Данилівка (Васильківський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Данилівка
Danylivka vas gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Київська область
Район/міськрада Васильківський район
Рада/громада Данилівська сільська рада
Код КОАТУУ 3221482001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1243
Населення 3600
Площа 3,364 км²
Густота населення 1070,15 осіб/км²
Поштовий індекс 08624
Телефонний код +380 45 71
Географічні дані
Географічні координати 50°15′12″ пн. ш. 30°13′03″ сх. д. / 50.25333° пн. ш. 30.21750° сх. д. / 50.25333; 30.21750Координати: 50°15′12″ пн. ш. 30°13′03″ сх. д. / 50.25333° пн. ш. 30.21750° сх. д. / 50.25333; 30.21750
Водойми р.Бобриця
Місцева влада
Адреса ради 08621, Київська обл., Васильківський р-н, с.Данилівка, вул.Калініна,120
Карта
Данилівка. Карта розташування: Україна
Данилівка
Данилівка
Данилівка. Карта розташування: Київська область
Данилівка
Данилівка
Мапа

Дани́лівка — село у Васильківському районі Київської області.

Населення — 3,6 тис. жителів.

Селом протікає р. Бобриця

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відкриття пам'ятного знаку на честь бійців добровольчої козацької роти ім. Т.Шевченка
Козацькій роті ім. Т.Шевченка (Київський козацький полк ім. Т.Шевченка БУК) присвячується пам'ятний знак. 

Пам'ятний знак на честь воїнів добровольчої козацької роти спецпризначення імені Тараса Шевченка (Київський козацький полк ім. Т. Шевченка

З місця, де встановлено монумент, на початку липня 2014 року добровольці після проходження вишколу вирушали у зону проведення АТО на захист українсько-російського кордону в Донецькій області. 

[1][2][3][4][5]

Історія[ред. | ред. код]

Раннє Середньовіччя[ред. | ред. код]

Першими поселенцями в цьому краї були племена полян та русичів. На початку другого тисячоліття в Данилівці стояла православна церква. У 1667 році її спалили поляки. Пам′ять про церкви зберігається в назві «Церковище» — назва кутка села.

Пізнє Середньовіччя[ред. | ред. код]

З літопису відомо, що у 1242 році село називалось Данилов Град. У 1242—1245 рр. Данило Галицький поставив по р. Бобриця дерев'яну фортецю і поселив 70 стражників, які охороняли Київ від монголо-татарської орди. Ця споруда майже 20 років була надійним захистом, доки не знайшовся зрадник, яким був син Данила Галицького Лев.

У 1245—1247 рр. італійський монах Плано Карпіні — перекладач Папи Римського Інокентія ІІІ — двічі побував у Данилівці. Тут він вів переговори з монголо-татарами. У дорозі він захворів, тому прожив у селі 10 днів.

Козаччина[ред. | ред. код]

У другій половині XVII ст. людей приєднали до Забірської парафії Миколаївської церкви. На схід від Бобриці насипали гору, й поляки, які захищались від нападу ворогів з боку Києва, над болотом звели бастіони.

У 1636 р. Данилівка разом із Солтанівкою були продані Яном Солтаном за 9000 польських злотих Стефану Аксаку — київському судді.

Після вигнання поляків були поновленні права власності монастирів на землю та майно. Тому і Данилівка за часів Богдана Хмельницького була віддана у власність Києво-Михайлівському монастирю. Це підтверджено універсалом гетьмана Мазепи від 22 серпня 1699 р.

У 1760—1765 рр. Василь Новосельцев робив перепис населення, згідно з яким у Данилівці було 31 хата, налічувалось 70 мешканців. Топографічні замальовки Боплана відтворюють добробут, культуру, архітектуру села — на них зображені мешканці, вулиці, хати, одяг.

Новітній час[ред. | ред. код]

З 1917 — у складі УНР. З квітня 1918 у селі увійшло до Української Держави Гетьмана Павла Скоропопадського. З 1921 — стабільний комуністичний режим.

1918 житель Данилівки Харлам Гончаренко організував комсомольський осередок у с. Парадівка. Михайло Петров та Харлам Гончаренко були в загоні легендарного Пархоменка, який знаходився в районі Білої Церкви, а потім — у загоні Щорса й брали участь у числених боях громадянської війни. Після Жовтневої революції селом проходили денікінці, війська УНР та ін.

У 1919 р. поблизу Данилівки громив денікінців Ян Борисович Гамарник — голова Київського губернського виконавчого комітету.

1920 в Данилівці створено комнезам ім. Леніна. Першим його головою обрано Петра Верещака.

Комуністичний Голодомор[ред. | ред. код]

1930 в селі організовано колгосп «13-річчя Жовтня». Жителі в колгоспи віддавали свій реманент і худобу, працювали безоплатно. Заможних селян розкуркурювали. Їхні хати розбирали і будували клуби. Так, у 1931 р. було розкуркулено сім′ї Верещаків та Мизюків, а Мусія Верещака вислано за Урал. У період Голодомору 1932—1933 убито голодом понад 600 жителів Данилівки. На знак глибокої пошани і поваги до цих людей на першому кладовищі є пам′ятники, де викарбувані імена, яких організатор колгоспів убили голодом, а на кладовищі № 2 — меморіальний комплекс: простягнуті із землі руки тримають буханець хліба.

Коли в країні зародився стаханівський рух, його підтримали й селяни Данилівки, серед них: Варвара Самійлівна Сперкач, Олена Яківна Гончаренко, Ярина Іванівна Свинченко. Багато колгоспних ланок Данилівки, Кожухівки, Липового Скитка змагалися за одержання врожаю картоплі 400—500 ц/га. Зачинатилем руху за рекордні врожаї була ланка Софії Максимівни Халаїм з колгоспу ім. Когановича (Липовий Скиток), яка тоді зібрала по 700—800 ц/га. За цей рекорд Софія Халаїм була нагородженно орденом Леніна — першим орденом Леніна у Данилівці. Пізніше вона працювала головою Данилівської сільської ради, обиралась неодноразово депутатом сільради. У 1941—1945 рр. під час Німецько-радянської війни біля Данилівки діяв партизанський загін під керівництвом Бондаренка. Це був один із підрозділів партизанського загону ім. Федорова, в якому, крім С. М. Халаїм, воювали багато інших жителів Данилівки. За голову С. М. Халаїм Нацисти призначили винагороду в 5 тис. марок і корову. Надія Іванівна Верещак 7 разів уникала відправки до Німеччини, а у листопаді 1943 р., коли село було звільненно, Надія Іванівна вступила до лав Червоної армії. У складі зенітного підрозділу вона забезпечувала наступ наших військ, про що йдеться в документалному фільмі «Міст через Віслу».

Односельчани пишаються подвигами своїх земляків — Василя Петровича Неди, Петра Федоровича Мельника та Героя Радянського Союзу Петра Понежди. Меланія Сергіївна Битько та Парасковія Єрмолаївна Орехівська з Данилівки в роки війни переховували радянських бійців, а потім допомогли їм дістатися партизанів. Олександр Семенович Щербак зберіг під час нацистської окупації штамп і печатку Данилівської сільради.

Не повернулися додому з фронтів Німецько-радянської війни 311 односельчан. Їхні імена викарбувані на пам′ятнику у Данилівці. Шануються та оберігаються селянами могили Невідомого солдата, воїнів-визволителів села: Шарова, Єремчука, Луценка, гайдарівців, Героя Радянського Союзу льотчика Романенка.

За відбудову села у повоєнні часи узялися всі жителі села. 1 лютого 1959 на базі колгоспів Кожухівка, Данилівка, Липовий Скиток та інших було створено радгосп «Кожухівський» у селищі Калинівка. У Данилівці був відділок, який спеціалізувався на рослиництві і твариництві. У відділку в селі досягли високих показників: ланкова М. С. Коляда, керуючий В. М. Лавренчук — у вирощуванні картоплі (майже 300 ц/га), завідуючий ферми Л. Ф. Новосад та О. М. Комар — у надоях молока. Доярка Марія Олександрівна Попок подолала п′ятитисячний рубіж з надоїв молока, за що удостоєна високих урядових нагород.

У 1970-х роках у селі почала діяти художня самодіяльність, якою керував аматор сцени, заступник директора школи, краєзнавець Василь Миколайович Сова. Став лауреатом фестивалю самодіяльного мистецтва у 1972 р. танцювальний колектив «Данилівські парубки», яким керував Петро Филимонович Калініченко.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерело[ред. | ред. код]