаветівка в напрямку с. Сидори, слугуючи витоками однієї з приток р. Кам'янки. Дані балки характеризуються добре збереженими екосистемами.

Рослинність проектованого заказника представлена головним чином лучними-степами на чорноземах. Тут виявлені асоціації Elytrigia intermedia, Festuca rupicola, Botrichloa ischaemum, Calamagrostis epigeos. Флористичне ядро сформовано типовими видами степового травостою: Verbascum lychnitis, миколайчики польові, парило звичайне, тонконіг лучний, самосил гайовий та ін.

Велика цінність вказаної системи балок полягає в збереженні тут великого генофонду степових видів рослин, що може бути використано у відновлювальних роботах на інших виведених з господарського обороту територіях Середнього Придніпров'я.

Окрім степової рослинності на території проектованого заказника виявлено фрагменти дерево-чагарникових заростей сформованих переважно Rosa canina, Ulmus laevis та іншими деревами та чагарниками. Також представлена навколо-водна та водна рослинність ставків по днищу балки, що дає початок малій річці лівій притоці р. Собот.

Що стосується фауни даний то вона представлена великим біорізноманіттям степових безхребетних, комах, молюсків та інших таксонів. Особливу цінність становлять поширені у балці популяції прудкої ящірки (Lacerta agilis), виду внесеного в Додаток ІІ до Бернської конвенції, а також таких видів птахів, як дрімлюга (Caprimulgus europaeus) та одуд (Upupa epops). Різноманітною є і теріофауна даної території, адже тут можна зустріти 2 види-двійники нориці сірої: норицю лучну (M. levis) та норицю звичайну (M. arvalis). Численним видом відкритих ділянок, вкритих чагарниковою рослинністю виявилася також миша лісова (Apodemus sylvaticus), звичайними, але нечисленними — миша жовтогорла (A. flavicollis) та миша польова (A. agrarius).

Матеріал взято з Парнікоза І., Василюк О., Іноземцева Д., Костюшин В., Мішта А., Некрасова О., Балашов І. Степи Київської області. Сучасний стан та проблеми збереження. Серія: Збережемо українські степи— К.: НЕЦУ, 2009. — 160 с. з іл. http://www.necu.org.ua/wp-content/uploads/steppes-of-the-kyiv-region.pdf

«Широка криниця»[ред. | ред. код]

«Широка криниця» (2010 рік)

«Широка криниця» — одне з найвизначніших місць в селі Малополовецьке. Назва цієї пам'ятки пішла від геометричних параметрів, а саме завширшки криниця набагато більша ніж завдовжки. Про її походження мешканці мало що розкажуть, адже не відомо коли саме була споруджена криниця, але її цілющу здатність знають від малого до великого, дійсно вода має надзвичайну м'якість і лікувальні властивості. Саме тут освячують воду на Водохреща 19 січня кожного року. Оскільки джерело розташоване в низині між ставком «Біленький» та «Олійницький», то відстань до рівня води дуже мала і її достають спорудженим журавлем, що розташований безпосередньо біля криниці і здіймається на кілька метрів вгору.

Спогади та сьогодення[ред. | ред. код]

Місце насправді дивовижне, зі спогадів старожилів можна дізнатися цікаві факти про криницю. Наприклад за часів Німецько-радянської війни німці добре знали про це джерело і за весь час перебуваючи в цих краях не намагалися його зруйнувати, так як самі переконалися в її цілющій здатності.

В часи великої засухи, коли вода в інших криницях мешканців відходила, а частіше всього взагалі зникала, то в «Широкій Криниці» вона завжди залишалася на тому ж рівні, і що саме найважливіше забезпечувала людей у всі часи.

Біля криниці встановлено монумент жителям села, розстріляним тут 23 листопада 1943 року німецькими загарбниками.

У 2011 році жителі села в черговий раз відреставрували і почистили криницю, що надало їй можливість існувати ще не один десяток років і яка стане справжнім серцем села, котре буде надихати жителів на нові звершення і віру в майбутнє.

Легенда про Широку криницю[ред. | ред. код]

«Був ясний літній ранок. Село прокидалося від сну. Вулицею чабани гнали худобу, жінки біля криниці обмінювалися новинами. Із стріх вився димок, чувся запах свіжоспеченого хліба. І раптово мирну тишу розірвав нелюдський крик: „ТАТАРИ!“. Татари, як завжди, напали зненацька, підступно. Чоловіки вхопили зброю, щоб захистити свої оселі, жінки кинулися рятувати дітей. Для багатьох той день став прокляттям: одні втратили рідних, інші життя або волю. Одна дівчина, яку мати послала до Широкої Криниці по воду, почула крики і побачила татар, не розгубилась й сховалась у Широку Криницю. Вороги її не знайшли і вона врятувалась від неволі. Ще довго по тих часах люди згадували ті події і кмітливу дівчину, яку врятувала Широка Криниця».

Могила Лядвига — «Царський курган»[ред. | ред. код]

Могила Лядвига — «царський» курган[ред. | ред. код]

Курган Лядвига (2009 рік)
Курган Лядвига (2006 рік)

Курган Могила Лядвига, розташований на вододілі річок Кам'янка та Субота між селами Малополовецьке і Кожанка, є одним з наймасштабніших з археологічних пам'яток Фастівщині, які збереглися до наших днів. І сьогодні він вражає своїми розмірами. поряд зі Зміїнимі валами між Фастовом і Волиці і земляними укріпленнями городища скіфського часу у с. Веприк, на якому нині стоїть хутір Млинок. З цим курганом пов'язано безліч легенд і переказів. Метою роботи Фастівської археологічної експедиції стало уточнення часу спорудження кургану і з'ясування його місця в давньої історії краю.

У 1972 р. пам'ятник був досліджений розвідувальним загоном Інституту археології АН УРСР під вглаве з М. П. Кучерою. Було встановлено, що пам'ятник являє собою не городище, а великий курган, центр якого був розритий не пізніше XIX ст. М. П. Кучера допускав, що курган був розритий солдатами [Кучера 1972/24, с.21].

У навколишніх селах про курган Лядвига збереглися різні легенди та бувальщини. Так, на одному з кутку с. Малополовецьке розповідають, що тут була похована панночка Ядвіга. З її ім'ям пов'язують то легенду, засновану на мотиві невпізнавання, подібну легенді про Переп'ятиха; то квітучу на могилі яблуню, яка покриває курган білим кольором … На іншому кутку Малополовецьке Могилу Лядвіга (інакше — Могилу Людвига, з наголосом на перший склад) пов'язують з періодом Північної війни, і розповідають що «коли йшли шведи, тут поховали военначальника Людвига, а курган насипали шапками» … (Сюжет гідний Геродота!). За розповідями жителів с.Яхни, курган розкопували грабіжниками при німцях, в 19421943 рр.. У 2000 р. мешканець с. Кожанка повідав, що в дитинстві (60-ті роки) він з друзями відрив на кургані «великий жовтий меч» (бронзовий? Став жовтим після чистки??), Який потім забрав дільничний … У тлумачних словниках знаходимо такі слова з коренем «ляд»: «лядвіі», «ляд», «лядь», «ляда», «лядіна», етимологія яких можливе зможе прояснити назва кургану.

Місцезнаходження та опис кургану.[ред. | ред. код]

Курган Лядвига розташований на орному полі недалеко від перетину двох лісосмуг, за 2 км на південь від східної околиці правобережної частини СМТ Кожанка (Зубарі), за 1,6 км на південний захід від с. Малополовецкое; за 3,4 км на північ-північний схід від могильника Малополовецьке-3 (кольорові вклейки 13, 15, 16). На найвищій північній частині останця був встановлений геодезичний знак (227,2 м від Балтики; відповідно до карти зйомки 1932, 1939, 1948 рр., оновленої в 1974 р., кв. М-35-84 «Сквира» — 227,8 м) 3. У наш час курган розташований на землях СТОВ «Перемога» (с. Малополовецкое). Курган знаходиться на самому вододілі між правим безіменним припливом р. Каменка (ліва притока Росі — права притока Дніпра) і лівим безіменним припливом р. Суботь (права притока Кам'янки). За 100 м на південь від кургану проходить «Караван шлях». Діаметр основи Могили Лядвига близько 90 м [проміри М. П. Кучери]. Висота могла досягати 10-12 м. Максимальна висота останця кургану в місці, де встановлений геодезичний знак — до 7 м над полем; висота інших останцов по периметру кургану 2-3 м, ширина їх підстави 15-25 м. Через центр і західну половину кургану проходить широка, шириною до 30 м, нерівна траншея, орієнтована практично по лінії північ-південь. На північному і південному краю траншеї останці максимально знижуються, утворюючи зручний в'їзд для воза (ймовірно, саме так курган і розкопували, за методикою характерною для 19 ст.). У центрі насипу спостерігається затерплі яма-мабуть, місце, де шукали (знайшли?) Основне поховання. В даний час останець засаджений деревами, посадженими в 60-ті роки XX ст., Що позбавляє курган від оранки. Однак на поверхні останця зафіксовано багато грабіжницьких Перекопом глибиною до 1 м, від зовсім свіжих до 20-25 річної давності. Шурфи неглибокі і, найімовірніше закладалися місцевою молоддю, в черговий раз перекопують тіло насипу і відвали

Сільськогосподарські товариства[ред. | ред. код]

СТОВ «Відродження»[ред. | ред. код]

Директор — Майсак Лариса Дмитрівна. СТОВ «Відродження» створено ініціативною групою з числа працівників КСП «Нове життя» і було зареєстровано в районній державній адміністрації м. Фастів 28 березня 2000 року.

На території господарства розташовані молочно-товарна ферма, свиноферма, машинно-трактоний парк, автозаправка, складські приміщення, машини для первинної очистки зерна і підготовки посівного матеріалу, пилорама, млин. Працює їдальня. Товариство має свою пасіку. Загальна площа земельних угідь, де широкою рівниною розкинулась земля, становить — 1293,8 га. Всього сільськогосподарських угідь — 1257,7 га, з них ріллі — 1176 га, сіножатей- 2,2 га, пасовищ — 70,5 га. Близько 60 % сільськогосподарських площ — під зерновими культурами, головною з яких є пшениця. Крім того, вирощують ячмінь, жито, гречку.

Господарство має паспорт-патент на вирощування елітних сортів ярих та озимих культур. У структурі кормових культивуються кукурудза, кормовий буряк, багаторічні трави. Серед технічних культур перевага надається цукровому буряку, соняшнику і ріпаку. Однією із складових економіки господарства є тваринництво. Спеціалізація ведеться з виробництва молока і вирощування молодняку. У товаристві налічується 450 голів великої рогатої худоби, у тому числі 170 голів корів, 200 голів свиней, 50 голів коней.

Станом на 2012 рік господарство налічує 230 голів червонорябої молочної української корови з них 105 дійні. Завдяки державній програмі розвитку тваринництва провели роботи з установки молокопроводу та холодильної установки на 5 тон, також здійснили ремонт приміщень. Цього ж таки 2012 року СТОВ «Відродження» зібрало найкращий врожай у Фастівському районі, а саме озимий ріпак — 45 ц/га, пшениця — 50 ц/га, горох — 40 ц/га, овес — 46 ц/га.

Шустер Live в СТОВ «Відродження»

  • 10 вересня 2010 року програма «Шустер LIVE» в особі Мустафи Найєма побувала в гостях у СТОВ «Відродження», під час прямого включення голова сільськогосподарського товариства розповідала про складне зернове становище для аграріїв.

Перший Національний репортаж зі СТОВ «Відродження»
27 серпня 2012 року телепрограма «Сільрада» каналу «Перший Національний» завітала до товариства де провела репортаж з нагоди покращення стану господарства.

СТОВ «Перемога»[ред. | ред. код]

Директор — Малієнко Микола Васильович СТОВ «Перемога» утворилося з КСП «Нове життя». З перших днів роботи СТОВ «Перемога», яке взяло в оренду 274 земельні частки (паї) загальною площею 716 га, викупило частину майна КСП і розпочало свою діяльність. Назва «Перемога» не випадкова. Вона пов'язана з історичним минулим цієї місцевості. Колись на території товариства знаходився колгосп «Перемога», який у 1965 році об'єднано з колгоспом «Нове життя».3 самого початку діяльності СТОВ «Перемога» його керівник Малієнко Микола Васильович взяв напрям наінтенсивний розвиток виробництва. Спеціалізується товариство на вирощуванні зернових та технічних культур.

ДП «Малополовецьке»[ред. | ред. код]

Засновано в 2000 році. Діяльність: Сільгосппродукція — виробництво, переробка, реалізація

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання на інтернет видання та статті в пресі[ред. | ред. код]

Зйомки фільмів[ред. | ред. код]

Кадри «Батальйони просят огня»

Найвизначнішими для селян стали кінозйомки фільму «Батальйоны просят огня», оскільки на весь період зйомок, були споруджені спеціальні платформи, муляжі будинків та викопані окопи. В зйомках приймали учать відомі актори зокрема Олександр Збруєв, Вадим Спиридонов, Олег Єфремов, Олександр Галібін та інші. Також для масовок набирали всіх охочих мешканців села. З самого початку фільму глядачі можуть спостерігати мальовничі краєвиди села Малополовецьке, і відомий момент «форсування радянськими військами Дніпра в ході літньо-осінньої кампанії 1943 року», кадри яких насправді знімали на річці Субодь, що проходила поблизу знімального майданчику.

На території села знімали такі фільми:

Вулиці[ред. | ред. код]

Центральною вулицею села є вулиця Леніна, протяжність якої становить майже 2 км. Також у селі є вулиці: Будьонного, Котовського, Ватутіна, Комінтерна, Чапаєва, Франка, Червоноармійська, Ворошилова, Лісова, Комарова, Партизанська, пер. Задніпровських, Шкільна, Пархоменка, Ярова, Молодіжна, Механізаторів та інші.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. User, Super. Про село - Малополовецьке - сайт села. www.malopolovetske.info. Процитовано 2016-08-11. 
  2. Пріцак О. Половці // Український історик. 1973, № 1-2. С. 117—118.
  3. User, Super. Постанова про перейменування вулиць. Процитовано 2016-08-11.