Курбські

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Курбські
RU COA Kurbski.png
герб Курбських (згідно В. Дурасова)
Гербовник: ч. XI, 66
Титул: Князі
Території: Alex K Kievan Rus..svg Київська Русь
Родоначальник: Рюрик, Семен Іванович Курбський
Близькі роди: Вяземські[ru], Смоленські, Крупські
Гілки роду: Рюриковичі, Мономаховичі, Ярославичі[ru]
Період: XV ст. — XVI ст.
Місце походження: Русь
Підданство: Russian-coat-arm-1667.svg Московське царство
POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg Велике Князівство Литовське

Herb Rzeczypospolitej Obojga Narodow.svg Річ Посполита
Lesser Coat of Arms of Russian Empire.svg Російська імперія

Маєтки: Курба[ru],
Україна Миляновичі, Ковель, Вижва; Бобрек,
Білорусь Пілонкі[be], Бялиничі, Бабнин[be], Криничино,
Литва Борклани, Чернополяни, Добково (Гімбгола), Бобройче, Гедройци, Хоронжишкі, Павільна, Митово, Гатішки, Статішки, Довкнюни, Межюр, Юсишкі, Стасишкі, Петришкі, Залишкі, Рогов, Мущникі
Замки / палаци: Ковельський замок, замок Вижви, палац Миляновичі

Курбські (рос. Ку́рбские) — російсько-литовська княжа династія, гілка Рюриковичів. Прізвище отримали від назви свого уділа, Курбського князівства[ru]), яка виокремилось з Ярославського удільного князівства зі столицею у селі Курба[ru] на річці Курбиці[ru], на відстані 25 верст від міста Ярославля. Рід внесений до Бархатної книги[1].

Історія роду[ред. | ред. код]

Курбські походять від онука Володимира Мономаха, князя Ростислава Мстиславича Смоленського, родоначальника князів Вяземських та Смоленських, одна гілка котрих у XIII ст. князювала в м. Ярославлі; один з представників цієї гілки, князь Семен Іванович, отримав прізвище Курбський[2]. Перший удільний князь у селищі Курба був Яків-Воїн Іванович, котрий загинув, згідно родоводів, у битві проти казанців на Арському полі в 1455 році. Уділ Курба перейшов до його брата Семена Івановича (XVIII коліно від Рюрика[3]), який і вважається родоначальником гілки князів з прізвищем Курбський[4][5].

Старший син Семена, Федір[ru] був нижнєгородським воєводою (1483). Його сини Михайло Федорович Курбський-Карамиш[ru] і Роман Федорович[ru] загинули в 1506 році у битві проти казанців на Арському полі під Казанню. Ще один його син боярин Семен Федорович[ru] (†1527) здійснив похід за Урал, воював проти Казані й Литви, противився насильницькому постригу великої княгині Соломонії, першої дружини великого князя Василя III Івановича. Старший з синів Михайла Карамиша Михайло Михайлович[ru][6] (†1546 р.), від шлюбу з Марією дочкою воєводи й боярина Тучкова-Морозова Михайла Васильовича, був батьком:

Середній син Володимир[ru] загинув у битві проти Мехмеда I Ґерая в 1521 році, а молодший, Федір[ru], загинув у битві проти казанців під м. Костромою, в 1549 році.

За припущенням І. А. Голубцова[ru] другий син Семена[якого?], князь Дмитро Семенович, був намісником у Великому Устюзі (бл. 1490 р. — 1500 р.); в лютому 1500 р. був присутній на весіллі князя Холмського[ru] і доньки великого князя Івана III Феодосії («ходив у саней» великої княгині Софії Палеолог). Сини Дмитра Семеновича — Андрій[ru] та Олександр служили Івану III і Василю III. Князь Андрій, одружений був на дочці князя Андрія Васильовича Углицького[ru], супроводжував Івана III в новгородському поході 1495 року. У квітні 1508 р. командував «сторожовим полком» під Вязьмою. у 1512 р. в якості воєводи «великого полку» стояв на річці Угра в очікуванні кримського набігу. Останній раз згадується в джерелах у зв'язку з «береговою службою» в Нижньому Новгороді (1521).

Дослідження Юзефа Вольфа[8] родоводу Курбських закінчуються на окремих нащадках князя Андрія Михайловича в Литві — двох братах князях Янові та Андрію Дмитровичах (Рюриковичі у XXIV коліні), до 1672 року.

Вже у Литві Андрій Михайлович (XXII коліно від Рюрика[9]) був записаний в документах[10] з прізвищем Крупський (Krupski)[11] герба «Леварт» (Лев II)[12]. Юзеф Вольф російську точку зору не вважав науково переконливою щодо причетності Олександра та Якова до роду Курбських, котрі без вказування прийнятого прізвища Крупських «прийняли православіє» і «переїхали» в Московію, оскільки юридичні акти нащадків князя Андрія Курбського оформлювалися саме під прізвищем Крупських[13][14], гербовники для офіційного ужитку в Великому князівстві Литовському протягом 1551-1789 рр. використовували прізвище Крупських щодо нащадків князя Андрія Курбського. Цей перехід з прізвища «Курбський» на «Крупський» відбувався також через використання в офіційних публікаціях літери «п» замість «б» у текстах — пол. Kurpski herbu Lew, де вказували на безпідставні припущення щодо відсутності нащадків (пол. bezpotomnie) у князя Курбського-Курпського-Крупського[15].

Але згідно російських офіційних видань у 1686 р. «виїхали» з Литви до Росії князі Яків та Олександр «Кириловичі» (сини Каспара[6], 1687), які були внесені в період панування законів російської монархії в російську родовідну книгу князем О. Б. Лобановим-Ростовським[6]. В офіційних російських документах було вказано, що вони «прийняли православ'я» враховуючи історію стосунків ВКЛ та Московіії та те, що князь Дмитро-Микола Андрійович[ru] (1582 р. — після 1645 р.), син Андрія Михайловича, прийняв католицтво[6]. Яків й Олександр не вказані у польських джерелах у ролі нащадків князя Андрія Курбського поряд з Яном та Андрієм Дмитровичами[15]. Але у російську Боярську книгу за 1686—1692 роки були записані як стольники і князі — Олександр Борисович та Яків Васильович Курбські[16].

Отже, відомий історії старший онук Андрія Михайловича, син Дмитра-Миколи Андрійовича[ru], Андрій Дмитрович (†1668)[ru] (Рюрикович у XXIV коліні) був підчашиєм вількомирським (1651), маршалоком упітським (від 1666 року), міським суддєю м. Вільно. Котрий володів маєтками Чернополяни Віленського воєводства Великого князівства Литовського, Добково (Гімбгола), Бобройче, Бобрек Новгород-Сіверського повіту, Гедройци та Хоронжишкі Віленського воєводства, Павільна в м. Вільно, Коломискі й Копчове у Полоцькому воєводстві Великого князівства Литовського[8][17][18].

Фрагмент судового рішення визнання шляхтичів Крупських Вітебської провінції[19] в російському дворянстві у 1777 р. з описом їх родового герба «Крупський» (НІАБ).

Від молодшого онука Андрія Михайловича, сина Дмитра-Миколи Андрійовича[ru], підстолія, підкоморія і гродського писаря м. Упіті (1646) Яна[14] (†1672) нащадки були відомі з прізвищем Крупські у Вітебській губернії[19][20][a] (Ян[14] — XXIV коліно від Рюрика[6]). Ян володів маєтками Борклани, Гатішки, Статішки, Довкнюни, Межюр, Юсишкі, Стасишкі, Петришкі, Залишкі, Мущникі, Рогов, Митово в Вількомирському повіті, Криничино (спочатку половина цього маєтку належала його старшому братові Андрію Дмитровичу †1668, але пізніше за судовим рішенням — повністю Янові)[8][17][18].

В їх гербі було змінене тло (з блакитного[21] поля на червоний колір поля із вказуванням в гербовниках під гербами «Леварт» та Лев II прізвища Крупських), а саме прізвище «Курбські» не згадувалося або офіційно вказувалося як «вимерле в Польщі» у 1777[b] р. під час окупації Російською імперією Великого Князівства Литовського[6]. О. Б. Лобанов-Ростовський вважав Курбських «вимерлими в Польщі» на основі запису[6] Льва Мацеєвича у 1880 р. основаному на припущенні[c][22].

Княжий рід Курбських користувався гербом Курбських, геральдичну символіку якого також зустрічаємо у роду Жижемських[23], а в польській геральдиці «герб Курбських» останні понад 450 років має назву герб «Крупський» (пол. herb Krupski) або «Лев II» (пол. Lew Krupski, Lew odmienny).

Див. також[ред. | ред. код]

Зауваги[ред. | ред. код]

  1. В усіх документах того періоду життя князя Андрія Курбського та його нащадків у ВКЛ записаних з прізвищем Крупських (1551—1789 рр.) і в період Російської імперії була згадка про предка Крупських (герба «Леварт», «Лев II», герба власного «Крупський») — про «воєводу московського» Андрія, «гетьмана військ російських» Андрія, «принця» Андрія у текстах латиною та польською.
  2. Датування 1777 роком «вимерлими в Польщі» нащадків князя Андрія Курбського, у О. Б. Лобанов-Ростовського, не має підґрунтя й співпадає з рішенням Земського суду про визнання Речицької шляхти Мінського воєводства в російському дворянстві шляхтичів Вітебської провінції (1772-1776) від Яна Крупського: Самуель, Семен та інші (згідно джерела - (рос.) «Шляхта Речицкого повета» список XVIII ст. / Евгений К. Анищенко. — Мн.: Изд-во В. Хурсика, 2015. — 316 с. — ISBN 978-985-7025-40-4). Що свідчить про ознайомлення Лобанов-Ростовського з судовою подією 1777 р., про визнання у дворянстві Яна і описом у 1777 р. в тому історичному акті його герба ідентичного гербові Андрія Курбського. Саме в тому документі 1777 р. вказано про блакитне поле герба Крупських, а не червоне поле. Тому вказування в публікації Дурасова В. А. блакитного поля в гербі Андрія Курбського свідчить про ознайомлення з цим історичним документом 1777 р. Дурасовим В. А. та точне передання ним в ілюстрації зображення власного герба Крупських (згідно джерела — (рос.) С.150-151 — «Гербовник Всероссийского дворянства» [Гербы Всероссийской империи, царствующей Гольштейн-Готторпской династии, дома Романовых, удельных княжеств древней Руси и родов, от Рюрика происшедших] / составитель Василий Алексеевич Дурасов, г. СПб., Т-во Р. Голике и А. Вильборг, 1906 г. — [280] с.; 120 л. цв. ил. : ил.); що вказується про герб «Лев II» — герб Крупських від князя Андрія Курбського, але не з блакитним полем, з червоним полем на кшталт гербу князів теж з династії Рюриковичів на прізвище Жижемські.
  3. Припущення пов'язане з незрозумілою Льву Мацеєвичу довідкою 1713 р. про відібраний Ковельський маєток від нащадків князя Андрія Курбського на Волині та відсутності претензій на нього з боку носіїв прізвища «Курбський». Хоча нащадки князя Андрія Курбського під прізвищем Крупських вже мешкали далеко на північ від Ковеля, Миляновичів, Вижви. Важливо зазначити, що до 1713 р. збережений у 1631 р. був юридичний акт із зазначенням Курбського в м. Упіті (згідно джерела - (рос.) Акты издаваемые Виленской археографической комиссией, Акты Виленского магистрата и магдебургии, г. Вильна, 1879, — Т.10 — С.258, 286—288, № 15 (подкоморий Упитского повета Андрей Курбский-Ярославский) 1631 г. 30 августа, 1663 г. 20 июня (указана его жена Сесилия из рода князей Гедройцы и дочь Варвара Путята от этого брака, которая была замужем за Владиславом Корсаком, Полоцким подчашием))

Примітки[ред. | ред. код]

  1. (рос.) Новиков Н., «Родословная книга князей и дворян Российских и выезжих» (Бархатная книга). В 2-х частях. Часть I. Тип: Университетская тип.  1787 г. Род князей Курбских. — С.120-121.
  2. Курбские, князья // Круковский, Феликс Антонович — Линта : [рос.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина[ru], 1914. — С. 401—403. — (Военная энциклопедия : [в 18 т.] / под ред. К. И. Величко [и др.] ; 1911—1915, т. 14). (рос.)
  3. (рос.) Долгоруков П. В., «Российская родословная книга». — СПб.: Тип. Карла Вингебера, 1854. — Т.1. — С.293.
  4. Курбские // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб.—М., 1896—1918. (рос.)
  5. (рос.) Долгорукий, ч. I стр. 145, № 126.
  6. а б в г д е ж и к л (рос.) стр. 295, томъ первый, изданіе второе, «Русская Родословная Книга», князь А. Б. Лобановъ-Ростовскій, изданіе А. С. Суворина, С.-Петербургъ, 1895.
  7. (рос.) «Родословная князей Прозоровских» // Прозоровский А. А., Записки генерал фельдмаршала князя Александра Александровича Прозоровского, 1756—1776. — М.: Российский Архив, 2004. — С. 702—704.
  8. а б в (пол.) Wolff J. Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. — Warszawa, 1895. — Cz.1 str.194—197 (Kurbski-Jaroslawski), Cz.2 — str.662 (Kozar-Krupski).
  9. (рос.) стр. 294, томъ первый, изданіе второе, «Русская Родословная Книга», князь А. Б. Лобановъ-Ростовскій, изданіе А. С. Суворина, С.-Петербургъ, 1895 г.
  10. (пол.) s. LII «Skorowidz do herbow» (s. 871) «Herby Rycerstwa Polskiego. przez Bartosza Paprockiego zebrene i wydane r. p. 1584 (1789). Wydanie Kazimierza Jozefa Turowskiego. Krakow. Nakladem wydawnictwa biblioteki polskiej. 1858».
  11. (пол.) (лат.) s.504-506 tom 1 (Index, Tesserae gentiliciae in regno Poloniae s M. D. Lit.), «Orbis Poloni», Simone Okolski, Cracov, 1641.
  12. (пол.) s.554 (herb Krupskich), «Poczet herbow szlachty Korony Polskiey y Wielkiego Xięstwa Litewskiego: gniazdo y perspektywa staroświeckiey cnoty», Potocki Wacław, Krakow, 1696 r.
  13. с. 395, 321 (схема IV — 11), «Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)», професор Яковенко Н. М., Академія наук України, Інститут української археології, Українська правнича фундація, вид. «Наукова думка», м. К., 1993 р. — ISBN 5-12-003024-6
  14. а б в (рос.) Акты издаваемые Виленской археографической комиссией, Акты Главного литовского трибунала, г. Вильна, 1883, — Т.12 — С.602-608, № 18 (Упитский гродский писарь Иван Курпский) в 1668 г. 26 июня духовное завещение Андрея Курбского маршалка Упитского повета (про имение Рогов).
  15. а б (пол.) Niesiecki Kasper, Herbarz polski, m. Lipsk, 1840 r., — T.5, S.465-466 (Kurpski herbu Lew).
  16. (рос.) Алфавитный указатель фамилий и лиц, упоминаемых в Боярских книгах, хранящихся в I-ом отделении московского архива министерства юстиции, с обозначением служебной деятельности каждого лица и годов состояния, в занимаемых должностях.  М., Типография С. Селивановского. 1853 г. «Князья Курбские». — C.220.
  17. а б (рос.) Ерусалимский К. Ю., «Потомки А. М. Курбского». Сборник статей в честь чл.-корр. РАН Сергея Михайловича Каштанова. М., 2005. — С.350—376.
  18. а б Экземплярский А. В.,. Ярославские князья // Русский биографический словарь : в 25 т. — СПб., 1913. — Т. 25 : Яблоновский — Фомин. — С. 165—173. (рос.)
  19. а б Доказ дворянства Крупських (геральдика, генеалогія) // НІАБ. Ф. 2791. Оп. 1. Спр. 4. Арк. 294 (судове рішення 1777 р. про визнання у російському дворянстві шляхтичів Вітебської провінції роду Крупських - вывод о шляхетстве Крупских).
  20. (пол.) str. 197, 58-59, 134—135, «Herbarz szlachty prowincyi Witebskiej», Wydanie Herolda Polskiego, w Krakowie 1899 r.
  21. (рос.) Пантилеева А., Алдонина Р., «Гербовник Всероссийского дворянства В. А. Дурасова» (репринт), серия «Культура и традиции», издательства «Воскресный день», «Белый город», «Печатная слобода», 2016 г. — 120 с. — ISBN 978-5-7793-4883-6. EAN 9785779348836.
  22. (рос.) Мацеевич Лев, «Князь Курбський» // журнал «Древняя и Новая Россия[ru]», 1880 г. — Т.XVI, С.314.
  23. Wojciech Wijuk Kojałowicz (пол.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]