Джон Бейтс Кларк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Бейтс Кларк
англ. John Bates Clark
Джон Бейтс Кларк
Джон Бейтс Кларк
Народився 26 січня 1847(1847-01-26)
Провіденс, США
Помер 21 березня 1938(1938-03-21) (91 рік)
Нью-Йорк, США
Громадянство Flag of the United States.svg США
Діяльність економіст, викладач університету
Alma mater Амхерстський коледж
Сфера інтересів Економіка
Заклад Колумбійський університет
Посада президент
Науковий керівник Karl Knies[d]
Аспіранти, докторанти Henry Ludwell Moore[d] і Alvin Saunders Johnson[d]
Член Шведська королівська академія наук і Американська академія мистецтв і наук
Відомий завдяки: Теорія граничної корисності, Неокласична економічна школа

Джон Бейтс Кларк у Вікісховищі?

Джон Бейтс Кларк (англ. John Bates Clark; *26 січня 1847, Провіденс, США — †21 березня 1938, Нью-Йорк, США) — американський економіст, представник неокласичної школи економічної науки,[1] засновник американської школи маржиналізму.[2]

Біографія[ред. | ред. код]

Джон Бейтс Кларк народився 26 січня 1847 в штаті Род-Айленд, США. Навчався в коледжі Амхерсту, штат Массачусетс, де він отримав вчений ступінь в 1872 році, у віці 25 років. З 1872 по 1875 він навчався в університетах Цюриха і Гайдельберга під керівництвом Карла Кніса (член німецької історичної школи економіки).

Після повернення до Америки, він розпочав викладацьку діяльність в Колумбійському університеті, де працював до своєї відставки в 1923 році. Серед багатьох його учнів можна відзначити Едвіна Селігмена, який використав теорію граничної корисності, щоб обґрунтувати принципи прогресивного прибуткового оподаткування, фінансів, а також економічної історії. (Е. Селігмен, Принципи Економіки, 1905);[3] Генрі Людвела Мура і багато інших, котрі намагалися знайти статистичне підтвердження теорії Кларка про формування заробітної плати відповідно до граничної продуктивності праці.[1]

Науковий внесок[ред. | ред. код]

Головна заслуга Джона Б. Кларка, що призвела до формування неокласичної економічної теорії, полягає насамперед у розробці концепції розподілу доходів на основі принципів граничного аналізу цін факторів виробництва, яку в економічній літературі називають, як правило, «законом граничної продуктивності».

Кожен фактор виробництва, на думку Кларка, характеризується специфічною продуктивністю, що полягає у створенні відповідних доходів. Американський вчений увів поняття «гранична продуктивність факторів виробництва», яку він поставив у залежність від їх обсягу.

За так званим законом спадної продуктивності праці, за умови, коли обсяг усіх факторів залишається незмінним, а зростає лише чисельність робітників, кожен новий додатковий працівник буде виробляти все менший граничний продукт праці. Цей закон, як вважав Кларк, діє і за умов статики, і за умов динаміки, однак у першому випадку його дія відчутніша, адже немає технічного прогресу, що у разі зростанні кількості працюючих зменшує фондоозброєність праці й знижує її продуктивність.[4]

Головні праці[ред. | ред. код]

  • «Філософія багатства» (The Philosophy of Wealth, 1886).
  • «Капітал і його заробіток» (Capital and Its Earnings, 1888).
  • «Розподіл багатства» (The Distribution of Wealth, 1899).
  • «Основи економічної теорії» (Essentials of Economic Theory, 1907).
  • «Соціальна справедливість без соціалізму» (Social Justice without Socialism, 1914).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Hollander, Jacob H. (1927). "John Bates Clark as an Economist." In: Economic Essays. New York: The Macmillan Company, pp. 1–5
  2. Американська школа маржиналізму, Кларк. Архів оригіналу за 4 лютий 2016. Процитовано 29 січень 2016. 
  3. Селігмен Едвін Роберт Андерсон
  4. Clark, J.B. (1908). The Distribution of Wealth

Посилання[ред. | ред. код]