Дружба (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Дружба
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Ямпільський район
Рада Дружбівська міська рада
Код КОАТУУ 5925610300
Засноване друга половина XVII ст. (села Журавка та Юрасівка)
Статус міста з 1962 року
Населення 4 863 (01.01.2016)[1]
Площа 8,5 км²
Поштові індекси 41220—222
Телефонний код +380-5456
Координати 52°02′55″ пн. ш. 33°56′35″ сх. д. / 52.04861° пн. ш. 33.94306° сх. д. / 52.04861; 33.94306Координати: 52°02′55″ пн. ш. 33°56′35″ сх. д. / 52.04861° пн. ш. 33.94306° сх. д. / 52.04861; 33.94306
Висота над рівнем моря 175 м
Відстань
Найближча залізнична станція Хутір-Михайлівський
До обл./респ. центру
 - залізницею 244 км
 - автошляхами 191 км
До Києва
 - залізницею 336 км
 - автошляхами 344 км
Міська влада
Адреса 41220, Сумська область, Ямпільський р-н, м. Дружба, вул. Ворошилова, 20, 4–33-65
Веб-сторінка Дружбівська міськрада
Міський голова Ситенко Віталій Миколайович

Дру́жба (до кінця 1962 року — Хутір-Михайлівський) — місто районного підпорядкування, розташоване за 18 км від районного центру та за 191 км від облцентру (автошлях Р44). Залізнична станція Хутір-Михайлівський. Населення — 4,9 тис. осіб. Міській Раді підпорядковане село Довжик.

Загальні відомості[ред.ред. код]

Місто розташоване в північній частині Сумської області і лежить у долині річки Журавель і її приток. Південно-східна частина навколишніх територій заболочена. Це край лісів: з хвойних порід на пагорбах росте сосна, а в низинах – ялина, часто трапляються тут береза, дуб, вільха, осика. Через ліс протікає тихоплинна Івотка. Через місто проходять автомобільна дорога Т 1915- і кілька залізничних гілок, станція Хутір-Михайлівський. У районі міста Дружба є родовища крейди, мергелю, торфу, суглинку, піску, глини, невеликі запаси фосфоритів.

Історія[ред.ред. код]

« Въ отношеніи Михайловской школы скажу еще, что она въ высшей степени хороша и что въ ней учится много дітей спосбднихъ. селъ Юрасовки и хут. прилегающихъ къ Михайловскому; въ школе этой учатся дети интелегентныхъ лицъ и это весьма благопріатно отражается на осталъныхъ школьникахъ,- они значительно облагораживаются и въ нихъ проглядываетъ долгь сознанія и признательности.  »

(Журналы Глуховского уездного земского собрания. 1886. – Глухов, 1886)

Під владою царя[ред.ред. код]

У минулому тут було три населені пункти: Журавка, Юрасівка та Хутір Михайлівський, перші два - давніші (засновані в другій половині XVII століття). Назву село Журавка одержало від річки Журавель, на якій воно розташоване. У давнину село належало Андрію Гамалію, син якого був однодумцем і прибічником І. Мазепи . Після Полтавської битви ці села Петро І передав Головіну, нащадки якого продали їх Кочубеям. У 30-х роках XIX ст. навколишні землі купив таємний радник Глухівського повіту Чернігівської губернії мільйонер М. І. Терещенко, який побудував тут цукровий завод. Поряд із заводом виросло робітниче селище, яке М. І. Терещенко назвав іменем свого сина Михайла. Його сучасна назва символізує дружбу російського, українського та білоруського народів. У минулому тут було, як вже згадувалось, три населених пункти: Журавка, Юрасівка (засновані на початку другої половини XVII ст.) та Хутір-Михайлівський, що вперше згадується 1855 року в зв'язку із спорудженням цукроварні. Ці населені пункти знаходилися поблизу один від одного і входили до Марчихино-Будської волості Глухівського повіту Чернігівської губернії. Становище селян напередодні реформи 1861 року було тяжким. Відробляли панщину по 4—6 днів на тиждень. Більшість землі навколо Хутора-Михайлівського належала поміщикам. Лише один із них — цукрозаводчик Терещенко мав 1500 десятин найкращих земельних угідь.Тим часом 250 селян Журавки і Юрасівки користувалися близько 950 десятинами супісків. Після реформи 1801 року журавчани і юрасівці стали вільними, проте поміщики Кочубей і Терещенко відрізали третину наділів у хліборобів. Внаслідок цього тільки в Терещенка землеволодіння збільшилося до 2282 десятин. Малоземельні селянські господарства розорювалися. Їх землі скуповували заможні селяни. У 80-х роках XIX ст. селяни-бідняки мали на двір по 3—4 десятини малородючої землі, а заможні - по 25—35 десятин на двір. Безземелля гнало бідняків на заробітки до місцевої цукроварні.

В Хуторі-Михайлівському, крім цукроварні, працювала ґуральня. В 1861 році цукроварню перебудували з вогневої на парову й поряд з цукром-піском почали виробляти рафінад (за рік близько 200 тис. пудів). Потреби підприємств вимагали нового транспортного сполучення. В кінці 60-х років до Хутора-Михайлівського прокладено вузькоколійну вітку від колії Вороніж—Зернове. З часом Хутір-Михайлівський став залізничною станцією.

На цукровому заводі в кінці XIX ст. працювало 517 робітників. Робочий день тривав 12,5 годин. За свою важку працю робітники одержували мізерну плату; чоловіки — 5, а жінки — 3 крб. на місяць. Поширеними були штрафи. Переважна більшість робітників жила в брудних бараках і пристосованих для житла сараях. Жорстока експлуатація, тяжкі умови праці й життя, політичне безправ'я штовхали робітників на шлях революційної боротьби.

В 1905 році під безпосереднім впливом політичних страйків робітників і селянського руху в центральних губерніях Росії робітники й селяни Хутора-Михайлівського піднялися на боротьбу проти поміщиків і капіталістів. В ніч на 23 лютого 1905 року робітники й селяни Журавки, Юрасівки, Свеси та інших населених пунктів розгромили цукровий завод і економію Терещенка в Хуторі-Михайлівському.

Для придушення виступу з кіннотою прибули чернігівський губернатор і начальник жандармського управління. 27 лютого власті заарештували 86 журавчан. Наступного дня жандарми зігнали жителів Журавки, Чуйківки, Юрасівки й Марчихиної Буди в Хутір-Михайлівський для масової розправи, після чого 167 чоловік царські карателі віддали до суду[2]. В 1906 році цукровий завод було відбудовано. Робочий день скоротили до 10 годин, але зарплата залишилася низькою. Робітники не припиняли боротьби. На трудящих Хутора-Михайлівського значний вплив мала Конотопська соціал-демократична організація. Нею серед робітників і селян Хутора-Михайлівського, Журавки, Юрасівки була розповсюджена, зокрема, листівка «До товаришів сільських робітників і селян», яка закликала повалити самодержавство. 17 червня 1906 року понад 300 робітників з Хутора-Михайлівського прибули до Свеси, де, об'єднавшись з трудівниками місцевих заводів і селянами, спільно провели мітинг. На ньому промовці закликали до згуртування сил та негайного виступу проти поміщиків і самодержавства. 18 січня 1907 року хутір-михайлівські робітники застрайкували. Вони вимагали зменшити кількість робочих днів до 24 на місяць при восьмигодинному робочому дні, збільшити зарплату на 10 крб., вивести козаків з населеного пункту.

В 1907 році здано в експлуатацію залізничну магістраль Москва—Київ. Вона пролягла через Хутір-Михайлівський, перетнула тут лінію Гомель—Ворожба й утворила залізничний вузол. Збільшилась кількість залізничників, серед яких чимало було революційно настроєних робітників.

У роки столипінської реакції і революційного піднесення при Хутір-Михайлівському цукровому заводі була організована лікарняна каса, через яку конотопські й глухівські більшовики провадили роботу серед місцевих робітників. Напередодні першої світової війни на заводі працювало 1960 робітників, у т. ч. 640 жінок. Місячна зарплата чоловіків становила 7—11 крб., а жінкам платили значно менше. Під час війни ще тяжче жилося сім'ям, які втратили своїх годувальників.

Охорони праці робітників та умов для їх лікування майже не було. Освіта перебувала на низькому рівні. Хутір-Михайлівський мав лише трирічну школу. Дітей навчав один учитель. У 1912 році школу закінчили тільки 2 хлопчики і 4 дівчинки. В 1913 році в ній навчалося 48 учнів, але закінчили її далеко не всі.

Після Жовтневої революції більшовиків[ред.ред. код]

Звістку про повалення царизму робітники і селяни Хутора-Михайлівського, Журавки, Юрасівки зустріли з піднесенням.

В 1917 році Хутір-Михайлівський входить до складу Української Народної Республіки.

Після жовтневого збройного повстання в Петрограді залізничники станції, зібравшись на мітинг, схвалили ленінські декрети. В кінці листопада 1917 року на Україну прибув І Московський загін Червоної гвардії під командуванням А. О. Знаменського. Просуваючись на бронепоїздах з Брянська в напрямі Сум, він, після дводенного бою, 27 грудня 1917 року зайняв Хутір-Михайлівський, вибивши загони Центральної Ради.

Тоді ж обрали Раду залізничників, що в тих умовах виконувала функції ревкому, а пізніше її склад увійшов до обраного розширеного ревному.

Та коли червоногвардійські бронепоїзди відбули за своїм маршрутом, владу Центральної Ради було відновлено. Ревком переїхав на станцію Зернове. Курсуючи на залізничних лініях, загін А. О. Знаменського вдруге 6 січня 1918 року зайняв Хутір-Михайлівський, куди й повернувся нещодавно сформований ревком. Для охорони заводу більшовики створили червоногвардійський загін. Була організована заводська профспілка цукровиків і переобрано завком, до якого ввійшли А. І. Євдокименко, Г. І. Сидоренко та інші робітники. Незважаючи на саботаж старих спеціалістів, ревком і завком домоглися пуску цукрового заводу.

Робітники цукрового заводу 18 січня 1918 року відвантажили з станції Хутір-Михайлівський в Петроград і на Західний фронт 70 тис. пудів цукру. Вживалося заходів, щоб допомогти робітничим центрам хлібом.

В квітні 1918 року в населений пункт ввійшли німецько-австрійські війська. Вони забрали продукцію цукрового заводу, відновили владу поміщиків.

Наприкінці квітня владу в Україні, внаслідок державного перевороту проти УНР, захопив гетьман Павло Скоропадський.

В районі Хутора-Михайлівського діяли комуністичні партизанські загони чисельністю близько 1000 чоловік, які завдавали ударів окупантам. На початку серпня 1918 року партизанський загін під командуванням В. Н. Воженка захопив Хутір-Михайлівський, але під натиском переважних австро-німецьких сил залишив його.

19 листопада 1918 року частини Червоної Армії вкотре окупували Хутір-Михайлівський. Було обрано Юрасівську сільську Раду, якій були підпорядковані Хутір-Михайлівський і Журавка. Ревком передав свої повноваження сільраді. На початку 1919 року в Хуторі-Михайлівському створено партосередок у складі 2 комуністів і 14 співчуваючих, комбід. Згодом партосередок обрав бюро, яке постійно знаходилось на станції Хутір-Михайлівський. 1920 року створено КНС, а в 1922 році — комсомольську організацію з 7 чоловік, чисельність якої швидко зростала. 1923 року в Хуторі-Михайлівському вже налічувалось 60 комсомольців.

Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Хутір-Михайлівський надовго окупований більшовицькими загарбниками.

Під керівництвом партійної організації почалася відбудова господарства. Головну увагу комуністи приділили залізничному вузлу і цукровому заводу. 2 січня 1923 року завод став до ладу. За сезон 1923—24 рр. було вироблено 270 468 цнт цукру. Налагодилась робота залізничного вузла.

Під час ленінського призову партійна організація зросла на 30 чоловік, у т. ч. було прийнято 27 робітників. У 1925—26 рр. здійснена реконструкція цукрового заводу. Вже у 1926 році він виробив 3347 тис. пудів цукру і перевищив випуск продукції 1912 року на півмільйона пудів. Продуктивність праці збільшилась у два рази. На підприємстві разом з сезонниками тоді працювало 2858 робітників. Вплив і чисельність партійної організації з року в рік зростали. Якщо в 1925 році на заводі було 95 комуністів, то в 1926 році стало 125 членів і кандидатів у члени партії. На партзборах і партбюро систематично розглядались питання про виробничу діяльність залізничного вузла, заводу, роботу завкому, КНС, комітету ЛКСМУ, робітничого кооперативу. Значну роботу партійна організація і комсомол провадили серед селян Журавки і Юрасівки та комітету жінок. Було створено агітколектив, З політшколи, в яких навчались робітники і селяни. Робітники допомагали сільському активу в боротьбі проти заможних селян, ремонтували плуги і сівалки біднякам та середнякам.

У 1926 році в Хуторі-Михайлівському проживало 2428 чоловік. Згідно з рішенням Глухівського окрвиконкому 2 жовтня 1926 року центр Юрасівської сільради перенесено в Хутір-Михайлівський і сільську Раду перейменовано на Михайлівську, яка ввійшла до Ямпільського району. Розвивались освіта, культура. Для дітей робітників та службовців залізничного вузла в 1919 році відкрито 4-річну школу. В 1925 році названу школу Хутора-Михайлівського перетворено в семирічку. Ще в 1921 році збудовано клуб для робіт-ників цукрового заводу. При ньому працювали бібліотека, в якій у 1926 році налі-чувалось 6544 книги, 4 гуртки художньої самодіяльності. На заводі було 11 черво-них кутків. Діяли залізничний і заводський медпункти.

Після XV з'їзду ВКП(б) партія спрямувала трудящих на шлях масової соціалістичної перебудови сільського господарства. В селах, підпорядкованих Михайлівській сільраді, у 1929—30 рр. організовано колгоспи «Нове життя», ім. Т. Г. Шевченка, ім. XV партз'їзду. Це були невеликі господарства, вони користувалися 2 тис. га орної землі та 50 га луків. В їх економічному зміцненні дійову допомогу подавали колективи заводу і залізничного вузла. Робітники в 1930 році відремонтували 3 молотарки, 20 сівалок, 40 плугів, допомагали збирати врожай.

В 1932-1933 селяни пережили сталінський геноцид українців.

У 1935 році на залізничному вузлі, заводі широкого розвитку набув стахановський рух. Робітники залізничного депо, станції, служби колії подавали приклад у соціалістичному змаганні. На цукровому заводі проводились наради стахановців, широко висвітлювався передовий досвід їх роботи. Для робітників заводу організували школу техмінімуму. В 1940 році у 10 разів проти 1913 року зріс вантажообіг Хутір-Михайлівського залізничного вузла.

У населеному пункті працювали лікарня на 35 ліжок, медпункт, амбулаторія. За довоєнні п'ятирічки ще ширшого розвитку набули освіта, культура. В 1934 році почала працювати семирічна школа в Журавці. В Хуторі-Михайлівському 1930 року були організовані вечірня школа та курси підготовки робітників до вузів, працювало 5 гуртків лікнепу (1924—1930 рр.). 1935 року на базі семирічки відкрито середню школу. Перед Німецько-радянською війною в 3-х населених пунктах було понад 30 учителів, навчалось 900 дітей робітників і колгоспників. У 1938 році побудували клуб залізничників на 350 місць й при ньому відкрили бібліотеку з фондом 10 тис. книг.

Роки Німецько-радянської війни. Відбудова[ред.ред. код]

З початком німецько-радянської війни 650 жителів села було примусово мобілізовано до лав Червоної Армії. Незважаючи на безперервне бомбардування, залізничний вузол і цукровий завод продовжували ритмічно працювати. Населення Хутора-Михайлівського копало траншеї, протитанкові рови, окопи на підступах до населеного пункту. Коли фронт наблизився, цінне устаткування евакуювали в глибокий тил.

1 жовтня 1941 року німці окупували Хутір-Михайлівський. Гітлерівці організували тут концентраційний табір, де закатували понад 17 тис. людей, а близько 800 чоловік спалили в приміщенні заводського клубу.

Під керівництвом Ямпільського підпільного райкому партії розгорнулась боротьба в німецькому тилу, 25 жителів Хутора-Михайлівського пішли в радянські партизанські загони.

Незабаром гітлерівці відчули силу партизанських ударів. Так, в ніч з 20 на 21 лютого 1942 року партизани розгромили німецький гарнізон в Хуторі-Михайлівському й заволоділи селищем. Вони знищили склад гумових шин, вивели з ладу устаткування залізничного вузла, роздали населенню весь хліб, що був призначений для вивезення в Німеччину, захопили значні воєнні трофеї і відійшли в ліси. Під час літніх боїв 1943 року партизани в районі Хутора-Михайлівського пустили під укіс ворожий ешелон з технікою та вивели з ладу ділянку залізниці. 5 вересня 1943 року частини 149-ї стрілецької дивізії під командуванням полковника А. А. Орлова вигнали з Хутора-Михайлівського німців і забезпечили відновлення радянської окупації села.

За час окупації гітлерівці завдали селищу матеріальної шкоди на суму 50 млн крб. Вони спалили 200 будинків, зруйнували паровозне депо, електростанцію, амбулаторію, клуби та інші громадські споруди.

Після відновлення радянської окупації почалася відбудова. Відновили роботу партійні, комсомольські та профспілкові організації, сільрада. Основні зусилля трудівників комуністи спрямували на відродження зруйнованого залізничного вузла, заводу, жител. Найпершими запрацювали залізнична станція і служба колії. Вони безперебійно обслуговували військові та господарські перевезення. З Російської Федерації сюди надходили будівельні матеріали, метал, промислові й продовольчі товари. При допомозі держави хутір-михайлівці поступово відновлювали господарство, житловий фонд.

З 700 місцевих жителів, які в складі частин Червоної Армії і партизанських загонів вели боротьбу проти гітлерівців, 250 чоловік загинуло смертю хоробрих, 450 воїнів і партизанів нагороджено орденами і медалями СРСР. Повернулися фронтовики, збільшився загін трудівників. У 1945 році завершено відбудову депо та будинку служби дистанції колії і пункту технічного огляду вагонів. Багато зусиль і вміння доклали робітники, відбудовуючи цукровий завод - запущений у листопаді 1947. Душею і організатором цієї справи виступила партійна організація. Восени 1947 року заводський гудок сповістив про початок виробничого сезону. В 1948 році почали працювати електростанція і вокзал. Під кінець 1949 року в основному закінчилася відбудова господарства, в т. ч. й колгоспів Хутора-Михайлівського.

В 1950 році всі три колгоспи об'єдналися в один — ім.М. Ф. Ватутіна. Він мав у користуванні 1900 га орної землі та 50 га луків. Місцеві підприємства, робітники допомогали колгоспу ремонтувати жатки, збирати врожай. До 300-річчя возз'єднання України з Росією місцеві трудові колективи в 1954 році на станції Хутір-Михайлівський спорудили й урочисто відкрили пам'ятник видатному державному діячеві і полководцю Богдану Хмельницькому, з ім'ям якого зв'язане возз'єднання України з Росією. З 1958 року Хутір-Михайлівський — селище міського типуЯмпільського району. Більше відпускалося бюджетних коштів. Ця обставина позитивно позначилася на дальшому розвитку селища, місцевої промисловості. На повну потужність працював залізничний вузол. Цукровий завод освоїв випуск високоякісної продукції. Його рафінад користувався великим попитом. Широкого розмаху на заводі набув рух раціоналізаторів. До початку роботи XXII з'їзду КПРС раціоналізатори подали і впровадили у виробництво 134 пропозиції з економічним ефектом 73 тис. крб. на рік. Раціоналізатори В. Н. Кандиба,І. О. Нижник створили наливні бункери пресів для дрібної цукрової крупки, які експонувались на ВДНГ у Москві. В лютому 1962 року пущено нову теплову електростанцію потужністю 4 тис. кіловат.

З кожним роком селище зростало. В кінці 1962 року воно переведене в розряд міст районного підпорядкування. 30 грудня 1962 року Хутір-Михайлівський перейменовано в Дружбу і підпорядковано Середино-Будському району.

Президія Верховної Ради СРСР у 1966 році за досягнення в розвитку цукрової промисловості 17 працівників рафінадного заводу нагородила орденами й медалями. Серед них О. А. Макарцева удостоєна ордена Леніна.

В ювілейному 1967 році на заводі встановлена автоматична лінія пакування рафінаду та галерея транспортування пакунків. Було впроваджено 15 раціоналі-заторських пропозицій, що дало економічний ефект на суму 20 тис. крб. Почесного звання комуністичних удостоїлися того року 38 бригад і 2 дільниці, а 148 робітникам присвоєно звання ударників комуністичної праці. Перед 50-річчям Радянської влади станція Хутір-Михайлівський прийняла перші електровози. Введена була в дію маршрутио-релейна централізація, що дозволила збільшити пропускну спроможність поїздів, скоротити простої вагонів на 5,9 проц. У ювілейному році 37 бригадам вузла присвоєно звання комуністичних, 135 залізничникам — звання ударника комуністичної праці. В місті діє першокласна автобаза. За останні роки значно зміцніла економіка колгоспу ім. М. Ф. Ватутіна. Господарство має 13 тракторів, 8 автомашин, 4 зернозбиральних комбайни. Порівняно з 1939—1940 рр. на 40 проц. підвищилась урожайність сільськогосподарських культур. Значно зросли надої молока, доходи, неподільні фонди. Значних успіхів у підвищенні продуктивності праці, змагаючись із залізничниками Брянського і Гомельського відділків, добився колектив станції Хутір-Михайлівський. Йому в 1972 році після підведення підсумків двічі присуджувався перехідний Червоний прапор Конотопського відділку залізниці.

Стало традицією у весняні погожі дні відзначати День дружби. На свято прибувають посланці трьох братніх республік — РРФСР, УРСР, БРСР. Цього дня представники народів-братів діляться передовим досвідом і планами на майбутнє. Мовами братніх народів лунають привітання, пісні. Важливу роль у житті міста відіграє Дружбівська (з 1966 р. Ямпільського району) міська Рада депутатів трудящих, у якій 50 народних обранців, у т. ч. 25 комуністів. Так, у 1971 році для розвитку народного господарства (в т. ч. комунально-житлового) з бюджету міськради використано 46,5 тис. крб. і на соціально-культурні заходи — 481,3 тис. крб., у т. ч. для освіти 297,0 і охорони здоров'я 173,7 тис. крб. Міськрада має 9 постійних комісій та залучає до роботи численний її актив. Значну роботу провадять комісії благоустрою, освіти й культури. Жителів обслуговують 2 лікарні, поліклініка, 3 медпункти, аптека. Є пологове відділення. В місті працюють 15 лікарів і 90 осіб середнього медичного персоналу. У Дружбі є 17 магазинів, 20 ларків, 4 їдальні, ресторан, хлібозавод, павільйон побутового обслуговування.

Діяло 2 середні, робітнича, восьмирічна та початкова школи, в яких навчається понад 2 тис. учнів. 150 дружбинців вчилося у вузах і технікумах країни. В 1965 році в місті відкрито музичну школу. Вчительський колектив Дружби налічував 100 чоловік. Осередками культурно-освітньої роботи є 2 клуби, при яких працюють гуртки художньої самодіяльності, широкоекранний кінотеатр на 450 місць, 14 червоних кутків, 7 бібліотек з книжковим фондом близько 70 тис. томів, якими користується понад 2 тис. читачів. Лекторська група міського відділення товариства «Знання» налічує 70 чоловік. Жителі Дружби щорічно передплачують понад 13 тис. газет і журналів. Кожна сім'я одержує їх в середньому 4—5 примірників.

Споруджено меморіал загиблим борцям за встановлення Радянської влади в Хуторі-Михайлівському. На пам'ятнику викарбували слова: «Борцям за справу революції від вдячних громадян м. Дружби, листопад 1967».

Сучасність[ред.ред. код]

Нинішні господарства міста представлені Хутір-Михайлівською дистанцією колії, яку засновано в травні 1895 року. 570 працюючих виконують поточні ремонтні роботи колії та штучних споруд Південно-Західної залізниці. Обслуговують залізничне господарство також локомотивне зворотне депо станції Хутір-Михайлівський, пункт технічного огляду вагонів, дистанція громадських споруд і водопостачання. Відділення прикордонного контролю "Хутір-Михайлівський" контролює транспортні засоби, вантажі, осіб, які перетинають державний кордон України. У 1992 році створено нові служби: прикордонну товарно-експедиційну контору, міжнародний пункт передачі вагонів. У 1995 році -фітоветсанітарну службу, в 1996 - брокерську контору з декларування вантажів.

Працює митний пост "Хутір-Михайлівський", підпорядкований Глухівській митниці. В середньому щомісяця митний пост пропускає близько двох мільйонів тонн вантажів, в т. ч. транзитних - до мільйона тонн, до 80 одиниць транспортних засобів. Через митний контроль в обох напрямках - з України до Росії та з Росії до України - проходить щомісяця не менше 700 тисяч чоловік. У 1999 році на станції введено в дію нове кодове одностороннє автоблокування, збудовано об'єднаний станційно-технологічний центр з обробки первинних документів і потягової інформації. На території міста Дружба розташоване сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю "Іскра", яке створене в 2000 році на базі колективного сільськогосподарського підприємства пайовиків "Дружба".

У місті три школи - дві загальноосвітні І-ІІІ ступенів і одна загальноосвітня І-ІІ ступенів, ясла-садок, дві лікарні, аптека, Будинок культури, клуб залізничників, філії Ямпільської музичної та дитячо-юнацької спортивної шкіл. Силами малого підприємства проведена реконструкція колишнього кінотеатру "Дружба" під спортивний комплекс. Працюють чотири бібліотечні заклади, краєзнавчий музей, стадіон. Діють дві православні церкви.

З нагоди 300-річчя возз'єднання України з Росією в 1954 році на привокзальній площі Хутір-Михайлівський споруджено пам'ятник Богдану Хмельницькому, а на початку 90-х років - встановлено пам'ятний знак "Дружба". У центрі міста, в сквері Вічної Слави споруджено меморіал воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, там же розташована могила невідомого солдата та братські могили. Видатними уродженцями міста є К. Г Самофалов, український вчений у галузі обчислювальної техніки, член-кореспондент АН України, лауреат Державної премії України, який працював у Київському політехнічному інституті; Б. М. Бурятов, кандидат філософських наук, науковий працівник Московського фізико-математичного інституту; В. І. Пашкін, доктор технічних наук, академік, колишній ректор Алма-Атинського автодорожнього інституту; І. Т. Швець, колишній ректор Київського держуніверситету ім. І Г Шевченка, та В. С. Картавцев, генерал-майор, перший проректор академії СБ України. Великий внесок у розвиток міста, збереження традицій зробили М. А. Шарапов, директор цукрорафінадного заводу; П. В. Рагулін, начальник Хутір-Михайлівської дистанції колії; М. І. Терлецький, головний лікар міської лікарні; М. П. Зайцева, вчитель середньої школи № 1; І. Г. Марченко, голова міськради. У місті традиційно проводяться свята дружби слов'янських народів.

Населення[ред.ред. код]

Чисельність населення[ред.ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
9623 8384 7459 5726 4863

Національний склад (2001)[ред.ред. код]

українці росіяни білоруси
70% 24% 5%

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред.ред. код]

українська мова російська циганська
56,96% 41,43% 1,18%

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженцем міста є академік АН УРСР, доктор технічних наук, професор І. Т. Швець.

Храми[ред.ред. код]

у 2010 році у місті було зведено Собор Святого Миколая[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2016 року (PDF(zip))
  2. Просмотр документа - dlib.rsl.ru. dlib.rsl.ru. Процитовано 2015-11-08. 
  3. http://www.unian.net/ukr/news/news-415034.html

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]