Іван Данилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Іван Данилович
Jan Daniłowicz і Ян (Іван) Данилович
Jan Daniłowicz (voivode of Ruthenia).PNG
Інші імена Ян Данилович
Народився 1570(1570)
Помер весна 1628
Львів
Підданство Річ Посполита Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow (Alex K).svg
Національність русин
Проживання Україна
Ім'я при народженні Іван
Діяльність воєначальник, меценат
Посада Q11820273?
Звання Воєвода Руський
Попередник Станіслав Ґольський
Наступник Станіслав Любомирський
Конфесія католик
Батько Станіслав Данилович
Мати Катажина Тарло
Рід Даниловичі
Родичі Миколай Данилович
Дружина Барбара з Красіцьких
Софія з Жолкевських
Діти Катерина, Дорота Магдалина, Марціана, Станіслав, Іван, Софія Теофіла
  • POL COA Sas I.svg

Іван[1] Данилович на Олеську[2];[3][4] гербу Сас (пол. Jan Daniłowicz; 1570 — весна 1628) — магнат, державний діяч Речі Посполитої. Представник давньоруського шляхетського роду Даниловичів, військовик. Засновник міста Лисянка.[5] Дід короля Яна III Собеського.

Життєпис[ред.ред. код]

Син львівського хорунжого Станіслава Даниловича і його дружини Катажини з Тарлів (доньки львівського хорунжого Яна Тарла). Молодший брат Миколи Даниловича.

У 1594 р. Станіслав Жолкевський рекомендував І. Даниловича гетьману Янові Замойському як свого вірного підкомандного, хвалив його бойові якості. У 1595—1596 р. на Поділлі очолював роту вершників (50 осіб), наступного року зі 100 осіб, тоді мав посаду коронного підчашого. Брав участь у придушенні козацького повстання Наливайка (1594—1596 рр.), за що отримав 1597 р. посади старости корсунського, чигиринського, невдовзі — крайчого королеви Анни Австрійської, белзького ловчого.[6] під час антикоролівського заколоту маршалка коронного Миколая Зебжидовського (1606—1609 рр.) спочатку брав участь в зїзді рокошанів у Любліні разом з С. Жолкевським, потім був посередником поміж обома сторонами (під Яновцем був разом з Христофором Збаразьким висланий до рокошанів з останньою засторогою).

За посередництва І. Даниловича та київського воєводи С. Жолкевського в 1615 році була врегульована суперечка Зофії Ґольської та Івана-Юрія Радзивілла з приводу нападу останнього на бучацький замок з метою отримати відшкодування збитків.[7]

Брав участь у придушенні нової солдатської конфедерації невдоволених отриманою платнею за московський похід (1615 р.), 25 учасників якої стратили у Львові.

Як комісар для залагодження козацьких справ був співавтором ольшанецьких (1617 р.) та раставицьких (1619 р.) постанов, був комісаром для укладення договорів з козаками у 1623 р., брав участь 1625 р. у битві на Куруковому озері з козаками. Був призначений королем одним з комісарів для укладення Куруківської угоди у 1625 році.[3]

Очевидно, був у таборі С. Жолкевського під Бушою 1617 р., де значно допоміг гетьману зібрати рицарів, шляхту, через загрозу турецького нападу сприяв замиренню гетьмана (з 1-ї сторони), яворівського старости Адама Героніма Сенявського і князя Христофора Збаразького з іншої, за що отримав у 1619 р. Буське староство.

Через конфлікт з І. Даниловичем місто Корсунь оштрафували на 10000 кіп литовських грошей і позбавили 1607 р. магдебурзького права.

1626 року брав участь як королівський комісар у розмежуванні земель містечка Брухналя від Прилбичів та Чолгинів.[8]

Помер у Львові, був похований в костелі св. Трійці Олеська. Йоган Пфістер виготовив надгробок Івана Даниловича, який встановили у колишньому костелі Святої Трійці в Олеську.[9]

Його надгробна плита з «теребовлянського» червоного пісковика була виготовлена з каменю, добутого в селі Застіноче.[10]

Посади[ред.ред. код]

Крайчий великий коронний (1600, посаду отримав за сприяння С.Жолкевського), каштелян львівський (12.8.1612, протекція С. Жолкевського[11]), воєвода руський з 17.5.1613, підчаший великий коронний, ловчий белзький, староста белзький (став після смерті канцлера Яна Замойського), буський з 1619, корсунський, чигиринський.

Фундації[ред.ред. код]

На кошти першої дружини Барбари (Катажини, перемиської каштелянки [11], з Красіцьких) близько 1590 р. почав перебудову належної йому правої частини Олеського замку. Після одруження з Софією з Жолкєвських весь замок 1605 року перейшов у його володіння. До 1620 Олеський замок було перебудовано на ренесансну резиденцію. Ян Данилович заклав в Олеську школу та шпиталь.

З дозволу Сиґізмунда III Вази на шляху із Золочева на Броди заклав (1615) містечко Сасів (на місці села Комарове, назване від його родинного гербу Сас), надав йому право проведення трьох ярмарків, торгових днів. У Львові з його фундації Войцех Зичливий виконав мармуровий надгробок св. Яна з Дуклі для костелу Св. Андрія монастиря бернардинців.

Заклав міста Крилів Корсунського староства і Данилоград (Медведівку). Був засновником міста Лисянки у Київському воєводстві [11].

Хмельницькі[ред.ред. код]

Разом з його другою дружиною Софією Жолкевською перейшов із Жовкви на службу до Олеська сотник Михайло Хмельницький (батько гетьмана Богдана Хмельницького). Звідси його взяв собою Іван Данилович до Чигирина: поставив підстаростою, за вірну службу в обороні від татар надав 1616 року землю з пущею, де Михайло Хмельницький заклав хутір Суботів. Після Цецорської битви 1620 року Ян Данилович намагався викупити з полону Михайла Хмельницького, оціненого у 500 золотих, чи обміняти на полоненого турка.

Шлюб, діти[ред.ред. код]

Першою дружиною була Барбара (Катажина) з Красіцьких. У шлюбі народились:

  • Катажина (Катерина) Данилович (бл. 1600—?) — дружина старости медицького, казимирського[12]), королівського ротмістра Анджея Фірлея (помер після 1622 року[13])
  • Дорота Маґдалина Данилович (бл. 1600 — 1685) — абатиса кляштору бенедиктинок у Львові (за даними Казімєжа Лєпшого, 1937 року, донька від другої дружини[11])
  • Марц'яна Данилович (бл. 1600—1646) — дружина (1620/21р.) полковника Стефана Конєцпольського. Через небажання батька дати згоду на одруження з нею покінчив життя самогубством Адам Жолкевський.

Другою дружиною з 1605 р. стала Зоф'я із Жолкевських — донька великого коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. У шлюбі народились:

Примітки[ред.ред. код]

  1. іноді Ян
  2. у інших джерелах — на Турові
  3. а б Щоденник походу проти запорізьких козаків // В. Щербак (упорядник, автор передмови). Коли земля стогнала. — К. : Наукова думка, 1995. — 432 с. — С. 398. — ISBN 5-319-01072-9.
  4. що, очевидно, помилково; вірно — на Журові — так підписувались інші представники роду
  5. Lisianka // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1884. — T. V : Kutowa Wola — Malczyce. (пол.) — S. 303. (пол.)
  6. Lepszy K. Daniłowicz Jan h. Sas na Olesku (†1628)… — S. 414—415.
  7. Lulewicz H. Radziwiłł Jan Jerzy h. Trąby // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1987. — Tom XXX/2, zeszyt 125. — S. 198. (пол.)
  8. Przyłbice // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1888. — T. IX : Poźajście — Ruksze. (пол.) — S. 215. (пол.)
  9. Тихий Богдан. Вівтар Йогана Пфістера // Пам'ятки України. — К. — 2013. — спецвипуск № 2 (191) (лип.). — С. 28.
  10. Kazimierz Kuczman. Kościoł parafialny p.w. Św. Trójcy w Olesku // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego. Praca zbiorowa / Seria: Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, «Secesja», 1993. — Cz. I. — tom 1. — 126 s., 364 il. — S. 70. — ISBN 83-85739-09-2. (пол.)
  11. а б в г Lepszy K. Daniłowicz Jan h. Sas na Olesku (†1628)… — S. 415.
  12. Daniłowiczowie (01) (пол.)
  13. Firlejowie (02) (пол.)
  14. * Boniecki Adam. Herbarz polski… — Cz. 1. — t. 4, 1904. — S. 88.

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Станіслав Ґольський
POL województwo ruskie IRP COA.svg Воєвода Руський
1613-1628
POL województwo ruskie IRP COA.svg Наступник
Станіслав Любомирський