Колісниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Реконструкція давньоримської біги
Хетська колісниця, малюнок з єгипетського рельєфу

Колісни́ця і заст. колесниця[1] — двоколісний рухомий конями засіб пересування. Вживалася в бою в часи бронзової та залізної доби, пізніше, застарівши у військовому плані, вживались лише для подорожей, процесій, ігор. Ранні форми могли мати також чотири колеса.

Зазвичай колісниця являла собою легку платформу з віссю і двома колесами, споряджену спереду і з боків бортиками до висоти пояса. Два чи більше коней упрягалися в неї за допомогою дишля і посторонків.

Історія[ред. | ред. код]

Ранні форми[ред. | ред. код]

Колісниця, фрагмент штандарту з Уру

Перше зображення засобів перевезення використаних для війни — на «військовому штандарті» Уру в південному Межиріччі у 2600 до н. е. Це скоріше вози, вони мають дві осі, їх тягнуть домашні осли або онагри. Ці важкі колісниці могли використовуватися для перевезення, а не для саме битви. Шумери мали також легшу двоколісну колісницю, яку тягнули чотири онагри, але все ще з суцільними колесами. Колесо зі шпицями з'явилось у Межиріччі лише у 2 тисячолітті до н. е.

Поштовхом для створення легких бойових колісниць був винахід колеса зі шпицями. В ті часи більшість коней не могли витримати вагу людини в бою; первісний дикий кінь мав розміри великого поні [джерело?]. Колісниці були ефективні у війні лише на доволі рівній, відкритій території. Оскільки з часом коней стали вирощувати більшими та сильнішими, колісниці поступилися кавалерії. Найперші колісниці що мали колеса зі шпицями датуються приблизно 2 тисячоліттям до Р. Х., пік їх використання у XIII ст до Р.Х (Битва під Кадешем).

Античність[ред. | ред. код]

У Стародавній Греції використовувалися двокінні (дав.-гр. συνωρίς, сіноріс) і чотирикінні (дав.-гр. τέθριππον, тетріппон) колісниці.

У битвах гомерівського часу знатні воїни добиралися на місця бою на двокінних колісницях, але билися пішими; колісниці також використовувалися для переслідування або втечі[2]. Більшість колісниць Бронзової доби, знайдених при розкопках на Пелопоннесі, є двокінними[3].

У Стародавньому Римі двокінні колісниці називалися бігами, трикінні — тригами, чотирикінні — квадригами. Колісниця, запряжена шістьма розташованими одну шерегу кіньми, називалася сеюга або сестига (лат. seiuga, sestiga), але вони застосовувалися рідко: через складність керування таким числом упряжних тварин (приклад скульптурного зображення сеюги можна побачити на Московській Триумфальній арці).

Гладіатори, які билися на колісницях, називалися еседаріями (від слова essedum, яким римляни звали кельтські колісниці).

Перегони колісниць були популярні в Константинополі до VI ст н. е..

Сучасні аналоги[ред. | ред. код]

У сучасній війні, тактичну роль колісниці грає танк. У Першій світовій війні, перед створенням перших танків, мотоцикли з кулеметом на причепі були моторною версією колісниці, а тачанка була аналогом кінної колісниці, озброєної кулеметом.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Колесниця // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  2. Donald G. Kyle, Sport and Spectacle in the Ancient World (Blackwell, 2007), pp. 161—162.
  3. Mary Aiken Littauer, «The Military Use of the Chariot in the Aegean in the Late Bronze Age», in Selected Writings on Chariots, Other Early Vehicles, Riding and Harness (Brill, 2002), p. 90.

Джерела[ред. | ред. код]