Дружба (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Дружба
Druzhba gerb.png
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Сумська область
Район Ямпільський район
Рада Дружбівська міська рада
Код КОАТУУ 5925610300
Засноване друга половина XVII ст. (села Журавка та Юрасівка)
Статус міста з 1962 року
Населення 4832 (01.01.2017)[1]
Площа 8,5 км²
Поштові індекси 41220—222
Телефонний код +380-5456
Координати 52°02′55″ пн. ш. 33°56′35″ сх. д. / 52.04861° пн. ш. 33.94306° сх. д. / 52.04861; 33.94306Координати: 52°02′55″ пн. ш. 33°56′35″ сх. д. / 52.04861° пн. ш. 33.94306° сх. д. / 52.04861; 33.94306
Висота над рівнем моря 175 м
Водойма р. Журавель
Відстань
Найближча залізнична станція Хутір-Михайлівський
До обл./респ. центру
 - залізницею 244 км
 - автошляхами 191 км
До Києва
 - залізницею 336 км
 - автошляхами 344 км
Міська влада
Адреса 41220, Сумська область, Ямпільський р-н, м. Дружба, вул. Гнібеди, 3, 4–33-65
Веб-сторінка Дружбівська міськa громада
Міський голова Ситенко Віталій Миколайович


Карта
Дружба. Карта розташування: Україна
Дружба
Дружба
Дружба. Карта розташування: Сумська область
Дружба
Дружба

Дру́жба (до кінця 1962 року — Ху́тір-Миха́йлівський) — місто районного значення, розташоване за 18 км від районного центру та за 191 км від облцентру (автошлях Р44). Залізнична станція Хутір-Михайлівський. Населення — 4,9 тис. осіб. Міській Раді підпорядковане село Довжик.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Місто розташоване в північній частині Сумської області і лежить у долині річки Журавель і її приток. Південно-східна частина навколишніх територій заболочена. Це край лісів: з хвойних порід на пагорбах росте сосна, а в низинах — ялина, часто трапляються тут береза, дуб, вільха, осика. Через ліс протікає тихоплинна Івотка. Через місто проходять автомобільна дорога Т 1915- і кілька залізничних гілок, станція Хутір-Михайлівський. У районі міста Дружба є родовища крейди, мергелю, торфу, суглинку, піску, глини, невеликі запаси фосфоритів.

У 1907 році здано в експлуатацію залізничну магістраль Москва—Київ. Вона пролягла через Хутір-Михайлівський, перетнула тут лінію Гомель—Ворожба й утворила залізничний вузол.

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

У минулому тут було три населені пункти: Журавка[2], Юрасівка та Хутір Михайлівський, перші два — давніші (засновані в другій половині XVII століття). Назву село Журавка одержало від річки Журавель, на якій воно розташоване. У давнину село належало Андрію Гамалію, син якого був однодумцем і прибічником І. Мазепи . Після Полтавської битви ці села Петро І передав Головіну, нащадки якого продали їх Кочубеям. У 30-х роках XIX ст. навколишні землі купив таємний радник Глухівського повіту Чернігівської губернії мільйонер Нікола Артемійович Терещенко, який побудував тут цукровий завод. Поряд із заводом виросло робітниче селище, яке М. А. Терещенко назвав іменем свого онука Михайла.

Сучасна назва є імперським штампом та символізує так звану «дружбу російського, українського та білоруського народів».

У Хуторі-Михайлівському, крім цукроварні, працювала ґуральня. У 1861 році цукроварню перебудували з вогневої на парову й поряд з цукром-піском почали виробляти рафінад (за рік близько 200 тис. пудів). Потреби підприємств вимагали нового транспортного сполучення. В кінці 60-х років до Хутора-Михайлівського прокладено вузькоколійну гілку від колії Вороніж—Зернове. З часом Хутір-Михайлівський став залізничною станцією.

Події визвольних змагань[ред. | ред. код]

У 1917 році Хутір-Михайлівський входить до складу Української Народної Республіки. Наприкінці листопада 1917 року місто було окуповано І Московським загоном Червоної гвардії Червоної гвардії, який просувався на бронепоїздах з Брянська, під командуванням А. О. Знаменського. Проте, згодом, владу Центральної Ради було відновлено.

Курсуючи на залізничних лініях, загін А. О. Знаменського вдруге 6 січня 1918 року окупував Хутір-Михайлівський. У квітні 1918 року в населений пункт ввійшли німецько-австрійські війська. На початку серпня 1918 року комуністичне з'єднання під командуванням Боженка захопило Хутір-Михайлівський, але під натиском переважних австро-німецьких сил залишило його.

19 листопада 1918 року частини Червоної Армії вкотре окупували Хутір-Михайлівський. Внаслідок поразки Перших визвольних змагань Хутір-Михайлівський надовго окупований більшовицькими загарбниками.

Перша радянська окупація[ред. | ред. код]

У селах, підпорядкованих Михайлівській сільраді, у 1929—30 рр. селян було примусово зігнано у колгоспи. У 1932—1933 селяни пережили сталінський геноцид українців.

Роки Німецько-радянської війни.[ред. | ред. код]

З початком німецько-радянської війни 650 жителів села було примусово мобілізовано до лав Червоної Армії, з них загинуло 250. Незважаючи на безперервне бомбардування, залізничний вузол і цукровий завод продовжували працювати. 1 жовтня 1941 року німці окупували Хутір-Михайлівський. У роки війни активно діяло червоне партизанське підпілля. Після відновлення радянської окупації відновили роботу партійні, комсомольські та профспілкові організації, сільрада.

Сучасність[ред. | ред. код]

У 1945 році відбудовано депо, будинок служби дистанції колії і пункт технічного огляду вагонів, у 1947 — цукровий завод, у 1948 — електростанція і вокзал. У 1950 році три колгоспи об'єднались в єдиний. У 1954 році на станції Хутір-Михайлівський було споруджено пам'ятник Богдану Хмельницького.

З 1958 року Хутір-Михайлівський — селище міського типу Ямпільського району. В кінці 1962 року воно переведене в розряд міст районного підпорядкування. 30 грудня 1962 року Хутір-Михайлівський перейменовано в Дружбу і підпорядковано Середино-Будському району.

У 1965 році в місті відкрито музичну школу.

Працює митний пост «Хутір-Михайлівський», підпорядкований Глухівській митниці. На території міста Дружба розташоване сільськогосподарське підприємство з обмеженою відповідальністю «Іскра», яке створене в 2000 році на базі колективного сільськогосподарського підприємства пайовиків «Дружба».

У місті три школи — дві загальноосвітні І-ІІІ ступенів і одна загальноосвітня І-ІІ ступенів, ясла-садок, дві лікарні, аптека, Будинок культури, клуб залізничників, філії Ямпільської музичної та дитячо-юнацької спортивної шкіл. Працюють чотири бібліотечні заклади, краєзнавчий музей, стадіон. Діють дві православні церкви.

У центрі міста, в сквері Вічної Слави споруджено меморіал воїнам, які загинули в роки Другої світової війни, там же розташована могила невідомого солдата та братські могили.

Видатні уродженці міста:

  • К. Г Самофалов, український вчений у галузі обчислювальної техніки, член-кореспондент АН України, лауреат Державної премії України, який працював у Київському політехнічному інституті;
  • І. Т. Швець, колишній ректор Київського держуніверситету ім. І Г Шевченка,
  • В. С. Картавцев, генерал-майор, перший проректор академії СБ України.
  • Гульцьо Артем Андрійович (1993—2017) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Економіка[ред. | ред. код]

Населення[ред. | ред. код]

Чисельність населення[ред. | ред. код]

1959 1979 1989 2001 2016
9623 8384 7459 5726 4863

Національний склад (2001)[ред. | ред. код]

українці росіяни білоруси
70 % 24 % 5 %

Розподіл населення за рідною мовою (2001)[ред. | ред. код]

українська мова російська циганська
56,96 % 41,43 % 1,18 %

Храми[ред. | ред. код]

у 2010 році у місті було зведено Собор Святого Миколая[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Мапа Шуберта // аркуш 19-12-1. 
  3. http://www.unian.net/ukr/news/news-415034.html

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]