Дишель

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дишель у парній запряжці

Ди́шель, також ди́шло (від сер.-в.-нім. dihsel через пол. dyszel) — товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними[1][2][3].

Використовування[ред. | ред. код]

Дишель застосовується в посторонково-дишельному (посторонково-дишловому) запрягу. Дишель розташовується між кіньми, задній його кінець приєднаний до а (чи єдиної осі) повозу, вершина ж приєднана ременями (так званими нашильниками) до хомутів. Для закріплення дишля на передку він поміщається між двома сницями — поздовжніми колодками, що закріплені на крузі, через який проходить шворінь.

Віз, війя і ярмо. Румунія

Дишель повертає передок на шворні і тягне за собою весь повіз. На відміну від голобель і війя, дишель зазвичай не передає тягового зусилля: тяга здійснюється через посторонки. У рідкісних випадках у повозку з дишлем можуть запрягати одного коня.

Різновидом посторонково-дишельного запрягу є тачанковий запряг (у Стародавній Греції звався квадрига). Він здійснюється запряганням четвіркою у ряд, де середні коні прив'язуються до дишла, а крайні тягнуть за посторонки, прикріплені до кінців стельваги. Назву «тачанкового» цей вид запрягу отримав через те, що у Новітній час його використовували для тачанок.

Види[ред. | ред. код]

Гряділь-війце і ярмо з підгірлям у вигляді скоб
  • Війя́, війє́ (прасл. *oie від пра-і.е. *ei-/*-oi — «дишель»)[4] — дишель, вживаний у воловому запрягу[5]. Іноді має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі. Вершина війя проходить через кільце-каблучку у верхній частині ярма і фіксується кілочком-притикою або з'єднується з ярмом за допомогою шарніра-шворня.
  • Гряді́ль (прасл. *grędelь від *gręda — «перекладина»)[4] — дишло, що є основою плуга[6]. До гряділя кріпляться упряжний гак (чи ярмо), ручки-чепіги, полоз (чи підошва) із лемешем, чересло і стійки-жабки (чи стовби). Може кріпитися як до орчика (у разі використовування волового запрягу до ярма), так і до спеціального колісного передка («колішні»), з'єднаного другим дишлем із запряжкою. Застосовуваний у воловому запрягу гряділь називався війце́[7].

Голобля[ред. | ред. код]

Віз із голоблями. Пороховий погріб в Азові.

Голоблі (рідше «оглоблі») — пара прямих чи злегка вигнутих жердин, які розташовуються по боках коня і використовуються у голобельно-дуговому («російському») і голобельно-посторонковому («англійському») запрягу. Одним кінцем надівають на вісь повозу (чи кріплять до саней), а другим, як правило, кріплять до дуги чи хомута.

В англійському запрягу часто використовуються короткі голоблі, які не доходять до хомута чи шорки, а кріпляться до сіделки.

Інше[ред. | ред. код]

  • Також дишлем зовуть деталь причепів, колісного сільськогосподарського інвентарю для з'єднання його з трактором або іншою машиною[1]. Залежно від форми розрізняють прямі (I-подібні) і трикутні (V- чи A-подібні) дишлі. На рамі дишля розташовані зчіпний вузол (за допомогою якого здійснюється з'єднання з тягово-зчіпним пристроєм автомобіля), підставки-костилі і страхувальні троси.
  • Перспективна технологія «платунінг», розроблена для оптимізації дорожнього руху, в німецькій мові також відома під назвою «електронного дишля» (elektronische Deichsel).

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Дишель // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Дишло // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — 572 с.
  4. а б Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.
  5. Війя // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  6. Гряділь // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Війце // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.